ТОП 10:

Меркантилізм в Росії та Укр.



Окрему увагу слід звернути на розвиток ідей меркантилізму в Росії та в Україні. Зокрема, в Росії вони поширюються значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи, що було зумовлено специфікою історичного та економічного розвитку російської держави. На відміну від країн Західної Європи, де важливу роль у переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, у Росії остання майже виключно була в руках іноземних купців, тому й не мала великого значення для розвитку економіки. До того ж Росія не мала власного торговельного флоту, була відрізана від берегів Балтійського й Чорного морів.

Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не було чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». З одного боку, як і на Заході, меркантилізм у Росії відображував переважно інтереси купецтва, а з другого — російський меркантилізм був принципово відмінним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни.

Російські вчені, у працях яких були помітні певні ідеї меркантилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благородними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі.

За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання.Проблеми колоніалізму в ньому не посіли того місця, яке їм належало в західноєвропейському меркантилізмі. Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трактували значно ширше, хоч водночас у Росії досить сильно виявлялася дворянська обмеженість практичного меркантилізму. З-поміж ідеологів меркантилізму в Росії можна назвати А. Ор-дін-Нащокіна (1605—1680), І. Посошкова (1652—1726), а практичним відображенням цих ідей були економічні реформи Петра І.Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціаль-но-економічній думці кінця XVII — початку XVIII ст. Уже економічна політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на засаді активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження ввезення коштовностей, установлення захисного мита, пільг для місцевих підприємців і купців. Велике значення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об''єктивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.Одним із найпослідовніших прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Ф. Прокопович (1681—1736) — історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор Київської академії, а згодом її ректор. Економічна думка України (як і Росії) тієї доби відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема, суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці країни тощо.Дослідивши економічну основу меркантилізму та механізм реалізації його ідей у політиці окремих країн, можна висновувати, що в цілому меркантилізм мав історично прогресивний характер. Практична спрямованість меркантилістської системи у сфері торгових чи позичкових операцій і грошового обігу та її вплив на наступні етапи еволюції економічної науки очевидні. Теорія «торгового балансу» пропонувала достатньо ефективне розв'язання економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо «торгового балансу» справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не пов'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. У найрозвинутіших країнах тієї доби, передовсім в Англії і Франції, особливості реалізації ідей меркантилізму протягом XVI—XVIII ст. визначили, по суті, головні причини своєрідності їхнього економічного розвитку аж до XX ст.

Економічні вчення А. Сміта

 

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст, з іменем якого пов'язане становлення економічної теорії як науки. Започаткувавши систематизований виклад економічних знань та глибокий теоретичний аналіз економічних явищ та процесів, він зайняв особливе місце в історії економічної думки.

Геніальна праця ученого "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) започаткувала народження ліберальної економічної теорії і стала справжнім проривом у світовій економічній думці. У ній А. Сміт уперше перейшов від аналізу окремих проблем до теоретичних узагальнень та систематизації економічних знань Прагнув поєднати езотеричний та екзотеричний підходи, що сприяло збагаченню арсеналу методології економічного дослідження. Водночас подвійність підходів ученого виявилась у суперечливості та неоднозначності його теоретичних міркувань.

Виокремив дві сторони економічної теорії:

а)позитивну, спрямовану на виявлення глибинних закономірностей економічного розвитку, природних об'єктивних законів, які управляють економікою, теоретичне дослідження умов виробництва та нагромадження багатства;

б)нормативну, спрямовану на розробку рекомендацій для економічної політики держави (уряду), здатної забезпечити економічним суб'єктам можливість добувати "достатній дохід або засоби існування".

Ідейно-теоретичним підґрунтям економічної системи А. Сміта стала ідеологія ринкового лібералізму, в основу якої були покладені:

Теорія "природного порядку" та внутрішньої гармонії людського суспільства, узгодженої із законами моралі. У праці "Теорія моральних почуттів" він виклав свої соціально-філософські ідеї, в основі яких лежало визнання існування справедливих, "природних" законів, рівності та обов'язковості загальнолюдських норм моралі. За задумом автора, "Дослідження про природу і причини багатства народів" мало розкрити механізм дії "природного закону справедливості", відповідно до якого "кожний отримує свою долю з усього виробленого землею". На відміну від фізіократів, які трактували "природний порядок" як ідеальний стан суспільства, А. Сміт аналізував реально існуючий економічний устрій (ринкову економічну систему) та прагнув описати механізм його функціонування.

Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб'єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя.

