Прагнення до вдосконалення знань

З самого закінчення університетського курсу Кістяківський не переставав займатися наукою. Перший рік, по надходженню на службу, він працював спочатку від 15:30 до 20:00, а потім виключно вечорами в Публічній Бібліотеці. У 1859 і 1860 роки він переклав на російську мову твір Блюнчлі «Allgemeines Staatsrecht», що залишився недрукованим. У 1860 році він надрукував в «Журналі Міністерства юстиції» в чотирьох статтях «Нарис англійського кримінального судочинства у Міттермайера». Залишаючись постійним співробітником цього журналу, він після переходу на службу в департамент Міністерства народної освіти став друкувати свої роботи в «Журналі Міністерства народної освіти». З середини 1861 р. він став помічником редактора одного журналу, який припинив своє існування наприкінці 1862 року.

 

Робота в університеті

Св. Володимира

 

У грудні 1863 року він витримав кандидатський іспит, а в вересні 1864 року захистив дисертацію рro venia legendi (права читання лекції) «Про припинення обвинуваченому способів ухилятися від слідства та суду, з російської чинному кримінальному судочинству». Після прочитання двох пробних лекцій, був, за бажанням юридичного факультету, допущений до читання лекцій в університеті св. Володимира на кафедрі кримінального права і кримінального судочинства у званні приват-доцента. У цьому званні він викладав кримінальне право і судочинство протягом трьох навчальних років, в 1864-1867 роках.

За витриманий протягом 6 місяців іспит в 1865 і 1866 роках і по захисту в травні 1867 року дисертації на ступінь магістра «Дослідження про смертну кару», він 12 травня був затверджений у ступені магістра кримінального права, а 2 червня 1867 року - на посаді доцента по кафедрі кримінального права та судочинства.

З 15 серпня 1867 р. - 23 квітеня 1868 р. - у відрядженні в Санкт-Петербурзі та Москві, де тоді були відкриті перетворені суди і запровадили новий порядок кримінального і цивільного судочинства за статутами 1864 року.

По захисту дисертації «Історико-догматичне дослідження з руським правом про припинення обвинуваченому способів ухилятися від слідства і суду» 20 грудня 1868 р. був затверджений у ступені доктора кримінального права.

 

За зібранням факультету і Ради було затверджено міністром народної освіти 9 лютого 1869 р. екстраординарним, а 16 лютого 1870 року - ординарним професором по кафедрі кримінального права та судочинства.

 

Наукова діяльність за кордоном

 

Під час відрядження за кордон (вересень 1871 - квітень 1873) відвідав Віденський, Гейдельберзький, Берлінський, Неаполітанський і Римський університети. Найбільш грунтовно знайомився зі способами викладання і практичних занять в Гейдельберзі та Неаполі.

Він належав до кола діячів українського національного руху 1860–1880 років, особисто знав В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Чубинського. Як видатний український історик і теоретик права Олександр Кістяківський розвивавсяв стінах університету св. Володимира в Києві, де обіймав посаду професора кафедри кримінального права та судочинства. Зокрема, вчений зробив неоціненний внесок у вивчення історії України виданням у 1879 році надзвичайно важливої пам’ятки українського права: «Права, за якими судиться малоросійський народ». О.Кістяківський був співзасновником «Киевского Юридического Общества», співробітником «Основи», досліджував українське звичаєве право, судовий устрій Гетьманщини.

Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід’ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне життя. Наприклад, в одному з найвідоміших своїх творів – «Исследовании о смертной казни» (1867 р.) – він заперечив доцільність існування цього найтяжчого з покарань. Саме тепер, коли для певної частини нашого суспільства гостро стоїть проблема вибору шляхів і методів обстоювання власних прав, коли серед значної частини інтелектуалів поширились ультраліберальні настанови, варто уважно подивитися на проблему політичного радикалізму очима одного з видатних представників української інтелігенції другої половини ХIХ ст. – Олександра Кістяківського.

 

РОЗДІЛ 4.

ПРАЦІ

Магістерська дисертація

“Дослідження про смертну кару”

 

Магістерська дисертація Кістяківського - «Дослідження про смертну кару» (1867 р., Київ; перевидання 1896 р., Санкт-Петербург) - не втратила актуальність і зараз: вона була знову перевидана (Тула: «Автограф», 2000. - ISBN 5-89201-022-8), на неї посилаються як у наукових працях, так і в дискусіях про смертну кару. У цій праці Кістяківський докладно описав історію питання і, проаналізувавши доводи противників і прихильників смертної кари, зробив висновок:

 

…. Отже, смертна кара не тільки не сприяє громадської безпеки, не тільки не стримує від злочинів, але має погані сторони, які чужі всім іншим покаранням. Єдина перевага її в очах народів полягає в тому, що вона дуже простa, дешевa і не містить головоломних покарань. Щоб людину тримати у в'язниці, щоб переломити її порочну натуру і зробити її корисною або принаймні зробити її безпечним членом суспільства, а для цього потрібні значні витрати, велике терпіння і справжня громадянська мужність, яка не підкоряється впливу більш-менш тимчасових тривог, а вміє побороти душевну небезпеку. Тоді як смертна кара, не вимагаючи ані довгого часу, ні витрат, ні особливих праць, одним разом і назавжди забирає у злочинця можливість завдавати шкоди і тим гарантує і егоїзм людський від уявних і дійсних небезпек. Захисники смертної кари старанно маскують зазначену причину прихильності народів до смертної кари, даючи їй більш піднесене значення. Але тим не менше ця причина сприяє збереженню смертної кари в числі покарань, що іноді відверті захисники її так висловлюють. Так, в 1864 році, в англійському парламенті відомий Робук відстоював смертну кару як більш дешевий засіб позбавити злочинця можливості шкодити суспільству. Наскільки законнийн і стійкий подібний егоїзм - це інше питання….

