Диалектика колониального суверенитета (с. 115-135)

 

1. Поняття Іншого створено штучно для регулювання двосторонніх потоків між Європою та Не-Європою (читайте «виділення європейської ідентичності та появи сучасного уявлення про їхній суверенітет»). Расовий конфлікт – ще один доказ цього.

2. Завжди присутній елемент справжньої утопії на шляху до глобалізації, без нього ніяк.

3. Після висадки європейців в іспанській Америці Бартоломе де Лас Касас був першим, хто побачивши звірства, котрі чинили проти індійців європейці, сказав: «Людство єдине і рівне». І засудив діяння останніх. Лас Касас сприймає Америка з точки зору європоцентризму (індійці – потенційні європейці та потенційні християни). Для них шлях до свободи лише через прийняття християнства, тому Лас Касас недалеко до інквізиції: визнаючи, що людство єдине, не бачить, що воно багатоманітне.

4. Туссен-Лувертюр приймає риторику Французької революції. Якщо до прав людини відносять «свободу, рівність та братство», отже відміна рабства та «расової аристократії». Ідея свободи – не лише французька. За свободу і проти рабства повставали раби задовго до цього.

5. Карл Маркс розумів свободу як універсальний проект, який неодмінно має бути реалізованим. Говорить про «рабство sans phase» (без відмазок). Наводячи приклад індійських земель під протекторатом Великої Британії, говорить, що має бути альтернативний шлях: щось між володарюванням Британії і повернення до традиційного державоустрою. Це щось – шлях, котрий Індія має пройти, а Європа пройшла. У Індії немає історії, але то неважливо. Будь-яка неєвропейська історія уявляється ним як та, що йде шляхом європейської. Будь-що може розвиватися лише західним шляхом.

6. Відносини капіталу з колоніальним рабством: 1. Хоча капіталістична ідеологіч протилежна до рабства, на практиці капітал підпорядкував собі рабство і створив нові його системи (особливо на американських континентах) + (бо рабська праця в колоніях робить капіталізм можливим!). 2. Рабство і кріпосництво прекрасно поєднуються з капіталістичним виробництвом у якості механізму, що обмежує мобільність робочої сили.

7. Рабство було відмінено не економічним причинами, а знищене політичними силами. І повсталі раби стали реальною контрвладою.

8. Колоніалізм та расове підпорядкування – тимчасове вирішення кризи європейської сучасності. Колоніалізм створює образи Іншості, цим самим формуючи європейську ідентичність. Іншість – створена!

9. Наприклад. Едвард Сайд говорить про Схід, котрий був створений, або ж орієнталізований. 1) гомогенізація Сходу, тобто всі люди Сходу однакові; 2) надання Сходу певних рис, тобто є поняття Сходу та східного характеру, котрі є сталими величинами. Таким чином з’являється Схід як емпіричний об’єкт та об’єкт європейського дискурсу. Ситуація з тим, що Велика Британія фактично написала історію Індії.

10. Створення образу колонізатора та колонізованого:

- Розбіжність доведена до крайньої межі (негри не просто відмінні від європейців, вони 100% протилежні). Неєвропейський суб’єкт навіть мислить не по-європейськи.

- Ідентичність європейської Самості створена у цьому діалектичному русі заперечення Іншого. Тобто Інший, будучи геть протилежним європейцю, може бути включений у більш високу єдність. І суб’єкт метрополії стає і справді самим собою лиш через протиставлення себе колонізованому об’єкту.

11. Білий та Чорний, Європеєць та Азіат, колонізатор та колонізований є образи, котрі функціонують лише у взаємодії з самим собою і не мають жодної раціональності. Колоніалізм – абстрактна машина, котра створює інакшість та ідентичність. Щоб існувати Європейська Самість потребує насилля та протистояння з Іншим (треба відчути свою потужність).

12. Сартр: Єдиний спосіб деколонізації – інверсія самої логіки колоніалізму, типу як антирасистський расизм. Фанон: Лише фізичне контр-насилля у відповідь до колонізатора як відображення насилля колонізатора по відношенню до колонізованого.

Нойманн И. Использование “Другого”:

Образы Востока в формировании европейских идентичностей. – М., 2004:

Заключение. «Я» и «Другой» после смерти суверенного субъекта (с.267-294).

1. «Схід» є георгафічною точкою відліку і стає узагальненим соціальним маркером у формуванні європейської ідентичності. «Схід» – «Інше» Європи. І після закінчення холодної війни розділення Захід-Схід не зникло, бо європейськість визначається відсутністю рис Сходу.

2. У формуванні європейської ідентичності категоризація «Я» як «західного» та «Іншого» як «східного» – один із способів організації європейської політики.

3. Муфф (це жінка): Небажаність/неможливість конструювання європейського «Я», бо європейська ідентичність як гомогенна ідентичність мислиться в термінах подвійного заперечення і її поняття може стати каталізатором «побічного універсалізму», котрий передбачає повагу до різноманіття. Доведеться ставитись до «Іншого» з повагою.

4. Оксфордський словник англійської мови визначає слово «ідентичність» як себетождественность (собі-тотожність, собі-відповідність), за умови, якщо факт або особа є самими собою, а не чимось іншим.

(складно, треба читати висновки висновків)

 

 

Гройс Б. Комментарии к искусству. – М., 2003:

Изобретение Другого.

1. Артюр Рембо на вимогу сучасності бути самим собою відповідає: «Я – це інший». Для того, аби відкрити в собі істину свого Я або внутрішньої ідентичності, необхідно подолати свою зовнішню, соціально детерміновану ідентичність.

2. Розуміння несвідомого як «радикально Іншого» у постструктуралістів.

3. Продукування Іншого в мистецтві має місце не завдяки «несвідомому Іншому», а навпаки завдяки свідомій логіці сучасних художніх інституцій. Художник не прагне подолати свою соціально детерміновану ідентичність, а радше транспонує її в художній контекст як свого роду реді-мейд-продукт.

4. «Сніданок на траві» Едуарда Мане розкритикували, бо він помістив у музейний простір надто вульгарну картину. Існування ідентифікуючого та додаткового знакового шару в картині Мане. Співставлення іманентного знакового шару мистецтва та знакового шару, що зовнішній по відношенню до мистецтва.

5. «Фонтан» Марселя Дюшана викликав ґвалт. Під час створення своїх реді-мейдів Дюшан почував себе поза часом та простором, тобто як Будда або Христос. Ця інтерпретація призводить до виявлення двох шарів знаків: 1 шар – відсилка до Будди або Мадонни, 2 шар – профана дійсність, що далека від релігійності і традиційного художнього контексту. «Фонтан» - місце співставлення внутрішнього та зовнішнього мистецтва і культурних феноменів, визнання і музеєфікація котрих ще не відбулась.

6. «Музей сучасного мистецтва, секція фігур, відділ орлів» Марселя Брутерса – зібрання зображень орла у різних контекстах. 1 – імітація приватного зібрання, що не слідує музейній логіці, але втілює особисту манію автора. 2 – звичайна структура музейного зібрання, тим паче, що орел – символ держави. Ця інсталяція – є витвір мистецтва; закрити виставку = смерть музею.

7. «Десять персонажів» Іллі Кабакова – інсталяція з елементом історичного забуття. Мікс вигадки та реальної документації – сміття та мистецтво.

8. По відношенню до музею ми виявляємось такими ж чужими, як і всі інші. Ми не впізнаємо себе в музеї. Він не є втіленням нашого смаку. Але Інше завжди дуальне. Інше містить у собі як зовнішнє, так і ідентичне.

Бауман З. Индивидуализированное общество. – М., 2002: