Епідемічний режим в лікувальних закладах

За незадовільного санітарно-епідеміологічного режиму в лікувальних закладах можуть виникати спалахи гострих кишкових інфекцій, корости, епідер-

мофітії, гепатитів В,С,D, ВІЛ-інфекції, правця новонароджених та ін.

Механізми передачі збудників діляться на природні (типові для конкретної

інфекції) та артифіціальні (штучні). До природних належать чотири основні механізми зараження – фекально-оральний, крапельний, трансмісивний, контакт-ний, атакож інфікування плоду від матері (вертикальний).

Артифіціальний механізм реалізується через інгаляції, ін'єкції, трансфузії, інструментальні лікувальні та діагностичні процедури тощо.

Артифіціально можуть поширюватися збудники таких хвороб, для яких типовим є не лише рановий, але й фекально-оральний, крапельний чи трансмі-сивний механізм – лістеріоз, токсоплазмоз, герпетична інфекція, малярія. Під час гемотрансфузій, серотерапії, ін'єкціях, оперативних втручаннях існує небезпека інфікування вірусами гепатитів В,С,D, ВІЛ, пріонами, збудником сифілісу, стафілококами, стрептококами, анаеробними бактеріями.

Заходи, спрямовані на першу ланку епідемічного процесу, при внутрішньо -шпитальних інфекціях ефективні, але часто дуже складні для реалізації, бо джерелами збудника у багатьох випадках є носії, виявлення яких є проблематич-

не. Першорядне значення у профілактиці внутрішньошпитальних інфекцій має су-

воре дотримання закладами санітарно-гігієнічних, протиепідемічних норм і правил.

САЛЬМОНЕЛЬОЗ

Це бактерійне антропозоонозне захворювання, що характеризується переважним ураженням травного каналу з розвитком проносу, зневоднення і за-

гальної інтоксикації організму.

Епідеміологічні спалахи характеризуються як внутрішньолікарняні із значною летальністю серед дітей молодшого віку.

Етіологія. Збудник належить до роду SALMOHELLA. Це грам негативні палички,які за соматичним О-антигеном поділяються на 67 серогруп. Серовари розрізняються за патогенністю для людей і тварин. В новонароджених дітей за-

хворювання пов'язані з S/typhimurium. Збудники стійкі у довкіллі, добре зберіга-

ються при низьких температурах, висушуванні. При температурі 70 гр. гинуть че-

рез 10 хв.

Джерело збудника- велика рогата худоба, свині, птахи (водоплавні), коти, собаки, гризуни. Тварини не завжди хворіють, більшість їх є носіями збудників,

які перебувають у внутрішніх органах і виділяються з сечею, молоком, випорож-

неннями, слизом, містяться сальмонели в яйцях водоплаваючих птахів.

Механізм і шляхи передачі. Основний – фекально- оральний. Фактори передачі - м'ясо тварин, молоко,яйця. Хворі на сальмонельоз люди виділяють збуд-

ника з фекаліями, блювотинням, сечею. Після видужання виділення припиняється, однак деяка частина перехворілих залишається носіями сальмонел. Носії небезпеч-ні від 1 до 3 міс.-гостре носійство, до декількох років – хронічне носійство.

У стаціонар інфекцію заносять хворі діти або бактеріоносії.

Небезпечні м'ясний фарш і продукти, пиготування яких не вимагає значної термічної обробки. У таких продуктах сальмонели здатні не лише зберігатися, але і розмножуватися, що збільшує небезпеку зараження.

Діти, пацієнти лікувальних закладів, особи, ослаблені хронічними захворюваннями, можуть занедужати після проникнення ворганізм мізерної кіль-

кості сальмонел,що може виникнути внаслідок контактно-побутового шляху зараження.

Сальмонельоз реєструється у вигляді спорадичних захворювань і спалахів у лікарнях. При цьому реалізується контактно-побутовий шлях зараження. Насамперед занедужують недоношені діти й ті, які перебувають на штучному вигодовуванні та ослаблені різними захворюваннями.

Інкубаційний період від декількох годин до 3 днів. Захворювання може протікати у гастроінтестинальній (локалізованій формі) та у генералізованій, що

може проявлятися тифоподібним та септикопіємічним варіантом.

Для диференціальної діагностики з іншими захворюваннями потрібно врахувати зеленуватий характер випорожнень.

Основні напрямки епідеміологічного обстеженя. У виявленого пацієнта з'ясо-

вують, з якими продуктами пов'язує свою хворобу. Здійснюють санітарний огляд об'єкта та вивчення різних документів. Залишки продуктів, сировини, змиви з обладнання та випорожнення забирають для бактеріологічного дослідження.

