Класифікація життєвих форм Раункієра

“Життєва форма – це результат довготривалого пристосування рослин до місцевих умов існування, що відображено у їх зовнішньому вигляді”.

До теперішнього часу запропоновано багато класифікацій типів рослин, в основу яких покладені різні ознаки. Ми з вами ознайомимося з

класифікацією датського вченого-ботаніка Раункієра К. (рис. 56). В основу її покладена ідея про те, що схожі типи пристосування рослин до середовища – це насамперед схожі засоби перенесення найбільш тяжких умов існування. В регіонах з сезонною зміною клімату – це зима, в аридних – посушливий період.

В якості ознаки, яка відображає пристосування до несприятливих умов сезону, вчений використав - положення у просторі бруньок відновлення і засіб їх захисту. У відповідності до цього Раункієр виділив слідуючи життєві форми:

- фанерофіти;

- хамефіти;

- гемікриптофіти;

- криптофіти;

- гідрофіти;

- терофіти;

Бруньки відновлення – це бруньки, які дають нові пагони, після деякого періоду спокою.

У наступному вчений значно деталізував свою ж систему. Так, фанерофіти були розбиті ще на 15 підтипів – за висотою (мегафанерофіти – понад 30 м, мезофанерофіти – 8 – 30 м, мікрофанерофіти 2 – 8 м, нанофанерофіти – нижче 2 м), за ритмом розвитку листків (вічнозелені та листопадні), за ступенем захищеності бруньок (з наявністю захисної луски і без неї), за консистенцією пагона (крім деревних, виділені трав’янисті та сукулентні фанерофіти). Деталізував свою класифікацію вчений і для інших життєвих форм рослин.

1. Фанерофіти – це життєва форма, до якої відносяться рослини, бруньки відновлення у яких знаходяться високо над поверхнею грунту. До цієї життєвої форми відносяться дерева та кущі. Раункієр розділив цю групу рослин ще на 15 підтипів за розмірами та часом життя листків (мега-, мезо-, мікрофіти, нанофанерофіти, вічнозелені, з опадаючим листям), за ступінню захищеності бруньок. Окремо було виділено підтип паганосуккулетних фанерофітів (деревні кактуси, молочаї та інші). до фанерофітів були віднесені епіфіти (орхідеї), які зростають на деревах.

Віддаленість від поверхні грунту бруньок означає можливість їх відкритого зимування, без захисту снігу, чи іншого покриву, які захищають від вимерзання. Фанерофіти, головним чином, рослини м’якого клімату. Вони більш представлені в тропіках. Це пояснюється частково тим, що дерева досить неекономний організм, адже його фотосинтезуюча поверхня, має значно меншу масу ніж механічні та провідні тканини. Але в суворому кліматі й ця життєва форма рослин представлена чисельними хвойними породами, але їх видовий склад дуже обмежений.

Життєва форма фанерофітів (особливо великих розмірів значно більше забезпечує середовищеутворюючу роль рослин і ранговане положення видів у рослинному угрупуванні.

Життєва форма дерев представлена багаторічними рослинами з одним одеревенілим стовбуром. Всі дерева – жителі вологих, частково аридних зон. У дерев один стовбур, який частіше зростає вертикально у верх. Але в умовах високої вологості та досить низьких температур короткого літа (субарктика, субальпійська зона) у багатьох дерев проявляється багатостовбурність. Наприклад, у відомої вам горобини звичайної. Рослини мають вигляд куща з 3-5 стовбурами.

2. Хамефіти – життєва форма рослин з пагонами, які не відмирають на зиму і у яких бруньки відновлення розташовані біля поверхні грунту (до висоти 25 см) і на зиму захищені бруньковими лусками, частково лісовою підстилкою, зимою сніговим покривом.Серед хамефітів є кущики з вічнозеленими (брусниця, лінея) і опадаючими (чорниця, буяхи) листками, а також напівкущики, у яких в суворі періоди відмирають не тільки листки, але й пагони (полин). Останніх видів досить багато у середньоморському кліматі, де відмирають частини рослин у сухі періоди. До хамефітів відносять також деякі трав’янисті рослини, які зберігають взимку лежачими пагони, чи ті що злегка піднімаються з бруньками на їх кінцях і в пазухах відмерлого листя (барвінок, зірочник ланцетовидний). До цієї групи відносяться також рослини-подушки.

