Стація X «Кати здирають одяг з Ісуса»

Дійові особи: Марія, Ангел 1, Ангел 2

(Звучить музика. Марія з веретеном біля колиски.)

Марія: …Ісусик спить…А я, поки ще днина,

До праці швидше. Мушу напрясти

Ниток біленьких…Спи, Ісусе, спи…

Нічого не питай, моя дитино…

(грає музика. Марія роздумує)

Вкриває землю тінь гріха і смерті,

Та незабаром світло прояснить

Цю темряву…А поки що Він спить –

Маленькі рученята розпростерті…

Рости, мій Сину. Грішний світ спасти

Тобі судилось. Голод, холод, болі

Віднині терпиш. Я ж Твою недолю

З Тобою розділю…А поки що – рости…

(грає музика, Марія пряде далі, з’являються ангели)

Ангел 1: Пречиста Мати! Радуйся, о Діво!

Марія: О ангелята Божі! Що мені

Несете нині? Що за Боже диво

Вас бачити, мов в неземному сні…

Ангел 2: Тобі, Маріє, таємниць багато

Відкрито буде: радісних, сумних,

І тих, що серце розіпнуть…

Марія: О, тих…найбільше випадатиме мені…

Та й ви сьогодні начебто сумні

Ангел 1: Прядеш, Маріє…?

Марія: Так, для мого Сина

Це буде гарна біла одежина.

Ще трохи часу - Син мій підросте…

Ангел 2: Якби, Маріє, знала ти про те,

Як зі сльозами ти колись згадаєш

Про час оцей, коли так пильно дбаєш

Про цей хітон для Сина…В день журби

Під дикі крики лютої юрби,

Коли твій Син страшну нестиме муку,

Хітон, що ткали материнські руки,

Комусь на жереб випаде…

Марія: Ще Симоном?

Ангел 2: Меч прошиє,

Маріє, душу ще тобі не раз…

Марія: Скажи мені, як в той нелегкий час

Усе це станеться?

Ангел 2: Всьому свій час, Маріє.

Читай Писання: в ньому ти знайдеш

Усе, про що питаєш. Пильно стеж

Слова з Писання: «Одіж розділили

Мою поміж собою. А на шати

Мої кидали жереб…» Ти ж, о Мати,

Кріпись, не плач і Богові служи,

Ще поки час той прийде…

(ангели відходять)

Марія: Поможи мені, о Господи,ці рани загоїти

В душі моїй від Ран Його святих,

А для спасіння світу зволь вчинити

Рабі Твоїй за словом уст Твоїх.

Спи, Сину мій…Ще поки час настане,

Тебе в обіймах пеститиму я…

А в злу годину, Спасе мій і Пане,

З Тобою буде все Любов моя!

Стація XI «Ісуса прибивають до хреста»

Дійові особи: Ведуча, Сонце, Земля, Марія.

Ведуча: Збентежилась природа. Затремтіло,

Вжахнулось все створіння видом цим,

І захиталися небесні сили

На вид Розп’ятого, страждаючи із ним…

Відлунюють удари…Божі руки,

Пробиті цвяхом, шлють нам із хреста

Благословення. І посеред муки

П’ють жовч і оцет спрагнені уста.

(грає музика)

О, де твоє обличчя, сонце ясне?

Сонце: Не в силі бачити Творця свого,

Розп’ятого і нагого, хто прекрасним

Весь світ створив; глядіти на Того,

Хто зодягається, мов ризою, у світло…

Тому й ховаю я своє лице…

Ведуча: Померкло сонце…Бачити все це

Як можеш, земле? Ти ж красою квітла

Із рук Його…

Земля: Розверзтись хочу я

Й поглинути мучителів. Та тільки

В цю мить благає Він свого Отця

Про прощення для них…хоч скільки

Над Ним знущались і глумились знов

Жива до них Його свята Любов.

Ведуча: Тремтять землі основи…небо й води,

Лякаючись могутності Його,

Хитаються…Що ж ти вчинив, народе,

Розп’явши на хресті Творця свого?

За що, народе, люттю ти палаєш,

За хліб і манну-жовч гірку даєш,

За воду чисту-оцтом напуваєш,

А за любов-ненависть віддаєш.

…І плаче Мати…

Марія: Що за таємницю

Сьогодні бачу, Сину любий мій?

Води живої Пресвята Криниця…

Ведуча: Боже всеблагий!

Забудь нам це і змилуйся над нами

Осяй нас сонцем Правди у цей час,

Веди в Життя нас світлими шляхами

І милосердя подаруй для нас…

Стація XII «Ісус умирає на хресті»

Дійові особи: Ведуча, воїн, Магдалина, жінки єрусалимські, діти, Петро,

Марія, Іван

Ведуча: І ось – звершилося. Зловіща тьма покрила

Стражденну землю. І Святеє Тіло

На час подобу смерті прийняло…

І все живе не в силах зрозуміти:

Життя усіх померти ж не могло!

Воїн (вбігає схвильовано):

Це справді був Син Божий! Бачив я

Цю смерть, страждання і Святую Кров…

Та до цих пір я був сліпий немов…

Невже мої це руки пробивали

Те серце, із котрого випливали

Потоки милосердя? Кров, вода,

Мені проникли в душу, освітили

Всю темряву гріхів моїх, і силу

Піднятись з них дали. Моя біда –

У сліпоті моїй: о. грішник я!

(відходить на край сцени)

Петро (заходить):

Учитель вмер! Провина ж ця моя,

Коли відрікся я в скрутну хвилину,

Спокою недає. А тої днини

Було так холодно, і страшно так було…

Він знав. Він чув. Від Нього немогло

Ніщо сховатись…Вчителю, куди

Підемо ми? І де серед біди

Знайдемо ми іще таку любов,

Щоб не упасти, не зламатись знов?