Епідеміологічне обстеження в осередку включає спостереження за контактними (контроль за випорожненнями, термометрія у дітей). Декретованих осіб обстежують бактеріологічно. При групових спалахах доцільно скласти картограму захворювань.

Протиепідемічні заходи.

Заходи стосовно джерела збудника здійснюються, в першу чергу, ветеринарною службою (оздоровлення поголів'я сільськогосподарських тварин і птиць), а також лікувально- профілактичними закладами. З метою запобігання сальмонельозу необхідно правильно організувати забій худоби (припинити подвірний забій, організувати окремі окремі бойні для здорових і для хворих тварин). З огляду на можливість внутрішньолікарняного зараження необхідно своєчасно виявляти хворих і носіїв. Бактеріологічному обстеженню з метою виключення сальмонельозу підлягають усі хворі з деспипсичними явищами, а також діти до двох років, госпіталізовані у соматичні та інфекційні стаціонари. Носіїв сальмонел виявляють серед осіб, яких приймають на роботу, пов’язану з харчовими продуктами, та інших декретованих груп, а також серед дітей, прийнятих у дитячі ясла, садки сиротинці.

Декретовані працівники в разі захворювання підлягають обов’язковій госпіталізації. Інших хворих госпіталізовують, виходячи з клінічних і епідеміологічних міркувань.

Працівників харчових і пррівняних до них підприємств, «організованих» дітей дошкільного віку та усіх дітей до двох років виписують із стаціонару після повного клінічного одужання і дворазового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом.

Спостереження за осередком триває 1 тиждень. Реконвалесценти з числа декретованих осіб підлягають диспансеризації з щомісячним одноразовим бактеріологічним дослідженням калу. Якщо в калі знаходять сальмонел то реконвалесцентка тимчасово усувають від роботи і продовжують і продовжують обстеження і лікування. У разі хронічного ноійства таких осіб переводять на один рік на іншу роботу.

У дитячих лікарнях, де не виключена внутрішньо шпитальна інфекція, хворих ізолюють в окремі бокси чи спеціальні палати. Ізоляції підлягають також підозрілі на сальмонельоз і діти, які контактували з такими хворими.

Для розриву шляхів передачі необхідно наступне.

Не допускати забруднення туші кишковим вмістом при забої і розробці, здійснювати лабораторний контроль продукції на підприємствах. М'ясо, отримане

при вимушеному забої, підлягає знезараженню і вважається умовно-придатним. Необхідно суворо дотримуватися правил транспортування, зберігання та реалізації продуктів, якщо реалізація на ринку, продукти повинні проходити ветеренарно-санітарну експертизу. Використання яєць водоплавної птиці у громадському харчуванні заборонено. Застосовувати основний метод знезараження молока – пастеризацію.

При внутрішньолікарняному спалаху сальмонельозу (дитяче відділення, пологовий будинок) чи ін. заклади, де можлива контактно-побутова передача інфекції, крім ізоляції захворілих, закріплюють персонал за палатою (боксом) і виділяють окремі предмети догляду за кожною дитиною. Соски, шпателі, посуд підлягають кип'ятінню, суворо розмежовується брудна і чиста білизна, приміщення частіше прибирають з обов'язковим застосуванням дезінфекційних засобів.

Стаціонар необхідно тимчасово закрити, провести багаторазову дезінфекцію і поточний ремонт (фарбування, побілка).

Під час групових спалахів з метою локалізації і ліквідації осередку припиняють використання харчоблоків, де харчувалися захворілі.

В короткий термін здійснюють обстеження і виявляють забруднений бактеріями продукт, а також з'ясовують, яким способом у нього потрапили сальмо-

нели.

Налагоджують бактеріологічне дослідження проб запідозрених продуктів, змивів з посуду, а також матеріалу від хворого (блювотних мас, калу, сечі, крові на гемокультуру в перші години хвороби), серологічні дослідження. Етіологія захворювання вважається точно встановленою при збігові сировару сальмонел, виділених від захворілих і з продукту, що призвів до захворювання. Для дослідженя калу збирають останні порції випорожнень (3-5г.) випорожнення беруть у стерильну банку або пробірку з гліцериновим розчином. Промивні води беруть у кількості 50-100 мл. Першу порцію.

В профілактиці сальмонельозу важливе значення має поточна та заключна дезінфекція, дератизація, дезінсекція. Не допустити стикання сирої та готової продукції на усіх етапах обробки, забезпечити надійну термічну обробку, використання морозильних камер для зберігання продуктів, які швидко псуються. Імунізація при сальмонельозі не застосовується. Тваринникам і працівникам м'ясокомбінатів при небезпеці спалаху сальмонельозу дають перорально бактеріо-

фаг,який застосовують і при внутрішньошпитальних спалахах. Школярі, які перехворіли на сальмонельоз після виписки із стаціонару не можуть чергувати на харчоблоках.

