Система програмно-цільового бюджетування та її структура.

У 60-х роках у сфері бюджетного менеджменту відбувся перехід до планування бюджету й управління ним на основі аналізу альтернатив, що започаткувало широке використання програмно – цільових бюджетів. Найбільш інтенсивного розвитку система програмно-цільовогоуправління бюджетом і споріднені з нею технології отримали у США та країнах Західної Європи.

Системи програмно- цільового бюджетування об'єднує три взаємодіючі та взаємодоповнювальні етапи бюджетного планування.

Перший етап передбачає форммулювання та прогнозування довго- і середньотермінових цілей діяльності певної бюджетної установи чи програми, а також розробленим стратегії для реалізації поставлених цілей і завдань. На цьому етапі бюджетне планування передбачає визначення існуючих фінсових коштів та їхнє ефективне використаня.

На другому етапі складають самі програми який охоплює аналізі підбір програм, проектів, видів діяльності на певний період, а також, визначення величини фінансових ресурсів, потрібних для їхньої реалізації.

Третій етап передбачає складання бюджету, визначає розподіл матеріалів, грошових коштів, необхідних для виконання затвердженої програми. Вимоги до ресурсного забезпеченим ставлять у залежність від результатів роботи бюджетної установи.

До головних складових системи програмно- цільового бюджетування зачисляють: меморандум (пояснення стратегії та підстав для прийняття рішень щодо її виконання), спеціальні дослідження (наукова підтримка – розрахунки та аналітичні документи, які забезпечують якість), багаторічні програми і фінансові плани (перспективи розвитку та фінансування витрат на кілька років, оцінка впливу нинішніх рішень на видатки майбутніх періодів) їхню структуру,ре зультати, системний аналіз.

 

99. Формування бюджетів за аналітичним методом "витрати-вигоди”.

Для отриманая відповіді на запитання, чи треба проводити конкретний захід або приймати програму, чи є вони економічними, раціональними й ефекти вними, використовують кілька аналітичних методів, пріорітетне місце серед яких належить методу «витрати-вигоди». Головна ідея цього методу використання позитивних якостей механізму вартості для обгрунтування прийняття фінансових рішень у державному управлінні.

Оцінка майбутніх вигод передбачає уточнення видів вигод та затратних статей бюджетної програми, надання їх грошової оцінки та визначення майбутньої чистої вигоди, тобто вартість вигод мінус сума витрат.

Розрізняють прямі, та непрямі вигоди, враховуючи можливий ефект побічних невигод.

Метод обґрунтовує стратегію державних видатків: якщо майбутні вигоди очікуються нижчими, ніж сьогоднішні, витрати за такою програмою безперспективні; якщо вигоди мінімальні – під сумнівом; якщо маємо явні вигоди – доцільні.

Метод дозволяє наблизитися до розв’язання проблеми оптимального збалансування поточних і перспективних інтересів суспільства, розподілити фінансові ресурси між поточними і перспективними вигодами, надає додаткові гарантії ефективного використання бюджетних ресурсів

 

100. Формування бюджетів за аналітичними методами **вартісного ефекту** та “ефективності витрат".

Останнім часом у практиці бюджетного менеджменту використовують ще два аналітичні методи “вартісного ефекту" й “ефективності витрат ". Метод аналізу вартісного ефекту передбачає визначення з численних можливих багатовимірних варіантів дій оптимального рішення. Критерієм прийняття фінансового рішення є вартісний ефект - індекс, зумовлений формулюванням цілей і пріоритетів діяльності субєкта фінансової системи

Метод ефективиості витрат створює підстави для прийняття рішень на мікрорівні, досліджує наслідки функціонування проекту, враховуючи багатовекторність формування цілі, а також переваги і недоліки проектів. Під час аналізу ефективності витрат проводять роздільну калькуляцію витрат і вигод, привабливість проекту й ефективність заходу визначають як відношення вартості вигод до величини витрат.