Вихідні ідеї європейського Просвітництва.

Врахуйте при вивчення питання, що філософія просвітництва, що стала панівною в XVIII ст., ставила перед собою практичні цілі. Вона вірила, що зуміє покращити життя та змінити спосіб мислення - для очищення людей від забобонів та визволення з неуцтва. Ось як це подається діячами Просвітництва:

“Я вважав би себе найщасливішим з посеред смертних, якби міг вилікувати людей від притаманних їм забобонів. Забобонами я називаю не те, що заважає нам пізнавати ту чи іншу річ, а те, що заважає нам пізнавати самих себе” (Ш.Л. Монтеск’є).

“Зростає нове покоління, яке ненавидить фанатизм. Прийде день, коли у керівництва (суспільством) стануть філософи. Готується царство розуму” (Ф.Вольтер).

Врахуйте також і те, що філософія XVIII ст. шукала також нового фундаменту думки і пізнання, власне природничого, а особливо біологічного та медичного. Просвітники в своїх уявленнях йшли не від розуму до природи а навпаки, вважали, що людина одержує розум від природи і тільки потім ним самостійно володіє. Уважно опрацюйте характерні в цьому плані міркування:

“Панування математики уже закінчилось, починається панування природознавства” (Д.Дідро).

“Необхідно, щоб закони відповідали природі і принципам встановленої влади... Вони повинні відповідати фізичним властивостям країни, її клімату ─ холодному, гарячому, помірному, якостям ґрунту, її місцезнаходженню, розміру, обрядам її народів ─ землевласників, мисливців чи пастухів, рівнем свободи, що є допустимий устроєм держави, релігії населення, його здібностями, заможністю, кількості, звичаям; врешті ці закони пов’язані між собою і обумовлені обставинами свого виникнення, цілями законодавця, порядком речей згідно з яким вони затверджуються” (Ш.Л. Монтеск’є).

Ознайомтесь із ідеями “теорії суспільного договору”, яку обґрунтовували просвітники:

“Природа створила людей рівними як у фізичному так і духовному відношенні... З цієї рівності випливає також рівність сподівань на досягнення цілей. Ось чому, якщо двоє людей прагнуть мати одну і ту саму річ, якою вони разом не можуть володіти, вони стають ворогами. Для досягнення своєї мети вони здатні знищити або підкорити одне одного. Звідси висновок: поки люди живуть без влади яка тримає їх у страху, вони перебувають в стані війни, війни всіх проти всіх” (Т. Гоббс).

Зверніть увагу на те, як доводиться рівність усіх людей та до чого вона може привести суспільство. Як ви вважаєте, наскільки виправданою є думка про панування в стихійно сформованому суспільстві “війни усіх проти усіх”?

“...При створенні держави люди керуються бажанням звільнитися від стану війни... Загальна влада, яка була би спроможна захищати людей від вторгнення чужеземців і від несправедливості... може бути створена тільки одним шляхом, а саме шляхом зосередження всієї сили і влади в руках однієї людини або зібрання людей, яке більшістю голосів могло зібрати всю волю громадян в одне ціле. Інакше кажучи, для встановлення загальної влади необхідно щоб люди призначили одну людину або групу людей, що були б їх представниками. Якщо це сталося, то більшість людей, об’єднана таким чином, називається державою....Завдяки повноваженням, якими кожний громадянин наділив вище згадану одну людину або групу людей, вони користуються так великою силою і владою, що страх, який ця сила і влада навіює, робить людину чи групу людей здатними скеровувати волю всіх людей на підтримання внутрішнього миру і до взаємодопомоги в боротьбі проти зовнішніх ворогів” (Т. Гоббс).

Виходячи із змісту наведеного фрагмента, дайте відповідь на питання: 8.1. Проаналізуйте наведений текст і покажіть які моральні, матеріальні і духовні переваги, на думку Ж.Ж. Руссо, людина одержує в новому “ громадському стані”, але з'ясуйте також, що неприємного може принести людині створення держави; які помилки має на увазі мислитель?

