Предмет, розділи мовознавства, місце в системі наук, зв'язок з іншими науками.

Предмет, розділи мовознавства, місце в системі наук, зв'язок з іншими науками.

Мовозна́вство (лінґві́стика) — наука про мову в усій складності її прояву^[1]; природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників^[2].

Розділи і галузі лінгвістики

Загальне мовознавство (загальна лінгвістика) — в широкому розумінні, галузь мовознавства, що вивчає загальні ознаки й функції людської мови не лише в теоретичному, але також в прикладному та історичному плані.

Натомість Конкретна лінгвістика вивчає окремі мови, групи мов чи мовні ареали конкретних філологій (напр. україністика (окрема мова), романістика (група мов), балканістика (мовний ареал)).

• Загальне мовознавство у вузькому розумінні терміну: Теоретична лінгвістика.
• Фонетика — вивчає звуковий склад мови.
• Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
• Граматика — вивчає будову мови.
• Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови.
• Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці.
• Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови)
• Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів.
• Лексикографія — наука про укладання словників
• Ономастика — наука про власні назви.
• Етимологія — вивчає походження і історію слів мови.
• Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.
• Лексична семантика — наука про значення слів.
• Прагматика — розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем.
• Історична лінгвістика
• Прикладна лінгвістика — вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці.
• Антропологічна лінгвістика
• Комунікативна лінгвістика
• Генеративна лінгвістика
• Когнітивна лінгвістика — функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища.
• Стилістика — вивчає стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо)
• Історія лінгвістики
• Невирішені проблеми

Зв'язок мовознавства з іншими науками

На стику лінгвістики з суміжними областями знання виникло ряд суміжних дисциплін.

До таких дисциплін відносяться такі:

• Лінгвістика і предмет філософії.
• На стику лінгвістики і філософії, див.: філософія мови, лінгвістична філософія, філософські питання мовознавства, загальна семантика, когнітивна лінгвістика.
• Лінгвістика і предмет природничих наук.
• На стику лінгвістики і фізики (конкретніше, акустики), див.: акустика мови.
• На стику лінгвістики і права, див.: юридична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і біології:
• фізіології, див.: артикуляційна фонетика, перцептивна фонетика.
• нейрофізіології, див.: нейролінгвістика.
• Лінгвістика і предмет гуманітарних наук.
• На стику лінгвістики і психології, див.: психолінгвістика, когнітивна лінгвістика.
• Лінгвістика і предмет суспільних наук.
• На стику лінгвістики і соціології, див.: соціолінгвістика.
• На стику лінгвістики і історії, див.: лінгвістична палеонтологія, діахронна лінгвістика.
• На стику лінгвістики і генеалогії, див.: антропоніміка.
• На стику лінгвістики і географії, див.: топоніміка.
• На стику лінгвістики і філології, див.: філологічна лінгвістика.
• Лінгвістика і методологія науки.
• На стику лінгвістики і методології науки, див.: методологія лінгвістики.
• Лінгвістика і методи «точних» наук.
• Лінгвістика і методи «дедуктивних» наук.
• На стику лінгвістики і математики, див.: математична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і логіки, див.: лінгвістика і логіка, логічний напрям в лінгвістиці.
• Лінгвістика і методи «емпіричних» наук.
• На стику лінгвістики і статистики, див.: квантитативна лінгвістика, лінгвістична статистика.
• На стику лінгвістики і методів історії, див.: історична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і методів географії, див.: ареальна лінгвістика, лінгвістична географія (лінгвогеографія), лінгвістичне картографування.
• На стику лінгвістики і методів психології, див.: експериментальна лінгвістика, експеримент в лінгвістиці.
• На стику лінгвістики і методів соціології, див.: анкетування в лінгвістиці.
• Лінгвістика і методи «технічних» наук (техніка)
• На стику лінгвістики і інженерії, див.: інженерна лінгвістика, лінгвоконструювання.
• На стику лінгвістики і обчислювальної техніки, див.: обчислювальна лінгвістика, комп'ютерна лінгвістика, машинний переклад.

 

 

Мова і мовлення. Структура і система мови. Основні рівні мови.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення;

Основні рівні мовної структури

Найчастіше виділяють 4 основних рівні мовної структури: фонологічний (одиниця — фонема), морфоло­гічний (одиниця — морфема), лексичний (оди­ниця — лексема) та синтаксичний (одиниця — речення). Названі рівні мають ієрархічні відно­шення: одиниці кожного попереднього рівня є будівельним матеріалом для одиниць наступного рівня.

