ТОП 10:

Помилки та виверти під час суперечки



Ефект вивертів може істотно знижуватися, коли учасник суперечки, проти якого вони спрямовані, готовий до цього. Він розуміє, що застосування різних «непарламентських» способів ведення суперечки природно входить у сценарій конфліктного спілкування. «Хто попереджений, той збройний», — говорить мудре древнє виречення.

Неминуче питання: як варто надходити, якщо людина розуміє, що проти нього використовують виверти? Ефективне застосування цих прийомів — своєрідна мікродрама, у якій, як у театрі, беруть участь дві сторони, обоє партнера: мовець і слухаючий. Тому певна частина відповідальності лежить і на слухачі, якщо він поводиться за принципом: «Вам обдурити мене не важко!.. Я сам обманюватися рад!»

Часто конструктивним прийомом у суперечці й одночасно способом протидії вивертам може служити вихідна домовленість учасників суперечки про те, що служить його відправною крапкою. Ці позиції можуть бути самими різними, включаючи навіть особисті смаки, тільки при цьому повинні бути погоджені певні обмеження в тім, що вихідні посилки і їхня аргументація будуть логічно й психологічно коректними. Якщо погоджені на самому початку суперечки вихідні посилки порушуються одним з учасників, це може свідчити про його бажання просто зірвати дискусію, і тоді вона стає безперспективної із самого початку.

Суперечка починається з того, що висловлена одним з його учасників точка зору, як мінімум, піддається сумніву. Для конструктивного ведення суперечки й, відповідно, для більше успішного відбиття застосовуваних у ньому вивертів важливо краще розуміти способи вираження цього сумніву. Нерідко воно виражається досить явно:

«Я не впевнений, що...» «Хіба не може бути, що...» «Мені це не зовсім зрозуміло, але здається, що ...» «Мені потрібно ще подумати над тим, що...»

Але частий сумнів залишається схованим, про нього можна догадатися лише по невербальних ознаках (наприклад, слухаючи, співрозмовник супиться або починає поправляти щось в одязі).

У ряді досліджень показано, що основним критерієм, що обирається для оцінки щирості повідомлення, є його конкретність, тобто насиченість деталями й подробицями. При цьому немаловажну роль грає й ступінь знайомства між учасниками суперечки. Незнайомі люди основну увагу приділяють упевненості, з якого вимовляється адресоване їм повідомлення, воно викликає в них більше довіри.

Одним з ефективних коштів у протистоянні вивертам у суперечці можна вважати постійне й активне прагнення краще зрозуміти самого себе й партнера в суперечці, що розгорнулася. «Я знаю всі, але тільки не себе», — помітив один раз Франсуа Війон. Це добре ілюструють дані дослідження американських психологів У. Томаса й П. Ронди:

41% опитаних ними людей приписують собі спрямованість на співробітництво й взаєморозуміння, іншим людям — тільки 4%; прагнення до компромісів знаходять у себе 25% опитаних, в інших — 6%; 8% опитаних людей відзначають у себе готовність до зміни власного поводження в конфліктному спілкуванні, в інших — 2 %; конкурентний, конфліктний тип реагування й непоступливість у себе відзначають 23% опитаних людей, в інших — 73%.

Тому варто мати на увазі, що важке, безкомпромісне, нерідко — хворобливий і напружений плин суперечки в спілкуванні пояснюється наявністю у свідомості партнерів наведених вище й далеких від реальності стереотипів сприйняття себе й іншої людини через призму ворожості як стійкої картини миру. Звідси ясно, що шлях до конструктивного дозволу суперечки часто пролягає через етап руйнування упередженості й стереотипів.

У суперечці як емоційно напруженому спілкуванні коштує насамперед зберігати спокій, холоднокровність, уважно слухати партнера. Не зрячи вважають, що мистецтво суперечки починається не з уміння говорити, а з уміння слухати. Виникаюче хвилювання, почуття внутрішнього напруження, нерідко сягаючі ступені емоційного сплеску, позбавляють можливості міркувати виважено, тверезо, продуктивно. Найкраще думати й висловлюватися в спокійному, урівноваженому стані. Крім того, це дозволяє зберігати контакт із партнером, що не менш важливо для конструктивного дозволу суперечки.