“...Перехід від натурального (природного) стану до стану громадського здійснює в людині досить помітну зміну. Хоча вона і позбавляє себе певних привілеїв, що отримала від природи вона винагороджується досить значущими іншими; її здібності розвиваються і вдосконалюються, збільшується уява, почуття стають більш благородними, і вся душа настільки звеличується, що якщо б помилки цього нового стану не призводили людину досить часто до стану нижчого від того, з якого вона вийшла, то вона повинна була би постійно благословляти ту щасливу мить коли з тупої і обмеженої тварини створено розумну істоту ─ людину” (Ж.Ж. Руссо).

Врахуйте, просвітники робили наголос на розумі, на шляхах й засобах приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму, то вони намагались виявити умови, за яких людина і суспільство можуть взаємодіяти гармонійно. Уважно перечитайте характерні твердження на цю тему.

“У кожної тварини є свій інстинкт. Інстинкт людини, підкріплений розумом, тягне її до суспільства так само, як до їжі та пиття. Потреба у суспільстві не лише не спотворила людину, але, навпаки, її спотворює занадто велика віддаленість від суспільства” (Ф.Вольтер).

“Вихідним джерелом моральних ідей постає міркування про інтереси людського суспільства” (Д.Юм).

“Якщо досі етика (науки про мораль) мало сприяла щастю людства,… то це тому, що вони не так часто, як треба, розглядали вади народів,… а етика може стати дійсно корисною людям лише тоді, коли буде розглянута з цієї позиції” (К.-А.Гельвецій).

Перечитавши наведені рядки, визначить, що саме вважали просвітниками найпершими перешкодами до суспільного благополуччя?

“...Людина ─ витвір мистецтва, вона існує в природі, підкоряється її законам не може звільнитися від неї, не може ─ навіть в думках ─ вийти з природи... Мислителі досить часто зловживали, роблячи різницю між фізичною людиною і людиною духовною. Людина є суто фізичною істотою; духовна людина ─ це є та сама фізична істота, тільки її потрібно розглядати з відповідної точки зору, тобто по її відношенню до певних способів дії, що обумовлені здібностями їх організації. Постає питання чи доступні нам рухи і способи дії не є фізичними? В рівній мірі видимі дії людини, як і невидимі. тобто внутрішні рухи, породжені її волею і думкою…” (П.А. Гольбах).

“ На нашій жалюгідній планеті є неможливим, щоб, живучи в суспільстві, люди не були поділені на два стани: багатих, які керують, і бідних, які їм служать” (Ф.Вольтер)

“Окрема людина судить про речі та про інших людей за приємними чи неприємними враженнями, які вона від них отримує. Суспільство ж є лише зібрання окремих осіб і, значить, у своїх судженнях може керуватись лише своїми інтересами” (К.-А.Гельвецій).

“Перший, хто відгородив ділянку землі, придумав оголосити: “Це моє” ─ і знайшов достатньо довірливих людей, які цьому повірили, був справжнім засновником громадського суспільства. Оскільки поняття ─ ”власність”, що залежить від понять, що йому передували і які могли виникати лише поступово, не відразу виникло в людському розумі. Перш ніж досягнути цю останню межу природного стану, необхідним було досягнути значних успіхів, придбати багато навичок і знань, передавати їх і збільшувати з покоління в покоління… Як тільки власність була визнана, повинні були з’явитися норми правосуддя, оскільки щоб визначити кожному ─ його, потрібно, щоб кожний міг чим-небудь володіти” (Ж.Ж. Руссо).

“Наші сподівання на покращення стану людства в майбутньому можуть бути приведені до трьох основних положень: знищення нерівності між націями, розвиток рівноправ’я між різними класами того самого народу і врешті, справжнє вдосконалення людини...” (Ж.А. Кондорсе).

