Морфологія та біологічні особливості збудника гастрофільозу коней

Хвороби коней, що спричиняється личинками шлунково-кишкових оводів родини Gаstrорhilidае. У коней паразитують частіше 4 види оводів: ü Gаstrорhilus intestinalis (великий шлунковий овід) ü Gаstrорhilus veterinus (дванадцятипалик) ü Gаstrорhilus haemorrhoidalis (червонохвостий овід, або вусоклій) ü Gаstrорhilus ресоruт (східний овід, або травняк) ü Gаstrорhilus inermis (малий шлунковий овід) ü Gаstrорhilus nigricornis (чорновус) Хворіють на гастрофільоз і осли. Характеризується захворювання запаленням травного каналу, іноді випадінням прямої кишки, схудненням тварин. Збудники. G. intestinalis (великий шлунковий овід) – окрилений овід до 20 мм завдовжки, жовто-бурого кольору. Тіло вкрите волосками. На грудях і черевці помітні коричневі плями. Голова жовтувата, спереду опукла. Крила з темними плямами. Лапки розвинені. Самка відкладає за життя до 700 яєць на шерсть тварини в ділянці кінцівок, хвоста, лопаток, гриви (дод. рис. 71). Яйця жовті, блискучі, клиноподібні, до 1,25 мм завдовжки, з кришечкою на одному з полюсів. У нижній частині яйця розміщений придаток, що має вигляд двох лопатей, за допомогою яких воно кріпиться до шерсті. Личинки першої стадії веретеноподібні, до 1 мм завдовжки, мають 13 сегментів. Озброєні прямими рухливими приротовими гачками й шипами в три ряди. Паразитують вони на слизовій оболонці язика. Личинки третьої стадії овально-циліндричні, до 20 мм авдовжки. Мають добре розвинені приротові гачки та шипи в два ряди з 2-го по 10 сегмент. Шипи першого ряду масивні, другого – дрібні. За допомогою гачків і шипів личинки міцно фіксуються до слизової оболонки шлунка і живуть упродовж 9 міс. G. veterinus (дванадцятипалик). Самка чорного кольору, до 13 мм завдовжки, відкладає яйця на прикореневу частину волосин у ділянці шиї, міжщелепового простору. Яйця жовті, добре помітні. Личинки першої стадії мають довгі щетинки на трьох грудних і ceми сегментах черевця. Розвиваються вони в яснах коня. Личинки третьої стадії до 20 мм завдовжки, мають шипи по тілу в один ряд. Паразитують на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки. G. haemorrhoidalis (вусоклій). Самка чорно-бурого кольору, до 16 мм завдовжки, має триколірне черевце – біле, чорне й руде. Відкла-дає на губи тварин і волоски навколо них до 160–200 яєць чорного кольору. При змочуванні яєць водою чи слиною з них виходять личинки. Вони паразитують на стінці глотки, м’якого піднебіння, кореня язика. Личинки третьої стадії – до 18 мм завдовжки, мають шипи, розміщені в два ряди. Локалізуються на слизовій оболонці шлунка, перед виходом дозрівають у прямій кишці і разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. G. ресоrит (травняк). Самка темно-бурого кольору, голова її вкрита жовтими волосками, крила димчасті. Відкладає на траву яйця чорного кольору. Коні заражаються при поїданні трави з відкладеними на ній яйцями. Личинки першої стадії розвиваються в м’якому піднебінні. Личинки другої стадії розвиваються в шлунку і лише незначна їх частина може паразитувати в ротовій порожнині й стравоході. Личинки третьої стадії великі, сплющені в дорсовентральному напрямку, передній кінець їх загострений, задній – округлий. Мають шипи, розміщені в два ряди. G. іпеrтів (малий шлунковий овід) – зовні подібний до великого шлункового овода, але менший за розміром (9– 11 мм), сірого кольору, з плямистими крилами. Самка відкладає яйця на щоки коня. Вони овальні, жовті, з кришечкою. Личинки першої стадії мають веретеноподібну форму, проникають в епідерміс і мігрують до країв рота. Волосся на щоках, у місцях їх переміщення, випадає. Личинки дозрівають у ротовій порожнині. Від інших вони відрізняються наявністю 11 зон шипів. Личинки другої й третьої стадій локалізуютья в шлунку та прямій кишці. Зрілі личинки розміром до 15,5 мм мають сильнозагнуті назад ротові гачки. G. nigricornis (чорновус) – овід сірувато-жовтого кольору, середнього розміру – 10–11 мм. Самка відкладає до 300–350 яєць на щоки або перенісся коня. Тварини активно реагують на підліт овода. Личинки першої стадії мають на тілі довгі щетинки. Паразитують у слизовій оболонці щік. Личинки другої стадії проникають глибоко в стінку дванадцятипалої кишки і можуть спричинювати непрохідність. Личинки третьої стадії зеленуватого кольору. Цикл розвитку. Оводи живуть 10–20 діб. Самки після спарювання летять на пошуки тварин і відкладають на льоту яйця (дод. рис. 71). Розвиток личинок у яйцях триває 7–16 діб. Личинка може зберігати життєздатність у яйці до 3 міс. Для виходу її з яйця потрібні тепло (температура 37–42°С), волога і дотик стороннього предмета. Личинки першої стадії, що вийшли з яйця, потрапляють у ротову порожнину коня, кріпляться до губ, язика, піднебіння, ясен і розвиваються 18–28 діб. Потім линяють і перетворюються на личинок другої стадії. Розвиток личинок другої й третьої стадій відбувається в травному каналі. Зрілі личинки третьої стадії виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище, зариваються в ґрунт, під каміння, листя і перетворюються на лялечок. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс.

