Розділи і галузі лінгвістики

Загальне мовознавство (загальна лінгвістика) — в широкому розумінні, галузь мовознавства, що вивчає загальні ознаки й функції людської мови не лише в теоретичному, але також в прикладному та історичному плані.

Натомість Конкретна лінгвістика вивчає окремі мови, групи мов чи мовні ареали конкретних філологій (напр. україністика (окрема мова), романістика (група мов), балканістика (мовний ареал)).

• Загальне мовознавство у вузькому розумінні терміну: Теоретична лінгвістика.
• Фонетика — вивчає звуковий склад мови.
• Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
• Граматика — вивчає будову мови.
• Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови.
• Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці.
• Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови)
• Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів.
• Лексикографія — наука про укладання словників
• Ономастика — наука про власні назви.
• Етимологія — вивчає походження і історію слів мови.
• Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.
• Лексична семантика — наука про значення слів.
• Прагматика — розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем.
• Історична лінгвістика
• Прикладна лінгвістика — вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці.
• Антропологічна лінгвістика
• Комунікативна лінгвістика
• Генеративна лінгвістика
• Когнітивна лінгвістика — функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища.
• Стилістика — вивчає стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо)
• Історія лінгвістики
• Невирішені проблеми

Зв'язок мовознавства з іншими науками

На стику лінгвістики з суміжними областями знання виникло ряд суміжних дисциплін.

До таких дисциплін відносяться такі:

• Лінгвістика і предмет філософії.
• На стику лінгвістики і філософії, див.: філософія мови, лінгвістична філософія, філософські питання мовознавства, загальна семантика, когнітивна лінгвістика.
• Лінгвістика і предмет природничих наук.
• На стику лінгвістики і фізики (конкретніше, акустики), див.: акустика мови.
• На стику лінгвістики і права, див.: юридична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і біології:
• фізіології, див.: артикуляційна фонетика, перцептивна фонетика.
• нейрофізіології, див.: нейролінгвістика.
• Лінгвістика і предмет гуманітарних наук.
• На стику лінгвістики і психології, див.: психолінгвістика, когнітивна лінгвістика.
• Лінгвістика і предмет суспільних наук.
• На стику лінгвістики і соціології, див.: соціолінгвістика.
• На стику лінгвістики і історії, див.: лінгвістична палеонтологія, діахронна лінгвістика.
• На стику лінгвістики і генеалогії, див.: антропоніміка.
• На стику лінгвістики і географії, див.: топоніміка.
• На стику лінгвістики і філології, див.: філологічна лінгвістика.
• Лінгвістика і методологія науки.
• На стику лінгвістики і методології науки, див.: методологія лінгвістики.
• Лінгвістика і методи «точних» наук.
• Лінгвістика і методи «дедуктивних» наук.
• На стику лінгвістики і математики, див.: математична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і логіки, див.: лінгвістика і логіка, логічний напрям в лінгвістиці.
• Лінгвістика і методи «емпіричних» наук.
• На стику лінгвістики і статистики, див.: квантитативна лінгвістика, лінгвістична статистика.
• На стику лінгвістики і методів історії, див.: історична лінгвістика.
• На стику лінгвістики і методів географії, див.: ареальна лінгвістика, лінгвістична географія (лінгвогеографія), лінгвістичне картографування.
• На стику лінгвістики і методів психології, див.: експериментальна лінгвістика, експеримент в лінгвістиці.
• На стику лінгвістики і методів соціології, див.: анкетування в лінгвістиці.
• Лінгвістика і методи «технічних» наук (техніка)
• На стику лінгвістики і інженерії, див.: інженерна лінгвістика, лінгвоконструювання.
• На стику лінгвістики і обчислювальної техніки, див.: обчислювальна лінгвістика, комп'ютерна лінгвістика, машинний переклад.

