Орієнтовна модель рівнів реалізації внутрішньошкільної системи підготовки вчителів до інноваційної діяльності

 

 

Колективний рівень:	Ø науково-практичні конференції; Ø лекції; Ø психолого-педагогічні семінари; Ø практикуми; Ø проблемні творчі семінари; Ø педагогічні ради; Ø консиліуми та ін.
Груповий рівень:	Ø навчальні тренінги; Ø методичні об’єднання вчителів за фахом/циклом; Ø проблемні творчі групи; Ø динамічні пошукові групи; Ø методичні об’єднання класних керівників, керівників гуртків; Ø школи молодого вчителя;% Ø школи педагогічної майстерності; Ø школи передового педагогічного досвіду; Ø семінари та ін.
Індивідуальний рівень:	Ø самоосвіта; Ø самовиховання; Ø наставництво; Ø школи передового педагогічного досвіду; Ø робота над індивідуальною науково-методичною темою/проблемою; Ø творча лабораторія вчителя та ін.

Управління педагогічними нововведеннями − необхідна функція діяльності сучасного навчального закладу, яка спрямована на його постійне пристосування до змін зовнішнього середовища.

Під управлінням нововведеннями розуміють планування, організацію, регулювання і контроль процесу впровадження в педагогічну систему будь-яких нововведень.

Виділяють три етапи управління процесом впровадження педагогічного нововведення:

1. Організація попередньої підготовки (моральної, психологічної) педагогічного персоналу. Зміст першого етапу:

1.1. Уточнення змісту та сутності нововведення.

1.2. Повідомлення ідеї і сутності нововведення педпрацівникам.

1.3. Здійснення порівняльного аналізу педагогічної практики.

1.4. Оволодіння прийомами та методами роботи.

1.5. Планування, розробка методичних рекомендацій.

2. Визначення і постановка цілей завдань на основі аналізу існуючої практики та співставлення її зі стратегічними завданнями впровадження нововведення. Змістом даного стану є:

2.1. Аналіз існуючої педагогічної практики.

2.2. Виявлення існуючих суперечностей.

2.3. Визначення мети впровадження педагогічного нововведення.

2.4. Конкретизація завдань реалізації мети.

3. Планування процесу впровадження педагогічного нововведення. Зміст третього етапу включає:

3.1. Розробку проекту, схеми, алгоритму.

3.2. Конкретизацію змісту окремих станів.

3.3. Визначення термінів.

3.4. Розподіл обов’язків.

3.5. Визначення змісту заходів із впровадження нововведення.

Робота школи щодо управління процесом впровадження педагогічних інновацій концентрується навколо вирішення таких питань:

1. Мотивування вибору педагогічних інновацій, призначених для впровадження.

2. Аналіз стану попереднього впровадження педагогічних нововведень в практику діяльності навчального закладу.

3. Конкретизація змісту педагогічного нововведення.

4. Морально-психологічна підготовка колективу до реалізації нововведення.

5. Підбір літератури, розробка необхідного методичного та ресурсного забезпечення.

6. Планування заходів та визначення завдань методоб’єднань вчителів щодо впровадження

7. Конкретизація видів і форм роботи з впровадження.

8. Контроль та облік досвіду впровадження, підведення підсумків та узагальнення результатів.

9. Звіт педагогічного колективу про роботу з впровадження педагогічної інновації.

Основні причини опору персоналу нововведенням можуть бути зумовлені:

Ø невизначеністю − педагог не знає, якими для нього будуть наслідки змін; він відчуває невпевненість і незручність; побоюється, що нововведення зруйнують звичну систему відносин у колективі;

Ø відчуттям втрати − необхідність зійти зі звичного шляху, супроводжується відчуттям втрати, що призводить до сприйняття змін як загрози власному статусу;

Ø переконливістю, що нічого хорошого зміни не принесуть − на думку окремих працівників, будь-які нововведення не стільки сприятимуть вирішенню проблем, скільки примножать їхнє число.

Загалом, опір педагогічних працівників нововведенням може зумовлюватись причинами:

1) економічного характеру − побоювання звільнення; побоювання зниження соціального статусу; побоювання інтенсифікації праці, зростання навантаження;

2) особистісного характеру − небажання втрачати зусилля на перенавчання; страх перед невизначеністю;

3) соціального характеру − небажання пристосуватися до нового соціально-психологічного клімату в колективі; прагнення зберегти звичні соціальні зв’язки; незадоволення від зовнішнього втручання у власні справи і неприязнь до осіб, що впроваджують нововведення; незадоволення слабкістю особистої участі і незначною власною роллю при впровадженні нововведень.

Частково або повністю усунути наведені вище причини незадоволення співробітників нововведеннями можна за допомогою таких прийомів роботи з педагогічним персоналом:

Ø надання працівникам вичерпної і своєчасної інформації про нововведення;

Ø надання підтримки тим, хто її потребує;

Ø укладення з педагогічним персоналом своєрідної “угоди” на вигідних для вчителів умовах;

Ø залучення на свою сторону неформальних лідерів колективу, досвідчених педагогів, які користуються незаперечним авторитетом;

Ø маневрування гнучкістю і поступливістю.

Керівникам навчальних закладів, методичним працівникам слід пам’ятати, що успішній реалізації педагогічних нововведень сприяють такі мотиваційні фактори:

Ø підвищення заробітної плати;

Ø розширення прав працівників;

Ø скорочення їх обов’язків;

Ø покращення морально-психологічного клімату в педагогічному колективі;

Ø покращення відносин між працівниками та дирекцією;

Ø підвищення престижу та соціально-професійного статусу інноваторів;

Ø повне використання знань і здібностей вчителів;

Ø більш цікава робота в результаті нововведення;

Ø більше самостійності і відповідальності в роботі;

Ø кращі можливості для саморозвитку і підвищення кваліфікації;

Ø відповідність нововведень традиціям та нормам, які склалися в навчальному закладі.

До загальних факторів, які сприяють нововведенням, слід віднести також:

Ø наявність необхідних ресурсів для реалізації нововведень;

Ø атмосфера підтримки змін, яка панує в колективі;

Ø усвідомлення членами педагогічного колективу необхідності подальшого розвитку;

Ø вимоги зовнішнього середовища, запити на оновлені освітні послуги з боку учнів та їх батьків;

Ø структурна готовність закладу до нововведень;

Ø попередньо сформований творчий підхід персоналу до роботи;

Ø націлений на реформи керівник навчального закладу (схильність до ризику, зацікавленість у службовому пересуванні, високий професіоналізм);

Ø позитивний приклад інших навчальних закладів.

Серед різних моделей організації процесу підготовки вчителів до інноваційної діяльності пропонуємо вибирати насамперед ті, які орієнтують вчителя на творчий пошук на основі систематичного вирішення проблем. До таких слід віднести дидактичні і рольові навчальні ігри, які найбільшою мірою відтворюють ситуації творчого професійного пошуку.

Основи методики дидактичних ігор закладені в їх структурі, яка складається з чотирьох етапів.

 

 

Центром дидактичної гри є навчальна проблема, яка може виступати джерелом нових знань, поглиблювати й розширювати уявлення учасників про педагогічну дійсність. В умовах ігрового моделювання відбувається перехід навчальної діяльності у навчально-творчу, оскільки створені умови сприяють використанню потенційних можливостей та творчих здібностей вчителів. Ігрове моделювання дозволяє позбавитися від педагогічних стереотипів, шаблонів, що особливо важливо у формування та розвитку готовності до здійснення нововведень як складової інноваційної поведінки педагога-практика.

Серед інших методів формування інноваційної поведінки педагога звертаємо вашу увагу на методи рефлексивно-інноваційного пошуку, які дозволяють актуалізувати попередній довід, переосмислити його, виявити нові відношення і проблеми освітньо-виховного закладу майбутнього, спрямувати процес переосмислення себе та своєї професійної діяльності в напрямку створення інновацій.

До методів, що дозволяють реалізувати інноваційну поведінку педагога, перш за все, відноситься проблемно-рефлексивний полілог, метою якого є актуалізація і розвиток творчих можливостей педагога до самостійного осмислення проблем інноваційної діяльності, а також до прийняття інноваційних рішень. Даний метод складається з таких етапів:

1)етап відшукування і визначення педагогічних проблем, де кожний учасник, не повторюючи попереднього, структурує проблеми;

2)етап висунення ідей по вирішенню означених проблем;

3)колективне обговорення.

Цінність такого полілогу полягає в тому, що забезпечується розвивальний ефект не лише найбільш підготовлених у формулюванні й вирішенні проблем педагогів, а й усіх − в тому числі, менш поінформованих і творчих. Через „заборону” на повторення кожним учасником досягнення ефект максимального осмислення альтернативних рішень.

Наступним методом розвитку інноваційної поведінки є позиційна дискусія, яка дозволяє не лише сформувати банк даних про різні педагогічні інновації, але й забезпечити процес їх критичного аналізу. Механізм такої дискусії передбачає поділ групи на три частини.

Перша група зосереджує увагу на виробленні проекту майбутньої інновації, на своєму баченні та обґрунтовує її. У процесі даної діяльності припустима критика рішень, що пропонуються, оскільки наприкінці дискусії групі необхідно представити на загальне обговорення один із пропонованих варіантів.

Після викладу першою групою свого проекту інновації, до обговорення приєднується друга група, перед якою стоїть завдання вияснити всі альтернативні варіанти стосовно запропонованого нововведення і, засновуючись на цьому, спростувати твердження першої групи. Відхиливши запропоновані пропозиції, друга група починає розробляти своє рішення, потім вона також викладає програму дій.

Завдання третьої групи полягає в аналізі та пошуку конструктивного у запропонованих проектах, оскільки вона здійснює синтез і віднаходить компромісні шляхи вирішення проблеми. Далі групи міняються ролями, і весь цикл повторюється знову.

Усе позитивне, створене в процесі групової діяльності, на кожному етапі фіксується. В ситуації, коли пропонуються відразу декілька конструктивних проектів, що заслуговують на увагу, відбувається „ аукціон рішень ”. Суть його полягає в подальшому поглибленому аналізі запропонованих проектів на загальному пленумі, в результаті чого кожний проект рішення проходить аналітичну експертизу. Здійснюється це за допомогою механізму „продажу” розроблених проектів, а „грошима” виступають наслідки від їх впровадження.

Таким чином, формується цілісне уявлення тих процесів і явищ, які можуть виникнути в результаті впровадження інновації. Ті з проектів, які набрали найбільшу кількість негативних наслідків, вилучаються з переліку.

„Аукціон проектів” дає можливість глибоко й детально проаналізувати розвиток наслідків від початку впровадження інновації в залежності від різних протиріч і конфліктів. Побудова цілісної концептуальної моделі розгортання подій та визначення ролі й позицій групи, яка включена в інноваційний процес, дозволяє опрацювати різні варіанти наслідків. В результаті рішення приймаються не методом проб і помилок, а у відповідності з всебічною аналітичною експертизою.

10. Умови формування готовності педагогічних працівників
до інноваційної діяльності

Для забезпечення ефективності та результативності процесу формування готовності педагогічних працівників до інноваційної діяльності слід створити відповідні умови, до яких можна віднести:

соціально-педагогічні умови:

Ø наявність соціального замовлення на підготовку вчителя до роботи із засвоєння нововведень, зафіксованого і моделі педагога-новатора; Ø організація процесу підготовки педагогічних кадрів до творчого пошуку в якості підсистеми навчального процесу в системі післядипломної педагогічної освіти (діяльності обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, районних методичних кабінетів, внутрішньо шкільної методичної роботи) і процесу формування готовності до інноваційної діяльності − в якості підсистеми процесу формування професійної готовності вчителя;   Ø вдосконалення організаційного, матеріально-технічного і кадрового забезпечення підготовки вчителя до даного виду педагогічної діяльності.

педагогічні умови:

Ø підготовленість науково-педагогічних працівників, методистів до організації діяльності слухачів з освоєння практичних навичок і умінь; Ø наявність у вчителів позитивної установки на оволодіння такими навичками та вміннями; Ø наявність у педагогічних працівників необхідного рівня теоретичних знань і практичних умінь з даного виду діяльності; Ø наявність програмно-методичного забезпечення процесу формування технологічних умінь педагогів.