О, грішник я!

(відходить на інший край сцени)

Магдалина: Умер! Учитель вмер!

У кого ж співчуття знайду тепер

Кому я перед ноги виллю миро

І перед ким покаюсь щиро

Я – грішниця!

(заходять жінки)

Жінка 1: Помер…посеред мук…

Дитина: О, мамо, мамо, хочу я до рук

Тому Ісусові! Він добрим був…

Жінка 1: Нема уже в живих Його,

Дарма проситися…

(дитина плаче)

Неплач!

Жінка 2: Так жаль! Іще хоч слово б з уст Його почути!

Якби раніше ми могли збагнути

Все зло гріхів! Кому ж ми цю печаль

Віднині понесем?

Воїн (підходить): Вмер Божий Син!

Петро: Учитель мій!

Жінка 2: Ісус –Назарянин!

Магдалина: Умер мій Пан!

Дитина: Він був нам, як отець!

Жінка1: Хто ж рани наших зболених сердець

Прийме у свої руки?

(заходять Петро і Марія)

Марія: Я візьму…

Петро: Марія?

Жінка 2: Мати…

Марія: Нині я прийму

Вас за дітей своїх…

Це воля є остання Ісуса,

Мого Сина. Без вагання

Ходіть до мене. Він мені віддав

Усіх вас, мої діти…

Іван: Пам’ятав

Про нас усіх, про кожного…

Воїн: Маріє!

А ти…простиш нам?

Всі разом: Грішні ми!

Марія: Надію

На мене покладіть.

Я – ваша мати.

Він вмер за вас. Свою любов віддати

Безмежну материнську маю вам.

Магдалина: Ісус умер…

Всі разом: Лишив Він Матір нам!

(грає музика)

Ведуча: Прийди до неї у своїй тривозі

На цій життєвій, нелегкій дорозі,

Вона твій шлях освятить і зігріє

Любов’ю Серця. Пресвяту Марію

Люби, дитино, й так учися жити,

Щоб серця матері гріхами не зранити.

Стація XIII «Ісуса здіймають з хреста»

Дійові особи: Пилат, Йосиф з Ариматеї

Пилат: Ще не вляглося в місті хвилювання,

А знов набридливі звертання і прохання.

Синедріон боїться, щоб в суботу

Тіла покійників не висіли. Роботу

Нову знайшли катам. От лицеміри!

(з іронією) Знайшлися праведні!

Хто вам тепер повірить?

Йосиф (заходить): Пилате!

Пилат: Хто там ще? Чого ще треба?

Йосиф: З Ариматеї Йосиф я. В потребі,

Прийшов: я хочу тіло зняти

Ісусове, в гробниці поховати своїй.

Пилат: Шанований в Єрусалимі чоловік,

Як ласку, просить тіла того,

Кого ганебно розп’яли. Нічого

Подібного - я ще не чув. Повік.

Йосиф: Тобі, Пилате, того не збагнуть.

Ти видаш тіло?

Пилат: А…Хіба вже вмер?

Йосиф: Умер…

Пилат: Так швидко? Дивно. Що тепер

Він мертвий… Зазвичай живуть

Розп’яті значно довше…

(бере папір й підписує наказ)

Тіло зняти…

Царя… Юдейського… негайно поховати!

Стація XIV «Ісуса вкладають до гробу»

Дійові особи: Жінки, Магдалина, Іван, Петро, Марія

(у кімнаті жінки. Марія і Магдалина)

Жінка 1: Так сумно й страшно…На душі пітьма…

Жінка 2: Не віриться, а бачила сама,

Як тіло загортали в плащаницю,

Покривши пахощами. І в гробницю

Нову поклали.

Ніби дивний сон…

Жінка 3: Ні, правда. Нині поховали…Учителя…

Магдалина: Ще й каменем заклали розбійники, зодягнені в вісон…

(стук в двері)

Жінка 2: Хтось стукає! Заходь!

Жінка 1: Це ти, Іване?

Іван: Я в храмі був. О, Божий гнів страшний!

Там дико й порожньо. Мені і слів не стане

Вам описати вигляд той сумний.

Завіса в храмі розверзлась надвоє,

Підкошені колони, і стіна

Зруйнована…Каміння і земля…

Петро: Чи пам’ятаєте - Учитель так казав:

Зруйнуйте храм – я за три дні збудую,

А всі сміялися…Що Він на думці мав,

Як річ оцю твердив і мудру і простую…

Марія (встає): Вже зруйнували храм Його душі –

Те тіло, що повисло на хресті.

Нам боляче, та в розпач не впадаймо,

А ждім на третій день і уповаймо!

Жінка 3: Про що вона? Ми ж бачили кінець:

І жовч, і хрест, і з терня той вінець,

І смерть і гріб…Ісус уже помер,

Чого ж іще чекати нам тепер?

Магдалина: Учитель вмер…В душі – холодний сніг,

Все в темряві…І хто ж повірить знов,

Що те, що вмерло, до життя вернеться,

І що в душі ще радістю озветься?

Марія: Ви вже зневірились… А як слова Христа?

Жінка 2: Хіба десь серед снігу є весна?

Жінка 1: Ти ж бачиш сніг…Все вмерло!

Марія: Ні! Лиш спить!..

(Марія дмухає на сніг, він перетворюється в підсніжник)

Погляньте!

Жінка 1: Що це?

Жінка 2: Диво!

Жінка 3: Покажіть!

Марія: Це - воскресіння знак. Зі снігу постає

Маленька квітка. Це для нас і є

Та відповідь, якої ми чекали,

Щоб вірили й надії не втрачали,

Для нас назад немає вороття,

А з смерті постає нове життя!