Велика Руїна і поділ України в 17ст.

Велика Руїна — народна назва періоду в історії України між 1672 і 1678 pp., коли Українська держава поділилася на дві частини по двох берегах Дніпра — правобережну і лівобережну; обидві частини мали своїх гетьманів; безнастанно велися війни між самими українцями, через що цілий край був занапащений і зруйнований.

Причини Руїни:

-- відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

-- глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;

-- егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих;

-- перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Гетьмани Руїни:

Іван Виговський

Юрій Хмельницький

Іван Самойлович

Правобережні:

Павло Тетеря

Петро Дорошенко

Лівобережні:

Іван Брюховецький

Дем'ян Многогрішний

Після розколу України на дві частини і обрання гетьманом Правобережжя переяславського полковника П. Тетері, а на Лівобережжі — кошового Запорізької Січі І. Брюховецького боротьба за гетьманську булаву ще більше загострилася. В 1665 р. І. Брюховецький підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.). У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання проти пропольської політики гетьмана П. Тетері, який зрікається гетьманства і втікає до Польщі. П. Дорошенко рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу приєднати до Гетьманщини західний регіон. У червні 1668 р. домігся возз'єднання Козацької України, гетьманом якої був обраний. Починати реалізацію своїх планів гетьманові довелося в дуже складних умовах: Правобережжя того часу справді являло собою руїну — від громадянської війни, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати населення сягали 65-70%, зазнали значних руйнувань міста і села, усе господарське життя; безперервно точилася боротьба за владу; поглиблювався розкол суспільства; ускладнювалася геополітична ситуація.

У зовнішній політиці він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною. У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії. Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної революції та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, і усі спроби її відновлення зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель проіснувала лише невеликий період. У 1686 р. Польща і Росія підписують так званий «Вічний мир», згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої — Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.

Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:

--боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

--зародковий стан національної державної ідеї;

--слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

--слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

--зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;

--постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.