Стація III «Ісус падає перший раз під хрестом»

Анотація

Історія Хресної дороги розпочалась у часи, коли паломники вперше змогли відкрито їхати до Єрусалиму і пройти тим шляхом, яким ішов Ісус у страсну п'ятницю. Імператор Констянтин дозволив християнам відкрито і законно молитись на території Римської імперії у 313 році після 250-ти років переслідування. У 335 році він побудував Храм Гробу Господнього на місці, де була могила Ісуса. Процесії паломників до храму, особливо в час страсного тижня, розпочались незабаром після того, як завершилось будівництво храму.

Згодом паломники встановили фіксований маршрут від руїн фортеці Антонія, де був зал суду Пилата, до Храму Гробу Господнього. Цей маршрут через стару частину Єрусалиму був прийнятий, як шлях, яким Ісус ішов на смерть, і залишається незмінним до сьогодні. Він відомий як Via Dolorosa, в перекладі з латинської - "страсна дорога." Вздовж дороги визначили стації, щоб відзначати певні події на шляху до Голготи. Паломники привозили масло з лампадок, які горіли навколо гробу Ісуса і різні реліквії зі святих місць, і деколи намагались відтворити в Європі те, що бачили у Святій Землі.

Набожності Хресної дороги розпочались після 1342 року, коли монахи францисканського ордену отримали під опіку священні місця у Святій Землі.

Зображення описаних в Стаціях подій, були введені в церквах після того, як папа Інокентій XI дозволив францисканцям у 1686 році споруджувати такі зображення в їхніх храмах. Він також заявив, що всі відпусти, які можна отримати за відвідування священних місць у Святій Землі стосуватимуться всіх монахів і мирян, які пройдуть стаціями в церкві. Папа Бенедикт XIII розширив цей привілей на всіх вірних у 1726 році. Через п'ять років папа Климент XII дозволив всім церквам мати стації і встановив їх кількість - 14, і з того часу це число незмінне. Церкви розпочали стандартно проходити стаціями кожної п'ятниці протягом періоду Великого Посту.

Для того, щоб зробити текст більш узгодженим із біблійними даними, папа Іван Павло II ввів Біблійну Хресну дорогу на Велику П'ятницю у 1991 році, і провадив її кожного року в Колізеї в Римі. Папа Бенедикт затвердив її для розважань та публічних відправ у 2007 році.

У цій папці міститься сценарій вечора – містерії «Хресна дорога, або терпіння Ісуса Христа», а також відеоряд, мультимедіапрезентації та музика до сценарію (на диску).

Метою містерії є пробудити прагнення підростаючого покоління зростати і міцніти у християнській вірі, а також познайомити присутніх з останніми подіями, які відбулися у житті Ісуса Христа. Це дійство не є канонічним Богослужінням, а швидше розважанням над терпіннями Христа.

Сценарій містерії проходить під тихий музичний супровід, що створює враження документального фільму. Слайди транслюються на екрані в процесі дійства і згідно з текстом сценарію. Христос присутній у цьому дійстві духовно і на слайдах.

Сцена для містерії поділена на 2 половини по діагоналі. Містерія поділена на 14 частин – Стацій, які почергово відбуваються то на одній половині сцени, то на іншій.

Дійовими особами є: Ведучі (2 особи), Пилат і Клавдія, Ангел скорботи, Пророк Ісая, Марія – Мати Ісуса Христа, Іван, Магдалина, Квітка, Симон з Киринеї та його Жінка, Жінки Єрусалимські (3 особи), Дитина, Вероніка і її Донька, Ангели (2 особи), Сонце і Земля, Воїн, Йосиф з Ариматеї.

Оформлення сцени: На стіні позаду прикріплений великий екран у терновому вінку, на якому будуть транслюватись слайди їз зображенням терпінь Ісуса Христа. Праворуч від нього – символічна Голгофа. Сцену навскіс поділяє стежка з білого полотна, встелена сухоцвітом, що символізує хресну дорогу (шлях до Голгофи).В процесі дійства, ведучі почергово ставитимуть на неї запалені маленькі червоні лампадки. До кінця дійства цей шлях палатиме аж до Голгофи. Ліворуч на підставках та на початку сцени горять лампадки.