 

20.Морфологія та біологічні особливості естрозу овець Захворювання овець, що спричиняється личинками овечого овода Оеstrиs ovis родини Oestridae, характеризується запаленням носа, глотки, лобової пазухи, оболонок головного мозку і призводить до виснаження та загибелі тварин. Збудник. Окрилений овечий овід розміром 10–12 мм, тіло вкрите рідкими волосками жовто-коричневого кольору, фасеткові очі бурого кольору. Голова ширша за масивні груди. На середньоспинці помітні чотири прозорі смуги чорного кольору. Крила великі, біля їх основи – три темні плями. Лапки короткі, коричневі, з рідкими волосками. Черевце овально-видовжене. На його коричневому фоні помітні білі плями. Самки народжують 10–40 личинок і впорскують їх на льоту або із землі з відстані до 40 см у ніздрі овець. За життя самка народжує до 600 личинок. Личинка першої стадії веретеноподібна, білого кольору, до 1,5 мм завдовжки, рухлива. Має добре розвинені приротові гачки. Шипи розміщені в 2–3 ряди з вентрального боку тіла. Личинка третьої стадії видовжено-овальної форми, 10–30 мм завдовжки, коричневого кольору, з поперечними смугами. Тіло її з вентрального боку плоске, з дорсального – опукле. Задні дихальця чорні, відкриті. Цикл розвитку. У південних регіонах України та інших держав розвивається дві генерації овечих оводів. Перша триває 8–10 міс., друга – від 20–30 діб до 3–4 міс. У кліматичних зонах з однією генерацією на рік цикл розвитку завершується впродовж 8–11 міс. Імаго живе 12–13 діб, за температури нижче 5 0С – до 46 діб і не живиться. Овечий овід літає поблизу місць виплоду, якщо там є вівці. У пошуках тварин самки долають відстань до 30 км. На тварин вони нападають упродовж 2–4 днів, за зниженої температури – 5–6 днів, після чого гинуть. Личинки першої стадії, які самка впорскує в ніздрі тварини, кріпляться до слизової оболонки носової порожнини. Личинки другої й третьої стадій розвиваються у лобовій пазусі та порожнинах основи рогів. Зрілі личинки третьої стадії переміщуються з лобової пазухи назад, у носову, і під час чхання (вранці) потрапляють на землю, де зариваються в ґрунт на глибину до 5 см або ховаються під листя, каміння і перетворюються на лялечок. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс.

