Шлях протікання струму через людину.

Індивідуальні властивості людини.

Навколишнє середовище.

 

5. Система заходів з попередженням ураження електричним стру­мом.

1. Застосування устаткування в рудниковому виконанні. Область і умови його застосування повинні відповідати вимогам Правил безпеки.

2. Застосування блокувань, що виключають помилкові дії обслуговуючого персоналу і що перешкоджають відкриттю устаткування за наявності напруги.

3. Застосування ізоляційних покриттів не струмоведучих частин електроустаткування (наприклад, ручки і тильна частина електросвердел).

4. Пристрій захисних огорож, що виключають випадковий дотик людини до апаратів, що знаходяться під напругою.

5. Огорожа від доступу сторонніх людей сталевими суцільними або гратчастими дверима камер підстанцій, а також електромашинних камер.

6. Пристрій в машинних камерах вільних проходів між машинами і апаратами не менше 0,8 м, а з боку стін камери - не менше 0,5 м.

7. Пристрій захисного заземлення і контроль його цілісності.

8. Застосування захисного відключення.

9. Здійснення компенсації струмів, місткостей.

10. Здійснення захисного закорочування на землю пошкодженої фази мережі. Цей захід застосовується в мережах 1,14-10 кВ і заснована на тому, що при попаданні людини під фазову напругу пошкоджена фаза автоматично закорочується на землю і шунтує потерпілого.

11. Застосування блокувальних реле витоку (БРВ), вбудованих в комутаційні апарати.

12. Обов'язкове застосування індивідуальних захисних засобів і попереджувальних плакатів при роботі з електроустаткуванням.

Під захисними засобами розуміють пристрої і пристосування, призначені для забезпечення безпечної експлуатації електроустаткування і електричних мереж. По своєму призначенню їх ділять на ізолюючі, захищаючі і допоміжні засоби. Ізолюючі захисні засоби, у свою чергу, діляться на основні і додаткові. Основними називають такі засоби, за допомогою яких можна торкатися до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою.

Додаткові засоби самі не можуть забезпечити безпеки від поразки струмом і є додатковими до основних захисних засобів. Наприклад, основними захисними засобами в шахтних мережах будь-якої напруги будуть ізолюючі штанги. У мережах напругою до 1000В до основних засобів можна віднести діелектричні рукавички. При напрузі більше 1000В такі рукавички, діелектричні боти, калоші, гумові килимки відносять до категорії додаткових засобів. До індивідуальних засобів захисту відносять також пасатижі, викрутки, ножі, кусачки і інший ручний інструмент з ізольованими рукоятками.

Кожний із захисних засобів повинен мати порядковий номер і клеймо, нанесене незмивною фарбою. Клеймо повинне містити, основні дані про справність захисного засобу.

 

Мал. 4. Індивідуальні засоби захисту:

а - ізолююча підставка; б - гумова доріжка; у - діелектричні боти і калоші;

г - діелектричні рукавички

Мал. 5. Перевірка рукавичок на відсутність крізних отворів

 

Таблиця 5

Захисні засоби	Робоча напруга установок, В	Напруга випробування, кВ	Тривалість випробуван ня, хв.	Термін випробування, міс.
Рукавички для низької напруги те ж для високої напруги	До 1000   Більше 1000	2,5
Боти	Більше 1000
Калоши	До 1000	3.5
Килимки-доріжки	Більше 1000		Просмоктування з швидкістю 2—3 см/с
Те ж	До 1000	3.5	Те ж
Штанги для перемиканні під напругою	До 110 кВ

6. Надання першої допомоги потерпілим від електричного струму.

Відомо, що результат поразки струмом людини, що опинилася під напругою, залежить від ряду чинників, і зокрема від тривалості дії струму. Проте ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому при тривалій дії струму або через відсутність у нього дихання, серцебиття і інших ознак життя.

Перш за все необхідно швидко відключити електроустановку, якої торкнувся потерпілий. Якщо із-за віддаленості вимикача цього зробити не можна, то слід вжити заходи до відділення потерпілого від струмоведучих частин. Ці заходи різні і залежать від величини напруги електроустановки і наявності відповідних для цієї мети засобів, пристосувань і предметів. У електричних мережах напругою до 1000 В можна, наприклад, відтягнути потерпілого за його ж одяг, якщо вона суха, надівши на руки гумові рукавички або обмотавши руки шарфом. Замість ізоляції рук можна встати на суху дошку або дерев'яну суху стійку. Якщо струм через потерпілого проходить в землю, то краще всього перервати ланцюг, підсунувши під нього сухі дошки. При наданні допомоги людині, що потрапила під високу напругу, слід надіти рукавички і діяти штангою або кліщами, розрахованими на відповідну напругу.

