Лекція 1. Методологія, типологія та етапи наукового дослідження

Курс лекцій

З дисципліни

Основи наукових досліджень

Шкільне відділення	Повна загальна середня освіта
	Початкове навчання № 5.010102

 

Копаєва Є.В. – викладач ДПК ДНУ імені Олеся Гончара психолого-педагогічних дисциплін

 

Розглянуто і ухвалено

на засіданні циклової

комісії шкільної педагогіки,

психології та окремих методик.

Протокол № 1 від 31.08.2009

Голова ц\к

_______________Л.М.Сохач

2009-2010 навчальний рік

Лекція 1. Методологія, типологія та етапи наукового дослідження

План

1. Предмет і задачі дисципліни «Основи наукових досліджень».

2. Поняття про методологію наукових досліджень.

2.1. Наука як соціальний інститут.

2.2. Методологічні основи наукового дослідження

2.3. Рівні психолого-педагогічних досліджень.

ОПП: Наука, наукознавство, об’єкт науки, предмет науки, наукове дослідження, метод, методологія, методична основа.

Література:

1. Введение в научное исследование по педагогике/ Ю.К. Бабанский и др. – М., 1988.

2. Основы научных исследований/ В.И.Крутов и др. – М., 1989.

3. Чкалов О.Н. Основы научных исследований. – К., 1978.

4. Кочетов А.И. Культура педагогического исследования. – Минск, 1996.

5. Корольчук М.С., Психодіагностика. – К., 2004.

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

І. Вступна частина

1. Організація студентів;

2. Повідомлення теми лекції.

3. Актуальність теми, місце лекції курсі предмету.

4. Категорії й поняття

5. Запис теми, плану, бібліографії.

ІІ. Основна частина

1. Викладення матеріалу у текстовій формі.

1. Предмет і задачі дисципліни «Основи наукових досліджень».

2. Поняття про методологію наукових досліджень.

2.1. Наука як соціальний інститут.

2.2. Методологічні основи наукового дослідження

2.3. Рівні психолого-педагогічних досліджень.

2. Фіксація на дошці ключових слів.

ІІІ. Заключна частина

1. Відповіді на запитання студентів;

2. Завдання для самостійної роботи: Огляд та аналіз наукових статей (тип дослідження, принципи дослідження, етапи).

Хід лекції

Предмет і задачі дисципліни «Основи наукових досліджень».

Згідно до вимог професіограми спеціаліста у галузі “ Початкове навчання”, студент повинен оволодіти не лише змістом фундаментальних та фахових дисциплін, але й опанувати навичками здобуття нових знань, засвоїти методику процесу наукового пізнання.

Залучення студентів до наукової роботи впродовж усього періоду навчання запобігає пасивному накопиченню інформації, сприяє формуванню аналітичного підходу до вивчення та прогнозування явищ педагогічної дійсності.

Задачі курсу “Основи наукових досліджень”:

Ø Розвиток у майбутніх педагогів схильності до науково-пошукової діяльності студентів;

Ø Ознайомлення із різними формами наукового викладу дослідницьких матеріалів;

Ø Ознайомлення із логікою та етапністю процесу дослідження, його категоріальним апаратом;

Ø Формування основних гностичних, дослідницьких вмінь, навичок роботи із літературою;

Ø Формування умінь і навичок застосування дослідницьких вмінь для здійснення практичних задач.

Об’єктом науки є процес наукового дослідження у його цілісності, тобто вся науково-пізнавальна діяльність в органічній єдності її складових частин.

Предметом науки є самі знання, їх генезис, способи отримання і практичного застосування.

Методологія педагогіки визначає загальні підходи до пізнання і використання закономірностей навчання, виховання і розвитку особистості.

Об’єктом методології педагогі ки є пізнання явищ навчання, виховання і розвитку особистості, а її предметом – закономірності процесу формування нової людини – всебічно розвиненої особистості.

Поняття про методологію наукових досліджень.

Функції науки

Ø пізнавальна — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства, мислення;

Ø практично-дієва — постійне вдосконалення виробництва і системи суспільних відносин як безпосередньої виробничої сили;

Ø культурно-виховна — розвиток культури, гуманізація процесу виховання та формування нового покоління, сприяння подальшому розвитку і самовдосконаленню людини як індивіда і суспільства в цілому.