 

 

21. Бабезіози худоби(морфологічні та біологічні особливості збудників).

Бабезіоз — гостра, часто ензоотична, трансмісивна хвороба, яка характеризується гарячкою, анемією, жовтяничністю слизових оболонок, порушенням функцій серцево-судинної системи та органів травлення, гемоглобінурією, зниженням продуктивності тварин. Вона спричинюється кровопаразитами Babesia bigemina (син. Piroplasma bigeminum, звідси й стара назва хвороби — піроплазмоз) та B. bovis. Збудники. B. bigemina — паразит порівняно великих розмірів (від 2,2 до 6 мкм). Його довжина більша за радіус еритроцита. Трапляється у вигляді кулястих, овальних, амебоподібних, грушоподібних форм, але характерною є парногрушоподібна, причому дві «груші» з’єднані вузькими кінцями під гострим кутом. У клітинах крові ці одноклітинні організми частіше містяться в центральній їх частині. Ураженість еритроцитів може досягати 10 – 15%. B. bovis (син. B. colchica, B. argentina) має середні розміри (від 1,5 до2,4 мкм). В еритроцитах можуть бути різні форми, але типовими є парногрушоподібні, з’єднані тонкими кінцями під тупим кутом і розміщені по периферії клітин. Збудник може уражувати до 40 %, а в деяких випадках — до 70 % еритроцитів. Цикл розвитку. Під час ссання крові іксодовий кліщ інокулює разом зі слиною мерозоїти збудника хвороби в кров сприйнятливої тварини, що й призводить до зараження худоби. В еритроцитах бабезії розмножуються бінарним поділом і брунькуванням. Після поділу ядра дочірні клітини іноді тривалий час не розходяться повністю, а залишаються з’єднаними тонкими цитоплазматичними містками, утворюючи типові парногрушоподібні форми. В організм кліщів, специфічних переносників, бабезії потрапляють разом з кров’ю в період кровоссання. В організмі переносників паразити розмножуються шляхом мерогонії (множинного поділу). Через гемолімфу мерозоїти мігрують у слинні залози та яйцеві фолікули. У відкладених самками таких кліщів яйцях знаходяться паразити, які передаються личинці, — трансоваріальне передавання збудника.

22. Еймеріози кролів(морфологічні та біологічні особливості збудників).