Заходи надання першої допомоги залежать повністю від того стану, в якому знаходиться потерпілий. Якщо потерпілий в свідомості після звільнення його від струму, то краще всього до прибуття лікаря ніяких дій не робити. Якщо ж потерпілий без свідомості, але дихання і пульс стійкі, то його слід укласти, розстебнути одяг, забезпечити спокій, піднести до носа нашатирний спирт і негайно викликати лікаря. У разі неритмічного дихання потерпілому роблять штучне дихання. Навіть за відсутності ознак життя треба негайно викликати лікаря і до його приходу робити штучне дихання, а за відсутності пульсу одночасно і масаж серця.

Перед початком штучного дихання слід укласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню і розкрити йому рот. Може трапитися, що зуби постраждалого виявляться щільно зціпленими, і тоді доведеться відкривати рот примусовим шляхом. Для цього обома руками висувають щелепу потерпілого вперед так, щоб нижні зуби опинилися попереду верхніх (мал. 6).

 

Мал. 6. Розкриття рота потерпілого.

Якщо Відкрити ріг таким чином не вдається, то його відкривають шляхом введення тонкої дощечки або іншої пластинки між корінними зубами. З численних способів штучного дихання найбільш ефективний спосіб «з рота в рот». При цьому способі спочатку порожнина рота потерпілого звільняється від слизу. Потім що надає допомогу закладає ліву руку під потилицю потерпілого, а правою рукою натискає на лоб. Зробивши два-три глибокі вдихи, що надає допомогу через марлю або хустку вдуває повітря з свого рота в рот або ніс потерпілого. Частота вдиху «з рота в рот» повинна бути 12-16 разів на хвилину. Масаж проводиться таким чином; що надає допомогу кладе обидві руки один на одного долонями вниз на нижню частину грудей потерпілого, не торкаючись її пальцями. Потім швидкими поштовхами (приблизно раз в 1 с.) натискає на грудну клітку, прагнучи змістити її на 4 - 5 см. Після кожного натискання віднімають руки від грудей, даючи можливість її вільному випрямлянню.

Слід мати на увазі, що натискати на верхню частину грудини ребра і м'які тканини не можна, оскільки їх можна пошкодити.

Maсаж роблять до повного відновлення пульсу.

Якщо ж пульс не відновлюється, то масаж продовжують до прибуття лікаря. У тому випадку, коли допомогу надає одна людина, слід проводити 15 натискань, а потім 2-3 глибоких вдування.

 

7. Загальні вимоги правил безпеки до електричного господарства шахт.

Застосовувані в шахтах електроустаткуван­ня (кабелі) та системи електропостачання у процесі експлуатації повинні гарантувати електробезпеку працівників шахти, а також вибухо- та пожежобезпеку.

Електропостачання шахт, що будуються та реконструюються, повинно здійснюватися за схема­ми з відокремленим живленням підземних електроприймачів. Забороняється застосування кільцевих схем електропостачання.

Забороняється у шахтах застосовувати ме­режі з глухозаземленою нейтраллю трансформаторів, за винятком трансформаторів, призначених для жив­лення перетворювальних пристроїв контактних ме­реж електровозної відкатки. Приєднання інших спо­живачів та пристроїв до таких трансформаторів та мереж, що від них живляться, крім випадків, перед­бачених цими Правилами, забороняється.

Захист людей від ураження електричним струмом повинен здійснюватися застосуванням за­хисного заземлення, а в підземних електроустанов­ках - також і апаратів захисту від витікання струму з автоматичним відключенням пошкодженої мережі. Загальний час відключення пошкодженої мережі напругою 380, 660 В та контактних мереж не пови­нен перевищувати 0,2 с, а напругою 1140 В - 0,12 с. Для мереж напругою 127 та 220 В, а також заряджувальних мереж час спрацювання апаратів захисту від витікання струму встановлюється випробувальною організацією (МакНДІ).

На кожній шахті повинні бути схеми підзем­ного електропостачання.

На кожній дільниці повинні бути структурна схе­ма системи електропостачання та управління очис­ним комплексом (або комбайном), на якій позначені склад та розміщення у виробках (у лаві та на штре­ках) комутаційної апаратури, зібраної у розподіль­ний пункт (далі - рп), та окремо від нього машини, устаткування, кабелі, пульти та інші засоби системи.