(звучать глухі дзвони, початок Богослужіння, мелодія,

на сцену виходить Марія, тянучи за собою білий шлейф)

Вступ:

Поглянь на хрест… І серце кам’яне
Від жалю, може, іскрою займеться
Любові… Не тієї, що мине,
Як сон земний. А тої, що озветься
У серці криком: “Господи, прости!
Прости, Ісусе! Христе, нам пробач!
Спасителю! Єдиний в світі – Ти…”
“Душе моя! Дивись і гірко плач,
Ті руки, що убогих годували,
Померлих воскрешали до життя,
Калік зі нестерпних болів визволяли
І пригортали до грудей дитя…
Ті руки цвях пройшов немилосердно,
Заллявши кров’ю дерево хреста
І наповнивши болем цим нестерпним
Все тіло, все людське єство Христа.
Те серце, що отак людей любило,
Від болю стислося, дивившись на наш гріх,
Котрим його, мов списом, ми пробили…
Ісусе! Ти це витерпіти зміг?!!
І очі лагідні в стражданні звівши в гору,
Все нам простив, усе пробачив нам –
І цей вінець, що терням впився в скроню,
І жовч замість води цим спрагненим устам…
І ввесь – як докір людям: Схаменіться!
Де наше милосердя?! Співчуття?!
Ми ж – люди!.. Тож доземно поклонімося
Тому, хто смертю нам здобув життя…

Стація І “Ісуса засуджують на смерть”

Дійові особи: Понтій Пилат, Клавдія-дружина Пилата, Ведуча

(на сцені – Пилат. Чуються крики: “Розпни”)

Чути крики: Розпни, розпни його!

Пилат: У чому ж завинив?

Що ви зробили з цим нещасним?

Крики: Розпни його!

Пилат: Чим смерті заслужив,

Чим розпалив він вашу лють незгасну?

Крики: Ми знаємо його вину!

Пилат: То й що ж?

Судіть тоді його самі. Атож!

Своїм судом жидівським і судіть.

Крики: Розпни його! На смерть!

Пилат (до себе): Незнаю, що й робить…

(непомітно заходить Клавдія)

Клавдія: Це я!

Пилат: Що сталося, чого ти тут?

Клавдія: Благаю, вислухай! І милостивим будь!

Не дай наказу стратити Пророка!

Пилат: Ото іще знайшлась мені морока!

Та відкіля ти знаєш, ким він є?

Цей богохульник здавна видає

Себе за Бога. Весь народ бунтує…

Крики: Розпни його!

Пилат: О, голоси ти чуєш?

Клавдія: О, вислухай! Я бачила видіння

Це – Праведник, з юдейського коріння.

Це – Цар Юдеїв!

Пилат: Що це ти верзеш?

І ти мене царем лякаєш теж?

Іди уже. Тобі не місце тут…

(виштовхує її геть)

Клавдія (виходячи): Даруй життя йому, благаю! Не забудь!

Пилат (роздумує): Юдейський цар? А в чому винен Він?

За що він має смерть оцю понести?

А це “розпни!” в гулкім відлунні стін,

Що прагне мук, і кров, і безчестя…

Пророк? Ч праведник? Мої боги мовчать…

А може, справді-Цар? Цього ще бракувало!

Юдеї люті… їм того замало.

Що я наказ їм видав бичувать…

Крики: Розпни його! На смерть, на смерть! Розпни!

Пилат: Не бачу в нім ніякої вини!

Крики: Розпни!

Пилат: А може, й краще так?

Нехай помре, бо це недобрий знак.

Народ бунтується, погрожує, лютує…

Крики: Розпни його!

Пилат: Вони жалю не чують…

Хай совість десь засне і замовчить,

Про справедливість хай там не кричить.

Немає більше виходу у мене,

Не в силі більш терпіть оце “розпни!” шалене.

(Вмиває руки)

Пилат Не винен я у крові Праведника цього,

Самі, юдеї, прагнули ви того.