Тексти першоджерел до теми філософія Нової доби

Ф. БЭКОН

Есть четыре вида идолов, которые осаждают умы людей. Для того, чтобы их изучать, дадим им имена. Назовем первый вид идолами рода, второй — идолами пещеры, третий — идолами площади и четвертый — идолами театра...Идолы рода находят основание в самой природе человека... ибо ложно утверждать, что чувства человека есть мера вещей. На­оборот, все восприятия как чувства, так и ума покоятся на аналогии человека, а не аналогии мира. Ум человека уподобляется неровно­му зеркалу, которое, примешивая к природе вещей свою природу, отражает вещи в искривленном и обезображенном виде.

Идолы пещеры суть заблуждения отдельного человека. Ведь у каждого помимо ошибок, свойственных роду человеческо­му, есть своя особая пещера, которая ослабляет и искажает свет природы. Происходит это или от особых прирожденных свойств каждого, или от воспитания и бесед с другими, или от чтения книг и от авторитетов, перед какими кто преклоняется, или вследствие разницы во впечатлениях, зависящей от того, получают ли их ду­ши предвзятые и предрасположенные или же души хладнокров­ные и спокойные, или по другим причинам... Вот почему Гераклит правильно сказал, что люди ищут знаний в малых мирах, а не в большом, или в общем, мире. Существуют еще идолы, которые происходят как бы в силу взаимной связанности и сообщества людей. Эти идолы мы называем, имея в виду порождающее их общение и сотоварищество людей, идолами площади, люди объединяются речью. Слова же уста­навливаются сообразно разумению толпы. Поэтому плохое и неле­пое установление слов удивительным образом осаждают разум. Определения и разъяснения, которыми привыкли вооружаться и охранять себя ученые люди, никоим образом не помогают делу. Слова прямо насилуют разум, смешивают все и ведут к пустым и бесчисленным спорам и толкованиям.

Существуют, наконец, идолы, которые вселились в души людей из разных догматов философии, а также из превратных за­конов доказательств. Их мы называем идолами театра, ибо мы счи­таем, что, сколько есть принятых или изобретенных философских систем, столько поставлено и сыграно комедий, представляющих вымышленные и искусственные миры... При этом мы разумеем здесь не только общие философские учения, но и многочисленные начала и аксиомы наук, которые получили силу вследствие преда­ния, веры и беззаботности...

Человеческий разум не сухой свет, его скрепляют воля и страсти, а это порождает в науке желательное каждому. Человек скорее верит в истинность того, что предпочитает... Бесконечным числом способов, иногда незаметных, страсти пятнают и портят разум.

Но в наибольшей степени запутанность и заблуждения чело­веческого ума происходят от косности, несоответствия и обмана чувств, ибо то, что возбуждает чувства, предпочитается тому, что сразу чувств не возбуждает, хотя бы это последнее и было лучше. Поэтому созерцание прекращается, когда прекращается взгляд, так что наблюдение невидимых вещей оказывается недостаточ­ным или отсутствует вовсе...

Человеческий ум по природе своей устремлен на абстракт­ное и текучее мыслит как постоянное. Но лучше рассекать природу на части, чем абстрагироваться. Это и делала школа Демокрита, которая глубже, чем другие, проникла в природу. Следует больше изучать материю, ее внутреннее состояние и изменение состояния, чистое действие и закон действия или движения, ибо формы суть выдумки человеческой души, если только не называть формами эти законы действия...

Одни умы склонны к почитанию древности, другие увлечены любовью к новизне. Но немногие могут соблюсти такую меру, чтобы и не отбрасывать то, что справедливо установлено древними, и не пренебречь тем, что верно предложено новыми. Это наносит боль­шой ущерб философии и наукам, ибо это скорее следствие увлече­ния древним и новым, а не суждения о них. Истину же надо искать не в удачливости какого-либо времени, которая непостоянна, а в свете опыта природы, который вечен.

Поэтому нужно отказаться от этих устремлений и смотреть за тем, как бы они не подчинили себе ум...