Можна використовувати й інший прийом — запропонувати своєму опонентові із самого початку бесіди не сперечатися, не нападати, а просто висловити своя думка по суті виниклих розбіжностей і дозволити всім іншим учасникам суперечки так само спокійно викласти свою позицію. Нерідко замість активної конфронтації виникає відчуття, що розходження в поглядах не настільки вуж великі, не антагоністичні й цілком переборні, оскільки відразу ж відкриваються «острівці» можливого зближення й досягнення згоди. Це істотно знижує несприятливий для взаємодії ефект різних вивертів.

Нерідко сам характер постановки питань у діалозі може бути ефективним способом керування бесідою, маніпулювання партнером у власних інтересах. У процесі суперечки й вироблення спільного рішення те, яким образом сформульовані питання, здобуває важливе комунікативне значення. Часто питання може бути неявним затвердженням, тому зміст обігу « чи Вірно, що моя пропозиція викликає у вас... ?», по суті, зводиться до стверджувального висловлення «Я почуваю (я бачу), що моя пропозиція...». У підсумку в партнера виникає необхідність виразити свою відповідну реакцію.

Крім того, варто уникати питань, що починаються з «чому?» («Чому ти гарячишся?») і замінити їх на питання, що починаються з «що?» і «як?» («Що викликає в тебе таку реакцію?»). Справа в тому, що питання, що починаються з «чому?», часто містять сховану критику й осудження, вони збільшують психологічну дистанцію контакту, у той час як при використанні питальних слів «що?» і «як?» звертання до співрозмовника здається більше м'яким і являє собою скоріше вже прохання про додаткову інформацію, прояв зацікавленості в налагодженні взаємодії. Відповідаючи на запитання «чому?», можна дуже далеко піти в пояснення, виправдання, інтерпретацію своїх поглядів або вчинків. При цьому в іншої людини майже завжди є інша «міфологія» тієї ж самої події або явища, тому досить великий ризик непомітно для себе перевести суперечку в неконструктивне русло й тим самим порушити контакт. Можливо, один з учасників суперечки саме цього й домагався.

Крім певних труднощів вербального вираження позиції в суперечці, існує й складність висловлення сумнівів у її істинності, у результаті чого іноді їх буває нелегко відрізнити від негативної відповіді, особливо коли він висувається недостатньо впевнено або нерішуче: «Я не зовсім упевнений, що...»; «Хіба не може бути, що...»; «Я поки не зовсім розумію, чому...»; «Мені потрібно ще подумати над тим, що...».

Тому важливо бачити, як реагує опонент на подібні відповіді — як на вираження сумніву й нейтральне міркування або як на незгоду, і зробити більше зрозумілим для нього зміст такого висловлення. Може бути, це допоможе йому менше «застрявати» у суперечці?

Щоб досягти погодженого розуміння використовуваних у міркуваннях опонентів термінів, понять, символів і т.д., необхідно ретельно проясняти зміст того, що може здаватися й без того очевидним.

Ступінь розуміння певного висловлення в діалозі, особливо в суперечці, і ступінь його прийняття слухачем, звичайно, можуть не збігатися. Повне розуміння позиції співрозмовника може супроводжувати її частковому або навіть повному неприйняттю й відкиданню. Разом для того, щоб сформувати будь-яку, навіть часткову, ступінь прийняття висловленої позиції, необхідно досягти певного ступеня її коректного розуміння, особливо всього того, що пов'язане з контекстом мови.

Думка, безумовно, не існує у відриві від слова, але це не означає, що вона укладена тільки в слові. Часто словесна оболонка може тільки перешкоджати розумінню, у результаті за словом може втратитися сама думка. І тоді невербальне (немовне) оформлення сказаного слова, наприклад інтонація або жест, здатні виразити щирі наміри мовця, виявити справжній зміст сказаного їм, доповнити його втримування. На думку різних фахівців, на частку невербального компонента в міжособистісній комунікації доводиться від 60 до 90% всієї переданої й одержуваної інформації. Джерелом змісту у висловленні, особливо в суперечці, можуть бути наміру мовця, тому так важливо помітити й оцінити різні невербальні знаки, наприклад інтонацію, паузи, жести, що дозволяють більш-менш адекватно інтерпретувати зміст висловлення. Отут можна згадати зауваження про те, що є тільки один спосіб написати слова «так» і «ні» і не менш 500 способів їх вимовити, природно, щораз із новим змістом.