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ А, Е

Це вірусні хвороби з переважним ураженням печінки, порушенням обмінних процесів, розвитком жовтяниці.

ГА належить до найпоширеніших у світі кишкових інфекцій. В Украіні ГЕ реє-струється переважно в південних областях.

Збудники обох гепатитів малих розмірів РНК-містні.

Вірус гепатиту А належить до родини пікорнавірусів, роду ентеровірусів. Вит-римує температуру 60 градусів протягом 10-12 год. При кип'ятінні руйнується за

1 хв. Швидко гине під дією ультрафіолетових променів. Стійкість вірусу Е до фізичних і хімічних впливів менша.

Джерело збудника. Віруси гепатитів А та Е виявляють у фекаліях хворих людей. Збудники виділяються в останні дні інкубаційного періоду, протягом усього початкового періоду і зрідка – у наступні дні.

Механізм зараження – фекально-оральний. Шляхи зараження – водний, харчовий.

Інкубаційний період при ГА,Е становить 7-50 днів, частіше від 15 до 30 днів.

Клінічні форми гепатиту – жовтянична, без жовтянична, субклінічна. Періоди хвороби – інкубаційний, початковий(переджовтяничний), жовтяничний, реконвалесценції.

Початковий період проявляється грипоподібним або диспепсичним синдро-мом., триває 2-7 днів. Під час обстеження в цей період відзначають збільшення печінки, ущільнення і підвищення її чутливості, інколи збільшена селезінка. За

2-3 дні до появи жовтяничності склер і шкіри хворі відмічають потемніння сечі і посвітління випорожнень (гіпохолія). У цей період підвищується активність сироваткових ферментів – АлАТ.

Жовтяничний період проявляється істеричністю склер, шкіри. Температура в нормі, сповільнюється пульс, АТ в нормі або дещо знижений. В аналізі крові – лейкопенія, нейтропенія,лімфо-і моноцитоз,ШОЕ в нормі. Білірубін перевищує норму (20 мкмоль/л), при тяжких формах досягає 300-500 мкмоль/л, збільшуються показники тимолової проби.

Коли поліпшується загальний стан, слабшають ознаки порушення пігментного обміну – настає період реконвалесценції. Зменшення рівня білірубіну крові відбувається на другому тижні жовтяниці, атакож різке зниження активності трансфераз, які до 25 дня з моменту появи жовтяниці сягають норми.

Протиепідемічні заходи.

-виявлення та ізоляція хворих

-спостереження за контактними впродовж 35 діб при гепатиті А та 40 діб при гепатиті Е.

-контроль джерел водопостачання, роботи очисних та каналізаційних споруд, об'єктів громадського харчування тощо

-забезпечення належного санітарно-протиепідемічного режиму у дитячих закладах, лікувальних та навчальних установах, де може відбутися інфікування

-в епідемічних осередках здійснювати поточну та заключну дезінфекцію 3% розчинами хлоровмістних препаратів, а також камерну дезінфекцію.

-виписка реконвалесцентів зі стаціонару за умови клінічного одужання і нормалізації біохімічних показників крові.

-використання специфічної профілактики при ГА – пасивна імунізація донорським імуноглобуліном, що містить високий титр антитіл до вірусу. Дітям дошкільного віку вводять 0,75 мл. учням молодших класів – 1,5мл, старшокласникам і дорослим – 3 мл 10% препарату. Створений імунітет коротко-часний (до 3-4 міс.) Планова імуноглобулінопрофілактика показана особам (переважно дітям), котрі контактували з хворими в епідемічних осередках або виїжджають у регіони з високою захворюваністю на гепатит А.

Специфічна профілактика ГЕ не розроблена.

Після перенесеного ВГ протягом 6 міс дають звільнення від важкої фізичної праці. Через місяць після виписки хворого обстежують в інфекційному стаціонарі, де він лікувався або у КІЗ. Огляд через 3 і 6 міс. У 10 – 25% реконвалесцентів можуть спостерігатися залишкові клінічні й біохімічні зміни – постгепатитний астеновегетативний синдром, дискінезія жовчовивідних шляхів, гепатомегалія без порушення функції печінки, постгепатитна функціональна гіпербілірубінемія.

Особливістю гепатиту Е є висока летальність серед вагітних, яка незважаючи на лікування може досягти 30-40%, а на 40 тижні вагітності – 70%.Такий рівень летальності для ГЕ і в перші дні після пологів.

 

ГЕЛЬМІНТОЗИ

Це хвороби, які спричиняються паразитичними червами, викликають алергі-

зацію організму, інтоксикацію, порушення функції різних органів і систем.