Одна з найпоширеніших хвороб кроленят до 4 – 5- місячного віку, характеризується ураженням кишок і печінки. Описано 10 видів, з яких найпоширеніші три Збудники. Eimeria stiedae. Ооцисти овальної чи яйцеподібної форми, розміром (31...42) × (17...25) мкм, з гладенькою оболонкою, жовтувато-рожевого чи червоно-оранжевого кольору. На звуженому кінці є мікропіле. Ендогенний розвиток відбувається в епітеліальних клітинах жовчних проток печінки. Препатентний період становить 14, патентний — 21 – 30, споруляція — 2 – 3доби. E. perforans. Ооцисти еліпсоподібної форми, рожевуватого кольору, розміром (13...31) × (11...20) мкм, з гладенькою оболонкою. Мікропіле немає. Паразитують в епітеліальних клітинах тонких кишок. Препатентний період триває 4 – 6, патентний — 12 – 14, споруляція — 2 – 3 доби. E. magna. Ооцисти яйцеподібні, жовтувато-оранжевого чи коричневого кольору, розміром (27...41) × (17...29) мкм. Мікропіле добре виражене. Локалізується в задній третині тонких кишок. Цикл розвитку. Кокциди мають складний цикл розвитку. Представники роду Eimeria розвиваються за трьома фазами: мерогонії (шизогонії) і гаметогонії (в організмі одного живителя) та спорогонії (у навколишньому середовищі). Мерогонія (шизогонія) — безстатеве множинне розмноження, яке є початковим етапом розвитку еймерій. У травний канал живителя зрілі ооцисти потрапляють з кормом або водою. Оболонка ооцисти розчиняється, звільняючи спорозоїти, які заглиблюються в епітеліальні клітини кишечника або інших органів (залежно від виду) і утворюють багатоядерні меронти (шизонти). При поділі шизонтового ядра формується 6—30 мерозоїтів першого порядку, які, потрапивши в просвіт кишечника, проникають у нові епітеліальні клітини, з них утворюються меронти (шизонти), з яких виходять мерозоїти другого порядку. Різні види еймерій утворюють від двох до п'яти генерацій шизонтів і мерозоїтів. При цьому спостерігається масова загибель епітеліальних клітин. Мерозоїти різного порядку перетворюються на мікрогамети (чоловічі статеві клітини) та макрогамети (жіночі статеві клітини) і шизогонія поступово змінюється на гаметогонію. Гаметогонія (статеве розмноження). Рухомі мікрогамети (чоловічі статеві клітини) проникають у макрогамети (жіночі статеві клітини) й відбувається копуляція (злиття ядер), внаслідок чого утворюється зигота. Після того як навколо зигот утворилася оболонка, їх називають ооцистами. Мерогонія і гаметогонія є ендогенною стадією розвитку еймерій. Строк ендогенного розвитку еймерій в організмі живителя від моменту зараження тварини до утворення і виділення у зовнішнє середовище ооцист приблизно становить 1—2 тижні. Недозріла ооциста, що виходить з організму живителя в зовнішнє середовище, має всередині цитоплазмовий шар. Спорогонія (утворення спорозоїтів в ооцистах) відбувається у зовнішньому середовищі за сприятливих умов: наявності вологи (не менше 80 %), кисню і температури вище 15 °С. При цьому цитоплазма ущільнюється, цйтоплазмовий шар поділяється на чотири спороцисти. В кожній спорі через 1—3 дні формується по два спорозоїти. Така ооциста, яка має вісім спорозоїтів, стає зрілою, або інвазійною. Вона здатна заразити лише специфічного живителя. Худоба і птиця заражаються еймеріями через корм та воду при наявності у них зрілих ооцист.

23.Еймеріози курей(діагностика,терапія,профілактика)

Діагностика. Установлюють комплексно,з урахуванням епізоотичних даних,клінічних ознак.патолого-анатомічних змін. остаточно хворобу діагностують за результатами лабораторного мікроскопічного дослідження проб фекалій за методами Фюллеборна чи Дарлінга. При патолого –анатомічному розтині проводять мікроскопічне дослідження зіскрібків слизової оболонки кишок. Лікування з астосовують лікарські засоби,які за дією на механізм імунітету поділяють на дві великі групи:1)препарати,що гальмують утворення імунітету,2)препарати,які негативно не впливають на утворення імунітету. До першої групи:регікокцин,клінакокс,кокцисан,лербек,цигро ці препарати застосовують у бройлерних господарствах для профілактики у вигляді преміксів,починаючи з 10-денного віку впродовж усього періоду вирощування. Згодовування їх припиняють за 3-5 діб до забою птиці. До другої:ампроліум(бровітакокцид),аватек,какцидин,брамін ці препарати використовують у господарствах племінного та яєчного напрямків.у разі тривалого застосування одного й того самого лікарського засобу в одноклітинних організмів виникає резистентність до нього.внаслідок чого у господарстві спостерігається зниження або повна відсутність антиеймерійної дії. Профілактика. 1 чітко дотримуватися вет-сан правил їх утримання і годівлю.2 забороняється спільне розміщення курчат із дорослою птицею.3 вирощування молодняку на території та в примішеннях,де раніше знаходились дорослі кури..4проведення дезінвазії приміщень перед заселенням курча

