НаціональнА програми підтримки енерго-екологічної стабільності

Важливу роль у підтримці енерго-екологічної стабільності відіграють національні програми, стратегії в галузі енергетики. Першочергову увагу в цих програмах приділено створенню механізмів та системи ефективного контролю за розвитком паливно-енергетичної сфери, що має стати основним засобом довготривалого, стабільного та повного забезпечення суспільно-економічних потреб у паливно-енергетичних ресурсах для досягнення та підтримки високих стандартів добробуту суспільства за умов ефективного та екологічно безпечного енергокористування.

В Україні затверджено Енергетичну стратегію України до 2030 р., якою передбачається структурне і технологічне енергозбереження, збільшення виробництва в 1,7 рази вугільної продукції та у 2,3 рази – виробництва атомної енергії, зменшення на 36,2% споживання природного газу. Передбачається зростання споживання нафти з 18 млн. т у 2005 р. до 23,8 млн. т у 2030 р. Такі заходи спрямовані на зменшення залежності української економіки від імпорту зовнішніх енергетичних ресурсів з 54,5% у 2005 р. до 11,7% у 2030 р. Її стрижнем є досягнення прогресу та сталого розвитку в критичних напрямах збалансування попиту та пропозиції паливно-енергетичних ресурсів, зміцнення екологічної та енергетичної безпеки, удосконалення ринкових відносин, інтеграції до міжнародної енергетичної сфери з перетворенням транзитних переваг у стратегічний ресурс.

Реалізація стратегії передбачає проведення реформ у паливно-енергетичному комплексі потребує ефективної законодавчої бази [3].

Однак, проаналізуємо. В тому, що прогнози зростання економіки та попиту на електроенергію не відповідають сучасним реаліям, можна переконатись, якщо співставити прогноз виробництва електроенергії на 2010 рік з реальним станом речей. Згідно з Енергетичною стратегією планувалось, що виробництво електроенергії у 2010 році зросте до 210 млрд. кВт-год. Проте в реальності, споживання електричної енергії не тільки не зросло на 20%, але й впало до мінімального з часів набуття незалежності рівня - 172 млрд. кВт-год [12].

Очевидно, що закладені в Стратегії прогнози зростання попиту на енергію потребують колосальних коштів для розбудови промислової інфраструктури, модернізації існуючих та будівництва нових генеруючих потужностей. Так, інвестиційні програми лише на розвиток ядерної промисловості та енергетики складали понад 230 млрд. грн. Загальний кошторис всієї програми до 2030 року оцінювався у 1045 млрд. грн. Протягом 2006-2010 років на виконання заходів Енергетичної стратегії в галузі електроенергетики передбачалось витратити 44,3 млрд. грн. (мова йде про залучені, власні кошти генеруючих підприємств, коштів державного бюджету). Проте, по факту, було витрачено тільки 15% від плану.

Планом заходів щодо реалізації Енергетичної стратегії України на 2006-2010 роки в одній тільки електроенергетиці було передбачено будівництво та реконструкція 10 ТЕС, реконструкція потужностей 7 ТЕЦ, добудова першої черги Дністровської ГАЕС, завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, будівництво Канівської ГАЕС тощо. Проте, як свідчить історія, за цей період не було завершено та введено в експлуатацію жодного запланованого об’єкту. Фактично, по всіх об’єктах триває процес розробки та затвердження проектної документації, а також розпочато окремі роботи з будівництва. Незадовільний стан фінансування та низький рівень виконання негативно вплинув на виконання якісних показників розвитку вітчизняної електроенергетики.

Іншою ціллю Енергостратегії у версії 2006 року було зниження втрат електроенергії у мережах. На відміну від планів будівництва потужностей та зростання споживання струму, в цьому напрямку є позитивні зрушення. Так, якщо в 2005 році рівень втрат становив 14,7%, то в 2010 році цей показник знизився до 11,5%. Варто відмітити, що Стратегією планувалося зниження цього індикатора до 12,2% у 2010 році. Тобто динаміка зниження втрат електроенергії виявилась навіть кращою, ніж планувалось. Проте, не все так безхмарно. По-перше, цей показник досі більший, ніж у Росії (10,89% втрат у 2010 році), електроенергетичне та мережеве господарство якої обслуговує 1/6 суходолу планети, що призводить до великих втрат, оскільки електроенергія транспортується на величезні відстані. По-друге, "покращений" рівень втрат у мережах України й досі є рекордним у порівнянні з середньоєвропейським рівнем: він набагато вище, ніж середній по ЄС, зафіксований ще у 1960-х роках, і удвічі вищий за сучасні рівні.

Більше того, якщо темпи зниження втрат у мережах становили 2-3% щороку на початку 2000-х, то наразі зниження втрат майже зупинилось. Якщо хтось вважає, що 11,5% - це не так вже і багато, тому слід нагадати, що фактичні втрати у 2 рази перевищують споживання електроенергії підприємствами транспорту та у понад 6 разів - обсяги споживання електроенергії підприємствами сільського господарства. Ми втрачаємо уп’ятеро разів більше ніж експортуємо. Нескладні розрахунки свідчать: якщо втрати у мережах знизити до 6%, це вивільнить додаткові 10 млрд. кВт-год на рік. Це більше, ніж щороку виробляє один реактор ВВЕР-1000. Дані цифри яскраво говорять про те, що Україна має колосальний нереалізований потенціал для зниження споживання паливно-енергетичних ресурсів, який здатен значно зменшити імпорт газу та ядерного палива, а також підвищити ефективність економіки в цілому.

