З «Основ економічних теорій»

Опорний конспект лекцій

З «Основ економічних теорій»

	Розробила викладач ЕТ Крамінська.В.

Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,

є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує «справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

1) монетаризм (англ. money – гроші) - теорія, яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

2) неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

 

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

 

Кейнсіанство

Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей».

Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки. Розширення функцій держави необхідне для боротьби із зростанням безробіття, кризами, для раціонального розподілу трудових ресурсів.

Дж.М.Кейнс є автором теорії стимулювання сукупного попиту, яка стала основою антикризової програми американського уряду в роки першої світової кризи (Велика депресія, 30-ті роки ХХ стор.).

 

Теорія Великого Неокласичного Синтезу

В 40-50рр. ХХ ст. американські вчені на чолі з П.Самуелсоном зробили спробу поєднати макроекономіку Кейнса, з мікроекономікою неокласичної школи та інституціоналізмом. Так виникла нова універсальна економічна теорія, яка поєднувала найбільш прогресивні погляди економістів ХХ сторіччя.

Основні положення теорії ВНС:

1) економіка на рівні держави формується з множини мікроекономічних явищ;

2) економічна система ефективна, якщо вона поєднує вплив держави на ринок і економічну свободу виробників і споживачів

 

Т.2 Суспільне виробництво

 

1. Фактори суспільного виробництва.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3 Форми організації суспільного виробництва.

4. Форми суспільного продукту (самостійне вивчення).

 

Споживання розподіл

Обмін

- виробництво – це процес створення продукту споживання;

- розподіл – це встановлення частки учасників виробництва у виробленому продукті;

- обмін – це обмін товарами або їх купівля - продаж, тобто зміна форми вартості типу: товар - товар або товар – гроші;

- споживання – це перетворення продукту праці в об’єкт індивідуального або виробничого привласнення. Розрізняють виробниче та невиробниче споживання. Виробниче споживання - це використання продукту праці в подальшому виробництві в якості сировини або засобу виробництва. Невиробниче споживання носить кінцевий характер.

Виробничі відносини – це відносини між людьми в сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру.

Т.3 Власність

1. Економічний зміст власності.

2. Типи, види і форми власності.

3. Еволюція відносин власності.

4. Особливості розвитку відносин власності в Україні і в світі (самостійне вивчення).

Т.4 Товарне виробництво

1. Cутність та основні ознаки товарного виробництва.

2. Товар та його властивості.

3. Сутність праці в товарному виробництві.

 

Товар та його властивості.

Товар – продукт праці вироблений для продажу, який перебуває в мінових умовах (або умовах товарообміну); або:

Товар – продукт праці, який задовольняє потреби людей і вироблений для обміну.

 

Отже, насамперед, товар – це річ, яка завдяки своїм властивостям, задовольняє потреби людей.

Перетворення продуктів праці на товари відбувається лише в мінових відносинах (при обміні).

Товар поєднує в собі дві властивості: споживну вартість і вартість (корисність і втілення праці).

Властивість товару задовольняти певні потреби людини називають споживною вартістю. Споживні вартості можуть бути різні за призначеннями: їжа (хліб, молоко,... одяг тощо).

Вартість товару – це кількість втіленої в товарі праці. В процесі обміну товарів на товари вартість набуває форму мінової вартості.

Мінова вартість – властивість товару обмінюватися на інші товари або пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Будь-який товар поєднує в собі певну корисність і є результатом затрат праці.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживчої вартості і вартості (корисності і затрат праці).

 

Двоїстий характер праці.

Продукт праці може стати товаром лише при наявності двох властивостей: вартості та споживної вартості.

Причина двоїстої природи товару пояснюється характером праці. В товарному виробництві праця також носить двоїстий характер.

В товарному виробництві праця носить одночасно приватний і суспільний характер,а також одночасно буває конкретною і абстрактною.

Суспільний характер праці полягає в тому, що виробник виробляє товар не для власних потреб, а для інших осіб – для суспільства.

