Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Валютний ринок — це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.

За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.

1.1.1.Суть та структура валютного ринку

Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.

Об’єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб’єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб’єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об’єкти валютного ринку.

Суб’єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники — банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.

Таблиця 1.1.1

Учасники валютного ринку та їх функції

Суб’єкти	Функція
1. Комерційні банки	Здійснюють основний обсяг валютних операцій. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.
2. Центральні банки	Керування валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, які впливають на рівень обмінного курсу, регулювання рівня відсоткових ставок по вкладеннях на світові валютні ринки. Найбільш впливові: ФРС США, Бундесбанк (Німеччина), Банк Англії.
3.Великі міжнародні банки	Є провідними споживачами валютного ринку і здійснюють найбільший вплив (Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank, Switzerland, Manhattan Bank та ін.).
4. Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції	Мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають.
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів	Міжнародні інвестиційні фонди здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн.
6. Валютні біржі	У деяких країнах економікою функціонують валютні біржі, у функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних і фізичних осіб та формування ринкового валютного курсу. Держава,як правило, періодично регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку.
7. Валютні брокерські фірми	Зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди.

 

Основними принципами формування валютних ринків є:

- розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

- створення світової валютної системи;

- поширення міжнародних розрахунків;

- розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;

- розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.

Головними особливостями функціонування валютного ринку є:

- посилення фінансових взаємозв’язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

- неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

- застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

- нестабільність курсів валют.

До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:

- сучасне здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних і кредитних ринків;

- забезпечення взаємозв’язку валютних і кредитних ринків;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, євро);

- одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют;

- сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.

Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі зв’язки між собою.

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

1. Державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті; казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи – неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків: комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

Валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Структура валютного ринку:

За суб’єктами:

1. Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

1.1. Клієнтський

1.2. Біржовий

1.3. Торгівля через валютну біржу

1.4. Торгівля деривативами

За терміном операцій:

2. СПОТ ринок (поточний)

3. Форвардний ринок (терміновий)

4. СВОП ринок - ринок, що поєднує операції СПОТ та форвард.

За функціями:

1. Обслуговування міжнародної торгівлі

2. Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

За валютними обмеженнями:

1. Вільні

2. Обмежені

За застосуванням валютних курсів:

1. З одним режимом

2. З кількома режимами

За об’ємом і характером валютних операцій:

1. Глобальні (світові)

2. Регіональні (міжнародні)

3. Внутрішні (національні)

За територіальною ознакою:

1. Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

2. Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

3. Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.

Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті об’єктивних передумов — поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універсальний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в міждержавному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій.

Міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного стандартів. Еволюція валютної системи триває, а разом з нею триває й еволюція валютних ринків. Останні події об’єднання групи європейських країн у зоні колективної валюти євро — яскравий тому приклад. Проте багато в чому світовий валютний устрій базується на традиціях, започаткованих саме з середини 80-х років.

Особлива специфіка сучасного моменту полягає в тому, що саме міжнародні валютні ринки набули таких розмірів і такого технічного оснащення, що контроль за ними значно ускладнився. Так, кінець 1950-х років знаменує відродження валютних ринків і їх поступове зростання. Це, насамперед, зумовлено поверненням до зовнішньої конвертованості основних валют, хоча і виключно за поточними операціями. А вже з середини 1960-х років їх розвиток не переривався. Міжнародні валютні ринки виникли як середовище торгівлі валютами (гроші за гроші) для забезпечення потреб передусім зовнішньої торгівлі. Лібералізація внутрішніх законів та сприятливі зовнішні умови є каталізатором невпинного розвитку валютних ринків протягом 1970—1980-х та в подальші роки.

Сьогодні валютні ринки вже розвиваються незалежно від міжнародної торгівлі. Віднині обсяг операцій на них незіставний з обсягом світового обміну товарами та послугами.

1.1.2. Функції валютного ринку

Валютний ринок перш за все забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов'язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.

