Зародження і розвиток політичної економії.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зародження і розвиток політичної економії.



Зародження і розвиток політичної економії.

Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.

Виробничі можливості і суспільні потреби.Закон зростаючих потреб.

Суб’єкти та об’єкти власності.

Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, Власність, як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

 

Суб'єкти власності це індивіди, фізичні особи, які в проце­сі відчуженняпривласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як прави­ло, юридично самостійні, економічно відособлені учасники сус­пільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні за­повідники) тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття націо­нального багатства, включаючи землю з її надрами, водний і по­вітряний простір, а також: твори інтелектуальної праці.

Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.

 

Тенденції розвитку відносин власності.

З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної вл-ті.

 

Відносини власності в умовах змішаної економічної системи

Змішана економіка – це економічна система, в якій поєднується характерні риси капіталізму і соціалізму, іншими словами, у змішаній економіці джерела ресурсів розподіляються частково через децентралізовані ринки і частково – за допомогою рішень, які приймаються централізовано державою або відповідними державними органами. Ознаки: розумне поєднання характеристик ринкової моделі економіки з державною з урахуванням національних особливостей, направлене на досягнення суспільних цілей; високу соціальну захищенність населення; економічне законод-во являється основою економічного порядку; антимонопо-льна політика, напрвлена на захист споживачів; широкий спектр політичних прав та свобод, багатопартійність, розвиток профсоюзного руху тощо; розвитку колективної властності та відповідно демократичного напрвлення; престижність гарної праці, його висока платня; широкий розвиток науки; високий рівень культури пра-ці, нова якість освіти та всього образу життя; прагнення до задовільнення різноманітн потреб.

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах. В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу, на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления) макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання). Це економіка з елементами ринку і командної форми управління. Наприклад, в США більша частина рішень приймається ринком, але і уряд країни відіграє важливу роль в зміні роботи ринку.

Змішані економічні системи характеризуються різноманітністью форм власності та господарювання , якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів.

 

Товар та його властивості.

 

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу).

Суть товару розкривається при розгляді його властивостей: споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість – це корисність товару, його властивість задовольняти будь-які потреби людини.

Товари як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі—у одязі, треті—у засобах пересування, четверті— у послугах культурного призначення.

Споживча вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми, а й послугам. Особливого значення набуває така споживча вартість, як інформація.

Для того, щоб споживча вартість стала товаром необхідно, щоб вона була продуктом праці і виготовлена для ін., т.б. виступала, як суспільна споживча вартість.

Суспільна споживча вартість – це корисність товару, його властивість потреби не самого виробника, а ін. членів суспільства, до яких вона поступає через обмін. В будь-якому випадку споживча вартість товару обмінюється на ін. Обмін відбувається на основі мінової вартості.

Мінова вартість – це властивість товару обмінюватись на ін. в певних кількісних співвідношеннях. У міновій варт-ті прирівнюються одна до одної найрізноманітніші споживчі вартості.

Праця, витрачена на вир-во товарів, створює їх вартість.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на вир-во продуктів, якими вони обмінюються. Вартість виражає кількість суспільно необхідної праці, якість продукції, її корисний ефект. Отже, те загальне, що виражається в міновій варт-ті товарів, є їх варт-ть. Мінова варт-ть виступає формою прояву варт-ті товарів. Варт-ть – це ек-на категорія, яка виникла разом з виникненням товарного вир-ва.

Т. ч. спож-ча варт-ть і варт-ть – це дві сторони продукту праці, які визначають, що цей продукт праці є товаром.

Обмін товару обумовлює необхідність визначення величини його варт-ті. Визначити величину варт-ті товару – означає, встановити кільк-ть сусп. праці, втіленої в товарі. Сусп. праця визначається сусп. необхідним робочим часом. Величина сусп. необхідного робочого часу визначається рівнем розвитку прод-х сил сусп-ва, ступенем використання факторів вир-ва і підвищення ефективності прод-ті праці.

На величину варт-ті товару впливає також інтенсивність праці. Інтенсивність це затрати праці за одиницю часу.

 

 

18. Характеристика розвиненої форми товарного виробництва.З розвитком продуктивних сил, усуспільненням вир-ва, появою гігантських підпр-в і монополій, держ. власності, товарне вир-во стає великомасштабним, в якому домінує наймана праця. Таке вир-во засновано на різних формах власності – індивідуальній, спільній, держ. Глибокий поділ праці, спеціалізація призводять до ускладнення госп-х зв'язків і об'єктивно зумовлюють необхідність координації та регулювання ек-ки в межах країни. На цьому етапі розвитку ринкове саморегулювання доповнюється держ. регулюванням, що перетворює товарне госп-во у організоване ринкове.

Форма госп-ва, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама роб. сила, назив-ся капіталістичним (розвинутим). В умовах капіталізму всі прод. праці вигот-ся як товари і робоча сила стає товаром. Товарне вир-во набуває загального хар-ру.

Риси розвинутої форми товарного вир-ва:

1) виробник продукту – найманий робітник, власник товару – капіталіст;

2) існує експлуатація;

3) вир-во товарів здійс-ся заради одержання прибутку;

4) вир-во ведеться на базі спільної, об’єднаної праці найманих робітників;

5) товарне вир-во набуває загального характеру.

Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне вир-во і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим рез-том розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом. Вони стають капіталом, коли вони використ-ся з метою наживи.

Товарне виробництво розподіляється на:

Просте (грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;

Розширене товарне виробництво - це машинна індустрія, автоматизація виробництва. При цьому розрізняють 2 типи товарного виробництва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.

 

Гроші та їх функції.

 

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Функції: 1. Засіб обігу. 2. Міра вартості 3. Засіб платежу. 4. Засіб нагромадження. 5.Світові гроші.

 

Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.

Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота,(його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.

Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.

Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання(податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.

Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. Валюти, які мають найбільшу довіру на світ. Ринку($, марка ФРН, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО).

Банківський відсоток

 

Зародження і розвиток політичної економії.

Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.130.97 (0.014 с.)