Приватний характер праці полягає в тому, що праця є особистою справою товаровиробника із застосуванням приватних засобів виробництва, власних технологій і певного рівня вміння.

 

Сам трудовий процес також неоднозначний. Праця поділяється на абстрактну і конкретну.

Конкретна праця – праця по конкретній спеціальності, в певних умовах, з конкретним кінцевим результатом – праця коваля, праця ткача і т.д.,або: конкретна праця – це праця, затрачена в певній конкретній формі, результатом котрої є певна споживна вартість.

Абстрактна праця – затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми.

Отже, в товарному виробництві праця носить двоїстий характер – одночасно суспільний і приватний характер або конкретний і абстрактний.

Саме процес обміну товарів визначає суспільне значення товару, тобто обмін визначає наскільки доцільним були затрати абстрактної праці.

Якщо продукт праці не буде обміняно на ринку, то він не набуде споживчої вартості (не задовольняє потреби людей, не стає товаром). В цьому випадку затрати абстрактної праці не були визнані і оцінені суспільством.

Отже, абстрактна праця – це економічна категорія, яка властива лише товарному виробництву. Тому, вартість (як породження абстрактної праці) є суспільною властивістю, а не природною.

Отже, вартість – це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

 

 

Література:

 

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

 

 

Закон трудової вартості.

В основі ціни лежить вартість товару. Вартість визначається затратами суспільно-необхідного робочого часу. Основу цих затрат визначають індивідуальні затрати тих товаровиробників, які поставляють на ринок основну частину продукції даного виду.

 

Приклад

Групи виробників	Кількість пар взуття	Індивідуальні затрати робочого часу на 1 пару, (год.)	Індивіду альна грошова оцінка 1 пари	СНРЧ 1 пари (год.)	Суспільна (ринкова ціна) 1 пари	Відхилення СНРЧ
І						-
ІІ						-14
ІІІ						+14

 

Вартість і продуктивність.

Вартість товару залежить не лише від кількості праці, а й від її продуктивності. При зростанні продуктивної сили величина вартості одиниці продукції зменшується, і навпаки.

Інакше на вартість товару впливає її інтенсивність. Вона збільшує затрати живої праці за одиницю часу, але затрати праці на виготовлення одиниці товару – ті ж самі.

Продуктивність праці – кількість продукції, виробленої за одиницю часу.

Із зростанням продуктивності праці в кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці (робочого часу), тобто вартість зменшується.

Інтенсивність праці – витрати праці за одиницю часу.

Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість.

Отже, величина вартості товару обернено пропорційна продуктивності праці, і прямолінійна її інтенсивності.

Вартість – це суспільна категорія. Вона ніяк не може проявитися поза процесом обміну, тобто вартість проявляється тільки на ринку, у взаємовідносинах між суб’єктами ринку купівлі-продажу товару.

 

Наслідки, які витікають із закону трудової вартості:

1. мінова вартість товару залежить від суспільних витрат робочого часу. Товаровиробники (змушені) зацікавлені в скороченні витрат індивідуального робочого часу; що в свою чергу приводить до зменшення вартості. Скорочення індивідуального робочого часу можливе через вдосконалення організації виробництва, запровадження науково-технічних досягнень, зростання обсягів виробництва, тощо.

 

Тобто закон вартості є рушійною силою розвитку продуктивних сил;

2. обмін товарами носить еквівалентний характер; обмінюються товари рівні за витратами суспільної праці або ж рівні за вартістю;

3. товаровиробники однакових товарів є конкурентами;

4. закон вартості функціонує при умові, що попит відповідає пропозиції;

5. вартість товару пов’язана з вартістю робочої сили;

6. вартість складає основу ринкової ціни товару.

 

Т.6 Гроші. Грошовий обіг

1. Сутність і функції грошей.

2. Форми вартості товарів.

3. Закони грошового обігу.

4. Інфляція.

 

1. Гроші – це загальний еквівалент вартості всіх товарів,

або – це товар, який вільно обмінюється на всі інші товари.