Така схема повинна вивішуватися на видному місці в нарядній дільниці.

Під час монтажу та ремонту електроустат­кування у шахтах, небезпечних щодо газу, повинен здійснюватися контроль за умістом метану в місці проведення робіт.

Під час робіт з випробування кабелю (мегаомметром та ін.) у виробках повинен контролюватися зміст метану і не перевищувати 1 %.

Кожний комутаційний апарат, комплект­ний розподільний пристрій (далі - КРП), силовий вихід станції управління повинні бути позначені чітким написом, що вказує установку, яка включаєть­ся, або дільницю, а також розрахункову величину уставки спрацювання максимального струмового за­хисту.

Кришки відділень апаратури, що мають електричні захисти, пристрої блокування та регулювання повинні пломбуватися іменними пломбами.

Забороняється:

а) обслуговування та ремонт електроустаткуван­ня та мереж без приладів та інструменту, призначе­них для цього;

б) оперативне обслуговування електроустановок напругою понад 1140 В без захисних засобів (діелект­ричних рукавичок, ботів та ізолювальних підставок);

в) оперативне обслуговування та управління елек­троустановками, не захищеними апаратами захисту від витікання струму, без діелектричних рукавичок, за винятком електроустаткування напругою 42 В і нижче, а також електроустаткування з іскробезпечними колами та апаратури телефонного зв'язку;

г) ремонтувати частини електроустаткування та кабелі, що перебувають під напругою, приєднувати або від'єднувати іскронебезпечне електроустаткування та електровимірювальні прилади під напругою, за ви­нятком пристроїв напругою 42 В і нижче в шахтах, безпечних щодо газу або пилу, і таких самих при­строїв з іскробезпечними колами у шахтах, небезпеч­них щодо газу або пилу;

ґ) експлуатувати електроустаткування з несправ­ними засобами вибухозахисту, пристроями блокуван­ня, заземленням, апаратами захисту, порушенням схем управління, захисту та при пошкоджених кабелях;

д) мати під напругою невикористовуванні елект­ричні мережі, за винятком резервних;

є) відкривати кришки оболонок вибухобезпечного електроустаткування у газових шахтах без попе­реднього зняття напруги з відділення оболонки, що розкривається, та виміру концентрації метану;

є) змінювати заводську конструкцію та схему елек­троустаткування, схеми апаратури управління, захи­сту та контролю, а також градуювання пристроїв за­хисту без узгодження із заводом-виробником;

ж) знімати з апаратів знаки, написи та пломби особам, що не мають на це повноваження;

з) вмикати електричну мережу з розривами шлан­гових оболонок та пошкодженнями ізоляції жил ка­белів.

 

8. Область і умови застосування електроустаткування

У підземних виробках шахт, небезпечних щодо газу або пилу, у стволах з вихідним струменем повітря цих шахт і в надшахтних спорудах, що при­лягають до цих стволів, а також у стволах зі свіжим струменем повітря та прилеглих до них надшахт­них спорудах шахт, небезпечних щодо раптового ви­киду вугілля, породи та газу, якщо не виключене про­никнення шахтного повітря у ці споруди, повинні застосовуватися електроустаткування з рівнем ви­бухозахисту не нижче рудникового вибухобезпечного (далі - РВ), стволова сигналізація з рівнем вибухо­захисту не нижче рудникового підвищеної надійності (далі - РП) та акумуляторні світильники індивіду­ального користування з рівнем вибухозахисту не нижче РВ. Тимчасово, до оснащення шахт такими світильниками, дозволяється застосування світиль­ників з рівнем вибухозахисту не нижче РП.

У виробках шахт, небезпечних щодо газу або пилу, повинні застосовуватися електровози з рівнем вибухозахисту РВ. При цьому у виробках з вихідним струменем повітря та тупикових вироб­ках, що провітрюються ВМП, шахт III категорії, над категорійних за газом та небезпечних щодо рапто­вих викидів, на електровозах повинні передбачатися переносні (індивідуальні) автоматичні прилади кон­тролю умісту метану. Новостворювані електровози у виконанні РВ повинні мати автоматичний газовий захист.

У відкатних виробках зі свіжим струменем повітря шахт І та II категорій за газом або не­безпечних щодо пилу допускається застосування елек­троустаткування з рівнем вибухозахисту РП.