В історії людства відбувалися закономірні зміни щодо «спокійних» і революційних періодів розвитку науки, яка знаходилася в єдиному потоці процесів, що відбувалися та відбуваються в суспільстві. Тому слід підкреслити, що наука, її історія, не можуть бути відокремленими від розвитку суспільства в цілому.

Вищими формами організації науки в Україні є Національна Академія наук (НАН), та галузеві академії (Академія сільськогосподарських наук, Академія педагогічних наук, Академія медичних наук та ін.).

Наука має складну ієрархічну систему структурних підрозділів, що забезпечують виконання її внутрішніх і соціальних функцій. У рамках зазначених організаційних форм науки здійснюються такі функції, які пов'язані з керуванням науковою діяльністю.

Суттєвими пізнавальними елементами науки є:

Ø наукові ідеї,

Ø гіпотези,

Ø факти,

Ø засоби матеріалізації наукових ідей (книги, карти, графіки, креслення, таблиці)

Ø методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експерименту,

Ø методи фіксації результатів дослідження тощо.

Символічні засоби науки утворюються за допомогою наукової термінології, системи мір, наукової символіки, різноманітних форм «технічної мови» (графіки, таблиці, тощо).

Зростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладненнями її внутрішньої структури, диференціацією на велике число конкретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової праці, зростанням капіталовкладень на її розвиток, збільшенням чисельності науковців, створенням нових наукових підприємств тощо. За такими обставинами виникла необхідність створення нової соціальної дисципліни – науки про саму науку, що одержала назву – наукознавство.

Наукознавство – це одна з галузей досліджень, що вивчає закономірності функціонування та розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя людства.

Наукознавство всебічно відбиває ті загальні і суттєві процеси, явища, які характерні для різноманітних сторін науки, їх взаємозв'язку, а також для визначення співвідношення між наукою, з одного боку, і технікою, виробництвом і суспільством – з іншого.

Наукознавство, як і будь-яка інша галузь знання, виконує функції, що пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, фактів, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, прогнозуванням і розробкою практичних рекомендацій.

Наукове дослідження є основною формою здійснення і розвитку науки.

Наукове дослідження – це особлива форма процесу пізнання, систематичне, цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формування знання про досліджуваний об’єкт.

Професійна компетентність.

Правильна діагностика, що спирається на наукову інтерпрета­цію даних обстеження, результати комплексного вивчення людини в рамках особистісного підходу, глибокий аналіз змісту одержува­них у діагностичному обстеженні зведень можуть бути забезпечені тільки висококваліфікованими фахівцями в області психодіагностики, психометрії, теорії психологічних вимірів, варіаційної статистики.

Психологічна діагностика відноситься до числа найбільш склад­них областей практичної психології. Не тільки успіх діагностичної діяльності в цілому, але й правильне застосування конкретних мето­дик, адекватна інтерпретація їхніх результатів вимагають великого обсягу зведень, що постійно уточнюють їхню надійність, валідність, області застосування тесту.

Практична спрямованість психологічної діагностики, необхідність її широкого впровадження в різні області суспільної практики пе­редбачають можливість проведення окремих обстежень особами без спеціальної психологічної підготовки; педагогами, лікарями, іншими фахівцями. Однак це поширюється, як правило, на вузькі, спеціалі­зовані тестові методики з високим рівнем стандартизації проведення й обробки результатів {прості функціональні проби, тести досяг­нень, розроблені для застосування педагогами, окремі групові тести). У будь-якому випадку остаточного оцінкою отриманих емпіричних даних, розробкою висновку повинен займатися консультуючий таку роботу професійний психолог.

На попередження некомпетентного використання тестів спря­мована і вимога обмеження поширення тестових матеріалів. Широке і безконтрольне поширення тестового матеріалу (інструментарію) серед неспеціалістів неминуче призводить до дискредитації психо­логічних методів, може нанести значну шкоду особистості. Широке поширення тестового матеріалу вкрай небажано і в тім аспекті, що ряд методик (зокрема особистісні опитувальники) частково чи цілком втрачають свою діагностичну цінність, якщо їхній зміст і вимірю­вані показники відомі обстежуваним. Зрештою, неминуче в умовах загальнодоступності методик самотестування може травмувати пси­хіку особистості.

Об'єктивність дослідження.

Дослідження повинно бути цілком неупередженим. На психодіагноста не повинні справляти вплив загальне враження про особис­тість обстежуваного: симпатія чи антипатія, власний психічний стан чи настрій, заангажованість на отримання певного результату і т. ін.

Структура курсової роботи.

Робота над курсовою роботою передбачає складання плану, який включає як обов'язкові, такі структурні частини: вступ, теоретичний розділ, експериментальний розділ, заключний.

Розділи завжди мають внутрішню структуру, відповідно до якої поділяються на параграфи, (пункти, підрозділи). Кожен з яких є самостійним блоком інформації, що розкриває важливий аспект досліджуваної проблеми. Кількість параграфів (пунктів, підрозділів) не регламентується. Як правило, назва першого, теоретичного, розділу відображає суть проблеми, що вивчається; назва другого розділу може співпадати з формулюванням теми курсової.

СТРУКТУРА КУРСОВОЇ РОБОТИ:

ВСТУП:

- об'єкт;

- предмет;

- мета;

- задача дослідження;

- наукова новизна і практична значимість.

- формування загальної гіпотези

ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ:

- аналіз теоретичних джерел з проблеми дослідження;

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ РОЗДІЛ:

- характеристика методів психолого-педагогічних досліджень;

- перевірка гіпотези визначеними методами досліджень;

- фіксація результатів досліджень;

- обробка та аналіз результатів досліджень.

ЗАКЛЮЧНИЙ РОЗДІЛ:

- відповідність результатів висунутій гіпотезі;

- висновки.

ВСТУП

Курсова робота починається зі вступу, який разом із заключним розділом становить 1/10 частину всієї роботи (приблизно 3-4 сторінки).

Головна мета цієї частини роботи — розкрити актуальність досліджуваної проблеми та визначити коло питань, що будуть розглядатись. Обґрунтування актуальності теми здійснюється через визначення рівня наукового вивчення та новизни даної проблеми (виділяються питання, які ще не мають належного висвітлення в науці, але мають значення для вирішення проблем навчання та виховання); розкриття зв'язку теми з важливими аспектами тих чи інших соціальних проблем сучасності, розв'язанню яких буде сприяти їх дослідження. У вступі визначається об'єкт, предмет, мета, задача дослідження та розкриваються наукова новизна та значимість роботи.

Об'єкт дослідження - це реальність, на яку направлена пізнавальна діяльність дослідника.

Предмет - це властивості, сторони, стосунки, особливості, процеси даного об'єкту, які виділяються для вивчення (в одному об'єкті дослідження може бути виділено безліч предметів дослідження). Визначення об'єкта і предмета дослідження обумовлюється метою. Основною метою с вивчення предмета з метою суттєвих закономірностей, особливостей; розробка концептуальних моделей, схем, тощо.

Гіпотеза - це припущення, що стосується фактів, зв'язків принципів, які не мають наукового обґрунтування. Основним шляхом доведення істинності гіпотези с експериментальне дослідження. Гіпотеза складається із загального припущення та окремих гіпотез. Після аналізу теоретичних джерел з досліджуваної проблеми формулюється загальна гіпотеза, а окремі - можуть з'являтися на будь-якому етапі роботи.

ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

Аналіз теоретичних джерел з проблеми дослідження - це перший параграф теоретичного розділу. Метою аналізу літератури є опис встановлених та вивчених фактів і закономірностей, що складають теоретичну основу питання, на якому будується власне дослідження автора. Такий підхід дозволяє визначити рівень вивчення проблеми, а також ті сторони, які залишилися за межами уваги дослідників.

Кожен параграф (пункт) є логічно завершеною частиною, в якій можна виділити головну думку, закінчується висновком, що виражає основні положення, від яких відштовхується автор при проведенні власного дослідження.