Кожен компонент підготовки педагогів до інноваційної діяльності має свої особливості функціонування, які, в свою чергу, визначають специфічні педагогічні умови для забезпечення ефективності та результативності процесу підготовки:

Мотиваційний компонент
Особливості функціонування: Реалізація можливості формування творчої направленості педагога та можливості впливу на стратегію розвитку регіональної системи освіти.	Педагогічні умови: 1. Забезпечення можливості вибору змісту, форм і термінів проведення методичних заходів з урахуванням специфіки та інтересів педагогів. 2. Забезпечення індивідуальної траєкторії підготовки особистості педагога до інноваційної діяльності.
Технологічний компонент
Особливості функціонування: 1. Прикладний характер підготовки до інноваційної діяльності. 2. Формування технологічних і прогностичних здібностей. 3. Опора на культорологічну і психолого-педагогічну підготовку.	Педагогічні умови: 1. Перевантаження практичних форм проведення методичних занять. 2. Пріоритет активних нетрадиційних форм. 3. Підвищення інформаційної поінформованості педагога. 4. Необхідність узгодження навчально-тематичних планів семінарів з навчальними планами підвищення кваліфікації педагогічних працівників на курсах при ОІППО.
Організаційний компонент
Особливості функціонування: 1. Підготовка педагога-дослідника здійснюється на кількох рівнях: Ø обласному (при ОІППО); Ø районному (міжшкільні методичні заходи); Ø внутрішньо шкільному (методична робота з педагогами у міжкурсовий період).	Педагогічні умови: 1. Наявність в ОІППО схеми координації діяльності структурних підрозділів регіональної методичної служби з організації і науково-мтеодичного забезпечення інноваційного процесу. 2. Створення творчих груп педагогів, які освоюють нововведення. 3. Висів рівень організації методичних заходів щодо формування професійно-ціннісного ставлення до педагогічних інновацій. 4. Створення в педагогічних колективах необхідного мікроклімату, який сприяє педагогічній рефлексії. 5. Випереджаючі індивідуальні консультації та практикуми з питань формування нового змісту освіти, розробки планів-проспектів дослідно-експериментальної роботи тощо.

Комплекс умов формування готовності педагогів до інноваційної діяльності можна реалізувати в такі способи:

Умови	Способи реалізації умов
1. Наявність соціального замовлення на підготовку педагогів до інноваційної діяльності.	1. Офіційне визнання участі в інноваційній діяльності як пріоритетної функції вчителя на рівні управлінського рішення. 2. Створення атмосфери суспільної значимості проблем, заявлених в інноваційних проектах. 3. Підвищення поінформованості педагогічної громадськості про результати інноваційної діяльності в закладах освіти. 4. Публікування результатів дослідно-експериментальної та інноваційної діяльності педагогів.
2. Організація підготовки педагогічних працівників до інноваційної діяльності як підсистеми навчального процесу в системі післядипломної педагогічної освіти, а формування готовності педагога до інноваційної діяльності як підсистеми формування загальнопрофесійної готовності вчителя.	1. Забезпечення єдиного підходу до вивчення і оцінки діяльності педагогів-новаторів усіма структурними підрозділами регіональної системи післядипломної педагогічної освіти. 2. Узгодження навчально-тематичних планів і програм методичних заходів з навчально-тематичними планами курсової підготовки при ОІППО. 3. Включення показника сприйняття нововведень як кваліфікаційної вимоги до керівників загальноосвітніх навчальних закладів і до педагогів вищої кваліфікаційної категорії.
3. Вдосконалення організаційного і науково-методичного забезпечення підготовки педагога-новатора.	1. Розробка в ОІППО схеми координації діяльності обласної методичної служби з організаційного і науково-методичного забезпечення інноваційної діяльності педагогів на місцях. 2. Організація і проведення спецсемінарів і спецкурсів з психологічних умов формування готовності педагогів до інноваційної діяльності. 3. Регулярне проведення засідань рад експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів і здійснення контролю за виконанням рішень, прийнятих з їх ініціативи. 4. Організація роботи педагогів у творчих групах. 5. Включення до планів науково-дослідної роботи структурних підрозділів ОІППО проблем формування готовності педагогів до інноваційної діяльності. 6. Розширення видавничої діяльності за результатами інноваційних процесів. 7. Публікація інформаційних бюлетенів та створення інформаційно-методичних банків даних.   8. Організація проектно-орієнтованих пошукових досліджень з проблеми педагогічних інновацій. 9. Розробка критеріїв оцінки ефективності конкретних інноваційних процесів, експертизи програм розвитку закладів освіти. 10. Запровадження моніторингу інноваційних процесів в регіональній системі освіти.
4. Забезпечення індивідуальної траєкторії навчання педагога-новатора.	1. Забезпечення можливості вибору змісту, форм і термінів проведення методичних заходів з урахуванням специфіки функціонування конкретних закладів освіти і у відповідності з інтересами педагогів-новаторів. 2. Індивідуально орієнтована допомога у вирішенні проблем експериментальної роботи з апробації та впровадження інновацій. 3. Варіативність навчання педагогів на основі індивідуальних планів, випереджаючих індивідуальних консультацій, які враховують результати діагностики підготовленості педагогів до освоєння інновацій.
5. Формування професійно-ціннісного ставлення педагогів до освоєння нововведень.	1. Ознайомлення вчителів з досвідом роботи педагогів-новаторів з метою формування власної моделі педагога-новатора. 2. Створення ситуацій успіху для слухачів під час проведення „круглих столів”, педагогічних студій тощо. 3. Підвищення рівня поінформованості слухачів з проблем педагогічної інноватики. 4. Включення творчого звіту педагога з інноваційної діяльності до складу показників при визначенні його кваліфікаційної категорії.
6. Забезпечення єдності теоретичної і практичної підготовки вчителів до дослідно-експериментальної роботи.	1. Інтеграція форм організації навчального процесу шляхом оптимального його насичення комплексними видами діяльності. 2. Включення вчителів у діяльність з проведення проектно-орієнтованих досліджень і створення власних інноваційних розробок. 3. Включення педагогів-новаторів до складу керівників і організаторів занять школи педагогічної майстерності. 4. Включення завдань і створення оригінальних авторських засобів навчання та дидактичних матеріалів у програму підготовки їх до інноваційної діяльності.
7. Організація процесу підготовки вчителів до інноваційної діяльності як управлінського циклу роботи методистів ОІППО, РМК.	1. Організація процесу підготовки методичних заходів як нового управлінського циклу, який включає в себе стани аналізу, планування, організації, поточного контролю, регулювання, підсумкового аналізу шляхом реалізації всіх видів навчальної діяльності як системи. 2. Розробка для вчителів програмно-методичних та інших матеріалів, необхідних для реалізації всіх видів навчальної діяльності в інноваційному режимі. 3. Забезпечення єдності мети для всіх її суб’єктів, в тому числі для педагогів-слухачів, засобом включення їх у діяльність з управління процесом формування готовності до освоєння педагогічних інновацій.
8. Підготовка методистів до реалізації мети системи.	1. Читання спецкурсів для методистів з психолого-педагогічних основ формування готовності педагогів до інноваційної діяльності в рамках організованого науково-теоретичного семінару. 2. Практична допомога методистам. 3. Розробка методичних і навчально-методичних матеріалів на допомогу працівникам ОІППО, РМК з проблеми педагогічної інноватики.

Варто окремо виділити комплекс організаційно-педагогічних умов, які забезпечують результативність підготовки вчителя до інноваційної діяльності (О.Г. Козлова):

1)цілеспрямоване і послідовне відображення у змісті й методиці неперервної педагогічної освіти сутності інноваційної діяльності як соціально-педагогічного феномена, що характеризує складний взаємозв’язок загальної культури вчителя, його громадянських якостей, творчого потенціалу і професійної спрямованості;

2)суб’єктивація позицій всіх учасників професійно-педагогічного вдосконалення, максимальна відкритість навчання, формування здатності до співучасті в організації навчального процесу, до спільних дій у нових ситуаціях;

3)особистісно орієнтоване навчання вчителя, що ґрунтується на розвитку його здатності до прогнозування наслідків професійної діяльності;

4)комплексне розв’язання завдань організації навчального процесу освіти та забезпечення в між курсовий період самовдосконалення вчителя у контексті реалізації його програми саморозвитку.