Щоб я на хрест Його вам засудив…

Не винен я… Свої я руки вмив!..

(звучить тривожна музика)

Ведуча: Не змив ти крові з рук своїх, Пилате,

Тобі за Кров святу відповідати.

Це ти пролляв цю Праведную Кров

І у невинності своїй клянешся знов.

Несправедливий і безсовісний суде:

На тебе суд ще праведний прийде.

Від люті оп’яніли ви, євреї,

І не вжахнулися жорстокості своєї,

Ви кликали, волали знов і знов:

“Розпни його! На нас хай буде кров!

На нас і наших дітях!.. Кров свята

Людини, Сина Божого, Христа

Молила зупинити Божий гнів,

Благає милосердя… для катів”.

Стація ІІ “Ісус бере на себе хрест”

Дійові особи: Ангел, Пророк Ісая

Ангел (з терновим вінцем у руках):

Вівтар кривавий – Хрест святий,

Вівтар священний викупної жертви

Бере на плечі, щоб на нім померти.

“Вперед, вперед!” – вигукують кати…

Земля здригається від жаху це ж – Творець,

Життя усіх, засуджене на смерть,

Це ж – Лікар душ людських і зранених сердець…

І чаша болю сповнена ущерть…

(грає музика)

Приниження, тернина, обплювання,

Удари, жовч і душу біль проймає

Цареві Ангелів… Наругу Той приймає,

Хто небо хмарами вкриває,

Хто землю й води сотворив –

Іде на смерть … Щоб ти ожив.

Ведуча: Так говорить пророк Ісайя…

(Заходить Пророк Ісайя)

Ісайя: “… Вигляд його не мав нічого людського в собі, - так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали, кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті…”

Анотація

Історія Хресної дороги розпочалась у часи, коли паломники вперше змогли відкрито їхати до Єрусалиму і пройти тим шляхом, яким ішов Ісус у страсну п'ятницю. Імператор Констянтин дозволив християнам відкрито і законно молитись на території Римської імперії у 313 році після 250-ти років переслідування. У 335 році він побудував Храм Гробу Господнього на місці, де була могила Ісуса. Процесії паломників до храму, особливо в час страсного тижня, розпочались незабаром після того, як завершилось будівництво храму.

Згодом паломники встановили фіксований маршрут від руїн фортеці Антонія, де був зал суду Пилата, до Храму Гробу Господнього. Цей маршрут через стару частину Єрусалиму був прийнятий, як шлях, яким Ісус ішов на смерть, і залишається незмінним до сьогодні. Він відомий як Via Dolorosa, в перекладі з латинської - "страсна дорога." Вздовж дороги визначили стації, щоб відзначати певні події на шляху до Голготи. Паломники привозили масло з лампадок, які горіли навколо гробу Ісуса і різні реліквії зі святих місць, і деколи намагались відтворити в Європі те, що бачили у Святій Землі.

Набожності Хресної дороги розпочались після 1342 року, коли монахи францисканського ордену отримали під опіку священні місця у Святій Землі.

Зображення описаних в Стаціях подій, були введені в церквах після того, як папа Інокентій XI дозволив францисканцям у 1686 році споруджувати такі зображення в їхніх храмах. Він також заявив, що всі відпусти, які можна отримати за відвідування священних місць у Святій Землі стосуватимуться всіх монахів і мирян, які пройдуть стаціями в церкві. Папа Бенедикт XIII розширив цей привілей на всіх вірних у 1726 році. Через п'ять років папа Климент XII дозволив всім церквам мати стації і встановив їх кількість - 14, і з того часу це число незмінне. Церкви розпочали стандартно проходити стаціями кожної п'ятниці протягом періоду Великого Посту.

Для того, щоб зробити текст більш узгодженим із біблійними даними, папа Іван Павло II ввів Біблійну Хресну дорогу на Велику П'ятницю у 1991 році, і провадив її кожного року в Колізеї в Римі. Папа Бенедикт затвердив її для розважань та публічних відправ у 2007 році.