За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема — одностороння одиниця (не має пла­ну змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів. Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємо­пов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одини-

ці іншого рівня. До проміжних рівнів належать мор­фонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основопо­ложник М. С. Трубецькой, є дослідження морфологіч­ного використання фонологічних засобів мови. Морфо­нологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова: рука — ручка, сёла — села, англ. foot — feet, нім. Vogel — Vogel тощо.

Словотвірний рівень є проміжним між морфологіч­ним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, слово­твірних моделей.

Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предме­том фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів (бити байдики, брати участь, Чорне море тощо).

 

Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.

 

Теорії походження мови.

Теорії походження мови:

З XVII століття і до сьогодні виникали різні припущення у вигляді гіпотез, теорій про походження мови, основні з яких:

1) звуконаслідувальна гіпотеза; Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів

2) звукосимволічна гіпотеза; Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскільки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідування, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати. Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ.

3) вигукова гіпотеза; Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово - дзеркало душевного стану людини.

4) гіпотеза соціального договору; Її основоположником вважають Діодора Сицилійського (90-21 pp. до н.е.), який писав: "Спочатку люди вели невлаштований спосіб життя, подібно до звірів, поодинці виходили на пасовища і живились смачною травою і плодами. Біда навчила їх захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один одного. їх звуки були ще неосмисленими і нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих пояснення всього, що їх оточує".

Ця гіпотеза пов'язана зі згаданою вище полемікою щодо того, як речі дістали свої назви, тобто є розвитком учення Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв (назви за домовленістю).

 

5) гіпотеза трудових вигуків; За цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів. Первісна мова була набором дієслівних коренів.

6) гіпотеза жестів; За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

7) теорія моногенезу; Ця теорія пов'язана з біблійним ученням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбетті (1866-1929) про спорідненість деяких сімей мов і правомірність їх об'єднання в макросім'ї, з ученням М.Я. Марра про 4 елементи (сал, бер, йон, рош)у від яких нібито походять усі слова сучасних мов, з методом глотохронології американського мовознавця Морріса Сводеша (1909-1967), який довів існування великих макросімей мов і наявність між ними споріднених зв'язків.

8) теорія полігенезу. протилежний моногенезові погляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів походження людини і відповідно різних мов. Цей погляд зараз вважається менш імовірним.

 

4. Мова як знакова система. Мовні та немовні засоби комунікації.

 

Знак - матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який е представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом вийдіть; Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо. Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.

Вербальна комунікація. Передавання інформації під час спілкування забезпечується за допомогою мови - головного, специфічно людського знаряддя спілкування, а також немовними засобами. Невербальна комунікація. Це особлива мова - "мова почуттів". Вона - продукт суспільного розвитку людей, що значно посилює змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її замінювати. Відомо, наприклад, що мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не вкладається в адекватні категорії вербального висловлювання.

Зовнішній вигляд. Це невичерпне джерело і засіб комунікації. Величезну інформацію несе вираз обличчя, що виникає під впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотні деталі зовнішності - зачіска, одяг, аксесуари - це елементи оцінних суджень про людину. На їх підставі виникають оцінні судження про людину, її приналежність до певної групи, професії тощо.

За манерами людини можна судити про її вихованість, самооцінку, ставлення до інших.

Жест - це соціально сформований та усталений рух, що передає психічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням.

Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно доцільних захисних рухів, що мають місце в поведінці тварини. Міміка та жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати смислові наголоси на елементах інформації, що передається, і створювати таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.

Види писемності

Логографічне письмо

Логограма є запис знаків, що відбивають окремі слова або морфеми. Щоб записати мову, потрібна величезна кількість логограм, а щоб вивчити їх, потрібно багато років. У цьому виявляється основна вада логографічного письма порівняно з алфавітним. Однак після того як таке письмо вивчено, виявляється його головна перевага — швидкість читання^[3] Жодна система письма є повністю логографічна: всі вони поряд з логограмами мають фонетичні компоненти. Більшість таких писемностей містять ідеографічні компоненти (китайські «радикали», ієрогліфічні «визначники»).

Складове письмо

Складове письмо є набір письмових знаків, що передають склади. Знак у складовому письмі зазвичай відбиває поєднання голосний-приголосний, або просто один голосний звук. Проте в деяких випадках знаки відбивають складніші склади (наприклад, приголосний-голосний-приголосний або приголосний-приголосний-голосний). Фонетичний зв'язок складів не відбивається графічно.