Функції грошей:

1. міра вартості – гроші вимірюють вартість всіх інших товарів;

2. засіб обігу – гроші забезпечують товарообмін;

3. засіб платежу – гроші забезпечують погашення боргових зобов’язань;

4. засіб накопичення – гроші здатні акумулювати вартість і зберігати всі інші функції при тимчасовому вилученні їх з обігу;

5. світові гроші – гроші забезпечують міжнародні економічні відносини.

З появою грошей товарний світ розділився на два полюси: гроші і всі інші товари. Гроші є універсальним вимірником вартості всіх товарів. Таким чином, гроші надають вартості товарів поняття загальної категорії. В операціях обігу (купівлі – продажу) гроші є засобом товарообміну, вони рухаються назустріч товарам. Гроші як засіб платежу здатні породжувати кредитні (боргові) відносини, а також вони є засобом розрахунку (погашення) кредитних зобов’язань. Сучасні паперові гроші здатні накопичувати вартість і зберігають всі інші властивості в випадку тимчасового припинення їх руху між суб’єктами економічних відносин. Якби грошам не була притаманна інфляція і вони не руйнувалися фізично, цю функцію назвали б засобом створення скарбів. Гроші є мірою вартості, засобом товарообміну і платежу в міжнародних торгівельних і кредитних операціях.

 

2. Відомі дві теорії, які пояснюють походження грошей: раціоналістична і еволюційна теорії.

Раціоналістична теорія вважає гроші результатом угоди між населенням і урядом. Тобто, грошам надається значення символів вартості, не пов’язаних з вартістю самого грошового знака (банкноти).

Еволюційна теорія вважає, що гроші є результатом розвитку форм вартості товарів. Ця остання теорія знаходить найбільшу кількість прихильників серед представників сучасної економічної теорії. Розглянемо етапи розвитку форм вартості товарів.

 

Форми вартості товарів:

Проста форма вартості

Ця форма вартості демонструє обмін двох товарів: товар А обмінюється на товар Б. Умовою товарообміну є його еквівалентний характер: товари А і Б мають однакову вартість і різну споживну вартість, тобто товари містять однакову кількість праці, але мають різну корисність.

товар А товар Б

 

Проста форма вартості існувала в ті часи, коли випадки товарообміну були поодинокими, кількість товарів була обмежена, тобто, в умовах низького рівня розвитку продуктивних сил.

 

Розгорнута форма вартості

Із збільшенням кількості товарів зростає кількість варіантів товарообміну, тобто, вартість одного товару можна виразити через вартість певної кількості інших товарів. Таким чином, форма вартості ускладнюється.

 

 

товар Б

товар В

товар А..

..

товар N

 

Розгорнута форма вартості демонструє зростання кількості товарів, які пропонують для обміну і зростання можливих варіантів товарообміну.

Але бажання одного з власників товару обмінятися на інший конкретний товар не означає згоди його власника на такий варіант обміну. Така форма вартості пов’язана з трансакційними витратами обміну.

Трансакційні витрати обміну – це витрати часу і частини вартості, пов’язані з товарообміном.

Еквівалентна форма вартості

Розвиток торгівлі, зростання потреб обміну викликають появу більш зручного способу обміну товарами, який не був би пов'язаний з витратами часу і вартості. Так, в результаті розвитку форм вартості на товарних ринках серед усіх товарів стихійно виділяються певні конкретні товари, які цінують всі учасники товарообміну. Це товари – еквіваленти (або товарні гроші), через які вимірюють вартість всі інші товари.

 

Товар А

Товар Б

.. товар-еквівалент

..

Товар N

 

Поява товарів-еквівалентів значно спрощувала товарообмін. Роль товарів-еквівалентів виконували товари, які цінувалися всіма учасниками обміну, часто вони втілювали зразок цінності і високої корисності (зерно, худоба, прикраси, сіль кухонна тощо). Такі товари погоджувалися взяти в обмін на інші товари всі учасники обміну. Але в той же час товари – еквіваленти мали певні недоліки.