У цій папці міститься сценарій вечора – містерії «Хресна дорога, або терпіння Ісуса Христа», а також відеоряд, мультимедіапрезентації та музика до сценарію (на диску).

Метою містерії є пробудити прагнення підростаючого покоління зростати і міцніти у християнській вірі, а також познайомити присутніх з останніми подіями, які відбулися у житті Ісуса Христа. Це дійство не є канонічним Богослужінням, а швидше розважанням над терпіннями Христа.

Сценарій містерії проходить під тихий музичний супровід, що створює враження документального фільму. Слайди транслюються на екрані в процесі дійства і згідно з текстом сценарію. Христос присутній у цьому дійстві духовно і на слайдах.

Сцена для містерії поділена на 2 половини по діагоналі. Містерія поділена на 14 частин – Стацій, які почергово відбуваються то на одній половині сцени, то на іншій.

Дійовими особами є: Ведучі (2 особи), Пилат і Клавдія, Ангел скорботи, Пророк Ісая, Марія – Мати Ісуса Христа, Іван, Магдалина, Квітка, Симон з Киринеї та його Жінка, Жінки Єрусалимські (3 особи), Дитина, Вероніка і її Донька, Ангели (2 особи), Сонце і Земля, Воїн, Йосиф з Ариматеї.

Оформлення сцени: На стіні позаду прикріплений великий екран у терновому вінку, на якому будуть транслюватись слайди їз зображенням терпінь Ісуса Христа. Праворуч від нього – символічна Голгофа. Сцену навскіс поділяє стежка з білого полотна, встелена сухоцвітом, що символізує хресну дорогу (шлях до Голгофи).В процесі дійства, ведучі почергово ставитимуть на неї запалені маленькі червоні лампадки. До кінця дійства цей шлях палатиме аж до Голгофи. Ліворуч на підставках та на початку сцени горять лампадки.

(звучать глухі дзвони, початок Богослужіння, мелодія,

на сцену виходить Марія, тянучи за собою білий шлейф)

Вступ:

Поглянь на хрест… І серце кам’яне
Від жалю, може, іскрою займеться
Любові… Не тієї, що мине,
Як сон земний. А тої, що озветься
У серці криком: “Господи, прости!
Прости, Ісусе! Христе, нам пробач!
Спасителю! Єдиний в світі – Ти…”
“Душе моя! Дивись і гірко плач,
Ті руки, що убогих годували,
Померлих воскрешали до життя,
Калік зі нестерпних болів визволяли
І пригортали до грудей дитя…
Ті руки цвях пройшов немилосердно,
Заллявши кров’ю дерево хреста
І наповнивши болем цим нестерпним
Все тіло, все людське єство Христа.
Те серце, що отак людей любило,
Від болю стислося, дивившись на наш гріх,
Котрим його, мов списом, ми пробили…
Ісусе! Ти це витерпіти зміг?!!
І очі лагідні в стражданні звівши в гору,
Все нам простив, усе пробачив нам –
І цей вінець, що терням впився в скроню,
І жовч замість води цим спрагненим устам…
І ввесь – як докір людям: Схаменіться!
Де наше милосердя?! Співчуття?!
Ми ж – люди!.. Тож доземно поклонімося
Тому, хто смертю нам здобув життя…

Стація І “Ісуса засуджують на смерть”

Дійові особи: Понтій Пилат, Клавдія-дружина Пилата, Ведуча

(на сцені – Пилат. Чуються крики: “Розпни”)

Чути крики: Розпни, розпни його!

Пилат: У чому ж завинив?

Що ви зробили з цим нещасним?

Крики: Розпни його!

Пилат: Чим смерті заслужив,

Чим розпалив він вашу лють незгасну?

Крики: Ми знаємо його вину!

Пилат: То й що ж?

Судіть тоді його самі. Атож!

Своїм судом жидівським і судіть.

Крики: Розпни його! На смерть!

Пилат (до себе): Незнаю, що й робить…

(непомітно заходить Клавдія)

Клавдія: Це я!

Пилат: Що сталося, чого ти тут?