Алфавіти

Алфавіт — сукупність усіх літер або складових знаків, прийнятих у писемності якої-небудь мови й розміщених у певнім усталенім порядку. Алфавіти виникли в серед. 2 тис. до н. е.^[1] В ідеальному фонологічному алфавіті фонеми й букви ідеально відповідають один одному в обох напрямках: при записуванні можна передбачити написання слова, знаючи його вимову, і навпаки — при мовленні можна передбачити вимову слова, знаючи його написання.

Консонантне письмо

Докладніше: Консонантне письмо

У більшості близькосхідних алфавітів відбиваються тільки приголосні звуки, голосні звуки іноді можуть позначатися додатковими діакритичними знаками. Ця властивість виникла внаслідок впливу єгипетських ієрогліфів. Такі системи називаються абджадами, що в перекладі з арабської означає «алфавіт».

Консонантно-складове письмо

У більшості алфавітів Індії та Південно-Східної Азії голосні позначаються через діакритичні знаки або через заміну форми приголосного. Таке письмо називається абугіда. Деякі абугіди, як от геез і крі, вивчаються дітьми як складові, тому їх часто й залічують до складового письма. Однак, на відміну від справжнього складового письма, вони не мають окремих знаків для кожного складу.

 

6. Фонема та її основні функції. Комбінаторні та асиміляційні зміни фонем.

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Функції фонеми

Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;
• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

 

7. Класифікація фонем.

Голосні фонеми -це звуки мови в основі яких лежить музикальний тон(голос).

Голосні (а,о,у,і,е,и) класифікують за такими ознаками:
За місцем творення (за зміною положення язика у горизонтальному положенні)

 

Голосні переднього ряду	и, і, е
Голосні середнього ряду	-
Голосні заднього ряду	а, о, у

 

2) За способом творення (зміною язика у вертикальному положенні)

 

Голосні високого піднесення	і, у
Голосні середнього піднесення	е, о
Голосні низького піднесення	а

8.

Високо-обниженого піднесення

и

 

3)За участю губ: (огуьлені-губи приймають участь при творенні звуку,не огублені-губи не беруть участі в творенні звуку)

Огублені(лабіалізовані)	о, у
Не огублені(нелабіалізовані)	а, е, и, і

Класифікація приголосних звуків: за участю голосу й шуму, за місцем творення, за способом творення, за твердістю / м’якістю.

1. За участю голосу й шуму – сонорні (від лат. sonorous – звучний) й шумні. При творенні сонорних приголосних (їх називають ще сонантами) з перевагою голосу над шумом (л, л’, р, р’, м, н, н’, в, й). Шумні ’- з перевагою шуму над голосом / лише шуму. Поділяються на дзвінкі й глухі приголосні. Під час творення дзвінких приголосних є голос, хоча він і слабший від шуму. Глухі приголосних голосу зовсім не мають, утворюючись із самого лише шуму (на основі тільки шуму).

Дзвінкі – б, д, д’, ґ, г, з, з’, ж, дж, дз, дз’. При їх вимові зв’язки дрижать, утворюється слабший від шуму голос, наприклад: б, д, з, ж і под.

Глухі – п, т, т’, к, х, с, с’, ш, ч, ц, ц’, ф. Вони утворюються тільки шумами, голосу зовсім немає, що легко перевірити, коли покласти пальці на гортань і вимовляти п, т, с, ш, х і под. – дрижання голосових зв’язок зовсім не відчувається.

 

9. Лексичне значення слова та поняття. Слово як основна одиниця мови.

1) Лекси́чне зна́чення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний (слово-слово).

Відношення слово-предмет

Існує в двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність.

Відношення слово-поняття

Поняття – результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками (стіл – будь якої форми). Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням. Необхідно розрізняти побутові й наукові поняття. Відмінність між побутовими й науковими поняттями фіксують тлумачні й енциклопедичні словники. В тлумачному вода – прозора рідина, що утворює струмки…, в енциклопедичному – оксид водню, H₂O, найпростіша речовина.

Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше слово може позначати декілька понять; по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами; по-третє, поняття може виражатися сполученням слів. Значення слова є ширшим від поняття. Поняття ж є глибшим від значення.

Відношення слово-слово

Значення слова існує не само по собі, а в певному відношенні зі значеннями інших слів. Близькі і протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. Пор: сир – укр., сыр, творог –рус,. Співвідношення слова з іншими словами в лексичній системі визначається його структурне значення.