Недоліки товарів – еквівалентів:

- товари – еквіваленти мали подвійну цінність, вони одночасно виконували функції і товарів і грошей;

- кількість товарів – еквівалентів могла різко змінюватися, отже, вартість грошей могла змінюватися, при цьому змінювалися значення вартості всіх товарів;

- товари – еквіваленти могли часто змінюватися;

- роль товарів – еквівалентів обмежувалася певною територією.

Грошова форма вартості

Грошова форма вартості виникла, коли роль товарів – еквівалентів перейшла до металів. В мідному, бронзовому, ранньому залізному віці метали втілювали великі затрати праці, а отже, вони мали велику вартість. Вони високо цінувалися в суспільстві, тому що мали все більший спектр застосування. В той же час метали легко діляться на частини, тобто вони могли вимірювати вартість різноманітних за затратами праці товарів.

 

товар А

товар Б

.. метали

.. (мідь, бронза, залізо, золото, срібло)

товар N

 

 

Спочатку метали виконують функції грошей в ваговому еквіваленті, пізніше з'являються монети як стандартизовані еталони вартості. Перші металеві монети були повновісними, тобто такими, що їх номінальна вартість (назва, надпис на монеті) співпадала з реальною вартістю (вартістю металу). Потім реальна вартість грошей почала зменшуватися в порівнянні з їх номіналом, таке явище називається девальвацією. При цьому номінальна вартість грошей зберігалася, а вага металу в них зменшувалася. Так, гроші почали набувати символічного значення. В кінці ХVIII сторіччя в країнах Західної Європи з'являються паперові гроші (Франція, французькі колонії, Англія і т.д.). Відомо, що перші гроші, як паперові так і металеві з'явилися в Китаї (металеві – в 5 стор. до н.е., паперові – в 7 – 8 стор. н.е.).

Сучасні паперові гроші є символами вартості, їх реальна вартість не співпадає з номінальною вартістю. Вони засновані на довірі, наділені примусовим курсом. Купівельну спроможність сучасних грошей гарантує держава (уряд).

Реальна вартість сучасних грошей визначається їх купівельною спроможністю.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів, яку можна купити на одну грошову одиницю за існуючим масштабом цін.

 

Закони грошового обігу

Закони грошового обігу розробляє і запроваджує держава. Сучасна економічна теорія вважає, що найбільш актуальний підхід до питань грошового обігу сформулювала теорія монетаристів. В основі монетаризму лежать наступні закони грошового обігу:

1. Товарна маса є первинною в порівнянні з грошовою масою (тобто, кількість грошей в країні повинна відповідати кількості товарів);

2. Кількість грошей в країні залежить від обсягів товарної маси і від швидкості грошової одиниці.

М×V = P×Q, М =

Де: М – грошова маса;

V – швидкість грошової одиниці;

Р – середній рівень цін;

Q – обсяги товарного виробництва.

3. Оптимальна грошова маса визначається:

Q_гр. = ,

Q _гр. - оптимальна кількість грошей;

V – швидкість грошової одиниці;

ЦТ – сума цін товарів (сумарна вартість товарної маси);

П – сумарна вартість платежів, строк оплати яких наступив;

К – сумарна вартість кредитних операцій;

ВЗП – сума взаємозалікових (бартерних, безготівкових) платежів.

В випадку, коли фактична грошова маса перевищує оптимальну, в країні виступає інфляція.

Інфляція – це зменшення реальної вартості грошей та зростання рівня цін.

Види інфляції:

а) в залежності від причин, що породжують знецінення грошей:

1.емісійна інфляція - це знецінення грошей по причині появи в обігу «надлишкової» грошової маси, не забезпеченої товарами;

2.інфляція попиту – знецінення грошей по причині росту попиту на товари, готовності до покупок в періоди економічного зростання;

3. інфляція пропозиції – виникає по причині зростання попиту на ресурси та цін на ресурси в періоди економічного зростання;

4. інфляція «ціна – заробітна плата» або інфляційна спіраль – це поєднання інфляції попиту і пропозиції.