3. Гемікриптофіти – життєва форма рослин у яких у несприятливі пори року бруньки відновлення зберігаються на рівні грунту. Бруньки можуть бути захищені лусками, опадом, снігом. Морфологічно дана життєва форма дуже різноманітна. Тут є рослини які можуть переносити несприятливі умови зберігаючи бруньки на певній висоті від грунту при більш-менш сприятливих умовах (кропива, чистець) або біля поверхні грунту. Представлені види у яких листки зібрані у вигляді розетки в основі пагону (кульбаба, росянка).

4. Криптофіти – життєва форма рослин бруньки відновлення у яких зимують під землею (геофіти) та під водою (гідрофіти).

Геофіти – трав’янисті багаторічні рослини, які мають зимуючі бруньки на підземних органах. У відповідності до характеру підземних органів розрізняють цибулевидні геофіти (тюльпани, проліски, цибуля, зірочка - гусиний лук), клубенькові (ряст, картопля, топінамбур), кореневищні (конвалія, зніт, купина, пирій повзучий), кореневі (в’юнок польовий). Заглиблення в грунт найбільш вразливих частин рослин – меристем (твірних тканин), забезпечує досить ефективний захист і від холодного, і від сухого періоду. Цим і пояснюється широке розповсюдження геофітів у різних кліматичних зонах.

Адаптивною рисою геофітів є запасання значної кількості поживних речовин в підземних органах, що дозволяє дуже швидко розвиватися восени – наприклад, ефемероїди.

Цікаво відмітити, що у багатьох геофітів розвиваються спеціально потовщені контрактильні корені. Останні при висиханні скорочуються і поступово, рік за роком втягують цибулину чи клубень у грунт. Садоводів-початківців дивує, що цибулина тюльпану через декілька років опиняється досить глибоко у грунті.

Гелофіти – види, які зростають у грунті насиченому водою або у воді, над якою підняті пагони з листками та квітами. До даної групи рослин відносяться аїр, рогіз, стрілолист, комиш.

Гідрофіти – водні рослини з плаваючими чи зануреними у воду листками, які відмирають на зиму. Бруньки відновлення у даної життєвої форми зимують на дні або на багаторічних кореневищах(глечики, латаття), або у вигляді туріонів (вегетативних частин рослин) – ряска. Завдяки постійній температурі води на дні, гідрофіти мають більш комфортні умови зимування ніж геофіти.

5. Терофіти – життєва форма однорічних рослин (монокарпічних), які переживають несприятливі пори року у вигляді насіння або спор. Найважливіша риса даних рослин, це здатність на протязі короткого часу проходити річний цикл розвитку від насіння до насіння. Зимування у вигляді насіння є найбільш надійним засобом захисту рослин, оскільки воно має морфологічні (щільні покривні тканини) та фізіологічні (стан спокою) пристосування. Але однорічні рослини мають низьку продуктивність, не можуть досягти значних розмірів і тому мало діють на середовище і мало конкурентноздатні.

Раункіер розглядав життєві форми як результат пристосування рослин до кліматичних умов території, які виникли в процесі історичного розвитку. У зв’язку з чим життєві форми, властиві тій чи іншій території, можуть слугувати індикатором клімату. Таким чином, саме вчення про життєві форми Раункіер розглядав як основу для біологічної географії рослин. Втім, проти деяких поглядів автора класифікації виступали відомі вчені – Вармінг, Скоттсберг, Алеен, Хагеруп, Адамсон. Сенянінова-Корчагіна, Петров та інші. Вони виказали деякі зауваження які торкалися, головним чином, відповідності життєвих форм кліматичним особливостям територій.

 

Ознаки деревостану

Деревоста́н (іноді лісостан) — у лісівництві називають сукупність деревних порід у тому чи іншому лісовому насадженні. Є складовим елементом лісу.

Деревостан є не тільки основним компонентом лісу за долею участі у рослинному угрупованні, а й головним об'єктом господарювання у лісі. Тому його прийнято характеризувати за рядом показників, а саме: за складом порід, формою, походженням, густотою, повнотою, бонітетом, віком, товарністю. Деревостан є більш вузьким поняттям, ніж лісостан, хоча їх ототожнюють, це Лісівничо-таксаційнi ознаки деревостану – це показники, за допомогою яких відрізняють один деревостан від іншого.

Склад деревостану - це перелік деревних порід з визначенням частки кожної з них у загальній масі деревини за 10-бальною системою.