Добре відомо, що слово й інтонація, з якої воно вимовляється, далеко не завжди збігаються за змістом. Нерідко це робиться навмисно, наприклад, у випадку іронізування, спроби натиснути на партнера, вивести його з рівноваги й т.д. Тому можна затверджувати, що успіх розуміння в такому значимому міжособистісному спілкуванні, як суперечка, залежить не тільки від самого тексту висловлення, але й від сприйнятливості, чутливості до значеннєвого підтексту, що розкривається в невербальних знаках, якими партнери обмінюються в процесі комунікації.

В обговоренні «правил гри» у суперечці можна відзначити наступні позиції: Відмовтеся від споконвічної негативної установки відносно спірної ситуації, перестаньте розглядати неї для себе тільки як джерело неприємностей або погроз. Відокремите людей від проблем. Не дозволяйте собі нападати на людину за те, що він використовує тактику, що ви вважаєте незаконної й недозволенної. Якщо він устане в оборонну позицію, йому буде сутужніше відмовитися від цієї тактики, у нього з'являться досада й роздратування, які будуть впливати на рішення інших питань. Ставте під питання саму тактику ведення розмови, а не особисті якості опонента. Легше змінити сам хід діалогу, чим тієї людини, з ким ви маєте справу. Нехай бажання задати йому урок не відволікає вас від самого діалогу й пошуку компромісу. Зосередьтеся на взаємовигідних варіантах. «Хіба тактика, що ви використовуєте, відповідає нашим обопільним інтересам? Що, якщо ми домовимося так не надходити?» Використовуйте тактику «Я хотів би краще зрозуміти вашу позицію. Дозвольте, я розповім вам, у чому в мене труднощі в розумінні ваших міркувань». Дозволяйте опонентові в суперечці час від часу «випускати пару». Емоції в суперечці бувають не завжди приємними, але все-таки варто визнавати їх законними. Якщо людина одержує можливість хоча б небагато звільнитися від тиску невиражених почуттів, він, досить імовірно, зможе мислити спокійніше й це дозволить йому більше зосередити на пошуку компромісу. Наполягайте на використанні об'єктивних критеріїв. Насамперед, перевіряйте твердість у принципах: «Є чи підстава тому, що я сиджу спиною до відкритих дверей у незручному кріслі?» Досліджуйте відповідність принципу взаємності: «Думаю, завтра ви не відмовитеся сісти в це крісло?» Пропонуйте тактикові опонента як правила гри: «Давайте будемо по черзі проливати кава один на одного?»

Як останні кошти можна звернутися до власної альтернативи нав'язується вам тактики вивертів і припинити суперечку: «У мене таке враження, що ви не зацікавлені в досягненні згоди, що могло б принести задовольняючий нас обох результат». Якщо партнер дійсно зацікавлений в угоді, вона знову запросить вас за стіл переговорів. Для цього можна поставити перед ним питання: «Що буде, якщо ми не домовимося?»

Можна це рішення представити у вигляді наступної досить простої схеми: «(1) Я ставлюся до вас і до вашої позиції з повагою й тому... (2) Я розмовляю з вами доброзичливо, стримано й шанобливо, щоб... (3) Ми змогли спільно шукати відповіді й рішення, у зв'язку із чим... (4) Нам потрібна взаємність у дотриманні цих правил. (5) Якщо ви їх розділяєте — ласкаво просимо».

На заключній стадії суперечки варто підвести підсумки, чи був він продуктивно дозволений і, якщо так, те в чию користь. Помнете про те, що дозвіл суперечки може бути серйозно ускладнене через непевність або розбіжності із приводу оцінки результатів суперечки. Успішним його можна вважати тільки тоді, коли учасники прийдуть до угоди із приводу того, чия точка зору й пропонована в її захист аргументація виявилися більше сильними. Якщо сторони, що беруть участь у цій суперечці, не прийдуть до такої згоди, суперечка буде тривати й, цілком імовірно, навіть із всі зростаючою напругою.