24.трихомоноз худоби(морфологія збудника,лікування та профілактика) Збудник -.Трихомонада Trichomonas foetus має веретеноподібну,грушоподібну,овальну чи кулясту форму і розміри 12-17х3-10мкм. На передньому кінці є 3 спрямовані вперед джгутики,завдовжки такі самі,як і паразит. четвертий джгутик –крайовий,довший,спрямований назад,розміщений по краю ундулюючої мембрани й закінчується вільно на задньому кінці. у трихомонад розрізняють оболонку,цитоплазму,ядро.аксостиль(виконує опорну функцію) ундулюючу мембрану,цитостом,вакуолі. За допомогою джгутиків і ундулюючої мембрани вони рухаються навколо осі й уперед. За несприятливих умов середовища паразити набувають кулястої форми,зменшується в розмірах,втрачають джгутики. Лікування. лікують усіх тв.,як мають клінічні ознаки хвороби. Коровам призначають лікарські засоби,що скорочують матку 0.5%-й розчин прозерину,0.1%розчин карбохоліну в дозі 2 мл п/ш 3 на добу. Через 48 год курс лікування повторюють. Одночасно у порожнину матки вводять 8-10%-й теплий розчин іхтіолу або іхглюковіт,розчин йоду,флавакридину 1:1000,фурациліну 1:5000-200-500мл. При гнійних ендометритах призначають 1%й розчин синестролу в дозі 2 мл 3 на добу. Після видалення гною у порожнину матки вводять вводять зазначені розчини. Через 8-10 діб після проведеного курсу лікування корів дос.лаб методом. у разі виявлення паразиту кур лік повторюють. для лікування бугаїв в порожнину препуціального мішка вводять 0.5%ву флавакридинову мазь. використовують також свіжоприготовлену 5%ву емульсію тинідазолу на вазеліновому маслі. бугаї вважають здоровими,якщо не встановлено у них клінічних ознак хвороби,негативних результатів при культуральному методі дослідження і біопроби на 5-10 телицях,спостерігають 6 міс Профілактика 1.дорослу ВРХ,потрібно витримувати на карантині впродовж 1 міс.2.не допускають завезення тв. З неблагополучних гос.3. у разі виявлення хворих тв. Їх ізолюють і лікують,а гос. оголошують неблагополучним і проводять комплекс оздоровчих заходів.4бугаїв якщо не мають племінної цінності,на забій

25.Провести обстеженя ВРХ на гіподермоз. Гіподермоз – це хронічне паразитарне або інвазійне захворювання великої рогатої худоби викликане личинками великого підшкірного овода (Hipoderma bovis) Хворобу діагностують в основному шляхом огляду та пальпації шкіри тварини в місцях локалізації личинок підшкірних оводів II і III стадій, по всій довжині спини - від холки до крижів. При огляді тварин звертають увагу на стан шерстяного покриву, адже у особин, хворих на гіподермоз, шерсть ділянками скуйовджена, а поверхня шкіри спини горбиста – з добре помітними капсулами. Пальпують шкіру уважно, послідовно ділянку за ділянкою, звертаючи увагу навіть на ледь помітні зміни на поверхні. Горбки на поверхні шкіри Обов’язково повинні мати норицеві ходи. Горбки без отворів можуть бути іншого походження – внаслідок поранень, розростання сполучної тканини навколо залишків кутикули (зовнішнього покривного шару) личинок, загиблих у попередні роки та інше. Для ранньої діагностики захворювання, коли візуально спеціаліст ветеринарної медицини не в змозі виявити хворобу, застосовують спеціальні методи дослідження – імунобіологічні. Принцип їх дії полягає в тому, що тварині внутрішньошкірно вводиться антиген, приготований з личинок овода, а сенсибілізований організм дає імунну відповідь у вигляді потовщення шкіри на місці введення вже через одну годину.