Сутність і класифікація глобальних проблем

Глобалізація світової економіки — це складна, багатоаспек-тна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами су­часності.

В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соці­альний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проб­лем.

Глобальні проблеми — це всезагальні проблеми, що відзнача­ються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, си­ровинна, продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних стали відно­сити проблему освоєння та використання ресурсів Світового оке­ану, освоєння та використання космосу.

Нині почала розвиватись глобалістика, яка пропонує вивчення зазначених проб­лем у трьох послідовних рівнях -- глобальному, регіональному, національному.

Глобалістика --це самостійна галузь знань про найзагаль-ніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони виливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління.

Класифікація глобальних проблем. За походженням, харак­тером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи:

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природ­ного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).

Друга група — це проб­леми соціально-економічних і военно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвивають­ся; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роз­зброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи.

Третя група охоплює проблеми, пов 'язані з розвитком лю­дини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються загальноплаиетарним ха­рактером, пов 'язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального паду, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взає­модії всіх держав.

Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх лю­дей.

 

Міжнародне співробітництво і розвиток світового господарства.

Об’єктивною основою формування світового господарства є суп-ний поділ праці, який “перетнув” рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосередньго виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів. Це свідчення того, що відбувалась і продовжується нині інтернаціоналізація господарського життя.

Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділу праці та економічних зв’зках між ними. Світове господарство – це система національних господарств окремих країн, об’єднаних міжнар.поділом праці, торгово виробничими, фінансовими та науково технічними зв’язками. У загальному вигляді дане господарство включає 2 складові: національні господарства та між народні економічні зв’зки між країнами партнерами. При детальнішому аналізі виокремлюють такі елементи структури світового голсподарства: світовий ринок

товарів і послуг; робочої сили; міжнар. фінансову систему; міжнар.кредитно-фінансову систему.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація країн (їх господарюючих суб”єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто ів інших країнах. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП- складна, багаторівнева сис-ма міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

Комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн – це економічна інтеграція. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну стуктуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами. Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.

До структури сучасного світового господарства входять міждержавні галузеві організації, тобто відбувається функціонально-галузева інтеграція. Серед таких організацій можна виокремити:Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроа-том); Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК); Міжна­родну організацію праці (МОП) та ін. Крім галузевих міжнарод­них інтеграційних організацій, діють також міжнародні галузеві об'єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо. В свою чер­гу, як правило, всі ці спеціалізовані функціональні організації ті­сно співробітничають з регіональними і міжнародними інтегра­ційними угрупованнями. Наприклад, Євроатом підтримує кон­такти з Міжнародним агентством з атомної енергії та безпосере­дньо організаційно пов'язаний з Європейським об'єднанням ву­гілля і сталі, а також Європейським Союзом.

Розвиток світового господарства, пристосуван­ня його до змін, пов'язаних з науково-технічним та соціально-економічним прогресом, зумовили розмаїття інтеграційних струк­тур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функ­ціонально-галузевих. Нині процеси економічного співробітницт­ва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.

Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв'язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномір­ності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати націо­нальні ресурси для розв'язання внутрішньогосподарських і за­гальносвітових завдань. Розвиток економічного співробітництва, ва­лютних і фінансових відносин між окре­мими державами зумовив появу міжнарод­них валютно-фінансових і кредитних орга­нізацій. Такі міжнародні організації — це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжна­родний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейсь­кий банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

МВФ — це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними ціллми е: сприяння розвитку торгівлі та валютно­го співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.