Найчастіше реєструються – аскаридоз, ентеробіоз, стронгілоїдоз, трихоцефа-

льоз, трихінельоз, теніаринхоз, теніоз, ехінококоз, альвеококоз, опісторхоз.

Паразитування гельмінтів в організмі людини називається інвазією.

Класифікація.

Розрізняють 3 типи гельмінтів – круглі черви, плоскі черви,стрічкові.

За епідеміологічними особливостями виділяють біогельмінтози, геогельмін-

този. При геогельмінтозах паразити починають розвиватися в організмі людини, а далі – виносяться до неживого субстрату (найчастіше – у грунт). На нашій терито-

рії із геогельмінтозів реєструються аскаридоз, трихоцефальоз.

При біогельмінтозах початковий період розвитку паразитів відбувається в організмі людини, а подальші – в організмі тварин. До біогельмінтозів належать опісторхоз, трихінельоз, теніаринхоз, теніоз, ехінококоз, альвеококоз.

Якщо яйця і личинки гельмінтів виділяються з організму людини зрілими і не потребують розвитку в проміжному хазяїні чи довкіллі, а відразу здатні інвазувати ту ж чи іншу людину – контактні гельмінтози.

Аскаридоз (Ascaris lumbricoides).

Паразит – круглий глист, інвазія якого – в організмі людини, де живе близько року. Самки виділяють за добу 200 тис. яєць, що виводяться з калом.За сприятливих умов (температура вище 12 градусів, вологість вище 8% із них у грунті розвиваються личинки. Зараження відбувається при контакті з грунтом, а також при вживанні овочів, якщо не дотримуватися елементарних навиків гігієни.

Хворі на аскаридоз безпосередньої небезпеки не становлять, так як інвазована людина не передає аскаридоз, а збудники, які виділяються з фекаліями повинні дозріти у грунті до стадії інвазії.

Перебіг захворювання характеризується алергічним компонентом (еозинофілія крові, еозинофільні інфільтрати в легенях), що зумовлено міграцією личинок гельмінта у кров'яному руслі на початковій стадії захворювання. Розвиток паразита у кишках супроводжується розладами функції травної системи.

Дегельмінтизація. Застосовуються такі препарати – комбантрин, левам ізол, мебендазол.

Протиепідемічні заходи. Спрямовані на розрив механізму передачі іпроводяться в таких напрямках – санація джерела збудника інвазії та оздоровлення навколишнього середовища і охорона його від фекального забруднення. Джерела збудника інвазії виявляють шляхом обстеження фекалій на наявність яєць аскарид за методом Фюлеборна, Калантарян або Като.

Епідеміологічний нагляд. При виявленні випадку аскаридозу направляють термінове повідомлення до СЕС. Епідеміологічний нагляд включає спостереження за рівем ураженості населення аскаридозом у конкретних регіонах, гельмінтологіч-

не обстеження грунту, овочів, фруктів, стічних вод. В епідемічних осередках фекалії підлягають тривалому (мінімум 1 рік) компостуванню.

 

ТРИХОЦЕФАЛЬОЗ.

Хронічний геогельмінтоз, зараження яким відбувається при проковтуванні зрілих яєць збудника. Паразит міститься в сліпій кишці і висхідній частині товстої кишки, людини, яка заразилася.

Паразит – волосоголовець. Самка відкладає яйця на стадії зародка, котрі з фекаліями виділяються назовні. Яйця коричневого кольору, овальної форми.

Зараження відбувається при проковтуванні інвазійних яєць, з яких при попаданні у кишки звільняються личинки, які дальше проникають у ворсинки слизової оболонки тонкої кишки, котру вони через 3-10 днів залишають проникають до товстої кишки і прикріплюються до її стінки.

Єдиним джерелом збудника інвазії є людина. Оскільки з фекаліями виділяються неінвазовані яйця, то хворий безпосередньої небезпеки не становить.

Дегельмінтизацію проводять вермоксом, дифезилом, нафтамоном, бемосатом.

Особливості епідемічного процесу та протиепідемічні заходи.

Недостатній санітарний благоустрій населених місць, удобрення городів незнешкод-

женими фекаліями створюють передумови для поширення цієї інвазії. В природних умовах яйця волосоголовця більш стійкі, ніж яйця аскарид.

Діагностика трихоцефальозу проводиться шляхом обстеження фекалій на наявність

яєць волосоголовця методом Фюлеборна, Калантарян,Като. Інвазовані підлягають дегельмінтизації.

В профілактиці важливе значення має систематичне спостереження за рівнем ура-

женості населення, особливо груп ризику, професія,яких пов'язана з роботою на очищувальних спорудах або з грунтом, забрудненим фекаліями. При виявленні випадку трихоцефальозу подається термінове повідомлення СЕС.