При написанні теоретичного розділу слід уникати таких типових помилок:

Ø компіляція - подання результатів чужих досліджень без самостійної обробки;

Ø переписування шматків текстів з книг, журналів, що не поєднуються за смислом;

Ø називання літературних джерел, переказ їх змісту;

Ø відсутність посилань на конкретні джерела (чужі думки ''привласнюються" автором курсової роботи);

Ø відсутність авторської позиції (щоб уникнути такої помилки, автору слід вказати, яку точку зору він поділяє, а з ким не погоджується і чому; при розкритті точки зору автора вживається авторське «ми», «нам»);

Ø стилістичні недоліки (вживання виразів-штампів, надання мовленню експресивності, повтор слів та словосполучень).

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

Головною метою до даного розділу є відповідність методики (методу) дослідження меті та задачам, обґрунтування вибору і змістовність характеристики методів. У тексті курсової роботи методик називаються а організація дослідження відповідно до методу детально описуються. Описуючи методику дослідження слід вказати мету її застосування, можливості (що дає застосування даної методики), характер даних, критерії, оцінки та одиниці вимірювання (якщо методика дає кількісний матеріал). У разі використання традиційної методики в неповному об'єму, а частково, необхідно обґрунтувати доцільність такого підходу, якщо автор подає свою модифікацію традиційної методики або адаптує її. то необхідно обов'язково описати варіант запропонованої методики, вказати мету модифікації або адаптації. Застосування методик (експериментальних, анкетним і т.д.), запозичених у інших авторів не слід детально описувати. Вказуються лише вихідні дані та загальні особливості методики. У разі розробки авторських методик відповідно до мети конкретного дослідження опис методики має бути детальним (описується процедура дослідження; вказуються способи фіксації результатів; характер даних; критерії оцінки).

Аналіз даних здійснюється за етапами:

1. Для обробки результатів слід воєдино звести первинні емпіричні дані (одиничні оцінки випробовувань за використаними методиками). Дані заносяться у загальну таблицю. Зведені відомості не приводяться у тексті роботи і не обов'язково розміщувати їх у додатках.

2. Даний етап обробки даних здійснюється з метою їх узагальнення, яке робиться на основі встановлених критеріїв. Дані групуються, основними кількісними показниками с відсотки. Цей етап обробки даних має своє відображення в тексті роботи, що виражається у приведенні та описі різного роду таблиць, що містять узагальнені (а не первинні) дані.

3. Найбільш складним етапом обробки даних є статистичний аналіз, (див. статистичні методи обробки педагогічний експериментів).

Інтерпретація отриманих статистичних показників - це перехід від оперування числами до оперування поняттями (педагогічними, методичними, психологічними та ін.). Кожен математичний показник у дослідженні має певний смисл. Тому якісний аналіз даних повинен бути глибоко продуманим, логічним, коректним. Констатація тих чи інших фактів, виявлених у дослідженні, повинна здійснюватись обережно, формулювання мають бути виваженими.

ЗАКЛЮЧНИЙ РОЗДІЛ

Заключний розділ є завершенням текстової частини роботи, в якій підводяться підсумки проведеного дослідження та формулюються висновки.

На початку заключного розділу автор дає свою оцінку результативності дослідження, рівень вирішення поставлених задач. Необхідно зупинитися на узгодженості результатів досліджень з передбаченнями, висунутими в гіпотезі. Гіпотеза може бути підтверджена повністю або частково. Якщо певна частина гіпотези не знайшла підтвердження даними дослідженнями, то це слід пояснити.

Висновки складають основний зміст заключного розділу. Розміщуються в строгій логічній послідовності і, як правило, нумеруються. Кожен висновок формулюється чітко та коротко. Зміст висновків охоплює як теоретичну, так і експериментальну частину. Формулювання мають бути виваженими та обґрунтованими. У них констатуються тільки ті факти і закономірності, які були отримані у ході дослідження. У висновках необхідно стверджувально констатувати тільки ті положення, які перевірені на істинність. Якщо дослідження містить факти, які можна пояснити, передбачувані, то на цьому слід зупинитися по-особливому. Необхідно назвати ті теорії, методи, наукові підходи чи концептуальні положення, з якими узгоджуються результати даної роботи. Це ж саме слід зробити, якщо авторські результати суперечать певним загальновизнаним положенням.

Стосовно об'єму курсових робіт не існує міцно встановлених норм. І все ж слід орієнтуватися на 20-40 сторінок машинописного тексту, враховуючи те, що сам по собі об'єм не завжди визначає якість виконаної роботи. роботи.

