екстенсивне (типи) інтенсивне

 

- зростання (фактори - підвищення кваліфікації кількості робітників зростання) робітників

- збільшення - вдосконалення оганізації

капіталовкладень праці

- збільшення витрат - зменшення витрат на

сировини виробництво одиниці продукції

 

Існує і 3-й тип економічного розвитку — детенсивний — коли для виробництва додаткової одиниці продукції треба витратити обсяги ресурсів, вартість яких перевищує вартість кінцевої продукції Келаст. < 1. Це затратний спосіб виробництва, він можливий лише за державної підтримки (дотації, субсидії, субвенції тощо).В умовах чистої ринкової економіки такий спосіб зростання неможливий.

Економічне зростання залежить від таких факторів.

1) фактори пропозиції

2) фактори попиту

3) фактори ефективності

4) соціальні, інституційні та інші фактори

Фактори пропозиції — це здатність економіки до зростання. Вони включають:

1. кількість природних ресурсів

2. кількість та якість трудових ресурсів

3. обсяг капіталу країни

4. рівень технології

Фактор попиту — рівень сукупних видатків.

Для забезпечення економічного зростання рівень сукупних видатків повинен забезпечувати повне використання ресурсів

Фактор ефективності — спроможність економічної системи найекономніше витрачати ресурси з метою виробництва найцінніших для суспільства товарів.

Соціальні та інституційні фактори

створення позитивної соціальної, культурної і політичної ситуації на базі економічного зростання.

 

ІІІ. Структура суспільного продукту

Суспільний продукт — це сума матеріальної і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

В процесі відтворення різні частини суспільного продукту виконують різні функції.

ССП=ФЗ+ОС+ФН

ФЗ (фонд зміщення) — частина суспільних суспільного продукту, за рахунок якої поновлюються спожиті засоби виробництва.

Після реалізації продукції вона повинна бути повернена в виробництво, щоб забезпечити новий виробничий цикл.

ФС (фонд споживання) — частина суспільного продукту, яка надходить в особисте споживання в вигляді заробітної плати, доходів підприємців, соціальних виплат.

ФН (фонд нагромадження) — частина суспільного продукту, яка йде на розширення обсягів виробництва.

 

За натуральною формою суспільства продукт поділяється на 2-ві групи:

1) засоби виробництва

2) предмети споживання

Засоби виробництва виробляються для виробничого споживання (повертаються в виробництво). Предмети споживання призначені для остаточного використання.

Відповідно з економічним призначенням 2-х частин суспільного продукту суспільне виробництво поділяється на 2-ва підрозділи:

І підрозділ — виробництво засобів виробництва;

ІІ підрозділ — виробництво предметів споживання.

 

Маса вироблених засобів виробництва повинна забезпечувати розширене відтворення предметів споживання і в той же час вироблені предмети споживання повинні забезпечувати відшкодування витрат на виробництво засобів виробництва.

Збалансованість І і ІІ підрозділів суспільного виробництва — це проблема розширеного відтворення суспільного продукту. Оптимальним співвідношенням виробництва національного продукту вважають: 30 % - продукція першої групи(засоби виробництва), 70% - продукція другої групи(предмети споживання).

 

 

5. Розподіл та перерозподіл національного доходу

Національний доход — це нова вартість, створена суспільством за певний період часу. (С+М)

В кількісному виразі це:

НД=ССП - ФЗ

сукупний суспільний продукт за вирахуванням фонду заміщення або сукупна вартість чистого продукту всіх галузей виробництва.

За натурально-речовою формою НД включає сукупну масу вироблених за рік предметів особистого споживання та засобів виробництва, які використовуються для розширеного відтворення.

Фактори зростання НД:

1. кількість праці

2. продуктивність праці

3. економія на постійному капіталі

Розподіл НД — це сукупність відносин з приводу розподілу новоствореної вартості між учасниками виробництва, тобто між власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту).

В результаті розподілу НД утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва — первинні доходи.

На рівні підприємства утворюються первинні доходи:

- прибутки

- дивіденди

- рента

- позичковий капітал (або %)

Первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб’єктів виробництва, а частково трансформуються в вторинні доходи — це доходи учасників нематеріального виробництва.

Механізм перерозподілу НД включає:

- прямі податки через Державний бюджет

- непрямі податки (ціноутворення)

- оплата послуг

- кредит

- державні фонди, позики

- над бюджетні фонди (соціальне страхування, стипендії; %-ки по вкладах).

В результаті розподілу і перерозподілу НД в усіх груп населення, підприємств та установ формуються кінцеві доходи.

Реалізація кінцевих доходів відбувається на кінцевій стадії руху НД — його використанні.

