Дайте економічну інтерпретацію прямої та двоїстої задач лінійного програмування.

Кожна задача лінійного програмування пов’язана з іншою, так званою двоїстою задачею.

Економічну інтерпретацію кожної з пари таких задач розглянемо на прикладі виробничої задачі:

Задача №1 Пряма задача: max F = c₁x₁ + c₂x₂ + … + c_nx_n

за умов:

.

Необхідно визначити, яку кількість продукції кожного j- го виду необхідно виготовляти в процесі виробництва, щоб максимізувати загальну виручку від реалізації продукції підприємства.

Причому нам відомі: наявні обсяги ресурсів — ; норми витрат і- го виду ресурсу на виробництво одиниці j- го виду продукції — , а також — ціни реалізації одиниці j-ої продукції.

Розглянемо тепер цю саму задачу з іншого погляду. Допустимо, що за певних умов доцільно продавати деяку частину чи всі наявні ресурси. Необхідно визначити ціни ресурсів. Кожному ресурсу поставимо у відповідність його оцінку . Умов­но вважатимемо, що — ціна одиниці і- го ресурсу.

На виготовлення одиниці j- го виду продукції витрачається згід­но з моделлю прямої задачі (3.1)—(3.3) m видів ресурсів у кількості відповідно . Оскільки ціна одиниці і- го виду ресурсу дорівнює , то загальна вартість ресурсів, що витрачаються на виробництво одиниці j- го виду продукції, обчислюється у такий спосіб: .

Продавати ресурси доцільно лише за умови, що виручка, отримана від продажу ресурсів, перевищує суму, яку можна було б отримати від реалізації продукції, виготовленої з тих самих обсягів ресурсів, тобто: .

Зрозуміло, що покупці ресурсів прагнуть здійснити операцію якнайдешевше, отже, необхідно визначити мінімальні ціни одиниць кожного виду ресурсів, за яких їх продаж є доцільнішим, ніж виготовлення продукції. Загальну вартість ресурсів можна виразити формулою: .

Отже, в результаті маємо двоїсту задачу ( Задача №2 ):

за умов:

Тобто необхідно визначити, які мінімальні ціни можна встановити для одиниці кожного і- го виду ресурсу , щоб продаж ресурсів був доцільнішим, ніж виробництво продукції.

Зауважимо, що справжній зміст величин — умовні ціни, що виражають рівень «цінності» відповідного ресурсу для даного виробництва.

Задача №2 є двоїстою або спряженою до задачі №1, яку називають прямою (основною, початковою).

Поняття двоїстості є взаємним. По суті мова йде про одну і ту ж задачу, але з різних поглядів. Дійсно, не важко переконатися, що двоїста задача збігається з початковою. Тому кожну з них можна вважати прямою, а іншу — двоїстою.

Симетричність двох таких задач очевидна. Як у прямій, так і у двоїстій задачі викорис­товують один набір початкових даних: , ; . Крім того, вектор обмежень початкової задачі стає вектором коефіцієнтів цільової функції двоїстої задачі і навпаки, а рядки матриці А (матриці коефіцієнтів при змінних з обмежень прямої задачі) стають стовпцями матриці коефіцієнтів при змінних в обмеженнях двоїстої задачі. Кожному обмеженню початкової задачі відповідає змінна двоїстої і навпаки.

Як правило, кажуть про пару спряжених задач лінійного програмування.