б) в залежності від темпів знецінення грошей:

- природна інфляція – Т_і (темпи інфляції) не перевищують 5% на рік;

- повзуча інфляція – Т_і = 5 -10 % на рік;

- галопуюча інфляція – Т_і = 10 -100 % на рік;

- гіперінфляція – Т_і ≥100 % на рік.

Поєднання процесів знецінення грошей з падінням обсягів національного виробництва називається стагфляцією.

Література:

 

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р. 2.3, 95 – 106 с.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 8, 94 - 113 с.

3. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.4, 86 – 101 с.

 

Т.7 Капітал

1. Первісне накопичення капіталів. *

2. Сутність і форми капіталу.*

3. Загальна формула капіталу.**

4. Робоча сила як товар.*

5. Структура капіталу.*

6. Додаткова вартість.***

7. Прибуток.***

 

Сутність і форми капіталу.

Капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість, або це само зростаюча вартість.

Форми капіталу:

1 – грошовий або лихварський капітал: Г - Г′, де Г′= Г+∆ Г;

2 – торгівельний капітал : Г – Т - Г′;

3 – промисловий капітал:

ЗВ

Г – Т …….В….. - Т′ - Г′,

РС

де: Г – авансований капітал (початкова сума грошей);

Т – товарна форма авансованого капіталу;

ЗВ – засоби виробництва;

РС – робоча сила;

В – процес виробництва;

Т′ - продукт праці, причому його вартість Т′= Т+∆Т;

Г′ - грошовий вираз вартості продукту праці, Г′= Г+∆ Г, ∆ Г – додаткова вартість.

 

3. Загальна формула капіталу.

Загальна формула капіталу ідентична до формули промислового капіталу. На думку К. Маркса капітали у всіх галузях і сферах виробництва здійснюють рух саме за цією формулою:

ЗВ

Г – Т …… В ….. - Т′ - Г′

РС

Формула містить три стадії руху капіталу:

1 – І обіг – це купівля факторів виробництва, а саме: засобів виробництва ЗВ і робочої сили РС:

ЗВ

Г – Т

РС

2 – виробництво – це процес створення продукту праці: …. В....;

3 – ІІ обіг – перетворення товарної форми капіталу на грошову, тобто продаж продукту праці: Т′ - Г′.

 

4. Робоча сила як товар.

Робоча сила – це здатність людини до праці.

Як і будь-який інший товар, товар робоча сила має дві властивості: вартість і споживну вартість.

Вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя і відновлення робочої сили робітника. Вона включає:

- вартість засобів, необхідних для задоволення матеріальних потреб робітника;

- вартість засобів, необхідних для задоволення соціально – культурних потреб робітника;

- вартість засобів для утримання сім′ї робітника;

- кошти на навчання та підвищення кваліфікації.

Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення вищеназваних умов. Заробітна плата робітника є ціною його робочої сили. В Україні ціна робочої сили менша за її вартість.

Споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника створювати своєю працею вартість, більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості не має.

 

5. Структура капіталу.

Частина капіталу, яка в процесі виробництва перетворюється на засоби виробництва і не змінює своєї величини, називається постійним капіталом.

Частина капіталу, яка витрачається на найм робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає), називається змінним капіталом (V).

К = С + V

С – постійний капітал;

V – змінний капітал.

 

6. Додаткова вартість.

Додаткова вартість в кількісному розумінні – це різниця між вартістю створеного продукту праці і вартістю робочої сили:

Вартість продукту праці визначається:

W = K + m, або: W = C + V + m,

де W - вартість продукту праці;

m - додаткова вартість.

Додаткова вартість в кількісному розумінні – це різниця між вартістю створеного продукту праці і вартістю робочої сили:

m = W – K

Прибуток.

Продукт праці після завершення процесу виробництва потрапляє в умови обігу і перетворюється на товар. На товарних ринках товари реалізуються за цінами.

Ціна будь – якого товару визначається: Ц = К + р,

де Ц – ціна товару;

К – витрати капіталу на його виробництво;

р – прибуток.

