Епідеміологія як наука та епідеміологічний метод

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Епідеміологія -галузь медицини,яка вивчає причини виникнення і шляхи поширення інфекційних хвороб,а також розробляє заходи боротьби з ними,можливість їх запобігання.

Особливістю інфекційних хвороб є їх заразність.

Основним об*єктом епідеміології є епідемічний процес, тобто поширення інфекційних хвороб серед людей. На основі вивчення закономірностей виникнення,поширення, згасання спалахів інфекційних хвороб утвердився епідеміологічний метод дослідження,

який став своєрідним результатом синтезу методів соціальних, біологічних, мікробіоло-

гічних, медичних наук.

У минулому епідеміологія була описовою наукою, а практичні заходи носили емпіричний характер.

Розрізняють загальну і спеціальну частину епідеміології.

Історичний нарис.

З давніх-давен людство мало певні уявлення про заразні хвороби і старалось запобігти їм.Так хворих на лепру ізолювали в особливих дворах прокажених.У Китаї понад три тисячоліття тому вдавалися до варіоляції,тобто штучного щеплення віспи, що призводило до формування несприйнятливості.

Давньогрецький лікар Гіппократ(460-377 рр.до н.е.) яскраво описав клінічну картину ряду інфекційних хвороб.

Д.Самойлович запропонував карантинні заходи.Він довів важливість раннього виявлення першого хворого на чуму та його негайної ізоляції, виявив що перехворілі на чуму мають опірність до цієї інфекції, і залучав їх для роботи в осередках епідемії.

У 1796р. анг. Лікар Е. Дженнер відкрив ефективний спосіб профілактики особливо небезпечної інфекції – натуральної віспи,- запропонувавши щеплення людині коров’ячої віспи(вакцини).

Роберт Кох(1843-1910) відкрив збудників холери, туберкульозу, сибірки.

Мечников розробив теорію фагоцитозу.

Російський мікробіолог Д.Івановський відкрив віруси.

У 1884р. О.Павловський отримав протидифтерійну сироватку.

Працюючи в Одесі, М.Ф.Гамалія провів ряд досліджень з мікробіології, імунології туберкульозу, сибірки, холери, натуральної віспи, висипного та поворотного тифів, а також ввів у науку термін «дезінфекція».

К.І.Скрябін розробив ряд наукових відкриттів в галузі ветеринарної і медичної гельмінтології.

Серед епідеміологів нашого часу особливо вагоме місце посідає Л.В.Громашевський.

Цей видатний вчений відкрив закономірності поширення інфекційних хвороб, розробив

учення про механізм передачі збудників, рушійні сили епідемічного процесу.

Епідеміологічні особливості будь-якої інфекційної хвороби пов'язані з динамікою суспільних явищ (гігієна населених пунктів, стихійні лиха, різні екологічні чинники).

Вони суттєво змінюють властивості збудників і спричинені ними інфекційні процеси.

З'явилися нові вірусні хвороби, особливо небезпечні для людей,-ВІЛ-інфекція,Т-клітинний лейкоз, геморагічні гарячки(мар бузька, ебола, ласса), відкрито новий біологічний тип збудника- пріони- змінені власні білки людини і тварини. Вони не містять нуклеїнових кислот і цим відрізняються від усіх відомих мікроорганізмів.Доведено

Етіологічну роль пріонів у розвитку хвороб головного мозку і м*язової системи.

За відкриття пріонів ам.патологу Стенлі Прусінеру 1997р. присуджено Нобелівську премію.

 

 

ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС.

Епідемічний процес-це безперервний ланцюг взаємозв'язаних між собою інфекційних процесів,що виникають послідовно і проявляються в клінічно вираженій формі або безсимптомно.

Основні ланки епідемічного процесу: джерело збудників інфекції,шляхи передачі збудників,сприйнятливий організм.

ДЖЕРЕЛО ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ

Під джерелом збудника, за Л.В.Громашевським, слід розуміти об'ект, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це свого роду резервуар, якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину.

У ролі джерела може виступати лише такий об'єкт, у якому збудники знаходять необхідні умови для свого існування і розмноження. Оскільки хвороботворні (тобто патогенні) види, як правило, пристосувались до паразитування в організмах людини і тварини, то саме останні можуть бути

 

 

джерелом збудника інфекції. І лише деякі види збудників вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі.

Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяють на антропонози, зоонози і сапронози.

При антропонозах джерелом збудника лише людина (хвора чи здоровий заразоносій). Хвора людина вважається більш небезпечною тому, що виділяє збудників у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекціях припадає на різні періоди хвороби. Так при корі, кашлюку, гепатиті А- це початковий період хвороби. При дезентерії, холері, максимальна заразність

Збігається з періодом розпалу захворювання.

Для зоонозів характерне зараження людини лише віл тварин (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка і інші). Їх збудники адаптувались до безперервної циркуляції серед окремих видів домашніх (сільськогосподарських) і диких тварин. За певних умов людина може заразитися, але після цього сама, як правило, не стає джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Лише деякі інфекційні хвороби, що існують у природі як зоонози, можуть певний час розповсюджуватись у людському середовищі без участі тварин(наприклад легенева форма чуми). Але відносно швидко цей епідемічний процес затухає, а тому не може забезпечити збереження збудника як біологічного виду.

Заразитись можна під час догляду за тваринами (наприклад, великою і дрібною рогатою худобою, свинями), їх забою, зняття шкури, розробки туші, стрижки овець і кіз, споживання сирого молока, недостатньо термічно обробленого м'яса, використання території і приміщення, забруднених хворими особинами. Такі зараження часто носять професійний характер (наприклад, бруцельоз у чабанів).

Деякі патогенні для людини мікроорганізми можуть дуже довго перебувати і навіть, накопичуватись у довкіллі. До них належать збудники легіонельозу, гістоплазмозу, системних мікозів, газової гангрени, лістеріозу, меліоїдозу, а також ВАС.СЕREUS, що спричиняє кишкові інфекції. Спори цих мікробів можуть десятиліттями зберігатися у грунті, а в теплу пору року при високій вологості навіть проростати у вегетативні форми знову переходять у спори. Отже,грунт виступає своєрідним резервуаром цих збудників. Інфекційні хвороби, що спричиняються ними, дістали назву сапронози.

МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ.

Для усіх інфекційних хвороб притаманна контагіозність (заразність). Заразність інфек-

ційної хвороби характеризується індексом контагіозності.цей показник позначає кількість захворілих на 100 чутливих до конкретної хвороби осіб, які були в контакті

з джерелом збудника. Індекс контагіозності вимірюється у відсотках.

Передача збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму складається з

3 послідовних етапів: виділення із зараженого організму, перебування у довкіллі,про-

никнення у новий організм. При сапронозах перший етап відсутній.

При кишкових інфекціях- фекально-оральний механізм зараження; повітряно-крапельний характерний для інфекцій дихальних шляхів; трансмісивний харак-

терний для кров'яних інфекцій.якщо зараження відбувається через переносників.

Парентеральний механізм можливий при медикаментозних втручаннях через не-

достатньо простерилізований інструментарій.Вертикальний забезпечує перехід збудника від матері до плода через плаценту. Контактний механізм властивий для інфекцій зовнішніх покривів. Він здійснюється прямим або непрямим контактом. Інфікування шляхом прямого контакту характерне, зокрема, для таких антропонозів, як: венеричні хвороби, сказ, содоку (хвороба укусу щурів), ВІЛ-інфекція. Збудники цих хвороб малостійкі у довкіллі, тому прямий контакт їм конче потрібний для зараження. Усі інші інфекції цієї групи передаються головним чином непрямим контактом: інфекційний мононуклеоз, корста, сибірка, бруцельоз тощо.

Контактно- побутовий (побутовий) шлях передачі інфекції уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, рушник, іграшки, дверні ручки, ванну тощо). В окремих випадках патогенні мікроби можуть дуже довго зберігатися на об’єктах довкілля, а при переміщенні цих об'єктів-заноситися на нові території. Так, відомі випадки заносу сибірки і гарячки ку при перевезеннях різноманітних предметів і товарів з однієї країни в іншу.

Розповсюдження інфекції прямим (у тому числі й статевим) і непрямим (контактно-побутовим) шляхами здійснюється повільно. Захворювання концентруються переважно у сім'ях, квартирах, виробничих і дитячих колективах.

Одні інфекції проникають через здорову шкіру, інші-лише через ушкодження під час медичних парантеральних маніпуляцій. Через недостатньо простерилізований інструментарій поширюються збудники гепатитів B, C, D, ВІЛ- інфекція та ін. враховуючи те, що збудники цих захворювань проникають лише через пошкодження зовнішніх покривів, використовують термін«рановий механізм передачі», підкреслюючи цим те, що для реалізації епідемічного процесу недостатньо лише простого контакту.

СПРИЯТЛИВІСТЬ ТА ІМУНІТЕТ

Третьою ланкою епідемічного процесу є сприятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутися інфекційний процес у відповідь на вторгнення збудника.

Сприятливісить - це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства.

До багатьох інфекційних хвороб відзначається висока сприйнятливість людей, що пов'язано як з особливостями збудників (їх патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), так і з факторами, що залежать від самого організму. Так, після зараження бактеріями дифтерії, червоного тифу чи вірусом кору звичайно розвивається інфекційна хвороба з яскравими клінічними проявами. У таких випадках говорять про високу сприйнятливість до інфекцій.

Разом зх тим, люди як біологічний вид мають видову несприйнятливість до ряду інфекційних хвороб тварин, що передається за спадковістю.

Відповідно виділяють ще одне поняття, за змістом протилежне до сприйнятливості,- резистентність макроорганізму, тобто природну не сприйнятливість.

Вона базується на багатьох неспецифічних і спецмфічнтх факторах захисту.

До факторів неспецифічної резистентності належать загальні покриви- шкіра і слизові оболонки, що є серйозною механічною першкодою для мікроорганізмів. Окремі ділянки слизової оболонки вкриті миготливим епітелієм, який спияє механічному видаленню мікроорганізмів з її поверхні. Нормальна мікрофлора, що заселяє шкіру і слизові оболонки, є антагоністом для патогенної. Важливу захисну роль відіграють лізоцим, що є у всіх тканинах, шлунковий сік і травні ферменти. Вагомий неспецифічний захист складають фагоцитарна система і ряд гуморальних факторів (нормальні антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон та ін.).

Другою, дуже потужною лінією оборони організму є імунітет - властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших 3-6 міс. життя віл гепатиту А, краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється набутий природний імунітет, який може бути стерильним (коли збудник, що спричинив хворобу, видалений з організму цілком) і нестерильним (при зберіганні живого збудника в макроорганізмі). Стерильний імунітет виникає після пренесення гострих інфекцій, але напруженість його неоднакова. Так, після краснухи, кору, вітрянки, кашлюку, гепатиту А звичайно виникає стійкий довічний імунітет і повторні захворювання трапляються рідко; дифтерія, черевний тиф залишають менш стійкий імунітет; дизентерія і грип характеризуються короткочасним постінфекційним імунітетом. Нестерильний імунітет формується при туберкульозі, бруцельозі та сифілісі, захищаючи організм людини від повторних заражень.

На формування імунітету суттєво впливають різні фактори: індивідуальні особливості організму (в окремих осіб імунітет виробляється сповільнено або не виробляється)

Отож, розрізняють індивідуальний і колективний імунітет.Під колективним розуміють несприйнятливість суспільства до інфекційних хвороб.Він створюється

Внаслідок перенесеної епідемії або завдяки масовій імунізації населення. Вакцина-

ція вважається успішною, якщо після неїв колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. За таких умов створюється достатній імунний прошарок населення.

 

СТАЦІОНАРІ

 

Важливу роль у профілактиці внутрішньошпитальних інфекцій передусім в акушерському стаціонарі відіграють суворе дотримання правил асептики і антисептики, а також ретельна передстерилізаційна обробка медичних інструментів та їх якісна стерилізація.З епідеміологічних міркувань одноразовий інструментарій після використання необхідно негайно утилізувати.В багатопрофільних акушерських стаціонарах створено спеціальні апарати для утилізації різних матеріалів та гінеко-

логічних інструментів, металічних частин шприців, куди доставляють використаний інструментарій. Однак у практичних умовах акушерського стаціонару вони ще не набули широкого розповсюдження. Тому використані одноразові шприци і голки пот-

рібно замочувати у хлоровмісному розчині (3% хлорамін на 1 год),механічно деформувати і помістити в контейнер для використаного інструментарію.

Полімерні матеріали, гумові рукавички (термонестійкі матеріали) стерилізують хімічними розчинами.

Ефективність такого виду стерилізації тим вища, чим ретельніше було проведене попереднє очищення об'єктів, більша концентрація розчину і його температура,

триваліший час витримки.

Перекис водню застосовують у 6% розчині при температурі 18 градусів – експози-ція 6 год.або 50 градусів – експозиція 3 год. Дезоксон-1 використовують у 1% розчині

При 18 градусів впродовж 45хвилин. В етиловому спирті(70 градусному) інструменти

витримують протягом 2годин.

Для холодної стерилізації використовують закритий скляний посуд. Предмети повністю занурюють у розчин на визначений час. Після закінчення експозиції їх двічі занурюють на 5 хв. у стерильну воду, щоразу змінюючи її. Висушені вироби необхідно

зберігати в асептичних умовах (у біксі,вистеленому стерильною серветкою).

Усі вироби медичного призначення, які багаторазово застосовуються при оперативних втручаннях спочатку дезінфікуються (фізичним або хімічним способом), потім підлягають до стерилізаційній обробці і лише потім – стерилізації.

достерилізаційна обробка здійснюється для видалення білкових, жирових, медикаментозних та інших забруднень з метою підвищення ефективності наступної стерилізації і зниження пірогенності.

Якість достерилізаційного очищення інструментів контролюється на наявність за-

лишків крові за допомогою бензидинової, ортотолуїдинової або амідопирінової, а повнота видалення лужних компонентів поверхнево-активних речовин,що входять до складу мийних засобів – за допомогою фенолфталеїнової проби.

При роботі з медичними виробами суворо дотримуйтесь таких вимог.

- - миючи забруднений інструментарій, працюючи з біологічними рідинами, перучи заплямовану кров'ю білизну, обов'язково одягайте рукавички та фартух.

- - Обережно користуйтесь гострими інструментами, бо навіть рукавички не можуть запобігти пораненням ними.

- - викидайте гострі інструменти в контейнери, які не можна проколоти.

- - Негайно витирайте розлиту кров чи ін. біологічні рідини, одягнувши рукавички.

- - Користуйтесь рукавичками для господарських робіт, якщо маєте справу з розбитим скляним інструментом.

- - Завжди закривайте використані голки ковпачками (краще на поверхні столу), щоб ні ви, ні буть-хто інший ними не поранився.

- - Ніколи не знімайте ковпачок звикористаної голки.

- - Очистіть обладнання та робочі поверхні негайно, як тільки вони забрудняться і в кінці зміни.

- - Міняйте рушник для загального користування кожного разу, як тільки він забруднюється, та в кінці зміни.

- - Задля власної безпеки ніколи не їжте на робочому місці, де може бути кров.

 

САЛЬМОНЕЛЬОЗ

Це бактерійне антропозоонозне захворювання, що характеризується переважним ураженням травного каналу з розвитком проносу, зневоднення і за-

гальної інтоксикації організму.

Епідеміологічні спалахи характеризуються як внутрішньолікарняні із значною летальністю серед дітей молодшого віку.

Етіологія. Збудник належить до роду SALMOHELLA. Це грам негативні палички,які за соматичним О-антигеном поділяються на 67 серогруп. Серовари розрізняються за патогенністю для людей і тварин. В новонароджених дітей за-

хворювання пов'язані з S/typhimurium. Збудники стійкі у довкіллі, добре зберіга-

ються при низьких температурах, висушуванні. При температурі 70 гр. гинуть че-

рез 10 хв.

Джерело збудника- велика рогата худоба, свині, птахи (водоплавні), коти, собаки, гризуни. Тварини не завжди хворіють, більшість їх є носіями збудників,

які перебувають у внутрішніх органах і виділяються з сечею, молоком, випорож-

неннями, слизом, містяться сальмонели в яйцях водоплаваючих птахів.

Механізм і шляхи передачі. Основний – фекально- оральний. Фактори передачі - м'ясо тварин, молоко,яйця. Хворі на сальмонельоз люди виділяють збуд-

ника з фекаліями, блювотинням, сечею. Після видужання виділення припиняється, однак деяка частина перехворілих залишається носіями сальмонел. Носії небезпеч-ні від 1 до 3 міс.-гостре носійство, до декількох років – хронічне носійство.

У стаціонар інфекцію заносять хворі діти або бактеріоносії.

Небезпечні м'ясний фарш і продукти, пиготування яких не вимагає значної термічної обробки. У таких продуктах сальмонели здатні не лише зберігатися, але і розмножуватися, що збільшує небезпеку зараження.

Діти, пацієнти лікувальних закладів, особи, ослаблені хронічними захворюваннями, можуть занедужати після проникнення ворганізм мізерної кіль-

кості сальмонел,що може виникнути внаслідок контактно-побутового шляху зараження.

Сальмонельоз реєструється у вигляді спорадичних захворювань і спалахів у лікарнях. При цьому реалізується контактно-побутовий шлях зараження. Насамперед занедужують недоношені діти й ті, які перебувають на штучному вигодовуванні та ослаблені різними захворюваннями.

Інкубаційний період від декількох годин до 3 днів. Захворювання може протікати у гастроінтестинальній (локалізованій формі) та у генералізованій, що

може проявлятися тифоподібним та септикопіємічним варіантом.

Для диференціальної діагностики з іншими захворюваннями потрібно врахувати зеленуватий характер випорожнень.

Основні напрямки епідеміологічного обстеженя. У виявленого пацієнта з'ясо-

вують, з якими продуктами пов'язує свою хворобу. Здійснюють санітарний огляд об'єкта та вивчення різних документів. Залишки продуктів, сировини, змиви з обладнання та випорожнення забирають для бактеріологічного дослідження.

Епідеміологічне обстеження в осередку включає спостереження за контактними (контроль за випорожненнями, термометрія у дітей). Декретованих осіб обстежують бактеріологічно. При групових спалахах доцільно скласти картограму захворювань.

Протиепідемічні заходи.

Заходи стосовно джерела збудника здійснюються, в першу чергу, ветеринарною службою (оздоровлення поголів'я сільськогосподарських тварин і птиць), а також лікувально- профілактичними закладами. З метою запобігання сальмонельозу необхідно правильно організувати забій худоби (припинити подвірний забій, організувати окремі окремі бойні для здорових і для хворих тварин). З огляду на можливість внутрішньолікарняного зараження необхідно своєчасно виявляти хворих і носіїв. Бактеріологічному обстеженню з метою виключення сальмонельозу підлягають усі хворі з деспипсичними явищами, а також діти до двох років, госпіталізовані у соматичні та інфекційні стаціонари. Носіїв сальмонел виявляють серед осіб, яких приймають на роботу, пов’язану з харчовими продуктами, та інших декретованих груп, а також серед дітей, прийнятих у дитячі ясла, садки сиротинці.

Декретовані працівники в разі захворювання підлягають обов’язковій госпіталізації. Інших хворих госпіталізовують, виходячи з клінічних і епідеміологічних міркувань.

Працівників харчових і пррівняних до них підприємств, «організованих» дітей дошкільного віку та усіх дітей до двох років виписують із стаціонару після повного клінічного одужання і дворазового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом.

Спостереження за осередком триває 1 тиждень. Реконвалесценти з числа декретованих осіб підлягають диспансеризації з щомісячним одноразовим бактеріологічним дослідженням калу. Якщо в калі знаходять сальмонел то реконвалесцентка тимчасово усувають від роботи і продовжують і продовжують обстеження і лікування. У разі хронічного ноійства таких осіб переводять на один рік на іншу роботу.

У дитячих лікарнях, де не виключена внутрішньо шпитальна інфекція, хворих ізолюють в окремі бокси чи спеціальні палати. Ізоляції підлягають також підозрілі на сальмонельоз і діти, які контактували з такими хворими.

Для розриву шляхів передачі необхідно наступне.

Не допускати забруднення туші кишковим вмістом при забої і розробці, здійснювати лабораторний контроль продукції на підприємствах. М'ясо, отримане

при вимушеному забої, підлягає знезараженню і вважається умовно-придатним. Необхідно суворо дотримуватися правил транспортування, зберігання та реалізації продуктів, якщо реалізація на ринку, продукти повинні проходити ветеренарно-санітарну експертизу. Використання яєць водоплавної птиці у громадському харчуванні заборонено. Застосовувати основний метод знезараження молока – пастеризацію.

При внутрішньолікарняному спалаху сальмонельозу (дитяче відділення, пологовий будинок) чи ін. заклади, де можлива контактно-побутова передача інфекції, крім ізоляції захворілих, закріплюють персонал за палатою (боксом) і виділяють окремі предмети догляду за кожною дитиною. Соски, шпателі, посуд підлягають кип'ятінню, суворо розмежовується брудна і чиста білизна, приміщення частіше прибирають з обов'язковим застосуванням дезінфекційних засобів.

Стаціонар необхідно тимчасово закрити, провести багаторазову дезінфекцію і поточний ремонт (фарбування, побілка).

Під час групових спалахів з метою локалізації і ліквідації осередку припиняють використання харчоблоків, де харчувалися захворілі.

В короткий термін здійснюють обстеження і виявляють забруднений бактеріями продукт, а також з'ясовують, яким способом у нього потрапили сальмо-

нели.

Налагоджують бактеріологічне дослідження проб запідозрених продуктів, змивів з посуду, а також матеріалу від хворого (блювотних мас, калу, сечі, крові на гемокультуру в перші години хвороби), серологічні дослідження. Етіологія захворювання вважається точно встановленою при збігові сировару сальмонел, виділених від захворілих і з продукту, що призвів до захворювання. Для дослідженя калу збирають останні порції випорожнень (3-5г.) випорожнення беруть у стерильну банку або пробірку з гліцериновим розчином. Промивні води беруть у кількості 50-100 мл. Першу порцію.

В профілактиці сальмонельозу важливе значення має поточна та заключна дезінфекція, дератизація, дезінсекція. Не допустити стикання сирої та готової продукції на усіх етапах обробки, забезпечити надійну термічну обробку, використання морозильних камер для зберігання продуктів, які швидко псуються. Імунізація при сальмонельозі не застосовується. Тваринникам і працівникам м'ясокомбінатів при небезпеці спалаху сальмонельозу дають перорально бактеріо-

фаг,який застосовують і при внутрішньошпитальних спалахах. Школярі, які перехворіли на сальмонельоз після виписки із стаціонару не можуть чергувати на харчоблоках.

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ А, Е

Це вірусні хвороби з переважним ураженням печінки, порушенням обмінних процесів, розвитком жовтяниці.

ГА належить до найпоширеніших у світі кишкових інфекцій. В Украіні ГЕ реє-струється переважно в південних областях.

Збудники обох гепатитів малих розмірів РНК-містні.

Вірус гепатиту А належить до родини пікорнавірусів, роду ентеровірусів. Вит-римує температуру 60 градусів протягом 10-12 год. При кип'ятінні руйнується за

1 хв. Швидко гине під дією ультрафіолетових променів. Стійкість вірусу Е до фізичних і хімічних впливів менша.

Джерело збудника. Віруси гепатитів А та Е виявляють у фекаліях хворих людей. Збудники виділяються в останні дні інкубаційного періоду, протягом усього початкового періоду і зрідка – у наступні дні.

Механізм зараження – фекально-оральний. Шляхи зараження – водний, харчовий.

Інкубаційний період при ГА,Е становить 7-50 днів, частіше від 15 до 30 днів.

Клінічні форми гепатиту – жовтянична, без жовтянична, субклінічна. Періоди хвороби – інкубаційний, початковий(переджовтяничний), жовтяничний, реконвалесценції.

Початковий період проявляється грипоподібним або диспепсичним синдро-мом., триває 2-7 днів. Під час обстеження в цей період відзначають збільшення печінки, ущільнення і підвищення її чутливості, інколи збільшена селезінка. За

2-3 дні до появи жовтяничності склер і шкіри хворі відмічають потемніння сечі і посвітління випорожнень (гіпохолія). У цей період підвищується активність сироваткових ферментів – АлАТ.

Жовтяничний період проявляється істеричністю склер, шкіри. Температура в нормі, сповільнюється пульс, АТ в нормі або дещо знижений. В аналізі крові – лейкопенія, нейтропенія,лімфо-і моноцитоз,ШОЕ в нормі. Білірубін перевищує норму (20 мкмоль/л), при тяжких формах досягає 300-500 мкмоль/л, збільшуються показники тимолової проби.

Коли поліпшується загальний стан, слабшають ознаки порушення пігментного обміну – настає період реконвалесценції. Зменшення рівня білірубіну крові відбувається на другому тижні жовтяниці, атакож різке зниження активності трансфераз, які до 25 дня з моменту появи жовтяниці сягають норми.

Протиепідемічні заходи.

-виявлення та ізоляція хворих

-спостереження за контактними впродовж 35 діб при гепатиті А та 40 діб при гепатиті Е.

-контроль джерел водопостачання, роботи очисних та каналізаційних споруд, об'єктів громадського харчування тощо

-забезпечення належного санітарно-протиепідемічного режиму у дитячих закладах, лікувальних та навчальних установах, де може відбутися інфікування

-в епідемічних осередках здійснювати поточну та заключну дезінфекцію 3% розчинами хлоровмістних препаратів, а також камерну дезінфекцію.

-виписка реконвалесцентів зі стаціонару за умови клінічного одужання і нормалізації біохімічних показників крові.

-використання специфічної профілактики при ГА – пасивна імунізація донорським імуноглобуліном, що містить високий титр антитіл до вірусу. Дітям дошкільного віку вводять 0,75 мл. учням молодших класів – 1,5мл, старшокласникам і дорослим – 3 мл 10% препарату. Створений імунітет коротко-часний (до 3-4 міс.) Планова імуноглобулінопрофілактика показана особам (переважно дітям), котрі контактували з хворими в епідемічних осередках або виїжджають у регіони з високою захворюваністю на гепатит А.

Специфічна профілактика ГЕ не розроблена.

Після перенесеного ВГ протягом 6 міс дають звільнення від важкої фізичної праці. Через місяць після виписки хворого обстежують в інфекційному стаціонарі, де він лікувався або у КІЗ. Огляд через 3 і 6 міс. У 10 – 25% реконвалесцентів можуть спостерігатися залишкові клінічні й біохімічні зміни – постгепатитний астеновегетативний синдром, дискінезія жовчовивідних шляхів, гепатомегалія без порушення функції печінки, постгепатитна функціональна гіпербілірубінемія.

Особливістю гепатиту Е є висока летальність серед вагітних, яка незважаючи на лікування може досягти 30-40%, а на 40 тижні вагітності – 70%.Такий рівень летальності для ГЕ і в перші дні після пологів.

 

ГЕЛЬМІНТОЗИ

Це хвороби, які спричиняються паразитичними червами, викликають алергі-

зацію організму, інтоксикацію, порушення функції різних органів і систем.

Найчастіше реєструються – аскаридоз, ентеробіоз, стронгілоїдоз, трихоцефа-

льоз, трихінельоз, теніаринхоз, теніоз, ехінококоз, альвеококоз, опісторхоз.

Паразитування гельмінтів в організмі людини називається інвазією.

Класифікація.

Розрізняють 3 типи гельмінтів – круглі черви, плоскі черви,стрічкові.

За епідеміологічними особливостями виділяють біогельмінтози, геогельмін-

този. При геогельмінтозах паразити починають розвиватися в організмі людини, а далі – виносяться до неживого субстрату (найчастіше – у грунт). На нашій терито-

рії із геогельмінтозів реєструються аскаридоз, трихоцефальоз.

При біогельмінтозах початковий період розвитку паразитів відбувається в організмі людини, а подальші – в організмі тварин. До біогельмінтозів належать опісторхоз, трихінельоз, теніаринхоз, теніоз, ехінококоз, альвеококоз.

Якщо яйця і личинки гельмінтів виділяються з організму людини зрілими і не потребують розвитку в проміжному хазяїні чи довкіллі, а відразу здатні інвазувати ту ж чи іншу людину – контактні гельмінтози.

Аскаридоз (Ascaris lumbricoides).

Паразит – круглий глист, інвазія якого – в організмі людини, де живе близько року. Самки виділяють за добу 200 тис. яєць, що виводяться з калом.За сприятливих умов (температура вище 12 градусів, вологість вище 8% із них у грунті розвиваються личинки. Зараження відбувається при контакті з грунтом, а також при вживанні овочів, якщо не дотримуватися елементарних навиків гігієни.

Хворі на аскаридоз безпосередньої небезпеки не становлять, так як інвазована людина не передає аскаридоз, а збудники, які виділяються з фекаліями повинні дозріти у грунті до стадії інвазії.

Перебіг захворювання характеризується алергічним компонентом (еозинофілія крові, еозинофільні інфільтрати в легенях), що зумовлено міграцією личинок гельмінта у кров'яному руслі на початковій стадії захворювання. Розвиток паразита у кишках супроводжується розладами функції травної системи.

Дегельмінтизація. Застосовуються такі препарати – комбантрин, левам ізол, мебендазол.

Протиепідемічні заходи. Спрямовані на розрив механізму передачі іпроводяться в таких напрямках – санація джерела збудника інвазії та оздоровлення навколишнього середовища і охорона його від фекального забруднення. Джерела збудника інвазії виявляють шляхом обстеження фекалій на наявність яєць аскарид за методом Фюлеборна, Калантарян або Като.

Епідеміологічний нагляд. При виявленні випадку аскаридозу направляють термінове повідомлення до СЕС. Епідеміологічний нагляд включає спостереження за рівем ураженості населення аскаридозом у конкретних регіонах, гельмінтологіч-

не обстеження грунту, овочів, фруктів, стічних вод. В епідемічних осередках фекалії підлягають тривалому (мінімум 1 рік) компостуванню.

 

ТРИХОЦЕФАЛЬОЗ.

Хронічний геогельмінтоз, зараження яким відбувається при проковтуванні зрілих яєць збудника. Паразит міститься в сліпій кишці і висхідній частині товстої кишки, людини, яка заразилася.

Паразит – волосоголовець. Самка відкладає яйця на стадії зародка, котрі з фекаліями виділяються назовні. Яйця коричневого кольору, овальної форми.

Зараження відбувається при проковтуванні інвазійних яєць, з яких при попаданні у кишки звільняються личинки, які дальше проникають у ворсинки слизової оболонки тонкої кишки, котру вони через 3-10 днів залишають проникають до товстої кишки і прикріплюються до її стінки.

Єдиним джерелом збудника інвазії є людина. Оскільки з фекаліями виділяються неінвазовані яйця, то хворий безпосередньої небезпеки не становить.

Дегельмінтизацію проводять вермоксом, дифезилом, нафтамоном, бемосатом.

Особливості епідемічного процесу та протиепідемічні заходи.

Недостатній санітарний благоустрій населених місць, удобрення городів незнешкод-

женими фекаліями створюють передумови для поширення цієї інвазії. В природних умовах яйця волосоголовця більш стійкі, ніж яйця аскарид.

Діагностика трихоцефальозу проводиться шляхом обстеження фекалій на наявність

яєць волосоголовця методом Фюлеборна, Калантарян,Като. Інвазовані підлягають дегельмінтизації.

В профілактиці важливе значення має систематичне спостереження за рівнем ура-

женості населення, особливо груп ризику, професія,яких пов'язана з роботою на очищувальних спорудах або з грунтом, забрудненим фекаліями. При виявленні випадку трихоцефальозу подається термінове повідомлення СЕС.

СТРОНГІЛОЇДОЗ

Гельмінтоз, зараження яким відбувається шляхом проникнення інвазивних личинок паразита крізь шкіру або слизові оболонки. Захворювання хронічне, підтри-

мується можливістю ауто інвазії, поребігає з дисфункцією органів травної та нервової систем, із значною алергізацією організму, що виявляється еозинофілією, свербінням та періодичними уртикарними висипаннями. Хвора людина виділяє в навколишнє середовище рабдитоподібних неінвазованих личинок, які у фекаліях або в грунті перетворюються на інвазійні.

Стронгілоїдоз найбільше поширений у тропічних країнах з вологим жарким кліматом. У західному регіоні України це захворювання сягає 4,4-8,2%. Можливий летальний кінець внаслідок неспинної діареї, котра призводить до загальної кахексії

та зневоднення організму.

Ускладнення. Виразки тонкої кишки з кровотечами, перфорація, перитоніт,гепа-тит, панкреатит.

Діагностика. Мікроскопічне знаходження личинок у калі, дуоденальному вмісті, мокротинні та сечі. В загальному аналізі крові – еозинофілія сягає 70-80%, ШОЕ-40-60мм/год.

Лікування. Мінтезол, десенсибілізуючі засоби. При своєчасно розпочатому лікуванні прогноз сприятливий.

Профілактика. В ендемічних осередках ризиковано ходити босоніж і лежати на голій землі. Необхідно дотримуватися особистої гігієни.

ТРИХІНЕЛЬОЗ.

Паразит – трихінела є живородячою. Трихінелами найчастіше уражені вовки, собаки, лисиці, щури, миші. В організм людини паразит потрапляє при споживанні сирого або недостатньо термічно обробленого м'яса свиней або диких кабанів. У процесі перетравлення його трихінели звільняються із капсул, занурюються в слизову оболонку тонкої кишки і за 1-1,5 доби дозрівають. Статевозрілі самки відкладають велику кількість личинок, які з лімфою і кров'ю розносяться по організму та осідають у поперечносмугастих м'язах, головним чином міжреберних, жувальних, язика, глотки, діафрагми, очей. Протягом 18-20 днів личинки дозрівають і згортаються у спіралі. Довкола них формується сполучнотканинна капсула, яка з часом вапнується. У такому стані личинки можуть зберігати життєдіяльність 25 років і довше. Сприйнятливість людей висока. Захворювання частіше групові, можливі повторні інвазії.