Оформлення курсової роботи.

Курсова робота в оформленому вигляді повинна складатися з таких структурних компонентів: титульної сторінки, плану, вступу, теоретичної частини, експериментальне - практичної частини, висновків, списку літератури, додатків.

Титульна сторінка оформляється відповідно вимог.

План відображає зміст і структуру роботи

Вступ розкриває актуальність вибраної теми. В ньому визначається об'єкт та предмет дослідження, мета та завдання, гіпотеза. В курсовій роботі вказується практична значущість дослідження. Обсяг вступної частини повинен становити 1/10 всієї курсової роботи (1,5-2 сторінки).

Теоретична частина - викладаються основні положення, подається огляд та аналіз наукової та методичної літератури.

Літературне оформлення тексту потребує дотримання певної логіки викладу. Слід пам'ятати, що при прямому запозиченні тексту з літературного джерела необхідно в квадратних дужках вказувати порядковий номер у списку літератури даного джерела, на якій міститься використана цитата. Приклад [5,20 -21]. Якщо в тексті є посилання на різні літературні джерела, то у квадратних дужках слід вказати порядковий номер використаних джерел, розмежовуючи їх крапкою з комою.

В кінці кожного параграфу теоретичної частини повинні робитися стислі висновки.

Експериментально - практична частина містить у собі уточнення мети та завдань експериментальне — дослідницької роботи, виклад методики її проведення, опис експерименту, фіксацію і аналіз отриманих результатів, висновки.

Спочатку описується констатуючий експеримент. Це здебільшого робиться у першому параграфі розділу за такою послідовністю:

- завдання констатуючого експерименту;

- термін та база його проведення;

- кількість дітей, що брали участь в експерименті (визначення контрольної та експериментальної групи)

- зміст методик констатацій (для найбільш відомих методик достатньо вказати назву та критерії оцінки; маловідомі, оригінальні методики описуються повністю);

- результати констатації (таблиці, графіки, діаграми) та їх аналіз;

- висновки (стан проблеми у практиці роботи дитячих садків та школи; вихідні рівні розвитку дітей ЄГ та КГ).

Другий параграф присвячується опису формуючого експерименту. Вказуються термін та методика його проведення. Методика формуючого експерименту повинна розкривати шляхи реалізації мети дослідження (зазначаються використані засоби, її форми та система їх планування, описуються методи та прийоми формування та іл.)

За результатами формування проводиться контрольний експеримент.

Послідовність його опису така:

1. Вказуються контрольні методики (якщо вони аналогічні до методик констатуючого експерименту, то достатньо вказати їх назву; якщо в них внесені зміни, то розкривається характер цих змін та причини їх внесення; якщо застосовано нові методики, то вони описуються, включаючи критерії оцінки).

2. Наводяться результати контрольного експерименту у порівнянні з даними констатуючого (порівняльні таблиці, графіки, діаграми) та подається їх кількісний та якісний аналіз.

3. Робляться висновки щодо показників приросту отриманих даних.

Текст роботи може ілюструватися діаграмами, таблицями тощо. Кожна таблиця (діаграма) повинна мати заголовок, який відтворює її зміст та порядковий номер. Заголовки розміщуються над таблицями (діаграмами).

Праворуч над заголовком з великої літери пишуть слово "Таблиця" ("Діаграма") та вказують її порядковий номер.

Висновки наприкінці роботи повинні мати узагальнюючий характер. Необхідно вказати, якою мірою власне експериментальне дослідження підтверджує положення педагогічної науки та визначену дослідницьку гіпотезу. Наводяться розроблені автором рекомендації та поради.

Бібліографія (список використаної літератури) оформлюється відповідно до вимог.

Список використаних літературних джерел складається в алфавітному порядку. Про кожне джерело необхідно вказати таку інформацію: прізвище та ініціали автора, повну назву книги, місце видання, назву видавництва, рік видання, кількість сторінок. Про статті з періодичних видань необхідно вказати: прізвище та ініціали автора, назву статті, назву журналу або газети, рік видання, номер журналу чи дату виходу газети, сторінки, на яких міститься стаття.

