Про які конкретні відмінності між освіченою та неосвіченою людиною пише Ф.Бекон.

“…Науки ще сильніше та ефективніше спонукають нас звеличувати і прославляти божественну велич… І для того, щоб ми не впали у заблудження, Спаситель дав нам дві книги: книгу Писання, в якій розкривається вола Божа, а по тому – книгу природи, що розкриває його могутність. З цих двох книг друга є ніби ключем до першої, бо… розвиває далі нашу віру, змушуючи нас звернутися до серйозного розмірковування про божественну всемогутність…” (Френсіс Бекон).

Які точки зору з приводу співвідношення науки та релігії ви зустрічали в наш час?

Які протилежні методи дослідження виникають у філософії Нового часу і чому?

“Нова філософія прагне до пізнання речей силами людського розуму і тому починає свою справу … з повною довірою до можливостей людського розуму: вона грунтується на цьому припущенні і тому за способом її обґрунтування має характер догматичний. Оскільки вона передбачає пізнання, то повинна зробити своїм об’єктом природу речей … і вважати своїм завданням пояснення речей, в тому числі й духовних, із суті природи: через це …вона має характер натуралістичний.. …Людський розум складається з двох здібностей, через які ми уявляємо речі: чуттєвості та розуму …Одна сторона вважає єдиним істинним пізнання речей через чуттєве сприйняття, інша – за допомогою розуму…, там досвід (empiria), тут розсудок (ratio)…, тому це рішення слід шукати у протилежних напрямках – емпіризмі та раціоналізмі” (Куно Фішер).

Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта.

Ознайомтесь.

“Два шляхи існують і можуть існувати для відшукування та відкриття істини. Один відразу зноситься від відчуттів та часткового до найзагальніших аксіом та, йдучи від… непохитної їх істинності, обговорює середні аксіоми. Цим шляхом користуються і нині. Інший же шлях – виводить аксіоми з відчуттів і часткового, піднімаючись безперервно і поступово, поки нарешті не приходить до найзагальніших аксіом. Це шлях істинний, але ще не випробуваний” (Френсіс Бекон.)

“Ті, що займалися науками, були або емпіриками, або догматиками. Емпірики, подібно до мурашки, тільки збирають і задовольняються зібраним. Раціоналісти, подібно до павуків, творять тканину з себе самих. Бджола ж обирає середній спосіб: вона дістає матеріал з садових та польових квітів, проте розташовує та змінює його відповідно до свого вміння. … Отже, слід покладати сподівання на … союз цих здатностей – досвіду та розсудку” (Френсіс Бекон).

Яким чином можна відмежувати пізнання, спотворене ідолами, від справжніх знань? Аргументуйте свою відповідь.

“Ідоли та хибні поняття, котрі вже заполонили людський розум і глибоко в ньому укорінилися, настільки володіють розумом людей, що ускладнюють входження істині…Є чотири види ідолів, які здійснюють облогу розуму людей. …Назвемо перший вид ідолами роду, другий – ідолами печери, третій – ідолами площі і четвертий – ідолами театру… Ідоли роду беруть початок у самій природі людини… Ідоли печери є заблудженнями окремої людини… Існують ще ідоли, які виникають через взаємну пов’язаність і спільнотність людей. Ці ідоли ми називаємо … ідолами площі. Існують, нарешті, ідоли, які вселилися в душі людей з різних догматів філософії, а також із хибних законів доведення. Їх ми називаємо ідолами театру …” (Френсіс Бекон).

Як можна витлумачити або пояснити своїми словами висловлювання “Думаю, отже існую”? Чому ця теза може бути вихідним пунктом філософії?

“Оскільки відчуття нас інколи обманюють, я прийняв за необхідне припустити, що немає жодної речі, яка б була такою, якою нам уявляється…Приймаючи до уваги, що кожне уявлення, яке ми маємо у стані бадьорості, може з’явитись нам і уві сні, при тому, що це не є дійсність, я вирішив уявити собі, що все, що будь-коли спадало мені на думку, не більш істинне, ніж примари моїх снів. Але відразу ж я звернув увагу на те, що в цей самий час, коли я схилявся до думки про ілюзорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, міркуючи таким чином, дійсно існував. І зазначаючи, що істина “Думаю, отже існую” настільки тверда і безсумнівна, що навіть найбільш навіжені припущення скептиків не можуть її похитнути, я прийшов до висновку, що можу без побоювань прийняти її за перший принцип шуканої мною філософії” (Рене Декарт).