СТРОНГІЛОЇДОЗ

Гельмінтоз, зараження яким відбувається шляхом проникнення інвазивних личинок паразита крізь шкіру або слизові оболонки. Захворювання хронічне, підтри-

мується можливістю ауто інвазії, поребігає з дисфункцією органів травної та нервової систем, із значною алергізацією організму, що виявляється еозинофілією, свербінням та періодичними уртикарними висипаннями. Хвора людина виділяє в навколишнє середовище рабдитоподібних неінвазованих личинок, які у фекаліях або в грунті перетворюються на інвазійні.

Стронгілоїдоз найбільше поширений у тропічних країнах з вологим жарким кліматом. У західному регіоні України це захворювання сягає 4,4-8,2%. Можливий летальний кінець внаслідок неспинної діареї, котра призводить до загальної кахексії

та зневоднення організму.

Ускладнення. Виразки тонкої кишки з кровотечами, перфорація, перитоніт,гепа-тит, панкреатит.

Діагностика. Мікроскопічне знаходження личинок у калі, дуоденальному вмісті, мокротинні та сечі. В загальному аналізі крові – еозинофілія сягає 70-80%, ШОЕ-40-60мм/год.

Лікування. Мінтезол, десенсибілізуючі засоби. При своєчасно розпочатому лікуванні прогноз сприятливий.

Профілактика. В ендемічних осередках ризиковано ходити босоніж і лежати на голій землі. Необхідно дотримуватися особистої гігієни.

ТРИХІНЕЛЬОЗ.

Паразит – трихінела є живородячою. Трихінелами найчастіше уражені вовки, собаки, лисиці, щури, миші. В організм людини паразит потрапляє при споживанні сирого або недостатньо термічно обробленого м'яса свиней або диких кабанів. У процесі перетравлення його трихінели звільняються із капсул, занурюються в слизову оболонку тонкої кишки і за 1-1,5 доби дозрівають. Статевозрілі самки відкладають велику кількість личинок, які з лімфою і кров'ю розносяться по організму та осідають у поперечносмугастих м'язах, головним чином міжреберних, жувальних, язика, глотки, діафрагми, очей. Протягом 18-20 днів личинки дозрівають і згортаються у спіралі. Довкола них формується сполучнотканинна капсула, яка з часом вапнується. У такому стані личинки можуть зберігати життєдіяльність 25 років і довше. Сприйнятливість людей висока. Захворювання частіше групові, можливі повторні інвазії.

Патогенез. Продукти обміну і загибелі паразитів спричиняють розвиток тяжких алергічних реакцій організму з ураженням судин, порушенням гемокоагуляції та розвитком міозитів.

Клініка. Інкубаційний період триває від 5 до 45 діб. Хвороба нерідко починається із симптомів ентериту. Кардинальними ознаками є набряк повік і обличчя, міальгії, гарячка, висока еозинофілія крові. Біль найчастіше виникає в очних, жувальних, шийних і литкових м'язах. Інтенсивність болю дуже зростає при рухах, пальпації м'язів. Гарячка ремітуючого типу, рідше постійна або переміжна. Еозинофілія досягає 50-60% і більше, часто виявляється лейкоцитоз. Хворі скаржаться на біль голови, безсоння, нудоту, іноді виникає пронос. На шкірі з'являються різноманітні висипання. Пульс частий, спостерігається артеріальна гіпотензія. Летальність при тяжких формах досягає 10-30%.

Ускладнення: міокардит, менінгоенцефаліт, пневмонія, нефрит, тромбоз.

Діагностика. Вирішальне значення може мати трихінелоскопія м'яса, яке вживали хворі. Використовують серологічні реакції та алергічну пробу, які стають позитивними з 2-3 тижня захворювання. В спірних випадках роблять біопсію м'яза хворого.

Лікування в умовах стаціонару. Проводять терапію мебендазолом (вермокс) і мінтезолом. Чим раніше їх призначити, тим кращими будуть результати. В тяжких випадках застосовують глюкокортикоїди. Реконвалесцентів спостерігають до 1 року.

Профілактика. Забороняється вживати в їжу недостатньо відварену чи смажену свинину та м'ясо диких тварин. Важливе значення має трихінелоскопія м'яса. У випадку виявлення паразита воно підлягає утилізації.

Теніаринхоз і теніоз.

Збудник теніаринхозу – бичачий ціп'як, а теніозу – свинячий.

Тіло бичачого ціп'яка складається з великої кіль кості члеників (до 200), завдовжки 7-10м, а свинячий має менше члеників і довжину до 2м.