Концепція "економічної людини" у яка керується у своїй діяльності особистими економічними інтересами і потребами. Намагаючись з'ясувати спонукальні мотиви економічної діяльності господарюючих суб'єктів, учений виходив з того, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду, "природне прагнення... до поліпшення свого становища". Абстрагуючись від усіх інших мотивів поведінки економічних суб'єктів, А. Сміт писав про те, що особистий інтерес є головним мотивом, який спонукає людей до співробітництва, оскільки "Не через доброзичливість м'ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди"1. Таким чином, в основі аналітичної моделі "економічної людини" (gomo economicus), запровадженої А. Смітом, лежать припущення, що індивід як суб'єкт економічних відносин є:

незалежним, здатним приймати самостійні рішення;

егоїстичним, таким, що прагне максимізувати власну вигоду;

раціональним, здатним порівнювати вигоди і втрати та оцінювати наслідки своїх дій;

поінформованим про свої потреби і можливості їх задоволення. Досліджуючи "природний порядок" як теоретичну модель економіки вільного підприємництва, А. Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії "невидимої руки" ринку. Він розумів, що переваги ринкової економіки реалізуються лише за умови існування системи стримувань та противаг досконалої конкуренції, включення у певні інституційні рамки вільної гри економічних інтересів.

Вчений писав про те, що переваги ринкового механізму саморегулювання виявляються за умов, коли "кожній людині, доки вона не порушує законів справедливості, дозволяється цілком вільно діяти на свій розсуд у власних інтересах і конкурувати своєю працею та капіталом із працею та капіталом будь-якої іншої особи й цілого класу".

Виходячи з того, що вільна гра ринкових сил не має порушуватися ніякими зовнішніми факторами, А. Сміт вороже ставився до будь-якої монополії, яка "є великим ворогом доброго господарства", зводячи нанівець чудові властивості "невидимої руки" А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового процента, тимчасові протекціоністські заходи, спрямовані на захист нових і тому ще слабких галузей. Аналізуючи функції держави, учений обґрунтував "чотири основних правила оподаткування" .Вважаючи центральною проблемою економічної теорії розвиток і зростання добробуту суспільства, А. Сміт наголошував на тому, що "Політична економія, розглядувана як галузь знання... ставить перед собою два різних завдання: по-перше, забезпечити народові високий дохід або засоби існування, а точніше, забезпечити йому можливість добувати їх; по-друге, давати державі чи суспільству дохід, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі за мету збагачення як народу, так і правителя"1. Водночас учений полемізував з меркантилістами та фізіократами, зазначаючи, що багатство народу складається не з однієї землі, не з одних лише грошей, а з усіх речей, придатних для задоволення людських потреб і життєвих насолод.

1 Предмет і методи ЕД

Ек-на думка пройшла довгий шлях від появи уяв-лень про госп-ке життя, поглядів ек-ого хар-ру до формування ек-них теорій. Процес розв-ку ек-них теорій, їх виникнення, зміна іншими і –пред-мет іс­торії ек-них вчень. Історія ек-них учень є складовою частиною іс­торії ек-ної думки, тобто історія ек-них учень є сис-мою ек-них поглядів, які об'єднувались у певну сис-му. Таким чином, історія ек-них учень є поняттям вужчим, ніж істо-рія ек-ної думки.

Сис-ма ек-них поглядів – сукупність ек-них ідей, які роз’яснюють сутність певного кола явищ, вза-ємопов’язані між собою та виникають як наслідок відображення у свідомості ек-них відносин. Прос-лідкувавши історичний розв-к ек-них ідей, з’ясу-вавши як і в яких умовах розвивалась ек-на наука можна повніше зрозуміти та засвоїти положення ПЕ, осягнути еволюцію погядів на категорії та з-ни, зробити аналіз їх тлумачень.

Мета– поглиблення вивчення та осмислення ос-новних етапів і напрямків розв-ку ек-них вчень. Історія ек-них вчень розкриває передумови та з-номірності еволюції світової ек-ної науки, систе-матизує ек-ні знання і дає аналіз, висвітлює ек-ні концепції основних шкіл і напрямків ек-ної думки, знайомлять з досягненнями видатних ек-тів.

Зав-ня:

· Поглиблення знань з економтеорії

· Формування уявлень про з-номірності, тен-денції розв-ку економтеорії.

· Аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямків економтеорії

· Розгорнута хар-ристика сучасих економтеорій.

Знання історії ек-ної думки важливе для оволо-діння куль­турою ек-ого мислення, для творчого сприйняття й викорис­тання ек-ної теорії, для да-льшого розв-ку ек-ної науки.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.004 с.)