Ознайомтесь:

Декарт зробив спробу:

1) залишити всі упередження;

2) знайти засади, на яких можна все побудувати;

3) відкрити причину заблуджень;

4) розглянути все ясно і чітко.

Щоб досягти першого, другого і третього, він і починає в усьому сумніватися, але не як скептик, котрий не має іншої мети, крім сумніву, але щоб таким чином звільнити свій розум від усіх забобонів і, нарешті, відшукати стійкі і непорушні підвалини наук, котрі в тому випадку, якщо вони існують, не могли би лишитися поза увагою. Бо істинні принципи наук повинні бути настільки стійкими і достовірними, щоб вони не потребували подальшого доведення, щоб вони були абсолютно вільні від небезпечності сумніву і щоб без них нічого не могло бути доведено” (Б.Спіноза про Р.Декарта).

2 .3. Навіщо сумніватися тому, хто займається наукою? Яким може бути позитивний результат сумнівів дослідника для наукового пізнання в цілому?

2.4. Порівняйте між собою найбільш виразні пояснення позицій Ф.Бекона та Р.Декарта:

“Індукцію ми вважаємо тою формою доведення, яка рахується із даними чуттів, схоплює природу та мчить до практики, майже зливаючись із нею” (Ф.Бекон).

“…Досвідні дані про речі часто бувають помилковими, дедукція ж, або чисте виведення одного із іншого, хоча і може бути залишена поза увагою, якщо вона неочевидна, ніколи не може бути неправильно здійснена розумом, навіть вкрай нерозсудливим…” (Р.Декарт).

Теорія пізнання Т.Г.Гоббса та Дж.Локка. Скептицизм Д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.

“…Філософія – це здійснюване через правильне розмірковування пізнання явищ або дій, що виходить із знання їх можливого виникнення чи утворення, а також дійсного чи можливого способу їх виникнення, виходячи із знання їх дій…Це – наука про причини або …наука про “чому”. Отже, метод при вивченні філософії є найкоротший шлях до того, щоб на підставі знання причин прийти до пізнання їх дій і на підставі знання дій прийти до пізнання їх причин” (Томас Гоббс).

В даному уривку наводиться визначення філософії та методу пізнання за Т.Гоббсом.

3.1. Зверніть увагу на те, як Т.Гоббс розуміє сутність філософії:

А) як таємне і сакральне (священне) знання (тобто езотерично);

Б) як проникнення у сутність людського “Я” (антропологічно);

В) як пізнання явищ через їхні дії (гносеологічно).

3.2. Як можна зрозуміти з даного уривку: метод – це:

А) лабораторна діяльність;

Б) експерименти;

В) спосіб розмірковування;

С) певний спосіб пізнання явищ..

3 .3. Конкретизація уявлень Т.Гоббса про метод філософського дослідження подано в наступному уривку. Як Т.Гоббс розрізняє способи пізнання у філософії та у природничих науках:

“Перший початок всякого знання – образи сприйняття та уявлення. Проте, чому вони існують та звідки походять, ми дізнаємося лише через наукове дослідження, котре… полягає в розкладанні предмету на його основні елементи і в з’єднанні останніх. Тому всякий метод, за допомогою якого ми досліджуємо причини речей, є або з’єднавчим, або роз’єднавчим. Зазвичай роз’єднавчий метод називають аналітичним, а з’єднавчий – синтетичним. ” (Томас Гоббс).

Уважно прочитайте міркування Д.Юма щодо зв’язку фактів з досвідом. Наведіть приклади, які б показували, що уявлення про причинний зв’язок виводиться з досвіду.

“Всі висновки щодо фактів ґрунтуються … на відношенні причини до дії. Лише це відношення може вивести нас за межі нашої пам’яті і відчуттів. …Знання відношення причинності… виникає цілком з досвіду, коли ми помічаємо, що окремі об’єкти постійно з’єднуються один з одним. …Жоден об’єкт не виявляє у своїх доступних для почуттів якостях ні причин, що його породили, ні дій, котрі він здійснить; і наш розум без допомоги досвіду не може зробити ніякого висновку відносно реального існування та фактів. …Наш розум … не може знайти дії у …причині, …бо дія абсолютно відмінна від причини і тому ніколи не може бути відкрита в ній” (Девід Юм).