Використання НД здійснюється в процесі споживання і нагромадження (заощадження).

 

6. Споживання та заощадження національного доходу.

1. Споживання НД — це перетворення продукту праці (товару) на об’єкти індивідуального або виробничого привласнення.

Розрізняють 2-ва види споживання:

 

- виробниче — споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва (переважно з фонду заміщення)

- особисте — споживання товарів і послуг споживчого (невиробничого) призначення.

Фонд споживання включає:

1) особисте споживання населення

2) матеріальні витрати сфери послуг

3) витрати в сферах науки, культури, освіти та управління.

Доходи на споживання поділяються на економічні і соціальні.

Економічні доходи утворюються на основі права власності на певні фактори виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект.

Власність на:

робочу силу — забезпечує доход — зарплату;

капітал — прибуток, дивіденди

нерухомість, земля — рента

інтелект — гонорар.

Соціальні доходи надходять з Державного бюджету або позабюджетних фондів в суспільні фонди споживання незалежно від участі в суспільному виробництві.

Мета створення соціальних доходів — забезпечення стандартів соціальної справедливості.

 

2. Заощадження НД — це використання частини НД для розширення виробництва.

Заощадження НД формується на основі використання додаткового продукту.

W=C+V+M

Форми нагромадження:

1) виробниче нагромадження — збільшення обсягів виробництва засобів

2) нагромадження споживчого призначення — збільшення обсягів виробництва предметів споживання

3) приріст ресурсів і страхових запасів.

 

Література:

 

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

клієнта. Дилер – посередник, який здійснює операції

 

3. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ, 2003. 291 – 296 с.

 

Т.12 Економічні коливання

 

1. Економічний цикл.

2. Показники зайнятості.

3. Інфляція.

4. Взаємозв′язок інфляції та безробіття.

 

 

1.В умовах капіталістичного товарного виробництва в розвитку економіки відмічаються коливання.

Економічні коливання – це періодичні піднесення та спади обсягів національного виробництва, рівнів безробіття та зайнятості. При цьому зберігається загальна тенденція до зростання ВВП.

Динаміку змін основних показників розвитку економіки можна представити графічно:

Пік – повна зайнятість, потенційний обсяг

виробництва, ціни мають тенденцію до зростання

Спад – це падіння обсягів виробництва і зайнятості

Дно – обсяги виробництва і зайнятість досягають мінімального рівня

Пожвавлення – обсяги виробництва і зайнятості зростають

 

Економічний цикл - це період часу від попередньої кризи до наступної або від одного періоду піднесення до наступного.

Періодичні спади економічного розвитку почали відмічатись з періоду, коли панівною формою виробництва стала велика машинна індустрія (кінець ХVIII стор).

Перша криза була відмічена 1825 р. в Англії, друга світова криза - в 1857 р.

Економічні кризи пов′язують насамперед з перевиробництвом товарів, тобто ситуацією, коли сукупна пропозиція перевищує сукупний попит на них. При цьому значна частина населення не задовольняє свої потреби в їх споживанні. Виникає порушення макроекономічного балансу між виробництвом і споживанням, між попитом і пропозицією. Що є причиною економічних криз? Чи можна запобігти їх появі? На сьогодні існує біля 200 теорій економічних криз.

Провідні теорії економічних криз:

1. теорія Р.Мальтуса (теорія народонаселення) стверджує, що існує зв'язок між чисельністю населення і станом економіки: чим більша чисельність населення, тим менший рівень добробуту він забезпечує наступним поколінням. Таким чином, необхідно регулювати темпи народжуваності;

2. теорія К Маркса пояснює кризи загостренням протиріч капіталістичного виробництва. Головним протиріччям згідно з його теорією є протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення його результатів, що приводить до нерівномірного і несправедливого розподілу суспільного продукту;

3. теорія М. Тугана - Барановського пояснює кризи диспропорціями розвитку окремих галузей;

4. кейнсіанська теорія. Згідно з поглядами Кейнса ринкова економіка не має механізму саморегуляції, який здатний збалансувати попит і пропозицію. Тому кризи є неминучими і єдиним порятунком є державне регулювання економіки шляхом застосування грошово-кредитної та бюджетної політики;

5. монетаризм причиною економічної нестабільності вважає коливання грошової маси. Згідно з теорією монетаристів грошова маса повинна зростати щороку на 3-5 %. Державне регулювання повинно бути обмеженим і компетентним. Монетаристи вважають, що ринкова економіка є стійкою по природі і здатною до саморегулювання.

 

Фази економічного циклу

Криза – період економічного спаду.