Ще однією невиконаною метою чинної Енергетичної стратегії є плани зі збільшення експорту електроенергії за кордон. Так, документом передбачалось, що у 2010 році Україна поставить за кордон 11,3 млрд. кВт-год струму. Проте, з 2006 року експорт не тільки не продемонстрував зростання, але й навіть впав з 10,4 млрд. кВт-год до 4,2 млрд. кВт-год у 2010 році. Незважаючи на те, що в 2011 році експорт збільшився на 52% у порівнянні з 2010 роком, сучасні обсяги досі значно нижче показників 2006 року [12].

В рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 10 лютого 2009 року зазначається, що паливно-енергетичний комплекс України функціонує в умовах збереження раніше ідентифікованих ризиків та подальшого накопичення реальних загроз енергетичній безпеці держави.

Невиконаною залишається переважна більшість завдань щодо виправлення ситуації в енергетичній сфері, зокрема не виконано більшість основних заходів, передбачених Планом заходів щодо реалізації Енергетичної стратегії на 2006-2010 роки. Зниження видобування власних паливно-енергетичних ресурсів за останні 5 років говорить про системний провал виконання документу. Як не парадоксально, але графіки видобування власних ПЕР фіксують початок негативних тенденцій в добувній промисловості саме з 2006 року, коли з’явилась Стратегія.

Рисунок 1.1. – Динаміка видобутку готового вугілля 2003-2010 рр.

 

Рисунок 1.2. – Динаміка видобутку сирої нафти 2003-2010 рр.

 

Тільки видобування природного газу стабільно зростало з 2006 року, але фінансово-економічна криза 2008 року опустила цей показник нижче рівня 2005 року.

Рисунок 1.3. – Динаміка видобутку попутного нафтового газу 2003-2010 рр.

 

Проте, економічний спад 2008 року не завадив подальшій масовій газифікації населених пунктів. Кількість газифікованих сіл стабільно зростає на дві тисячі що два роки.

Все це призвело до того, що рівень енергетичної безпеки держави знизився до критично небезпечного. Поглянемо на графіки, які яскраво ілюструють динаміку зміни енергетичної безпеки України.

Рисунок 1.4. - Оцінка стану енергетичної безпеки України станом на 2008 рік

 

Рисунок 1.5. - Оцінка стану енергетичної безпеки України станом на 2009 рік

 

А ось як має виглядати енергетична безпека України у 2030 році, згідно чинної Енергетичної стратегії.

Рисунок 1.6. - Оцінка стану енергетичної безпеки України станом на 2030 рік

 

Причинами погіршення стану є:

- неефективність системи управління ПЕК;

- наявність неринкових і непрозорих відносин у ПЕК, зокрема:

- адміністративне регулювання цін;

- перехресні субсидії між окремими категоріями споживачів та галузями ПЕК;

- непрозора приватизація;

- платіжна криза та незадовільний фінансовий стан ПЕК;

- неефективність державної політики енергозбереження та енергоефективності;

- руйнація науково-технологічного потенціалу та низька інноваційна активність ПЕК.

Яскравим доказом повної нереалістичності документу слугують плани будівництва атомних енергоблоків. Будівництво нових потужностей АЕС у період до 2030 року визначалось кількістю нині діючих енергоблоків, які можуть знаходитися у цей період в експлуатації з урахуванням продовження строку їх експлуатації на 15 років. У 2030 році в експлуатації буде знаходитись 9 з 15 нині діючих блоків. Таким чином, для забезпечення цілей Стратегії щодо обсягу виробництва електроенергії, до 2030 року необхідно ввести в експлуатацію 20-21 ГВт заміщуючих та додаткових потужностей АЕС, тобто 20-21 нових ядерних реакторів. Це, мабуть, одна з найамбітніших ядерних програм в світі. На жаль, ці та інші фактори свідчили на користь того, що місце цього документу - в бібліотеці у розділі "фентезі".

Таким чином, за 5 років існування Стратегії енергетична безпека України не тільки не покращилась, але й погіршилась. Якщо підходи до планування розвитку паливно-енергетичного комплексу України в оновленій Енергетичній стратегії будуть такими ж, як і в документі редакції 2006 року, деградація продовжиться, що в свою чергу все більше загрожуватиме національній безпеці.

На щастя, Енергетичною стратегією передбачено процедуру перегляду та актуалізації, а також коригування цільових показників кожні 5 років.

Сьогодні українські фахівці активно вивчають і впроваджують міжнародний досвід щодо організації роботи з енергозбереження та енергоефективності для користувачів ресурсів. У цьому контексті значна увага повинна приділятися питанню погашення заборгованості за використані енергоресурси, а також прогнозуванню фінансових надходжень, аналізу загального енергобалансу окремих територій та країни в цілому. Велику роль у досягненні зазначених цілей буде відігравати налагоджена чітка система контролю за споживанням енергоресурсів, включаючи обов’язкове декларування використання енергетичних ресурсів, контроль за ціноутворенням та сплатою податків.