Обидва захворювання до біогальмінтозів, їх остаточним хазяїном і джерелом інвазії є людина. Паразитують в тонкій кишці, членики, в яких містяться зрілі яйця відриваються і з калом потрапляють у зовнішнє середовище, де відбувається зараження тварин. Людина заражається при вживанні недостатньо термічно обробленого м'яса великої рогатої худоби або свиней, яке містить фіни паразита.

Клініка. Хворі скаржаться на кволість, дратівливість, розлади апетиту,,сну, біль в животі. Членики бичачого ціп'яка можуть активно виповзати з анального отвору, частіше вночі, свинячого – пасивно (при дефекації). У деяких хворих може траплятися непритомність, судоми, синдром Меньєра (періодичні приступи запаморочення з нудотою або блюванням, порушенням рівноваги, погіршенням слуху на одне вухо).

У випадку зараження яйцями ціп'яка в різних тканинах організму людини формуються цистицерки діаметром 5-8мм. При локалізації у головному мозку, міокарді, скелетних м'язах виникають місцеві запальні зміни.

Діагностика. Ґрунтується на виявленні в калі члеників і яєць у зскрібанні або змиві з пері анальних складок. Діагноз цисти церкозу підтверджують за допомогою імунологічних методів.

Лікування в інфекційному стаціонарі. Для дегельмінтизації при теніаринхозі використовують фенасал, дихлосал, трихлосал, ефірний екстракт чоловічої папороті, філіксан, празиквантел, гарбузове насіння. У зв'язку з небезпекою розвитку цистицеркозу при теніозі не використовують фенасал, дихлосал і трихлосал. Свинячого ціп'яка виганяють екстрактом чоловічої папороті. У випадку цистицеркозу використовують празиквантел, глюкокортикоїди та хірургічні методи.

Профілактика. Не вживати в їжу недоварене і недосмажене м'ясо, не пробувати м'ясний фарш. Санітарно-ветеринарні заходи.

ДИФТЕРІЯ.

Це гостра інфекційна хвороба, яка характеризується запальними змінами слизової оболонки пореважно верхніх дихальних шляхів з утворенням фібринозного нальоту і токсичним ураженням серцево-судинної і нервової системи.

Етіологія. Збудник – коринебактерія дифтерії. За культурально- біохімічними типами поділяється на мітіс, гравіс, інтермедіус. Вони виділяють сильний екзотоксин, який спричиняє місцеве запалення та загальну інтоксикацію організму. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, але чутливий до дезінфікуючих засобів і високої температури.

Джерело збудників. Хвора людина, реконвалесцент або здоровий носій токсигенних штамів. Хронічне бактеріоносійство триває довше 6міс.

Механізм і шляхи зараження. Повітряно-краплинний, контактно- побутовий, рідше – аліментарний (молоко).

Клініка. Інкубаційний період триває 2-10 днів. Захворювання розпочинається з підвищення температури, помірного болю в горлі, явищ загальної інтоксикації. Спос-

терігається гіперемія слизової оболонки зіва, мигдалики збільшені, набряклі, на них є щільні сірувато-білі фібринозні нальоти, які важко знімаються шпателем, при цьому слизова оболонка кровоточить. При локалізованій формі нальоти розташовані тільки на мигдаликах (плівки суцільні або у вигляді острівців). При поширеній формі нальоти виходять за піднебінні дужки, язичок, слизову оболонку піднебіння. При комбінованій формі уражається слизова оболонка ротової частини глотки, носа або гортані. Реґіонарні лімфатичні вузли збільшеніі помірно болючі. Токсична форма дифтерії характеризується набряком паратонзилярної та шийної клітковини, значною загальною інтоксикацією.

Діагностика. Окрім клінічних та епідеміологічних даних важливе значення має лабораторна діагностика, яка полягає в заборі матеріалу з уражених місць стерильним тампоном, змоченим в 5% розчині гліцерину, якщо матеріал неможливо доставити до 2годин до лабораторії.

Лікування. Проводиться тільки вумовах стаціонару, в боксах. Основний метод полягає у введенні протидифтерійної антитоксичної сироватки (за Безредко).

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Виявлють хворих і бактеріоносіїв в оточенні хворого, насамперед серед працівників дитячих і медичних закладів.

З'ясовують документально аналіз стану щеплення за допомогою РНГА з еритроцитарним діагности кумом.

Протиепідемічні заходи. Носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізують і санують антибіотиками (тетрациклін, еритроміцин, левоміцетин) впродовж 5-7 днів. Результати перевіряють дворазовим бактеріологічним обстеженням через 3 дні після санації антибіотиками.

За контактними особами встановлюють спостереження (термометрія, огляд рото-

глотки) протягом 7 днів та бактеріологічне обстеження.

Посуд кип'ятять у 2% розчині гідрокарбонату натрію протягом 15 хв або витри-

мують 30хв у 0,1-0,2% р-ні хлораміну, білизну, рушники, іграшки замочують у3% р-ні хлораміну на 20 хв, постільну білизну і верхній одяг обробляють у дезінфекційній камері (паровій або паро формаліновій).

Специфічна профілактика – використання АКДП, АДП,АДП-М, АД-М анаток-

сину. Щеплення вакциною АКДП проводять, починаючи з 3 міс віку і складається з 3 внутрішньом'язових введень 0,5мл препарату з30 -денними інтервалами. За кожним щепленим необхідно забезпечити медичне спостереження протягом 1год. Кожне приміщення, де здійснюють щеплення, має бути забезпечене засобами протишокової терапії.

КІР

Це гостра інфекційна хвороба, яка супроводжується інтоксикацією, гарячкою, запаленням верхніх дихальних шляхів,специфічною енантемою і плямисто-папульоз-ною висипкою.

Етіологія. Збудник – РНК-вірус малостійкий, швидко руйнується під впливом

сонячного світла, УФ-променів.

Джерело збудника- хвора людина. Виділення вірусів починається в останню добу інкубаційного періоду, досягає максимуму наприкінці початкового періоду і закінчується на 5 добу з моменту появи висипань. Всього заразний період триває 10 днів. При наявності ускладнень виділення вірусів може затягнутися до 10 доби від появи висипань. Вірусоносійства при кору не буває.

Єдиний механізм передачі хвороби – краплинний. Через високу вірулентність, інте-

нсивне виділення вірусу захворювання швидко поширюється за межі приміщення, де перебуває хворий.

Клініка. Інкубаційний період триває 9-17днів, після введення імуноглобуліну може продовжитися до 21 дня. Захворювання розпочинається гостро – з підвищення темпе-ратури до 38-39 градусів, нежиттю,кашлю,болю голови, світлобоязні,кон'юнктивіту, обличчя одутле. На слизовій оболонці щік, губ, яснах, частіше навпроти малих корінних зубів появляються дрібні білясті плями, оточені червоним вінчиком, що піднімається над рівнем слизової оболонки інагадують манну крупу (плями Бельського-Філатова-Копліка, які є патогномонічною ознакою кору). Водночас на слизовій оболонці піднебіння спостерігається корова енантема увигляді дрібних червоних плям. На 3-4 день хвороби катаральні явища посилюються, інтоксикація та гарячка зростають, появляється плямисто-папульозна висипка, типова етапність – спо-

чатку вона появляється на обличчі,шиї, за вухами, на 2день поширюється на тулуб і верхні кінцівки, на 3 день – на нижні кінцівки. Характерний кон'юнктивіт, збільшення лімфатичних вузлів.

Профілактика. На кожний випадок захворювання подають термінове повідомленя в СЕС. Хворого на кір ізолюють до 5 дня від початку висипань, при ускладненні пневмонією –на 10днів. Діти, які не були щеплені і не хворіли, при одноразовому контакті з хворим у перші 7 днів можуть відвідувати дитячі заклади. Надалі вони підлягають карантину до 17 дня, а ті, що отримали імуноглобулін, - до 21 дня. В епідемічному осередку встановлюють медичне спостереження з щоденною термомет-

рією, всіх виявлених хворих ізолюють.

Специфічну профілактику здійснюють за допомогою живоі вакцини з штаму Л-16. Планову вакцинацію проводять у віці 12 місяців одноразово підшкірно в дозі 0,5 мл. Роблять ревакцинацію у 6 років тільки тим дітям, у яких результати серологічних досліджень виявились негативними. Імунітет формується у 95-98% вакцинованих. За відсутності протипоказань в епідемічному осередку дітям, які мали контакт з хворими на кір і раніше не були щеплені, вводять вакцину. Ослабленим дітям, а також за наявності протипоказань до введення вакцини призначають протикоровий імуноглобулін: у віці 3-12 місяців-3мл, старшим дітям – 1,5 мл (не пізніше 4-6 дня контакту).

КРАСНУХА

Це гостра інфекційна хвороба, що характеризується помірною інтоксикацією, дрібно-плямистою екзантемою і генералізованою лімфаденопатією.

Етіологія. Збудник належить до тогавірусів, малостійкий – дуже чутливий до температурних коливань, має тератогенну дію (згубно діє на плід).

Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина, яка заразна наприкінці інкубацій-

ного періоду і протягом 5 днів після появи висипань. При вродженій краснусі період

вірусоносійства триває від кількох місяців до2 років. Хвороба передається повітряно-крапельним шляхом, при захворюванні – трансплацентарно. Сприйнятливість до крас-нухи висока, але дещо нижча, ніж до кору. Хворіють переважно діти віком до 7 років.