Прояви кризи:

1 - перевиробництво товарів відносно платоспроможного попиту;

2 - падіння цін;

3 - скороченні обсягів виробництва;

4 - банкрутства підприємств, зростання безробіття;

5 - зниження рівня доходів;

6 - падіння ціни позичкового капіталу (Б%);

7 - порушення функцій грошово - кредитної системи.

Депресія – досягнення економікою найнижчої точки економічного спаду.

Прояви депресії:

1 скорочення товарного надлишку;

2 припинення падіння цін, низький рівень %-ної ставки;

3 припинення скорочення обсягів виробництва;

4. низький рівень доходів.

Пожвавлення – досягнення економіки докризового стану

Піднесення – економічне зростання яке перевищує докризовий стан.

Прояви:

1 зростання ділової активності на інвестиційному та фінансовому ринках;

2 зростання обсягів виробництва;

3 підвищення рівня зайнятості і рівня доходів;

4 зростання рівня цін;

5 зростання ціни позичкового капіталу.

 

Показники зайнятості

Згідно із стандартами міжнародної організації праці (МОП) населення країни поділяється на дві категорії:

- економічно активне населення (робоча сила);

- економічно неактивне населення (особи поза робочою силою).

Економічно активне населення включає в себе зайнятих осіб та безробітних.

 

РС = Зайняті + Безробітні

Зайняті – це особи, які виконують будь-яку оплачувану роботу.

Безробітні – це особи, які не мають роботи, але активно шукають її і готові стати до неї.

 

Показники зайнятості:

- рівень безробіття: *100 %

- рівень зайнятості: *100 %

- коефіцієнт участі в робочій силі: *100 %

 

Види безробіття:

1. фрикційне безробіття - пов′язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці;

2. структурне безробіття - пов′язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї. Структурне безробіття викликане науково-технічним прогресом, зміною технологій, які змінюють попит на деякі професії;

3. циклічне безробіття – виникає в періоди економічних спадів по причині скорочення обсягів виробництва, звільнень працівників;

4. добровільне безробіття.

 

Повна зайнятість не означає відсутності безробіття.

Фрикційне та структурне безробіття вважають неминучими. Сума фрикційного та структурного безробіття називається природним безробіттям.

Обсяги виробництва валового продукту в умовах природного безробіття називається потенційним ВВП.

Зв'язок між динамікою безробіття та відставанням ВВП від потенційного рівня ВВП демонструє закон Оукена:

 

Закон Оукена - якщо рівень циклічного безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%.то відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП складатиме 2 – 2,5%

 

3. Інфляція – падіння купівельної спроможності грошей, зростання рівня цін.

Показники:

1. рівень інфляції: ;

2. темпи інфляції: ;

де І^о_р – дефлятор ВВП базового (або попереднього) року;

І¹_р – дефлятор ВВП поточного року.

 

Типи інфляції (в залежності від причини виникнення):

1. інфляція попиту – сукупний попит зростає швидше за зростання обсягів виробництва;

2. інфляція пропозиції – зростання витрат в періоди високого безробіття і неповного використання виробничих можливостей, зростання цін на сировину;

3. емісійна інфляція – перевищення фактичної грошової маси оптимального рівня. Виникає по причині випуску грошей, не забезпечених товарами.

Поєднання 1 і 2 – інфляційна спіраль (залежність „зарплата –ціна”).

 

В залежності від темпів знецінення грошей інфляція буває:

1) природна – темпи інфляції Т_і не перевищують 5 % на рік;

2) повзуча - Т_і не перевищують 9 % на рік;

3) галопуюча - Т_і досягають 80-100 % на рік;

4) гіперінфляція - Т_і перевищують 100 % на рік і можуть досягати 1000 % і більше.

Поєднання економічного спаду з інфляцією називається стагфляцією.

 

4. Взаємозв′язок інфляції та безробіття

В короткостроковому періоді залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструється кривою Філіпса

Згідно з кривою Філіпса рівень інфляції залежить від 3-х факторів:

1.очікування інфляції;

2.рівня циклічного безробіття;

3. шокових змін пропозиції (стрімке зростання пропозиції, притаманних для періодів економічного зростання).

Вплив інфляції на реальну % ставку демонструє ефект Фішера:

r = i + π

де r - реальна %-на ставка;

і – номінальна %-на ставка;

π - рівень інфляції.

 

 

Література

1. Башнянин Г.І. Політекономія. Підручник. Ніка - Центр – К.:2000, тема 18, 422 – 444 с.

2 Мочерний С.В. Основи економічних знань. Підручник - К.: Либідь 2001. 256 – 267 с.

3. Політична економія. Навч. посібник / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 497 – 517 с.