Додаток може вміщувати різноманітні дослідницькі матеріали: протоколи спостережень, бесід, таблиці обстежень, схеми, графіки, діаграми, конспекти занять, малюнки дітей тощо.

Якщо в роботі два або більше додатків, їх послідовно нумерують. Посилання на додатки в текстовій частині роботи є обов’язковим.

Кожний розділ курсової роботи має самостійне значення та виконує певні функції. Проте всі розділи повинні бути взаємозв'язані між собою та підпорядковуватися основній меті та завданням.

Оформлення роботи передбачає нумерацію сторінок. Вона розпочинається з титульного аркуша, та на ньому номер сторінки не вказується. На наступній сторінці проставляється "2" і т.д. Виклад матеріалу кожного розділу розпочинається з нової сторінки. Тексти параграфів продовжують один одного. З нової ж сторінки подаються висновки, бібліографія та додатки.

Назви розділів та параграфів, що вказуються у плані, повинні відповідати їх назвам у тексті роботи.

Курсова робота може бути друкованою або рукописною. Проте текст повинен бути написаний чітко, розбірливо, без помилок та виправлень, пастою чорного кольору.

Для написання курсової роботи слід використовувати стандартний білий папір формату А-4. Сторінка з текстом повинна мати поля: ліворуч - 30мм, зверху - 20мм, праворуч – 10 мм, знизу - 25мм.

Курсова робота повинна бути прошита та мати тверду(або пластикову) обкладинку.

При друкуванні курсової роботи слід використовувати 14 - друкарський шрифт, назви розділів та параграфів друкувати 16 шрифтом. Число знаків у рядку не повинно перевищувати 60.

Обсяг курсової роботи не повинен становити більше 30-35 друкованих сторінок тексту.

Бесіда, інтерв'ю

Бесіда — метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань.

Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому руслі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво реагуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внутрішнього стану (жести, міміку, пози тощо).

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з'ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.

На початку бесіди основне завдання полягає в налагодженні первинного контакту зі співбесідником. Тому нерідко дослідник формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають співрозмовника до зацікавленого обміну думками. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими.

Дані про явище, що цікавить, можна одержати при відповідях на прямо поставлені запитання (Що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт? Яке ставлення до нього? тощо), так і опосередковано (наприклад, при обговоренні прочитаної книги). Результати бесіди доцільно порівняти з даними, отриманими за допомогою інших методів.

Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та учнів виділяють такі види бесіди:

- експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настроювання співрозмовника на специфіку експерименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

- експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього;

- інтерв'ю.

Інтерв'ю — метод отримання інформації за допомогою усного опитування.

Інтерв'ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне у тих випадках, коли дослідник впевнений в об'єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв'ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу “третіх” осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв'ю, спричинити нещирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв'ю бувають:

а) вільні — не регламентовані темою, формою бесіди; тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань;

б) стандартизовані — близькі за формою до анкети із закритими запитаннями.

Спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником (бланк інтерв'ю, анкета) й інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний дотримуватись послідовності й точності під час формулювання запитань і їх послідовності.

Напівстандартизоване інтерв'ю п оєднує в собі особливості двох попередніх.

Межі між видами інтерв'ю рухливі й залежать від мети складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю залежить від переліку та форми запитань, змістовий рівень — від інформаційної насиченості та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду інтерв'ю.

Ø Діагностичне інтерв'ю — спосіб отримання інформації про властивості особистості, який допомагає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проблеми.

Ø Клінічне інтерв'ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціації тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.).

Ø Фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес, явище, реакцію респондента на задану дію.

Ø Панельне інтерв'ю — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу.

Ø Групове інтерв'ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджуються на коротке інтерв'ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації залежить і від особистості дослідника, його ерудиції, спостережливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв'ю.

Результати інтерв'ю порівнюють з даними, отриманими за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пілотажних досліджень тощо).

Анкетування

Це метод збору фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою. Його застосовують для одержання інформації про типовість певних явищ навчально-виховного процесу. Анкетне опитування проводять для з'ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок та особистісних рис опитуваних. Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування:

Ø суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників);

Ø усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

Ø індивідуальне та групове;

Ø очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном тощо).