У всіх виробках шахт, безпечних щодо газу, але небезпечних щодо вибуху вугільного пилу, по­винно використовуватися електроустаткування з рівнем вибухозахисту не нижче РП. У виробках, про­вітрюваних свіжим струменем повітря за рахунок загальношахтної депресії, з дозволу головного інже­нера шахти допускається застосування електроустат­кування у виконанні РН1.

У всіх виробках шахт, безпечних щодо газу або пилу, повинно застосовуватися електроустатку­вання у рудниковому виконанні. Тимчасово з дозво­лу головного інженера шахти допускається викорис­тання електроустаткування загального призначення. Застосування світильників загального призначення, а також ламп без арматури допускається лише при напрузі, не більшій за 24 В для освітлення вибою.

Вимірювальними приладами загального призна­чення дозволяється користуватися у всіх виробках шахт, безпечних щодо газу або пилу.

 

9. Вимоги ПБ до заземлення

Заземленню підлягають металеві частини електротехнічних пристроїв, що не перебувають під напругою, але які можуть опинитися під напругою у разі пошкодження ізоляції, а також трубопроводи, сигнальні троси та ін., розміщені у виробках, у яких є електричні установки та проводки.

Вимоги даного пункту не поширюються на мета­леве кріплення, неструмоведучі рейки, оболонки відсмоктувальних кабелів електровозної контактної відкатки, а також на металеві пристрої для підвішу­вання кабеля.

У підземних виробках шахт повинна мон­туватися загальна мережа заземлення, до якої повинні приєднуватися усі об'єкти, що підлягають заземлен­ню.

Загальний перехідний опір мережі зазем­лення, виміряний біля будь-яких заземлювачів, не повинен перевищувати 2 Ом.

 

10. Улаштування загальної мережі заземлення шахти

Для заземлювачів у зумпфі, водозбірнику або спеціальному колодязі повинні застосовуватися сталеві штаби площею не меншою як 0,75 м², товщиною не меншою як 5 мм і довжиною не меншою як 2,5 м.

Колодязі для розташування головних зазем­лювачів повинні мати глибину не меншу ніж 3,5 м, міцне перекриття, пристрій для встановлення підйомного пристрою та відвід від пожежного трубопроводу для заповнення водою. Кріплення колодязя не повинне перешкоджати контактові води з гірничим масивом.

У разі розміщення обох головних заземлювачів у колодязях останні повинні бути рознесені один від одного, а заземлювачі з'єднані між собою штабою (тросом) перерізом не меншим як 100 мм².

Для заземлювачів у стічних канавах повинні застосовуватися сталеві штаби площею не меншою як 0,6 м², товщиною не меншою як З мм і довжиною не меншою ніж 2,5 м.

Для заземлювачів у виробках, в яких немає стічної канави, повинні застосовуватися сталеві труби довжиною не меншою як 1,5 м.

Мал. 7. Схема розташування заземлювача

у стічній канаві: 1 - заземлювач; 2 — заземлюючий провідник

 

Стінки труб повинні мати на різній висоті не менше 20 отворів діаметром не меншим як 5 мм.

 

Труба повинна розміщуватися в шпур, пробурений вертикально або під кутом 30° від вертикальної осі в будь-який бік на глибину не меншу як 1,4 м.

У разі необхідності повинно влаштовуватися декілька заземлювачів. Труба, а також простір між зовнішньою стінкою труби та стінкою шпура заповнюється гігроскопічним матеріалом (піском, золою і т.п.), періодично зволожуваним.

Мал.8. Схема заземлення з'єднувальної муфти:

1 - свинцева оболонка; 2 - захисне покриття; З - сталева броня; 4 - перемичка (виконується суцільним

провідником)

 

Мал. 9. Схема розташування заземлювача в шпурі.

Мал. 10. Приклад улаштування місцевого заземлювача з використанням збірної шини як з'єднувального провідника

11. Огляд та вимірювання опору захисних заземлень

На початку кожної зміни обслуговуючий персонал повинен проводити зовнішній огляд усіх заземлюючих пристроїв.

Не рідше одного разу на 3 міс. повинен проводитися зовнішній огляд усієї заземлюючої мережі шахти. Одночасно з цим необхідно виміряти загальний опір заземлюючої мережі у кожного заземлювача.

Результати оглядів та вимірів повинні заноситися до Книги реєстрації стану електроустаткування та заземлення.

Механічна міцність контактів повинна перевірятися і перед вимірюванням опору заземлення.

Не рідше одного разу на 6 місяців головні заземлювачі, що розташовані у зумпфі й водозбірнику, повинні підлягати оглядові та ремонту.