 

Докторська дисертація «Про припинення обвинувачених способів ухилятися від слідства і суду»

Інша велика праця Кістяківського з кримінального права - докторська дисертація «Про припинення обвинувачених способів ухилятися від слідства і суду» (1869 р.). Її значення - переважно як розробка цього інституту в історії російського процесу; догматична частина праці, також обмежується російським правом, залишає враження незавершеності.

Монографія Кістяківського з питання про молодих злочинців і установах для їх виправлення склалася з публічних його лекцій на користь Рубежівської колонії; тут зібрано і висвітлено значний матеріал, що представляється практикою російських установ цього роду.

У різних почасових виданнях, переважно в «Журналі Міністерства юстиції», «Журналі цивільного і кримінального права», «Журналі Міністерства народної освіти» та «Збірнику державних знань», Кістяківський помістив багато дрібних статей з питань кримінального права та судочинства.

 

 

Елементарний підручник загального

Кримінального права»

Основна праця Кістяківського - «Елементарний підручник загального кримінального права», що витримала три видання (1877 р.; 1882 р., значно доповнене; 1891 р.).

Він не закінчений, зупиняючись на загальній частині, але для останньої частини погляди автора абсолютно з'ясувалися. Це програма догматичної розробки світового (загального) кримінального права на грунті історико-порівняльної, - програма блискуча, грандіозна, але тільки програма залишилася в більшій частині невиконаною, внаслідок нестачі необхідного матеріалу та його наукової обробки. Кістяківський виступає переконаним проповідником еволюціонізму і намічає епохи розвитку кримінального права, стверджуючи, що «не закон творить кримінальне право, а навпаки», що «у створенні кримінального закону не залишається місця сваволі законодавця, якому доводиться тільки закріплювати вже народженні або викликані потребами побуту поняття про правих і неправих…». Тільки деякі вчення загальної частини (наприклад, вчення про смертну кару) розроблені Кістяківським більш-менш радикально; до інших йому виявилося можливим проявити тільки критичне ставлення, а багатьох навчань пануючої доктрини він навіть зовсім не міг торкнутися. Але як спроба, праця Кістяківського має високе значення в історії науки кримінального права.

Кістяківський не належав до числа «розумів» з готовими на всі питання відповідями; він як би вважав за краще не висловлювати своїх поглядів, негативно ставлячись до значення особистих думок у науці. Він писав: «Самі, мабуть, самостійні філософські побудови, що носять на собі печать індивідуальності письменника-криміналіста, врешті-решт висловлюють тільки те або інше переконання, що живе в цілому народі або в так званому суспільстві». Звідси та висока важливість, яку він надавав моментам історичного і порівняльного, звідси ж і його зусилля в інтересах розробки звичаєвого права.

Йому належить одна з найперших програм для збирання звичаїв з кримінального права, яка, разом з програмою графа Єфименко, прийнята в основу географічним товариством при виробленні загальної програми для збирання юридичних звичаїв.

РОЗДІЛ 5.

ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

З 1 жовтня 1865 - 12 січня 1870 року - директором Київського тюремного комітету, був звільнений “як просили”. У 1878 році входив до складу суддів університетського суду. Сприяв заснуванню київського юридичного товариства і Рубежівської колонії для малолітніх злочинців.

 

Політичні погляди

Кістяківський займав чільне місце серед діячів українського національного руху 1860-1880-х років (за висловом того часу, «південноруських діячів»), особисто знав В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова, П. П. Чубинського. Свої українські симпатії він виявив, зокрема, участі в журналі «Основа» (перший український журнал, який видавався в Санкт-Петербурзі в 1861-1862 роках) і виданням обширного збірника «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1879).

Протягом 1874-1885 років Кістяківський вів щоденник, оприлюднити який дозволив не раніше, ніж через 80 або 50 років після своєї смерті; «Щоденник» був виданий у середині 1990-х років. Будучи прихильником ідеї соціалізму, він писав: «… ідеї соціалізму реалізуються шляхом повільного прогресу, не мечем і вогнем, а силою думки, переконань і моральності. Сила думки сильніше сили зброї …». Радикальні течії викликали у нього різке неприйняття.

Переконаний прихильник судової реформи 1864 року, Кістяківський помер із захистом на вустах її найважливішого інституту - присяжних засідателів. За свідченням професора В. Б. Антоновича, колишнього й наприкінці Кістяківського, «… за годину до смерті, в розмові з одним з друзів, він із великою увагою розпитував про хід справ в поточній сесії окружного суду. Почувши характеристику деяких справ і ставлення до них присяжних, він в останній раз пожвавився, підвівся і голосно промовив: я завжди стверджував, що інститут присяжних є свята справа в нашій батьківщині! Потім він схилив голову, і голос його почав більш і більш слабшати …».

 

Нагороди

- Орден Святого Станіслава 2 ступеня;

- Орден Святої Анни 2 ступеня.

 

Почесні звання

 

- почесний член Московського юридичного товариства;

- член (з 1879 року - голова) Київського юридичного товариства;

- дійсний член Імператорського товариства любителів

природознавства, антропології та етнографії при Московському

університеті;

- член-кореспондент Імператорського Російського географічного

товариства; удостоєний срібної медалі;