Існують наступні критерії оцінки результатів суперечки, що може мати пряме відношення до питання про ефективність протистояння вивертам. Бесіду можна вважати успішної, якщо в результаті: партнери одержали для себе нову інформацію, змогли краще зрозуміти позицію опонента, щось уточнили у своєму баченні ситуації й шляхів її рішення; змогли хоча б частково зняти або знизити напруженість у відносинах, усунути прояву взаємної недоброзичливості, недовіри, образи, роздратування; прийшли до більшого взаєморозуміння й зближення своїх позицій за рахунок конкретних, ясних і відкритих повідомлень; змогли дозволити саму спірну ситуацію, усунути конфлікт, дійти згоди.

Останнє, мабуть, є найкращим результатом, але навіть будь-якого іншого результату суперечки із чотирьох перерахованих вище може бути досить, щоб уважати проведену бесіду (або переговори) удалими, хоча й частково. Якщо ж у результаті суперечки партнери не одержали для себе нічого нового, якщо напруженість між ними збереглася або навіть підсилилася й зросло почуття роз'єднаності, неможливості або навіть небажання змінити ситуацію, якщо рішення конфлікту не знайдено, не з'явилося прагнення йти на взаємні поступки, якщо зона конфлікту розширилася за рахунок залучення доводів і оцінок, що не має відносини до актуальній і конкретної, розв'язуваної «тут і тепер» проблеми, — такий стиль проведення суперечки варто визнати невдалим і неконструктивним.

Завершимо цей короткий аналіз деякими рекомендаціями з розвитку вмінь створювати «ефективну конфронтацію», що досить близько до вміння сперечатися конструктивно. Конфронтація в суперечці повинна ґрунтуватися на зобов'язанні піклуватися про інтереси й почуття опонента. Завжди корисно представляти себе на його місці. Вступаючи в конфронтацію, варто пояснити своєму опонентові ваші мети й очікування від його дій. Важливо мати на увазі, що ці очікування повинні бути сформульовані позитивно, у термінах досягнення чогось важливого для обох учасників суперечки, а не придушення або блокування того, що здається вам неприйнятним (набагато доцільніше повідомляти людину про ваше побажання того, що б він робив, ніж чого йому не робити). Розвиваючи конструктивну конфронтацію в суперечці, повідомляйте про свої почуття й про те, як ви чуєте й сприймаєте сказане опонентом. Описуючи, якими ви бачите дії або міркування опонента, уникайте ярликів і критики, спрямованої на нього особисто. Акуратно й продумано вибирайте час для суперечки, що протікає з емоційною напругою або конфронтацією.

Існують правила надання опонентові в суперечці коректного зворотного зв'язку, які підвищують його готовність прийняти неї, що тим самим сприяє зниженню рівня напруженості й конфронтації в діалозі. Конструктивний зворотний зв'язок повинна:

носити описовий, а не оцінний характер, інакше вона підсилює напругу в діалозі; мати характер об'єктивної констатації фактів і аргументації, а не рад, критики, повчань і повчань; бути своєчасної й відповідати принципу «тут і тепер»; бути специфічної й ставитися до конкретних висловлень опонента; ураховувати потреби того, кому вона призначена, і його готовність і можливість її прийняти; не містити в собі вимоги або примус іншої людини до певних змін у висловлюваній позиції або поводженні; орієнтуватися на те, що можна реально змінити з її допомогою в поводженні іншої людини, щоб зробити його більше конструктивним; • бути сформульованої по можливості в « Я-Висловленнях» і містити в собі інформацію про почуття автора цього висловлення.

На закінчення можна відзначити, що впевненість людини в здатності опанувати мистецтвом конструктивної суперечки стає його психологічним капіталом. Вона допомагає істотно поліпшити стиль спілкування, орієнтувати на успіх, досягнення згоди, сприятливе рішення обговорюваної в суперечці проблеми. Випливаючи їй, у важкій ситуації суперечки ви завжди знайдете вихід.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.009 с.)