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов'язане з головним завданням дослідження. Важливими для анкети є її композиція (розташування запитань), мова і стиль їх формулювання, оформлення, рекомендації щодо заповнення анкети. Починається вона зі вступної частини, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення, зосереджують увагу на способі повернення заповненої анкети. Вступний текст повинен задати учням настрій співробітництва. Вона має забезпечувати отримання правдивих відповідей як стосовно опитуваного, так і щодо проблеми, які є предметом дослідження.

За формою анкети бувають:

Ø відкриті — анкети, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання (Напишіть назву професії, яку б Ви обрали);

Ø закриті — анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну (альтернативні) (Чи згодні Ви з твердженням, що професія вчителя є однією з кращих? а) безумовно згоден; б) згоден; в) не певен; г) не згоден), які допускають вибір декількох варіантів відповідей — “питання-меню” (неальтернативні);

Ø напіввідкриті —передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою;

Ø полярні — анкети, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою (уважно проаналізуйте досвід роботи учителів та оцініть рівень розвитку у них педагогічних якостей: “5” — якість притаманна вчителю вищою мірою; “4” — помітно виражена; “З” — мало виражена; “2” — не виражена; “0” — не вдалося її виявити).

За змістом питання анкети поділяють на:

Ø прямі, коли зміст запитань і об'єкт інтересу збігаються (Чому Ви обрали педагогічну професію?);

Ø непрямі, коли зміст запитань та об'єкт інтересу дослідника різні (3 ким із своїх товаришів Ви б хотіли сидіти за партою?)

За функціями питання анкети поділяють на:

Ø основні (спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища),

Ø неосновні (запитання-фільтри, спрямовані на з'ясування основного запитання, перевірку щирості відповідей).

Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості учневі ухилитися від відповіді, дати невизначену відповідь. Для цього в анкеті передбачають такі варіанти відповідей: “мені важко відповісти”, “буває по-різному” тощо. Важливо, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок. При формулюванні оціночних запитань і варіантів відповідей обов'язково стежать за збалансованістю позитивних і негативних суджень.

При створенні анкети важливо щоб: питання точно характеризували явище, а очікувані відповіді на них були достовірними; питання були як прямими, так і непрямими, як закритими, так і відкритими; вони не містили підказок, а також неоднозначного розуміння їх змісту; давали достатній простір для відповідей; містили контрольні комбінації: прямі, опосередковані запитання, особисті, безособові запитання; передбачали попередню перевірку ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і коригування змісту анкети.

Надійність даних анкетного опитування перевіряють повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (визначається стійкість інформації), а також контролем даних анкетного опитування за допомогою інших методів.

Перевага анкетування в тому, що воно є порівняно економним методом збору даних, дає змогу їх аналізувати й обробляти за допомогою статистики. Особливо ефективний цей метод при масових опитуваннях.

Перед прове­денням анкетування дослідник прагне створити дружню ат­мосферу. Приміщення звільняють від сторонніх осіб, які не беруть участі в дослідженні. Опитувані забезпечуються не­обхідними матеріалами і засобами.

Спостереження

Метод спостереження є одним із основних емпіричних методів педагогічного дослідження, який полягає у система­тичному і цілеспрямованому сприйнятті педагогічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін у конкретних умо­вах, а також у пошуку змісту цих явищ.

За його допомогою вивчають зовнішні прояви почуттів і поведінку вихованців у різних умовах їхнього життя та діяльності. Аналіз матеріалів, отриманих під час всебічного спостереження, дає можливість пізнавати думки й почуття, відносини й мотиви, настанови та інші недоступні для без­посереднього сприймання психічні компоненти, які дають змогу знаходити характерні тенденції розвитку особистості та колективу, намічати обґрунтовані шляхи управління ни­ми, формувати необхідні духовні та морально-психічні ха­рактеристики. Спостереження стає методом тоді, коли воно не обме­жується тільки констатацією, описом фактів, а має наукове пояснення, класифікацію.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.
Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виокремлюють у колективі; в інших — спостерігач не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від дослідницьких завдань вибудовується система стосунків спостерігача з іншими учасниками дослідження. Цей тип спостереження здебільшого використовують під час вивчення дітей у процесі їх навчання й виховання.