До 7місяців у немовлят існує вроджений імунітет.

Клініка. Інкубаційний період триває 11-24 доби. Загальний стан погіршується мало.

Температура субфебрильна і навіть нормальна, але може підвищуватися до 38-39 градусів. Провідним симптомом є дрібно- плямиста блідо-рожева висипка, яка появля-

ється в1-2 день захворювання на незміненій шкірі шиї,обличчя, розгинальних поверх-

нях кінцівок, спини,сідниць. Висипання виникають протягом декількох годин, вони рясні, без тенденції до злиття, можуть супроводжуватися незначним свербінням, утримуються 2-3 дні й зникають без пігментації ілущеня.

Характерне збільшення лімфатичних вузлів. Дорослі переносять краснуху тяжче.

У вагітних краснуха призводить до передчасних пологів, внутрішньоутробної загибелі плода, інколи до розвитку внього тяжких уроджених вад. Патогномонічними унього є вроджені катаракта, вада серця, глухота.

Профілактика. Хворий підлягає ізоляції до 5-го дня з моменту появи висипання. Дітей, які спілкувалися з ним, ізолюють з 11-го по 21 день, на колектив накладають карантин терміном 3 тиж. Якщо вагітна спілкувалася з хворим на краснуху, то вона потребує серологічного обстеження в динаміці на наявність антитіл до вірусу краснухи. У разі підтвердження наявності цієї інфекції при вагітності терміном до 12 тижнів доцільним є штучне переривання її.

Профілактичні щеплення проводять моно- або комбінованою вакциною (кір, паротит, краснуха) у 12 місяців, ревакцинацію – моно вакцинацію у 15-16 років (тільки дівчатам).

Дезінфекцію не проводять.

ВИСИПНИЙ ТИФ

Гостра інфекційна хвороба, яка характеризується ураженням судин і нервової системи, супроводжується гарячкою і висипкою на шкірі.

Етіологія. Збудником є рикетсії Провацека. Вони стійкі до низьких температур і висушування, чутливі до нагрівання і дезінфекційних засобів.

Епідеміологія. Джерелом інфекції служать хворі на висипний тиф і хворобу Брілла. Остання є рецидивом висипного тифу, що може виникнути через багато років після першого захворювання. Найбільша заразливість припадає на 1-й тиждень захворювання. Переносник – одежна воша, зрідка – головна, які стають заразними через 4 доби після годування на хворій людині. Заразитись можна при відвідуванні лазні, перукарні, в транспорті. Частота захворювань зростає у зимово- весняний період, залежить від поширення вошей. Сприйнятливість людей до висипного тифу висока.

Для хвороби Брілла характерні спорадичність захворювань при відсутності вошивості та джерела інфекції. Хворіють особи похилого віку. Захворювання спостерігається переважно у великих містах, не має сезонності.

Патогенез. Проникнувши в організм, рикетсії інтенсивно розмножуються в ендотелії дрібних судин, переважно капілярів. Виникають множинні крапкові вогнища запалення, які спричиняють появу висипань на шкірі. Особливо значні зміни відбуваються у судинах головного мозку, що призводить до розвитку менінгоенцефаліту. При появі антитіл до рикетсій настає поступове видужання. Імунітет тривкий. В організмі осіб з імунодефіцитом рикетсії можуть залишатись довічно і викликати рецидив хвороби(Білла).

Клініка. Тривалість інкубаційного періоду становить 6-25 діб (пересічно 2 тиж.). Захворювання починається гостро. Протягом 3 діб температура тіла досягає найвищого рівня.

У початковий період, який триває 3-4 дні, хворі скаржаться на інтенсивний біль голови, безсоння, загальну слабість, дратівливість; вони збуджені. Обличчя гіперемоване, судини склер переповнені кров'ю («кролячі» очі). На перехідних складках кон'юктив і слизовій оболонці м'якого піднебіння нерідко з'являються крапкові крововиливи. Язик при висовуванні тремтить, ніби «спотикається» (симптом Говорова- Годельє). Пульс прискорений, артеріальний тиск низький. Тони серця глухі, на верхівці вислуховують систолічний шум. Часто приєднується бронхіт, пневмонія.

На 5-6 день інтоксикація посилюється й з'являється розеольозно-петехіальна висипка, переважно на бокових поверхнях тулуба, спині, внутрішніх поверхнях кінцівок. На місці щипка або нижче від джгута, накладеного на плече, з'являються крапкові крововиливи, що свідчить про ламкість судин. При тяжкій формі тифу розвивається менінгоенцефаліт: хворі скаржаться на нестерпний біль голови, запаморочення, безсоння. З'являються зорові й слухові галюцинації з психомоторним збудженням. Язик укритий нальотом. Живіт здути