2) Слово — это основная единица языка, представляющая собой звук или комплекс звуков, обладающая значением и служащая для наименования предметов, явлений, действий, признаков, количеств, состояний и т. д.
Каждое слово имеет: 1) свою звуковую оболочку; 2) оп­ределённое морфологическое строение.
Из слов складываются словосочетания (красивое платье, иду в школу, много работает), а из словосочетаний — предложения. С помощью предложений человек выражает свои мысли и общается с другими людьми.
Совокупность всех слов русского языка образует его словарный состав.
Слово, важнейшая структурно-семантическая единица языка, служащая для наименования предметов, процессов, свойств. В структурном отношении Слово (единица языка) состоит из морфем (в т. ч. и из одной — «там», «вчера»), от которых отличается самостоятельностью и свободным воспроизведением в речи, и представляет собой строительный материал для предложения, в отличие от которого не выражает сообщения. Основной тип Слово (единица языка) — простые знаменательные Слово (единица языка) («дом», «хлеб», «ходить», «большой») — характеризуется: структурной оформленностью (наличие собственного и единого ударения; пограничные звуковые сигналы; невозможность пауз внутри Слово (единица языка) и их возможность между словами; непроницаемость, т. е. невозможность включения других Слово (единица языка) в его состав, и др.); семантической идиоматичностью (произвольность связи звукового комплекса с определённым значением); автономной номинативной функцией (способность самостоятельно обозначать предметы или явления действительности, с которой связаны воспроизводимость Слово (единица языка) в речи, их изолируемость и способность выступать в качестве минимума предложения).

 

10. Денотативне та конотативне значення.

Денотативне значення пов'язане безпосередньо з денотатом - об'єктом визначення. Об'єкти, що їх визначає мовне значення, неоднорідні.

Коннотативне значення - це відносна комунікативна цінність мовної одиниці, яка часто знаходиться поза концептуальним змістом. Наприклад, до коннотативного значення слова woman англійський мовознавець Д.Ліч відносить не лише фізичні, але і психічні і суспільні характеристики (суспільність, материнські інстинкти); їй можуть бути властиві риси, які швидше типові, ніж antics. Penguin Books. Harmondsworth, 1974

 

11. Види мотивації слів.

 

12. Система значень слів, види лексичних значень.

1) Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення.

За характером відношення до позначуваного об'єкта розрізняють значення прямі й переносні.

Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Наприклад: сім'я з трьох осіб, красиве обличчя, ключ від дверей, хлопчик іде, камінна стіна, світлий день.

Переносні значення є вторинними, тобто похідними від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: сім'я мов, обличчя театру, ключ від серця, час іде, камінна душа, світлі думки.

Вторинні (переносні) значення можуть утрачати зв'язок із основними. Так, англ. table "стіл" означало "кам'яна дошка", switch "вимикач" - "прут", travel "подорож" - "праця", harvest "урожай" - "осінь"; нім. Rede "мовлення, промова" мало значення "відповідальність", machen "робити" - значення "місити тісто", a Sache "діло, річ" - значення "судовий розгляд справи, судовий спір".

За синтагматичною зумовленістю значення поділяються на вільні й зв'язані.

Вільні значення.

Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним колом слів (тут обмеження на сполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий у значенні "який має колір снігу" поєднується з назвами всіх предметів, що можуть мати такий колір, а слово дерев'яний сполучається з усіма назвами предметів, зроблених із дерева (білий сніг, біла крейда, біла мука, білий папір, біла стіна та ін.; дерев'яний стіл, дерев'яний будинок, дерев'яна коробка, дерев'яні двері, дерев'яний стелаж, дерев'яна ложка тощо).

Зв'язані значення.

Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв'язаних значень розрізняють фразеологічно зв'язані, синтаксично і конструктивно зумовлені.

Фразеологічно зв'язані значення - значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення "який виділяється чимсь незвичайним" лише в словосполученні біла ворона, слово дерев'яний має значення "обезцінений" лише з назвами грошових знаків (дерев'яний рубль). Значення "приємний за тембром" слово малиновий реалізує у словосполученні малиновий дзвін. Рос. потупить значення "опустити" має у словосполученнях потупить взор, потупить глаза, потупить голову (див. неможливість потупить белье в воду, потупить вниз руки).

Синтаксично зумовлені значення - значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення "безхарактерна людина, телепень" у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком: "Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться" (О. Корнійчук).

Конструктивно зумовлені значення - це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення "виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо в слові відгукнутися реалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменник ка+ іменник у знахідному відмінку), а значення "позначитися на кому-, чому-небудь" - у конструкції відгукнутися в (на, по) чому (дієслово + прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку). Пор. ще: грати на скрипці "виконувати що-небудь на музичному інструменті", грати в футбол "брати участь у грі", грати життям "поводитися з чимсь як з іграшкою"; рос. вертеть сигаретой "повертати в різні боки", вертеть сигарету "скручувати, робити, виготовляти".