Опір заземлення допускається вимірювати приладами М 416/1, М 1103 та іншими відповідно до заводських інструкцій.

 

12. Вимоги безпеки до електричної проводки

Для передачі або розподілу електроенергії у підземних виробках повинні застосовуватися ка­белі, що не розповсюджують горіння і призначені для шахтних умов:

а) для нового стаціонарного прокладання капіталь­ними та основними вертикальними та похилими ви­робками, проведеними під кутом понад 45°, та обсад­женими свердловинами, - броньовані кабелі з дротя­ною бронею у свинцевій або полівінілхлоридній обо­лонці (далі - ПВХ) з полівінілхлоридною, гумовою або паперовою збіднено просоченою ізоляцією.

Для горизонтальних та похилих виробок, прове­дених під кутом до 45° включно, допускається засто­сування броньованих кабелів із стрічковою бронею з паперовою нормально просоченою ізоляцією.

б) для приєднання пересувних дільничних підстанцій та розподільних пунктів дільниць - бро­ньовані екрановані кабелі підвищеної гнучкості та міцності. Допускається застосування броньованих кабелів з дротяною або стрічковою бронею, крім ви­робок з вихідним струменем повітря, що безпосеред­ньо прилягають до очисних вибоїв на пластах, небез­печних щодо раптових викидів. Такі кабелі повинні прокладатися на відстані, не меншій за 150 м від ви­боїв підготовчих та 50 м від вибоїв очисних виробок.

Приєднання розподільних пунктів допускається гнучкими екранованими кабелями:

в) для приєднання пересувних машин та ме­ханізмів, а також для освітлювальних мереж - гнучкі екрановані кабелі;

г) для приєднання виїмкових машин на крутих пластах із застосуванням кабелеукладачів - гнучкі екрановані кабелі спеціальної конструкції підвище­ної міцності;

ґ) для ділянки лінії між ручним електросверд­лом та приєднувачем напруги (муфтою) - особливо гнучкий екранований кабель;

д) для стаціонарних освітлювальних мереж - бро­ньовані кабелі у свинцевій або пластмасовій оболонці, а також гнучкі екрановані або неекрановані кабелі.

Для мереж освітлення очисних вибоїв шахт, без­печних щодо газу або пилу, при лінійній напрузі, не більшій за 24 В, допускається застосування голих проводів на ізольованих опорах.

Забороняється прокладання силових кабелів похилими стволами, бремсбергами та уклонами, що подають струмінь свіжого повітря та обладнані рей­ковим транспортом з шахтними вантажними ваго­нетками, за винятком випадків, коли зазначений транспорт використовується лише для доставки устаткування, матеріалів та виконання ремонтних робіт. Ця заборона стосується також вертикальних стволів з дерев'яним кріпленням.

Допускається з'єднання та ремонт (поновлення) гнучких та броньованих кабелів у шахтах за допомо­гою пастоподібних або липких стрічкових та інших полімерних ізоляційних матеріалів за методиками, узгодженими з МакНДІ.

 

13. Заходи безпеки при експлуатації гнучких та броньованих кабелів. З'єднання відрізків кабелів.

Гнучкі кабелі в основному застосовуються для живлення пересувних механізмів. Такі кабелі повинні еластично підвішуватися по виробках. Відстані між точками підвіски повинні бути не більше 3 м, а висота підвіски - такий, щоб пересувний вагон, що зійшов з рейок, не міг пошкодити кабель. Забороняється тримати гнучкі кабелі під напругою в бухтах і вісімках, за винятком випадків, коли це передбачено умовами експлуатації, проте навантаження на такий кабель повинне знижуватися на 30 % номінальної. Допускається прокладка гнучких кабелів по підошви у випадках, коли вони підходять до машин, що мають кабелепідбирач. У решті випадків ділянка кабелю, прокладеного по підошви, не повинен перевищувати 30 м. При цьому треба стежити, щоб кабель не підтягався машиною, щоб він не міг потрапити в робочі органи машини або на рухомі частини конвейєра, не завалювався шматками вугілля або породи і т.д.

Кабелі, що живлять вантажні машини, слід підвішувати до крепі безпосередньо над машиною, виключивши можливість опускання його на підошву. З'єднання гнучких кабелів може бути здійснено за допомогою муфт або вулканізацією. На кожні 100 м довжини кабелю можна мати не більше чотирьох вулканізованих з'єднань. При прокладці кабелів слід мати на увазі, що радіус внутрішньої кривої вигину кабелю повинен мати по відношенню до зовнішнього діаметру кратність не менше 5. Гнучкі кабелі повинні задовольняти вимогам допустимого нагріву.

