Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

Першим проявом ек. ідей став меркантелізм. Предметом дослідження меркантелістів є сфера обігу. Метод дослідження-збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного. Вони присвятили свою діяльність суто практичним питанням ек. політики. Ідеологію меркантелізму відкривають такі ек. положення:

Ø Багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах (нагромадження грошей).

Ø Виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, тому потребує постійного заохочення і розвитку.

Ø Джерело багатства - сфера обігу

Ø Сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі.

Ø Джерело багатства є лише зовнішня торгівля.

Ø Баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більш продавати.

Конкретна меркантелістська політика пройшли 2 етапи у своєму розвитку: ранній меркантелізм та розвинутий. Ранній меркантелізм виник іще до епохи великих геогр. Відкриттів. Представники-В.Стаффорд, Г.Скаруффі. Ранній меркантелізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала 2 завдання: 1-залучити в країну більше грошей з-за кордону, 2- зберегти гроші в країні. Властиві монетарному меркантелізму заходи – заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там. де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового %. Манетаризм виявився ек. безплідним, на ньому надто сильно позначався вплив напівнатурального гос-ва, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтовано на самодостатність ек-ки кожного міста. Зі зростанням капіталістичних форм гос-ва і розширенням зовнішньої торгівлі ставало очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні.У 2 половині 16ст. система монетарного меркантелізму змінюється системою меркантелізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у 17ст. Представники – Т. Мен, А.Монкретьєн, А.Сєрра. виникла власна система меркантелізму,для якої характерною є теорія торг.балансу. Пізні мерк. центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного. Їх завдання-скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції(промислової); завоювання ринків (також колоніальних); забезпечення активного торг. сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю ввезених. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, вивезення сировини оподатковуються високим митом (пошлина).Встановлення премій за експорт вітчизняних товарів. В центрі уваги всіх меркантелістів була проблема збагачення країни. Основою основ всієї сис-ми їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантелісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу. Ранні меркантелісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь яка купівля зменьшує їхню кількість, а продаж – збільшує. Пізні меркантелісти підходять до грошей, як капіталісти (гроші породжують гроші і для цього вони мають бути в постійному русі).Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантелістів формули: менше купувати і більше продавати.

 

18 Зародження ідей класичної політ економіку творах Петті, Б уагільбером

Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.

Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.

Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.

Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував категорію вартості, гроші з вартістю не пов'язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу.

Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод.

Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу.

Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці "Міркування про природу багатства грошей і податків”, "Дослідження про рідкість грошей ". Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.

Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив'язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє "істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну.

 

Фізіократи. Француа Кане

Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним.

Навідміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створ. не у сфері обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження "джерела багатства " фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником фізіократизму був Ф. Кене. Основний його твір це "Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в "Економічній таблиці”(екон.процеси і явища розглядав як природні). Основою його ек. вч-ня і фізіократів вцілому є вчення про "чистий продукт” - це надлишок знову створеної вартості товарів над витратами вир-ва. Однак на думку фізіократів чистий продукт створюється лише у землеробстві. Промисловість фізіократи розглядали як "безплідну” сферу, в якій не створ. чистий продукт. Така відмінність обох галузей обумовл. тим, що у с/г порівняно з промисловістю. працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу, він виділяв в ньому первісні аванси та щорічні аванси у витрати виробництва щорічні входять повністю, а первісні аванси по частинам. Таким чином Кене підійшов до розуміння поділу капіталу з точки зору його відтворення, хар-ра обороту але узагальнених понять основного і оборотного капіталу він не дав. В "Економ таблиці” була зроблена спроба проаналізувати вир-во, як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі основні класи, "продуктивний клас”, "клас власників”, "безплідний клас”. Визначивши класову структуру сусп-ва та речовий клас землер. капіталу Кене проаналізував можливості простого відтворення у національному масштабі, економічні зв'язки між названими класами сусп-ва. До Кене відтворення ніким не досліджувалось.

Послідовником фізіократизму був А.Тюрго. Головна його праця "Роздуми про створення й розподіл багатств”. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. У Тбрго "чистий продукт”-це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність у нього зв'язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність – "вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань”. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів "оцінки”, тобто ціни, є рідкісність речі. Капітал – "нагромаджена цінність”. Нагромадження багатства капіталісти здійснили за рахунок власної ощадливості. Прибуток у Тюрго – це самостійний вид доходу. Прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як "заробітну плату за працю, турботи, ризик”. Процент він трактує як "ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Процент – це частина "чистого прибутку ”.