Прибуток – це ринкова форма додаткової вартості.

Він визначається як різниця між ціною товару і витратами капіталу:

р = Ц – К.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку або рентабельність р′.

р′. = р / К× 100%

Норма прибутку показує скільки прибутку забезпечує одна грошова одиниця затраченого капіталу.

Фактори, які впливають на величину прибутку:

а) норма додаткової вартості: чим вища норма додаткової вартості: тим більший прибуток забезпечує капітал;

б) вартісна будова капіталу: чим більша частка затрат припадає на змінний капітал, тим більший прибуток він забезпечує;

в) швидкість руху капіталу.

 

Питання для контролю знань:

1.Що таке капітал?*

a. За яких умов гроші перетворюються на капітал?**

b. Поясніть сутність первісного накопичення капіталів.*

c. Що таке робоча сила? За яких умов вона перетворюється на товар?*

d. В чому полягає вартість і споживна вартість робочої сили?*

e. Розкрийте структуру капіталу.*

f. Форми капіталу.*

g. Розкрийте сутність загальної формули капіталу.**

h. Що таке додаткова вартість?*

i. Поясніть механізм утворення додаткової вартості.***

j. Поясніть зміст додаткової вартості.**

k. Що таке норма додаткової вартості?**

l. Яким чином можна збільшити норму додаткової вартості?***

m. Що таке прибуток?*

n. В чому полягає відмінність між додатковою вартістю і прибутком?***

o. Які фактори впливають на величину прибутку?**

Література:

1. Г.І.Башнянин та ін. Політекономія. Підр. – К.: Ніка – Центр, 2000 – тема 10, 228 – 255 с.

2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. 161 – 174 с.

3. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ, 2003. 201 – 218 с.

Т.8 Акціонерний капітал

1. Сутність і види акціонерних підприємств.

2. Акція. Курс акції.

3. Організаційно – правові основи діяльності акціонерних товариств.

 

1. Акціонерні товариства і акціонерний капітал виникли на основі руху позичкового капіталу і розвитку кредиту. В 19 сторіччі суспільство зіткнулося з проблемою – індивідуальні капітали, якими великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств: залізниць, великих фабрик і заводів, заснування великих банків тощо. В той же час дрібні форми виробництва вже не задовольняли потреби суспільства. Таким чином, на певному етапі розвитку товарне виробництво стикається з суперечністю між зростаючими потребами суспільства і можливостями товарного виробництва.

Акціонерні товариства стали такою формою організації виробництва, яка поєднувала невеликі індивідуальні капітали і надавала стимули до економічної діяльності як власників капіталів так і безпосередніх виробників.

Акціонерний капітал – це капітал, створений за рахунок внесків учасників акціонерного підприємства.

Акціонерне підприємство – це підприємство, засноване на колективній формі власності. Частка кожного учасника акціонерного підприємства визначається кількістю акцій, якими він володіє.

Акціонерне підприємство має ряд переваг в порівнянні з приватними одноособовими підприємствами:

v Можливість концентрації значних коштів,

v Створення великих форм підприємств,

v Поєднання економічних інтересів власників капіталів і безпосередніх виробників шляхом перетворення виробників на співвласників підприємства,

v Можливість поновлення капіталу підприємства (через випуск і продаж нових акцій),

v Поєднання переваг приватної і суспільної власності.

Характерні ознаки акціонерних підприємств:

Ø Статутний капітал розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості,

Ø Акції розміщені між засновниками і учасниками,

Ø Акціонери несуть відповідальність за результати діяльності в межах вартості акції

Ø Відповідальність за зобов’язаннями – лише майном підприємства.

Акціонерні підприємства бувають двох видів: закриті і відкриті.

Закриті акціонерні підприємства – це такі підприємства, акцій яких розділені між засновниками і не можуть продаватися на ринку цінних паперів.

Відкриті акціонерні товариства – це підприємства, акції яких розповсюджуються за підпискою та можуть продаватися на фондовому ринку.