З'єднання броньованих кабелів слід виконувати в строгій відповідності з Інструкцією по закладенню кінців і з'єднанню шахтних броньованих кабелів. Прокладка кабелів по горизонтальних і похилих виробках повинна здійснюватися на підвісках. Відстань між підвісками повинна бути не більше 3 м а відстань між кабелями - не менше 5 см. У похилих (більш 45^о) виробках кабель необхідно підвішувати за допомогою скоб або хомутів. Відстань між точками підвіски в похилих виробках повинна бути не більше 5 м, а у вертикальних виробленнях 6,5 м Радіуси внутрішньої кривої вигину кабелів по відношенню до зовнішнього діаметру повинні бути наступній кратності:

25 - силові багатожильні броньовані кабелі в свинцевій оболонці із збідненою ізоляцією;

15 - силові багатожильні (броньовані і неброньовані) в свинцевій оболонці з паперовою ізоляцією;

10-гнучкі броньовані.

У свердловинах, закріплених обсадними трубами кабель із стрічковою бронею прикріплюють за допомогою жімків з отожженного дроту до сталевого троса через кожні 1,5-2 м. Запас міцності троса повинен бути не менше 5. Глибина прокладки кабелю в цьому випадку не повинна перевищувати 200 м.

Введення кабелю в стовбур слід проводити через кабельні вікна на глибині не менше 1 м, а введення в центральну підземну підстанцію - через трубний або спеціальний ходок.

Прокладка кабелів через перемички вентиляційних і протипожежних дверей, а також введення в камери і висновок з них повинні здійснюватися в трубах, отвори яких з прокладеними кабелями ущільнюються глиною.

14. Вимоги безпеки щодо улаштування камер для електричних і під­станцій до розмічення пересувних підстанцій та РП.

Забороняється застосовувати в підземних виробках комутаційні та пускові апарати й силові трансформатори, що містять масло або іншу горючу рідину. Ця вимога не поширюється на КРП, установ­лені в камерах з найвищим ступенем вогнестійкості кріплення.

Забороняється спорудження нових камер для КРП з масляним заповненням між паралельними вироб­ками.

У всіх камерах, де встановлене електроус­таткування з масляним заповненням, повинні влаш­товуватися суцільні пожежні двері. В інших каме­рах повинні бути ґратчасті двері із запірними при­строями. Двері камер, у яких немає постійного обслуговувального персоналу, повинні бути зачинені. Біля входу камери вивішуються знаки "Стороннім вхід заборонено", а в камері на видному місці - укріплені відповідні попереджувальні плакати.

У камерах, де встановлене електроустаткування з масляним наповненням, влаштовується поріг заввиш­ки не менше ніж 100 мм.

У камерах підстанцій та електромашинних камерах довжиною понад 10 м має бути два виходи, що розташовані у найбільш віддалених одна від од­ної частинах камери.

Між машинами та апаратами в камерах повинні залишатися проходи, достатні для транспор­тування машин та апаратів під час їх ремонту або заміни, але не менші за 0,8 м. З боку стін камер за­лишаються монтажні проходи завширшки не менше ніж 0,5 м.

Якщо не вимагається доступ до машин або апа­ратів з тильної та бокової сторони для обслуговуван­ня, монтажу та ремонту, то їх можна встановлювати впритул один до одного і до стіни камери.

Відстань між верхньою частиною апарата та по­крівлею повинна бути не меншою за 0,5 м.

Пересувні трансформаторні підстанції, ком­плектні розподільні пристрої розміщуються у добре закріплених та зручних для обслуговування місцях, мають бути захищені від води, що протікає з покрівлі виробки, та механічних пошкоджень і не заважати роботі транспорту та пересуванню людей. Відстань від електроустаткування до состава поїзда або кон­веєра повинна бути не меншою за 0,8 м, до стінки виробки та до покрівлі проміжок повинен бути не меншим за 0,5 м. Забороняється установлення підстанцій у рейкових уклонах, за винятком ніш та заїздів, оснащених бар'єром та вловлювачем.

В окремих випадках допускається установлення комплектного устаткування, якщо це передбачено кон­струкцією, над скребковим конвеєром. Проміжок між електроустаткуванням та покрівлею у цьому разі повинен бути достатнім для обслуговування, але не меншим за 0,5 м, а між бортом конвеєра та помос­том - не меншим за 0,4 м.

У цих місцях у покрівлі не повинно бути куполів та інших факторів, що сприяють утворенню місце­вих (шарових) скупчень метану.

 

15. Порядок огляду та ремонту електроустаткування в газових шах­тах.

Щозмінний огляд повинен проводитися на початку кожної зміни особами, що працюють на машинах і механізмах, а також черговими електрослюсарями, що обслуговують це устаткування.

Щотижневий огляд проводиться механіком дільниці або особою, що його заміщає.Щозмінний і щотижневий огляди проводяться без розкриття електроустаткування, якщо не встановлено порушень, для усунення яких потрібне проведення ревізії, або якщо розкриття не передбачене експлуатаційною документацією.Результати щозмінного огляду необхідно відображати в путівці гірничого майстра, а результати щонедільного огляду - у Книзі реєстрації стану електроустаткування та заземлення.

 

16. Зв'язок та сигналізація

Кожна шахта повинна бути обладнана та­кими видами зв'язку та сигналізації:

а) системою телефонного зв'язку;

б) системою загальношахтного аварійного опові­щення;

в) місцевими системами оперативної та поперед­жувальної сигналізації на технологічних дільницях (підйомі, транспорті, очисних вибоях та ін.);

Підземні телефонні лінії у шахтах повинні бути двопровідними. Забороняється використання землі як одного з проводів.

Система загальношахтного аварійного гучномовного оповіщення у гірничих виробках повинна забезпечувати:

а) оповіщення про аварії людей, що перебувають під землею;

б) приймання на поверхні повідомлення про ава­рію, що передається з шахти;

в) ведення переговорів та передавання з автоматичним записом на магнітофон указівок, пов'язаних з ліквідацією аварії.

У всіх телефонних апаратах загальношахтної те­лефонної мережі повинна бути передбачена мож­ливість передавання повідомлення про аварію шля­хом набирання спеціального номера, що легко запа­м'ятовується.

Апаратура аварійного зв'язку та оповіщен­ня повинна встановлюватися:

у виробках шахт - згідно з планом ліквідації аварій;

на поверхні - у кабінетах диспетчера та головного інженера шахти.

Очисні вибої на пологих та похилих плас­тах повинні обладнуватися гучномовним зв'язком між пультом машиніста комбайна та переговорни­ми постами, установленими по лаві та на прилеглих виробках.

Кліті, призначені для підіймання і опускання людей, повинні оснащуватися засобами зв'язку з ма­шинним відділенням.

 

17. Заходи безпеки при експлуатації компресорних установок та повітропроводів.

На встановлення пересувної компресорної станції у шахті розробляється проект, який має місти­ти заходи загальної та пожежної безпеки та затверд­жуватися головним інженером шахти.

Підземні пересувні компресори повинні мати теп­ловий захист, що відключає компресор сухого стиску при температурі стисненого повітря понад 182 °С, а маслозаповнений - при температурі понад 125 °С.

Робочий тиск стисненого повітря цих компресорів не повинен перевищувати 0,6 МПа (6 кгс/см²), а за­побіжний клапан компресора повинен налагоджува­тися на тиск спрацювання 0,66 МПа (6,6 кгс/см²) та пломбуватися.

Маслозаповнені компресори повинні мати захист, що унеможливлює займання масла.

Підземна пересувна компресорна установ­ка розташовується на горизонтальному майданчику на свіжому струмені повітря. Місця установлення компресора повинні бути закріплені негорючим кріпленням на відстань, не меншу за 10 м, з обох боків компресорної станції. Відстань до місць наван­таження вугілля повинна бути не меншою за З0 м.

У місцях розташування установки силові кабелі та кабель зв'язку треба прокладати на протилежно­му боці виробки із захистом від впливу пожежі або вибуху (труби, екрани та ін.).

З обох боків установки розташовуються ящики з піском або інертним пилом місткістю, не меншою за 0,4 м³, та по 5 порошкових вогнегасників. Телефон­ний апарат повинен розташовуватися на відстані, яка дає змогу вести розмову при компресорі, що працює.

Підземна компресорна установка повинна обслуговуватися спеціально навченою особою відпо­відно до інструкції з її експлуатації.

Підземна пересувна компресорна установка оглядається щоденно особою, відповідальною за безпечну експлуатацію, не менше як 1 раз на тиждень - механі­ком дільниці і не менше як 1 раз на квартал - голов­ним механіком шахти (шахтопрохідницького управ­ління). Результати огляду повинні фіксуватися у Книзі обліку роботи компресорної установки.