 

2) Найчастіше в сучасних лексикологічних дослідженнях виділяються наведені нижче типи лексичного значення.

 

За способом номінації, тобто за характером зв'язку значення слова з об'єктом дійсності, виділяються два типи лексичних значень — пряме (номінативне, основне) і непряме (переносне). Слово, яке має пряме (номінативне) значення, прямо вказує на об'єкт, тобто воно безпосередньо співвіднесене з поняттям або окремими його ознаками. Прямим називають значення слова, найменше зумовлене його сполучуваністю. Пряме значення чітко визначене парадигматично.

Непрямим (переносним) називається значення слова, зумовлене появою асоціацій, що поєднують один предмет з іншим. Переносне значення з'являється в результаті переносу прямого позначення об'єкта на новий об'єкт. Переносні значення є вторинними. Поняття "первинне" і "вторинне" поширюються лише на сучасний стан лексики, тому терміни "пряме", "номінативне" є пріоритетними порівняно з термінами "основне", "головне".

Отже, залежно від характеру номінативної функції, зв'язку слона з предметами та явищами дійсності розглядають два типи лексичних значень: прямі й переносні. Переносні значення, у свою чергу, можуть бути поділені на переносні зі стертою образністю (дощ іде, носик чайника, ніжка столу) і переносно-образні (залізні нерви).

 

За ступенем семантичної вмотивованості виділяються непохідне (немотивоване, первинне) і похідне (мотивоване первинним, вихідним значенням, вторинне) значення. Різними за характером і ступенем вмотивованості можуть бути і прямі, і переносні значення.

 

За можливістю лексичної сполучуваності, або видом синтагматичних відношень між словами, виділяють значення вільні й нецільні. Значення слів, що мають відносно широку сполучуваність, називаються вільними. Вільні значення мають, наприклад, слова вода, волосся, дерево та багато інших. "Свобода" лексичної сполучуваності — поняття відносне, оскільки вона обмежена предметно1 логічними відношеннями слів у мові. Так, виходячи з предметнологічних зв'язків, не можна поєднати слово вода зі словами дерев'яна, цікава, пухнаста тощо.

 

13. Синоніми, антоніми, омоніми.

Сино́німи (грец. synonymos — «одноіменний») — це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.

Види синонімів

Морфологічні синоніми

Це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа, літає — літа, питає — пита, стрибає — стриба, лунає — луна.
Перші компоненти цих синонімічних пар — нейтральні з погляду літературної нормативності, другі — літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому — діалектні.
Форми прикметників на зразок: синьому — синім, білому — білім, великому — великім.

Синтаксичні синоніми

Різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки. Напр.: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. — Замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. -Я їду працювати в Одесу — дуже люблю це місто.

Словотвірна синонімія

Наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико — стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, пописав; темніти — темнішати, біліти — білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунечки. [Кочерган М. П."Вступ до мовознавства", 2008, 150]

Фразеологічні синоніми

Варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось»: тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвидняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк ( вжив. на Галичині ), у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.
На грунті української мови можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови.

Фонетичні синоніми

Фонетичні синоніми, точніше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, учитель — вчитель, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа.

Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того, якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні.[Апресян Ю. Д. Избранные труды, 1995, 25]

Стилістичні синоніми

Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряді: осягати, розуміти, метикувати — перше слово книжне, друге — нейтральне, третє — розмовне.

Слова, що вступають у синонімічні зв'язки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з'являються в мові в таких випадках:

• а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка — бинда, чорногуз — бусол — лелека);
• б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний — офіціальний, учбовий — навчальний, роковини — річниця);
• в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія — промисловість, експлуатація — визиск, бібліотека — книгозбірня, біографія — життєпис, красоля — настурція, голкіпер — воротар, горизонт — обрій, аероплан — літак, паралельний — рівнобіжний, дескриптивний — описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари: півники — ірис — перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге — в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад: аплодисменти, учбовий, офіціальний — у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам: оплески, навчальний, офіційний.[Терещенко Л. Лексична синонімія, 2000, 25-30 С.]

Антоніми (з грец. anti – проти + onuma – ім’я) – це слова, протилежні за значенням. Вони вживаються в мові для позначення контрасту

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

• з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

• без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

• різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,

любити — ненавидіти;

• однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч­ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення.

Розрізняють омоніми:

• повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).
• часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Групи часткових омонімів

• Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).
• Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати ́).
• Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).
• Омоморфеми (омо<