Клавдія: Благаю, вислухай! І милостивим будь!

Не дай наказу стратити Пророка!

Пилат: Ото іще знайшлась мені морока!

Та відкіля ти знаєш, ким він є?

Цей богохульник здавна видає

Себе за Бога. Весь народ бунтує…

Крики: Розпни його!

Пилат: О, голоси ти чуєш?

Клавдія: О, вислухай! Я бачила видіння

Це – Праведник, з юдейського коріння.

Це – Цар Юдеїв!

Пилат: Що це ти верзеш?

І ти мене царем лякаєш теж?

Іди уже. Тобі не місце тут…

(виштовхує її геть)

Клавдія (виходячи): Даруй життя йому, благаю! Не забудь!

Пилат (роздумує): Юдейський цар? А в чому винен Він?

За що він має смерть оцю понести?

А це “розпни!” в гулкім відлунні стін,

Що прагне мук, і кров, і безчестя…

Пророк? Ч праведник? Мої боги мовчать…

А може, справді-Цар? Цього ще бракувало!

Юдеї люті… їм того замало.

Що я наказ їм видав бичувать…

Крики: Розпни його! На смерть, на смерть! Розпни!

Пилат: Не бачу в нім ніякої вини!

Крики: Розпни!

Пилат: А може, й краще так?

Нехай помре, бо це недобрий знак.

Народ бунтується, погрожує, лютує…

Крики: Розпни його!

Пилат: Вони жалю не чують…

Хай совість десь засне і замовчить,

Про справедливість хай там не кричить.

Немає більше виходу у мене,

Не в силі більш терпіть оце “розпни!” шалене.

(Вмиває руки)

Пилат Не винен я у крові Праведника цього,

Самі, юдеї, прагнули ви того.

Щоб я на хрест Його вам засудив…

Не винен я… Свої я руки вмив!..

(звучить тривожна музика)

Ведуча: Не змив ти крові з рук своїх, Пилате,

Тобі за Кров святу відповідати.

Це ти пролляв цю Праведную Кров

І у невинності своїй клянешся знов.

Несправедливий і безсовісний суде:

На тебе суд ще праведний прийде.

Від люті оп’яніли ви, євреї,

І не вжахнулися жорстокості своєї,

Ви кликали, волали знов і знов:

“Розпни його! На нас хай буде кров!

На нас і наших дітях!.. Кров свята

Людини, Сина Божого, Христа

Молила зупинити Божий гнів,

Благає милосердя… для катів”.

Стація ІІ “Ісус бере на себе хрест”

Дійові особи: Ангел, Пророк Ісая

Ангел (з терновим вінцем у руках):

Вівтар кривавий – Хрест святий,

Вівтар священний викупної жертви

Бере на плечі, щоб на нім померти.

“Вперед, вперед!” – вигукують кати…

Земля здригається від жаху це ж – Творець,

Життя усіх, засуджене на смерть,

Це ж – Лікар душ людських і зранених сердець…

І чаша болю сповнена ущерть…

(грає музика)

Приниження, тернина, обплювання,

Удари, жовч і душу біль проймає

Цареві Ангелів… Наругу Той приймає,

Хто небо хмарами вкриває,

Хто землю й води сотворив –

Іде на смерть … Щоб ти ожив.

Ведуча: Так говорить пророк Ісайя…

(Заходить Пророк Ісайя)

Ісайя: “… Вигляд його не мав нічого людського в собі, - так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали, кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті…”

Стація III «Ісус падає перший раз під хрестом»

Дійові особи: Ведуча, Марія - мати Христа, Іван-апостол, Квітка

Ведуча: По тій дорозі, де йшов Спаситель,

Несучи на плечах спасенного хреста,

Не раз ходила Матінка Свята,

Щоб Сина хрест усе життя носити…

(на сцені – Квітка. Заходять Марія і Іван)

Марія: Поглянь, Іване. Тут Ісус упав,

Упав уперше, звалений хрестом,

І порох закривавленим чолом.