Забороняється вмикання та робота підзем­ної пересувної компресорної установки за умови:

а) умісту метану в місці розташування установки на свіжому струмені понад 0,5%;

б) відсутності або несправності теплового захис­ту;

в) несправності регулятора продуктивності, запо­біжних клапанів, манометрів та термометрів;

г) течі масла;

ґ) зворотного обертання гвинтів компресора.

Як прокладний матеріал для фланцевих з'єднань повітропроводів повинні застосовуватися пароніт, азбест та інші матеріали з температурою тління, не нижчою за 350 °С.

Пошкоджені ділянки повітропроводів замінюють­ся цілими або для їх ремонту використовуються ме­талеві штуцери та хомути.

 

18. Вимоги правил безпеки до шахтного водовідливу.

На шахтах повинні бути водовідливні установки, які передбачають відкачку максимальних припливів води до діючих гірничих виробок. Головні та дільничні водовідливні установки повинні мати водозбірники, які складаються з двох та більше ізольованих одна від одної віток. Для дільничних водовідливних установок за рішен­ням головного інженера шахти дозволяється мати во­дозбірники, які складаються з однієї виробки.

Місткість водозбірників головного водовідливу по­винна розраховуватися не менше ніж на 4-годичний максимальний приплив, не враховуючи замулення, а дільничного - на 2-годинний приплив.

Водозбірники повинні підтримуватись у робочо­му стані - їх замулення не повинне перевищувати 30% об'єму.

Насосна камера головного водовідливу по­винна з'єднуватися:

зі стволом шахти - похилим хідником, місце вве­дення якого в ствол повинне розташовуватися не нижче як на 7 м від рівня підлоги насосної камери;

з приствольним двором - хідником з герметич­ними дверима;

з водозбірником - через пристосування, яке дає змогу регулювати надходження води та герметизу­вати насосну камеру.

Насосна камера головного водовідливу має бути обладнана вантажо-підйомними механізмами. Підло­га насосної камери повинна бути влаштована на 0,5 м вище за підошву приствольного двору. Якщо при­пливи менші за 50 м³/годину, то дозволяється облад­нання водовідливних установок без спеціальних ка­мер.

Під час проходки стволів проміжні насосні камери повинні мати вихід до ствола завширшки не менше ніж 2,5 м та заввишки 2,2 м. Вхід до камери повинен зачинятися міцною ґратчастою огорожею.

Головні та дільничні водовідливні установ­ки повинні складатися з робочого та резервного аг­регатів.

Водовідливні установки з припливом води понад 50 м³/годину повинні бути обладнані не менше ніж трьома насосними агрегатами.

Подача кожного агрегата повинна забезпечувати відкачку максимального добового припливу води не більше ніж за 20 годин.

Під час проходки чи поглиблення стволів, неза­лежно від припливу води, дозволяється застосовува­ти один підвісний насос з обов'язковою наявністю резервного насоса поблизу ствола.

Головна водовідливна установка повинна бути обладнана не менше ніж двома напірними тру­бопроводами, один із яких є резервним. Якщо кількість робочих трубопроводів не перевищує трьох, то повинен бути один резервний трубопровід, більше трьох - два трубопроводи.

Для дільничних водовідливних установок дозво­ляється мати один трубопровід.

Комутація напірних трубопроводів у на­сосній камері повинна забезпечувати відкачку мак­симального добового припливу під час ремонту будь-якого їхнього елемента.

На гідрошахтах, які будуються, для аварій­них випадків необхідно мати водовідливну установ­ку, що складається з двох агрегатів (груп агрегатів). Подача кожного агрегата (групи агрегатів) повинна відповідати вимогам Правил.

Водозбірник водовідливної установки, розрахова­ний відповідно до вимог Правил, проводиться таким чином, щоб до нього потрапляла вода тільки в разі досягнення аварійного рівня у пульповодозбірнику.

Водовідливні агрегати можуть установлюватися в одній камері з вуглесосами.

Для шахт, які проектуються та будуються, забороняється прокладка в стволах шахт трубопро­водів з тиском понад 6,4 МПа навпроти торцевих боків кліті.

На діючих шахтах експлуатація трубопроводів під тиском понад 6,4 МПа, розташованих навпроти тор­цевих боків кліті, дозволяється за умови виконання суцільної огорожі поставу на протязі усієї довжини високого тиску.