Найбільш проста операція - грошові перекази. Якщо британська компанія повинна здійснити платіж французькій компанії у французькій валюті, то необхідно перемістити кошти з Великобританії до Франції. Ця міжнародна передача купівельної спроможності здійснюється за допомогою валютного ринку.

Крім цього, валютний ринок надає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджуванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов'язаний з коливаннями валютного курсу, які можуть мати негативний вплив на їхній капітал, прагнуть позбутися від чистих зобов'язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами в даній валюті.

При хеджуванні учасники валютного ринку прагнуть захиститися від валютних ризиків, який називається валютним ризиком потенційних збитків.

Американський імпортер, що купує товар у японського постачальника, зобов'язаний розрахуватися за нього в ієнах. Він знає, що через 2 місяці йому доведеться здійснити платіж у японських ієнах і є ймовірність валютного ризику. Ризик полягає в тому, що курс ієни може зрости по відношенню до долара і при цьому підвищиться доларова вартість придбаного товару. У цьому випадку він може зробити хеджування, купуючи японські ієни з поставкою в майбутньому. Ця форвардна купівля ієн фіксує доларову вартість товару і забезпечує захист при зміні курсу валюти.

Якщо, наприклад, експортер з Японії отримує валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США і хоче позбутися невизначеності в оцінці їхньої майбутньої вартості, він може негайно обміняти отримані долари на ієни за поточним курсом і інвестувати їх під відсоток у Японії.

Валютний ринок забезпечує механізм клірингу при проведенні міжнародних платежів. Цей механізм діє через оборот депозитів в іноземній валюті, які банки зберігають у банках-кореспондентах, розташованих в інших фінансових центрах. Наприклад, німецький банк здійснює купівлю-продаж доларів на франкфуртському ринку, безпосередньо взаємодіючи зі своїми партнерами. Розрахунок за ці угоди здійснюється шляхом віднесення відповідних сум на дебет чи кредит депозитів до запитання (в американських доларах) німецького банку, які він має в нью-йоркському банках. Механізм клірингу дозволяє здійснювати велику кількість операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів.

Валютний ринок забезпечує кредит. Кредит здійснюється, коли експортер виставляє строкову тратту покупцеві або його банку. Різниця між векселем на пред'явника (тратта з оплатою за пред'явленням) та термінової траттою полягає в тому, що вексель на пред'явника оплачується негайно, а термінова тратта оплачується через певний строк після пред'явлення.

Якщо експортер виставляє строкову тратту, вона дисконтується, продається на ринку векселів, і експортер отримує її дисконтовану вартість. Так як вона деномінована в іноземній валюті, банк передає її експортеру, що полегшує фінансування експортних угод. Термінова тратта стає акцептованою, купується на грошовому ринку інвестором, який тим самим оплачує угоду.

Нарешті, валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто грати на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають отримати максимальний виграш від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному і зарубіжному грошовому ринку, а також від очікуваних змін валютного курсу.

Так, якщо експортер з Японії, отримав валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США, які будуть потрібні йому через 6 місяців, не очікує ніяких змін у рівні валютного курсу, то він буде інвестувати отриману суму в американський банк, якщо ставка відсотка в США вище, ніж у Японії, і обміняє долари на ієни через шестимісячний термін. Якщо ставка відсотка виявиться вище в Японії, то експортер негайно обміняє отриману суму на марки та інвестує їх у німецькі активи.

Якщо ж припустити, що рівень процентних ставок у США і Японії однаковий (наприклад, 4% на шестимісячний депозит), але очікується знецінення ієни, то експортеру вигідніше покласти гроші в американський банк і обміняти їх на ієни через шість місяців, що дозволить одержати йому велику суму, ніж він має сьогодні.

Таким чином, загальне правило для спекулятивних операцій в іноземній валюті полягає в тому, що їх прибутковість залежить від того, наскільки валюта впаде в ціні більш ніж різниця в відсоткових ставках по депозитах у національній та іноземній валюті. Однак спекулятивні операції будуть прибутковими лише в тому випадку, якщо учасниками ринку вірно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курсу.