Так, якщо деревостан сформувався лише із однієї породи, наприклад, сосни звичайної, він вважається чистим. Якщо ж у ньому зростають дві і більше породи, то він є мішаним. Склад деревостану прийнято виражати таксаційною формулою, у якій коефіцієнти показують частку породи у загальному обсягу (запасі) деревини, а породи записуються індексами. Наприклад, чистий сосновий деревостан (доля сосни 10/10) має формулу складу 10С3, а деревостан, у якому 80% запасу має сосна, а 20% береза повисла, - 8С32Бп. Отже, сума коефіцієнтів у формулі складу деревостану завжди повинна дорівнювати 10. Якщо частка якоїсь породи становить менше 5%, то вона відображається у формулі знаком "+" (плюс). Наприклад, маємо деревостан, у якому запас деревини стосовно окремих порід поділяється так: 78% сосни звичайної, 18% берези повислої, 4% осики. Якщо у деревостані переважає якась одна порода, вона вважається переважаючою, або панівною. Від переважаючої відрізняється головна порода. Вона може переважати у складі, а може мати і меншу частку, але саме на головну породу спрямовані заходи лісо вирощування, тобто на неї ведеться господарство. Наприклад, у соснових лісах можна зустріти ділянки з переважанням берези. У даному випадку береза буде переважаючою, але не головною породою. Таку ж картину можна спостерігати у дібровах, коли у деревостані переважає граб, а дуб має менше п'яти одиниць у складі деревостану. Граб у таких деревостанах є переважаючою, а не головною породою, адже у дібровах господарство ведеться на дуб.

Деревостани можуть утворювати один або більше ярусів. Залежно від кількості ярусів деревостани поділяють на прості, які мають один ярус, та складні 2-3-ярусні. Такий деревостан може сформуватися з кількох ярусів, що представлені однією деревною породою, наприклад, ялиною. У цьому випадку деревостан буде чистим за складом і складним за формою. У простому за формою деревостані дерева мають приблизно однакову висоту, і їх крони утворюють один загальний ярус. У складному деревостані яруси виділяють окремо, якщо його висота відрізняється від висоти верхнього ярусу на 20%, але не більше 50%. Різниця у запасі деревини верхнього і підлеглого ярусів повинна становити не менше 20%.

За походженням деревостани бувають природного походження, тобто такі, що з'явилися із насіння або порослі природним шляхом, а також штучного походження, тобто створених людиною шляхом висіву насіння або садінням молодих рослин.

Вік деревостану. У лісівництві і лісовій таксації загальноприйнятим є застосування для визначення віку деревостану класів віку та віднесенням їх до вікових груп. Для більшості деревних порід, що зростають у лісах України, встановлені 10-річні класи віку. Виняток становлять бук, ялиця, ялина, які зростають у лісах Карпатського регіону. Для них встановлені 20-річні класи віку. Для швидкорослих порід (тополі) - 5-річні класи віку. Класи віку прийнято позначати римськими цифрами [20].

Якщо дерева у деревостані мають різницю у віці, яка не перевищує тривалості одного класу віку, такий деревостан вважається одновіковим. Штучно створені деревостани часто бувають повністю одновіковими. При більшій різниці - різновіковим. Вік дерев визначають, наприклад, у сосновому молодняку - за кількістю утворених на стовбурі щорічних гілок («лутовок»). Іноді використовують віковий бурав. Вік зрубаних дерев визначають за кількістю річних кілець на пеньку.

На практиці часто користуються для вікової характеристики деревостану віковими групами. Так, молодняком вважається насадження з моменту утворення власного пологу, формування густої хащі і до 20-річного віку. Жердняк - це густий деревостан, у якому більша кількість дерев може дати при зрубанні такий сортимент, як жердина. Середньо-віковий ліс - ліс, у якому дерева починають масово плодоносити. Достигаючий ліс має більшість дерев з рясним плодоношенням, іде активний приріст деревини. Стиглий ліс має найвищі запаси деревини високої якості, придатної для заготівлі цінних сортиментів. Перестійний ліс характеризується процесом руйнування. Деревна маса майже не приростає. Велика кількість дерев уражена хворобами, є сухостійні дерева. Такий ліс потребує заміни на молодий.

Остання вікова група визначається терміном настання природної стиглості конкретних деревних порід. Так, у найбільш сприятливих лісо рослинних умовах вона настає для насіннєвих насаджень дуба звичайного у 500-700 років, сосни звичайної - у 300-350, ялини європейської і ялиці білої - у 200-300, бука лісового - у 150-250, граба та вільхи чорної - у 100-150, у берези повислої та осики - у 60-100 років.