Есе як вид письмової навчальної роботи

Індивідуалізація сучасних суспільних відносин та, як наслі­док, індивідуалізація сучасної професійної освіти відкриті для за­сто­сування нових ефективних форм діяльності, в т.ч. навчальної. Ось чому есе (трансформований, адаптований, змінений жанр літератури) набуває все більшої популярності як вид письмової самостійної роботи українського студента, а саме: як твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування з конкретного питання, проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне тракту­вання теми.

Есе припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестан­дарт­ного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії. Однак все це призводить як до різних трактувань цього виду письмової роботи, так і до різних спроб його фор­малізації.

Зауважимо, що на відміну від реферату, який адресується будь-якому читачеві, тому традиційно починається зі слів: «Я хочу розповісти про…», а закінчується словами: «Я можу сформувати наступний висновок…», есе – це ближче до репліки, що адресується підготовленому читачеві. Тобто людині, яка вже має уяву, про що йде мова. Власне, така «адресність» дозволяє автору есе зосередити увагу на розкритті нового змісту, а не нагромаджувати різними службовими деталями викладення матеріалу в письмовому форматі.

Звернімося до деяких спостережень викладачів та методистів щодо есе як виду письмової творчості. «Що таке есе, ніколи досконало не було визначено», - стверджує один із енциклопедичних словників, тоді як інший додає більшої категоричності: «Есе не може бути приведеним до будь-якої дефініції». Ця «невизначеність» становить особливу природу есе. І все ж є можливість виділити певні загальні ознаки, принципи виду письмової діяльності, які найчастіше зустрічаються в енциклопедичних словниках, а саме: есе – це суб’єктивний, індивідуальний, самостійний простір, де формуються позиції, висловлюються думки, передбачення та демонструється відповідне індивідуалізоване ставлення.

Тому, головна місія та мета есе – це самостійне бачення студентом проблеми, питання, теми на підставі опрацьованого матеріалу та аргументів, у відповідності до обраного підходу, стилю тощо.

Зауважимо, що не потрібно розглядати есе виключного як фор­му рубіжного контролю знань. Перш за все – це форма ви­ра­ження теоретичного пошуку творчого студента, який здатний підвестися над формалізованим характером академічного (тради­ційного) реферату і запропонувати собі та викладачеві письмову роботу абсолютно іншого рівня культури навчальної діяльності. На відміну від інших прийомів, методів контролю й перевірки знань, метою есе є діагностика продуктивної, творчої складової пізнавальної діяльності студента, який припускає аналіз ін­фор­мації, його інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фак­тів, підходів і альтернатив, формулювання висновків, особисту оцінку тощо.

Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному фор­мулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і по­нять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, вчить ви­користати приклади, цитати, необхідні аргументи за від­по­від­ною темою.

Аналізуючи закордонний і вітчизняний досвід застосування есе, можна говорити про імовірні чотири форми використання його, а саме:

1) есе — самостійна творча робота із запропонованої викла­дачем теми або переліку тем для самостійного вибору студентами (виконується як домашня, позааудиторна робота);

2) есе — 30-хвилинна контрольна (або самостійна) робота з вивченого навчального матеріалу та в межах аудиторних умов;

3) есе — 10—15-хвилинний вільний твір для закріплення й опрацювання нового матеріалу (звичайно, пишеться наприкінці заняття або наприкінці етапу заняття, в умовах аудиторної діяль­ності);

4) есе — 5-10-хвилинний вільний твір з метою підведення під­сумків аудиторного заняття й фіксування сформованих на занятті думок і висновків по темі (найчастіше дається завдання написати, що студенти довідалися по новій темі, або сформувати одне пи­тан­ня, на яке вони так і не отримали відповіді).

Для перших двох видів есе тема формулюється найчастіше ви­кладачем у вигляді проблемного питання, що має спонукати сту­дентів до міркування, а не тільки до логічної побудови відповіді з окремих понять і визначень. Наприклад, по темі умовного навчального курсу «Радіо» питання для есе може бути сфор­му­льовано у наступний спосіб: «Радіо: суспільна служба, під­приєм­ництво чи парадокс вибору?» А до теми умовного навчального курсу «Журнали» питання для есе може бути задане у такий спосіб: «Чому українські кіоски періодичної преси переповнені російськими та зарубіжними журналами?»

Останні два, із вищезазначених, види есе задаються питанням, що допомагає закріпити у студентів виниклі в ході аудиторного заняття думки й висловити своє особисте ставлення до на­в­чаль­них проблем, по темі.

Якщо перші два, із вищезазначених, види есе оцінюються ви­кла­дачем на оцінку, то інші залишаються без оцінки й часто на­віть не перевіряються (в традиційному значені цього слова), а слугують, в першу чергу, для організації зворотного зв'язку «студент-викладач» («старий» і «новий» досвід особистості, якщо визначати завдання більш чітко).

На наш погляд, потрібно відокремлювати щонайменше два види есе, діаметрально протилежних за цілями в навчальній роботі. Есе–1 (умовне позначення) – вид творчої письмової роботи, яку можливо (і це умовний показник) рекомендувати студентам, які цікавляться змістом навчального курсу, предмета, галуззю знань, для кого, в кінці кінців, написання традиційного реферату не представляє особливих труднощів. Рамки формату есе-1 дозволяють студентам більш широко продемонструвати всі свої креативні можливості.

Окрім творчого есе–1, в навчальній практиці під тією ж на­звою використовується есе–2 (також умовна назва). Це більш чіт­ка та регламентована форма викладення інформації, коли міс­це, час роботи є обмеженими. В такому виді від студента буде вима­гатися головне: продемонструвати розширений план від­повіді на тему. При цьому, тези мають бути частиною єдиного тексту, а не різновидами окремих думок автора. Крім того, есе–2 – це завжди основа для доповіді, аналітичної записки, інших форм сучасної комунікації в науці, політиці, бізнесі тощо.

Таким чином, до першочергових завдань написання есе маємо віднести таке:

- стимулювання студентського самостійного теоретичного пошуку або узагальнення практичного досвіду вирішення проб­лем, розгляду ситуацій, явищ тощо;

- реалізація студентського творчого, креативного наміру та суб’­єк­тивних передбачень, суб’єктивного ставлення до проблем, форм та методів їх практичного вирішення, що являє собою сво­єрідний “монолог” під час дискусії, можливо і саму дискусію, де чітку роль займає автор – студент;

- демонстраціязнань, враховуючи вимоги навчального пла­ну, мету, завдання навчальної дисципліни, додатково опрацьовані матеріали, зібрані та узагальнені аргументи, а також демон­страція самостійної позиції студента;

- розвитокзмістовності співпраці «студент – викладач», «но­вого та старого».

НОТАТКИ на полях

Есе – це творчий індивідуалізований навчальний процес

 

ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ.

ЕСЕ - це самостійна письмова робота на тему, запро­поновану викладачем (тема може бути запропонована також студентом, але обов'язково повинна бути погоджена з викладачем).

Мета есеполягає в розвитку навичок самостійного творчого мислення й письмового послідовного викладу власних думок. Пи­са­ти есе надзвичайно корисно, оскільки це дозволяє авторові нав­чи­тися чітко й грамотно формулювати думки, структурувати інформацію, використовувати основні категорії аналізу, виділя­ти причиново-наслідкові зв'язки, ілюструвати поняття від­по­від­ними прикладами, аргументувати свої висновки; володіти науко­вим стилем мовлення.

Есе повинне містити: чіткий виклад суті поставленої проб­леми, включати самостійно проведений аналіз цієї проблеми з ви­ко­ри­станням концепцій і аналітичного інструментарію, розгля­ну­того в рамках дисципліни, висновки, що узагальнюють автор­сь­ку позицію з поставленої проблеми.

Залежно від специфіки дисципліни, форми есе можуть знач­но диференціюватися. У деяких випадках це може бути аналіз наявних статистичних даних з досліджуваної проблеми, аналіз ма­теріалів із засобів масової інформації й використання до­слі­джуваних моделей, докладний розбір запропонованого завдання з розгорнутими думками, підбір і детальний аналіз прикладів, що ілюструють проблему тощо.