 

2. Акція – це цінний папір, який свідчить про внесок її власником в капітал акціонерного підприємства і дає право на отримання прибутку і участь в управлінні підприємством.

Функції акцій:

1. вона є свідоцтвом про внесення капіталу в статутний капітал підприємства,

2. акція є знаком власності,

3. акція дає право на отримання дивідендів,

4. акція є свідоцтвом інвестиції, технічного прогресу,

5. власник акції має право контролю і участі в справах підприємства.

Дивіденди – це частина прибутку акціонерного підприємства в розрахунку на одну акцію. Величина дивідендів залежить від розмірів внеску в капітал акціонерного підприємства і від прибутковості його діяльності.

Дивіденди розраховуються так: від загальної суми прибутку акціонерного підприємства вираховують видатки на розвиток, модернізацію, плати за кредити, премії. Сума, що залишилась, ділиться на кількість акцій.

Акції бувають двох видів: прості і привілейованих.

Привілейовані акції гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акцій. Такі акції забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного підприємства. Водночас привілейовані акції не можуть бути враховані при голосуванні на зборах акціонерів. Їх власники можуть впливати на діяльність підприємства шляхом масового їх продажу на фондовій біржі (це може привести до падіння курсу акцій).

Згідно до Закону України «Про господарські товариства», акціонерне підприємство може випускати до 10 % привілейованих акцій.

Прості акції дають право своєму власнику брати участь в управлінні підприємством шляхом участі в голосуванні на зборах акціонерів.

Всі рішення про управління підприємством приймають загальні збори акціонерів шляхом відкритого голосування. Підрахунок голосів здійснюється за принципом: 1 акція = 1 голос. Міра участі акціонера в роботі підприємства визначається кількістю акцій. Фактично підприємством управляють власники найбільшої кількості акцій або ж контрольного пакету акцій. Контрольний пакет акцій включає більшість числа акцій (50% + 1 акція).

Акції можуть також бути іменними і на пред’явника.

Засновники акціонерного підприємства залишають у себе не менше 25% випущених акацій. Решту акцій реалізують за відкритою підпискою (якщо це відкрите акціонерне підприємство). Акції продають вперше за номінальною вартістю на первинному ринку цінних паперів. На фондовій біржі акції продають за ринковою ціною або курсом акції.

Курс акції – це ціна, за якою акція продається і купується на фондовій біржі.

На курс акції впливають наступні фактори:

1. величина дивідендів,

2. величина позичкового процента (%-ної ставки за якою банк виплачує проценти по депозитам),

3. рівень інфляції,

4. ринкова ситуація, економічна стабільність,

5. перспективи розвитку підприємства і галузі в майбутньому,

6. розміри нагромаджень, рівень доходів та схильність населення до заощаджень тощо.

Найбільш відомі фондові біржі (в Нью – Йорку, Лондоні, Токіо, Франкфурті, Гонконгу) визначають курси акцій найбільш впливових компаній, які є основою для визначення узагальнюючих індексів курсів акцій. Ці індекси є показниками рівня розвитку і стабільності економіки в цілому.

Крім акцій акціонерні підприємства можуть випускати також облігації.

Облігації акціонерних підприємств – це цінний папір, який свідчить про внесок певних коштів в капітал підприємства і дає право на отримання фіксованого прибутку. Облігація акціонерного підприємства не дає права її власнику брати участь в зборах акціонерів і не підлягає передачі. Вони свідчать про кредитні відносини і з часом виконуються підприємством.

1). курс акції = Д / Б% * 100%,

Де, Д – розмір дивідендів,

Б% - позичковий процент.

2). д_ап^' = Д / Ц_а * 100% або д_ап^' = Р_ап / К_ап * 100%

д_ап^' – норма прибутку акціонерного підприємства,

Ц_а – номінальна ціна акції,

Р_ап - прибуток акціонерного підприємства,

К_ап – капітал акціонерного підприємства.

3). Д = Курс акції - Ц_а

За цією формулою визначається величина дивідендів в реальних ринкових умовах.