Ніхто руки йому своєї не подав,

Щоб помогти підвестись...співчуття

Ніхто Йому не виявив…

Квітка: А я?

Іван (здивовано): Звідкіль взялася квітка край дороги?

Квітка: Я тут росла. Мене топтали ноги

Солдатів-вояків, та не зламали…

Я залишилась тут, так, ніби знала,

Що наш Спаситель йтиме саме тут…

Повік цього страхіття не забуть:

Як Він ішов, зігнувшись, під хрестом,

Страждаючи, зі зраненим чолом..

Марія: Ти бачила Його?!!

Квітка: Що я могла?

Він йшов так близько, тут, де я росла,

І раптом – впав… Я тіло прийняла

Поранене і ніжно холодила,

Дрижачи з болю, те святе лице,

Гарячкою палаюче.

Не вміла Йому інакше виявити жаль

І співчуття своє, свою печаль…

Марія: О, розкажи іще!

Квітка: Лише хвилинку

Я лагідніла біль зранених рук

Бальзам пелюсток…

Марія: Мала рослинко!

Ти лиш одна посеред болю й мук

Була із Ним! А люди!..

Квітка: Вояки

Ударами примусили устати

І знов свого хреста на плечі взяти.

Та залишився цінний дар навік:

На мене глянув Богочоловік,

І погляд Божих люблячих очей

Світитиме мені посеред злих ночей.

Від того погляду в мені – цілюща сила,

Бо на цвіт мій Хрестова кров сходила.

Марія: Маленька квітко! Чим віддячити тобі?

Квітка: Маріє! Ти в своїй святій журбі

Від жалю заливаєшся сльозами…

В народі називають іменами

Мене по різному. За сльози ці Твої

Ім’я дорожче всіх дадуть мені.

Іван: “Сльозами Богородиці” віднині

Всі зватимуть тебе, мала рослино.

(грає музика)

Ведуча: Буває так: жалю не мають люди,

Та добре серденько знайдеться всюди,

Бо серед болю, і терпінь, і крові

Маленька квіточка вчила нас ЛЮБОВІ.

Стація ІV “Ісус зустрічає свою страждальну Матір”

Дійові особи: Ведуча, Марія - мати Христа, Іван-апостол, Марія Магдалина

Ведуча: Такі круті у долі повороти…

Хто зрозуміє велич всіх терпінь

В дорозі болю, муки і скорботи?

Така болюча зустріч: Мати й Син…

Марія: Веди мене туди, веди Іване,

Я мушу бачити Його!

Іван: Сурмлять!

Магдалина: О Боже, сил моїх не стане

Ці звуки чути. Он уже кричать,

Кричать, ви чуєте?

Голос: Ану дорогу!

Іван: Розбійники ідуть! Ну ж розступись!

Маріє, може, краще не дивись,

На це дивитися не стане в тебе змоги.

Марія: Я мушу бути тут. Коли я не побачу,

Як Він нестиме хрест, не стерплю я

Страшного болю. Як собі пробачу,

Що не була з Ним? Душа моя

Не винесе цього.

Магдалина: О, вже ідіть.

Голос: Дорогу нам!

Марія: Як боляче шматують

І моє серце на частини рвуть

Жорстокі крики. Сину мій! Я чую

Твій біль увесь… О, Сину мій! Я тут!

Магдалина: Я бачу вже хрести…Он вершник їде

Із списом на коні. А люду! Тьма!

Іван: Цікаво їм, як Він на страту піде:

Умре чи звершить чудо. В них нема

Жалю, скорботи, Щось і ще такого..

Вони лише видовищ ждуть від Нього…

Магдалина: Маріє! Бачу! Ось вони! О Боже!

Та що ж вони зробили з Ним? Як може,

Такий поранений, Він хрест іще тягати?

Марія (кидається в бік уявної процесії):

Ісусе!!! Сину мій!!!

Звучить музика

Ведуча (заходить): Це ти своїм гріхом завдав тяжкого болю.

А Він іде, щоби твою недолю

Своїм стражданням змити знов і знов.

Це – незбагненна мудрість. Це – ЛЮБОВ!