Фольк-концерт «Крокове колесо»

 

«Кроковеє колесо» - твір, жанр якого авторка окреслила як фольк-концерт для жіночого хору на народні тексти. Звертаючись до народної пісенної поезії, А. Гаврилець не цитує мелодій пісень, а подібно до Лесі Дичко у кантаті «Червона калина», знаходить власне музичне втілення народної поетичної мудрості. А. Гаврилець також не ставила собі за мету створити щось на зразок «попурі» чи «віночка українських пісень», де одна пісня змінюється іншою, і разом вони утворюють загальну народнопісенну панораму. Композиторка має дещо іншу мету: для неї музично-поетичний матеріал є лише мате- ріалом, з якого вона вибудовує свою драматургію. Увесь відібраний нею поетичний матеріал, переосмислений у звукових формах, стає засобом для втілення власної художньої ідеї, побудови власної музично-драматургічної конструкції.

«Кроковеє колесо» – розгорнута двочастинна композиція, об’єднана єдиною потужною художньою ідеєю, в основу якої покладено образ Сонця як першооснови життя на Землі, як Божественного начала, якому поклонялися споконвіків наші предки. Упродовж цілого твору домінує лише один образ – Сонце, воно є ніби головним героєм усього.

Цей твір написаний у 2004 році на замовлення Квітки Кондратської, хорового диригента і керівника хору «Веснівка» з Канади (м. Торонто). Створений на честь 40-річного ювілею цього колективу і йому присвячений. Одначе у процесі розгортання музичного матеріалу цей образ зазнає значних емоційно-драматургічних змін. Якщо у першій частині відтворено образ Сонця в контексті веснянкових, ігрових образів, і ця частина умовно пов’язана з періодом Весни, то у другій переважають більш експресивні образи, пов’язані з динамікою дії і символізують собою прихід Літа. Як і в природі відчуваємо поступове наростання тепла з настанням Літа, так і в музиці другої частини твору чуємо дещо тривожні інтонації, спостерігаємо «закипання» емоцій, прискорення дії, що призводить до свого апогею, до так званої смислової кульмінації, де на найвищому драматургічному й емоційному рівні звучить фінальна пісня «Запалилася вишня-черешня од Сонця».

Слід зауважити, що музична канва цього твору творилася з поетичних текстів українських народних пісень здебільшого обрядового характеру. Народнопоетичні тексти підбиралися за принципом яскравості і виразності їхніх образів, а також контрастного чергування усіх цих образів. Відповідно, принцип контрасту закладений і у музичному втіленні цієї художньої ідеї. Усі вісім пісень, які лягли в основу хорового концерту, стали

тим своєрідним «будівельним» матеріалом, з якого постала уся ця музична архітектоніка. Усі пісні різні за своїм характером, образним наповненням, за мелодичними і ладогармонічними характеристиками. Різняться вони і за регіональним походженням: від Наддніпрянщини через Полісся аж до Лемківщини. При всій розмаїтості цих унікальних шедеврів української усної поетичної творчості, усі вони органічно поєдналися у єдиній музично-поетичній композиції завдяки спільному глибинному розумінню гармонії і краси, що являє собою суть українського світовідчуття.

Дві частини концерту співвідносяться між собою за принципом контрасту доповнення, тобто являють собою доволі цілісний образ, у якому головна лінія лише збагачується деякими новими відтінками змісту. Авторські ремарки щодо характеру виконання – у першій частині «Радісно», у другій «Урочисто» – вказують, відповідно, на перевагу танцювально-обертового руху у першій частині, та гімнічно-ритуального поступу – у другій. За ладотональною основою фольк-концерт вибагливо поєднує принципи дванадцятитонової діатоніки, теоретичне обґрунтування якої здійснив її учитель Мирослав Скорик, і модерне трактування дисонантних напластувань, які вказують на засвоєння новітніх засад композиторського письма.

Дуже точно знайдене авторкою жанрове визначення «Крокового колеса»: фольк-концерт. Адже, з одного боку, тут, безперечно, збережена весняно-купальська обрядова основа, якою передбачено ведення колом спільного хороводу. Цей танець прикметний ще й тим, що він є символічною лінією, яку композиторка цікаво відтворює в графіці свого письма. У цій грі хлопці і дівчата беруться за руки, утворюють замкнене коло, а на площині кола ставлять три кілочки, ніби по кутах уявного трикутника. Потім гурт співає пісню, а на вибраних словах ведучий-хлопець розриває коло і веде учасників гри змійкою, спочатку перед першим кілком, потім поза другим, потім знову перед третім, і так увесь час. Таким чином, утворюється нескінчена крива лінія, яка то сходиться в коло, то знову від нього розходиться. Цю нескінченну лінію, яка то змикається у колоподібному русі окремих хорових голосів, то знову розмикається на вибагливе звивисте мереживо, дуже винахідливо імітує композиторка у розташуванні партій у фактурі. Мелодична лінія вільно в’ється поміж голосами, що створює враження водночас і об’ємного та імітує переклички учасників гри, коли кожен із «персонажів» передає свою фразу наступному. Функцію «кілочків» виконують у цій грі інтервальне співвіднесення двох кварт: спочатку ре – соль – до, потім – наприкінці першої вони зміщуються по вісі – ля – мі – сі.

У другій частині композиторка доволі вільно застосовує ладогармонічні барви, особливо ж фраза «Проти Івана сонце іграло» і деякі аналогічні відзначаються застосуванням емансипованих дисонансів. В останньому фінальному акорді знову сходяться початкові опори – ре – соль – до, таким чином утворюючи смислову арку всього циклу.