 

 

Мова і мовлення. Структура і система мови. Основні рівні мови.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення;

Основні рівні мовної структури

Найчастіше виділяють 4 основних рівні мовної структури: фонологічний (одиниця — фонема), морфоло­гічний (одиниця — морфема), лексичний (оди­ниця — лексема) та синтаксичний (одиниця — речення). Названі рівні мають ієрархічні відно­шення: одиниці кожного попереднього рівня є будівельним матеріалом для одиниць наступного рівня.

За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема — одностороння одиниця (не має пла­ну змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів. Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємо­пов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одини-

ці іншого рівня. До проміжних рівнів належать мор­фонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основопо­ложник М. С. Трубецькой, є дослідження морфологіч­ного використання фонологічних засобів мови. Морфо­нологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова: рука — ручка, сёла — села, англ. foot — feet, нім. Vogel — Vogel тощо.

Словотвірний рівень є проміжним між морфологіч­ним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, слово­твірних моделей.

Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предме­том фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів (бити байдики, брати участь, Чорне море тощо).

 

Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.

 

Теорії походження мови.

Теорії походження мови:

З XVII століття і до сьогодні виникали різні припущення у вигляді гіпотез, теорій про походження мови, основні з яких:

1) звуконаслідувальна гіпотеза; Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів

2) звукосимволічна гіпотеза; Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскільки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідування, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати. Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ.

3) вигукова гіпотеза; Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово - дзеркало душевного стану людини.

4) гіпотеза соціального договору; Її основоположником вважають Діодора Сицилійського (90-21 pp. до н.е.), який писав: "Спочатку люди вели невлаштований спосіб життя, подібно до звірів, поодинці виходили на пасовища і живились смачною травою і плодами. Біда навчила їх захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один одного. їх звуки були ще неосмисленими і нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих пояснення всього, що їх оточує".

Ця гіпотеза пов'язана зі згаданою вище полемікою щодо того, як речі дістали свої назви, тобто є розвитком учення Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв (назви за домовленістю).

 

5) гіпотеза трудових вигуків; За цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів. Первісна мова була набором дієслівних коренів.

6) гіпотеза жестів; За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

7) теорія моногенезу; Ця теорія пов'язана з біблійним ученням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбетті (1866-1929) про спорідненість деяких сімей мов і правомірність їх об'єднання в макросім'ї, з ученням М.Я. Марра про 4 елементи (сал, бер, йон, рош)у від яких нібито походять усі слова сучасних мов, з методом глотохронології американського мовознавця Морріса Сводеша (1909-1967), який довів існування великих макросімей мов і наявність між ними споріднених зв'язків.

8) теорія полігенезу. протилежний моногенезові погляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів походження людини і відповідно різних мов. Цей погляд зараз вважається менш імовірним.

 

4. Мова як знакова система. Мовні та немовні засоби комунікації.

 

Знак - матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який е представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом вийдіть; Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо. Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.

Вербальна комунікація. Передавання інформації під час спілкування забезпечується за допомогою мови - головного, специфічно людського знаряддя спілкування, а також немовними засобами. Невербальна комунікація. Це особлива мова - "мова почуттів". Вона - продукт суспільного розвитку людей, що значно посилює змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її замінювати. Відомо, наприклад, що мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не вкладається в адекватні категорії вербального висловлювання.

Зовнішній вигляд. Це невичерпне джерело і засіб комунікації. Величезну інформацію несе вираз обличчя, що виникає під впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотні деталі зовнішності - зачіска, одяг, аксесуари - це елементи оцінних суджень про людину. На їх підставі виникають оцінні судження про людину, її приналежність до певної групи, професії тощо.

За манерами людини можна судити про її вихованість, самооцінку, ставлення до інших.

Жест - це соціально сформований та усталений рух, що передає психічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням.

Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно доцільних захисних рухів, що мають місце в поведінці тварини. Міміка та жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати смислові наголоси на елементах інформації, що передається, і створювати таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.