Предмет дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів

Предмет даної дисципліни складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони.

Зазначена дисципліна відноситься до загальнотеоретичних спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес тощо.

Предмет навчальної дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів – це система знань про компетенцію та засади судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями й завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також про взаємодію між ними й державними органами різних гілок влади.

Раніше правоохоронну діяльність вивчали в межах академічних курсів “Правосуддя”, “Організація суду і прокуратури”, “Правоохоронні органи” і в курсах цивільного та кримінального процесів, адміністративного права.

Місце дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів межує з такими правовими дисциплінами, як конституційне право, теорія держави і права, кримінологія, адміністративне право, кримінальне право, кримінально – процесуальне право та з іншими.

У курсі конституційного права висвітлено питання місця та значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності. Важливе значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов'язки людини й громадянина (розділ 2 Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ 7), правосуддя (розділ 8), Конституційного Суду (розділ 12).

Основні засади судочинства, що закріплені в КУ та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»

​ -законність;

-​ здійснення правосуддя виключно судами;

-​ гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист;

-​ рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

-​ забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;

-​ змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;

-​ підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

-​ забезпечення обвинуваченому права на захист;

-​ гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

-​ забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

-​ обов’язковість рішень суду;

-​ державна (національна) мова судочинства;

-​ всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;

-​ колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

-​ безпосередність та усність судового процесу.

Засади судочинства визначають діяльність інших учасників процесу, для досягнення того ж таки результату - законного і обґрунтованого рішення суду. Тобто якщо простіше принципи вказують яким повинен бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Закріплені у нормах права, вони об’єднують їх в органічну цілісність. Оскільки принципи судочинства визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим ніж норми права і менш схильним до змін. В даній темі поняття принципи і засади вживаються як тотожні.

Отже, конституційні засади (принципи) судочинства – це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

До основних засад здійснення правосуддя в Україні крім вже зазначених належать гарантування кожній людині права на су­довий захист; право людини користуватися правовою допомогою при вирішенні її справи в суді; здійснення судочинства державною мовою; право осіб, які не володіють або недостатньо володіють дер­жавною мовою, користуватися рідною мовою та послугами перекла­дача в судовому процесі; самостійність суддів.

6.Система судів України

Система судів загаль­ної юрисдикції будується за принципами територіальності та спе­ціалізації.

Організаційні основи побудови системи судів загальної юрис­дикції в України регламентуються гл. 3 Систему судів загальної юрисдикції становлять:

-місцеві суди;

-апеляційні суди, Апеляційний суд України;

-вищі спеціалізовані суди;

-Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізова­них судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

-єдиними засадами організації та діяльності судів;

-єдиним статусом суддів;

-обов'язковістю для всіх судів визначених законом правил су­дочинства;

-забезпеченням Верховним Судом України однакового застосу­вання законів судами загальної -юрисдикції;

-обов'язковістю виконання на території України судових рі­шень;

-єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

-фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

-вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суд­дівського самоврядування.

В Україні створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військо­вих формуваннях, створених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Прези­дентом України відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Голо­вою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністра­тивно-територіального устрою, передислокація військ або реоргані­зація Збройних Сил України, зміна системи судів.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погод­женим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідно­го вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Залежно від обсягу наданих їм законом повноважень суди загаль­ної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касацій­ної інстанції.

Суди першої інстанції — це суди, які розглядають справу і вирі­шують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві загальні суди, місцеві господарські та місцеві адміністративні суди. Як суди першої інстанції справи, що віднесені законом до їх підсудності, можуть розглядати також апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил (ВМС) України.

Суди апеляційної інстанції — це суди, які за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало закон­ної сили. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апе­ляційні військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, апе­ляційні господарські та адміністративні суди, Апеляційний суд України.

Суди касаційної інстанції — це суди, які за касаційною скар­гою чи касаційним поданням перевіряють законність і обґрунто­ваність судових рішень, які набрали законної сили. У касаційно­му порядку справи переглядають, вищі спеціалізовані суди Украї­ни, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України.