Характеристика інноваційної інфраструктури.

 

У інноваційну інфраструктуру включаються організації, фірми, об'єднан­ня, що охоплюють весь цикл здійснення інноваційної діяльності від генерації нових науково-технічних ідей і їх відробітку до випуску і реалізації наукоємкої продукції, що є сукупністю взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих один одного систем і відповідних їм організаційних елементів, необхідних і достатніх для ефективного здійснення даних видів діяльності.

Ринкова орієнтація цієї інфраструктури визначатиме її здатність забезпечувати виконання всіх своїх функцій в умовах сучасної ринкової економіки і можливість швидкої адаптації до постійних динамічних змін. Кінцевою метою формування інфраструктури повинне бути не просто створення конкретних го­сподарюючих суб'єктів для ефективнішого ведення ними науково-технічної і інноваційної діяльності, а забезпечення здійснення їх сукупної діяльності на користь суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структур­ну перебудову і зміну номенклатури продукції, що випускається, посилення її конкурентоспроможності і привабливості для внутрішнього і зовнішнього рин­ків, створення нових робочих місць і збереження науково-технічного потенціа­лу.

До інноваційної інфраструктури належать:

• виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри та бізнес-інкубатори);

• об'єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази та мережі);

• заклади з підготовки та перепідготовки кадрів у галузі техноло­гічного менеджменту;

• фінансові структури (фонди бюджетні, позабюджетні, венчурні, страхові);

• система експертизи (центри, спроможні зробити експертні вис­новки для виробників, інвесторів, страхових служб тощо);

• об'єкти патентування, ліцензування й консалтингу;

• система сертифікації, стандартизації та акредитації.

Усі об'єкти інноваційної інфраструктури повинні працювати уз­годжено, не створюючи перешкод протягом усього циклу іннова­ційного процесу: від проведення наукових досліджень і розроблень до створення, освоєння виробництва та виведення на ринок нової наукомісткої продукції. Процес створення інноваційної інфра­структури тривалий. У таких країнах, як США, Німеччина, Японія він тривав упродовж 10—15 років.

Ознаками інноваційної інфраструктури є:

• поширення її в усіх регіонах у вигляді інноваційно-технологіч­них центрів або інжинірингових фірм, які можуть вирішувати завдання функціонально повного інноваційного циклу зі здачею об'єкта інноваційної діяльності «під ключ»;

• універсальність, що дає можливість забезпечити реалізацію інно­ваційного проекту в будь-якій галузі виробництва або обслугову­вання;

• професіоналізм, що грунтується на якісному обслуговуванні за­мовника або споживача;

• конструктивність, що забезпечується орієнтацією на кінцевий результат;

• високий рівень науково-технічного потенціалу;

• кадрова забезпеченість, насамперед керівниками інноваційних проектів і можливість постійного оновлення персоналу іннова­ційної інфраструктури;

• фінансова забезпеченість;

• високий рівень інструментальних засобів, що сприяють приско­ренню отримання кінцевого результату;

• гнучкість, що забезпечує пристосування інноваційної інфрас­труктури до вимог ринку та зовнішньої кон'юнктури.

Інноваційна інфраструктура визначає темпи розвитку економі­ки країни і зростання добробуту населення. Досвід розвинутих країн засвідчує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення й реалізації інновацій, найефективніший механізм інноваційної ді­яльності.

Україна має певні передумови для швидкого створення та ус­пішного розвитку мережі інноваційної інфраструктури:

- високий освітній та інтелектуальний рівень населення;

- роботу в межах аутсорсингових схем (розробка програмного за­безпечення, інтернет-контент, системний аналіз, консалтинг);

- достатню кількість кваліфікованої робочої сили (за експертними оцінками в Україні налічується 12—15 тис. висококваліфікова­них фахівців у галузі інформаційних технологій;

- велику кількість незадіяних «проривних» технологій, що перебу­вають у стадії готовності до впровадження;

- кілька великих і малих індустріальних регіонів із розвинутою ви­робничою інфраструктурою;

- значну мережу потужних наукових установ та освітніх закладів;

- широке розуміння суспільством ролі науки, технології і творчої особистості щодо виживання України та її перспектив на май­бутнє.

В Україні й досі наукомісткі виробництва, технологічне онов­лення, вчасне впровадження наукових відкриттів, бюджетне фі­нансування академічної науки залишаються найактуальнішими проблемами. Саме ці проблеми змусили науковців шукати нових форм організації та фінансування НДДКР, які відповідали б но­вим економічним умовам.

Процес створення технопарків та інкубаторів інноваційного біз­несу, інноваційних центрів і структур інших типів, незважаючи на доволі потужний науковий і промисловий потенціал, перспектив­ність і можливості розвитку у багатьох регіонах України, перебуває на початковій стадії. Він є несистемним, епізодичним. Немає дер­жавної довгострокової програми розвитку. Активізація цього про­цесу значною мірою залежить від ініціативи органів місцевої влади, окремих інституцій і підприємств.

 

5. Зміст, завдання та функції інноваційного менеджменту.

 

Інноваційний менеджмент є самостійною областю економічної науки і професійної діяльності, направленою на формування і забезпечення досягнення будь-якою організаційною структурою інноваційних цілей шляхом раціональ­ного використовування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Безпо­середнім об'єктом інноваційного менеджменту якого виступають інноваційні процеси у всій їх різноманіт­ності, здійснювані у всіх сферах господарства.

Інноваційні процеси є достатньо специфічним, масштабним, складним і різноманітним за своїм змістом об'єктом управління, який для ефективного роз­витку вимагає використовування спеціальних форм і методів управлінської дії. У сучасних умовах корінного реформування економіки країни, коли нововве­дення стали неодмінним елементом всіх структур від органів державного управління до середніх і малих підприємств, використовування наукових мето­дів інноваційного менеджменту стає важливим чинником економічного розвит­ку країни, виживання і комерційного успіху будь-якого підприємства.

Зміст поняття «інноваційний менеджмент» можна розглядати принаймні в трьох аспектах: 1) наука і мистецтво управління інноваціями; 2) вид діяльності і процес ухвалення управлінських рішень в інноваціях; 3) апарат управління інноваціями.

Як наука і мистецтво управління інноваційний менеджмент базується на теоретичних положеннях загального менеджменту.

Як вид діяльності і процес ухвалення управлінських рішень інноваційний менеджмент є сукупністю процедур, що становлять загальну технологічну схему управління інноваціями на ІП. Ця сукупність складається з окремих напрямів управлінської діяльності, часто званих функціями менеджменту, кожне з яких розпадається на окремі етапи, виконувані в певній послідовності. Склад функцій і задач управління може бути регламентований залежно від рівня інноваційної системи (народне господарство в цілому, галузь промисловості, окремий інноваційний проект або розробка) і умов її функціонування. Виконання кожної із задач управління або здійснення окремої функції менеджменту незмінно пов'язане з ухваленням певних управлінських рішень. Цей найвідповідальніший елемент менеджменту складає суть діяльності менеджера в інноваційній сфері. Менеджмент передбачає встановлення певних вимог до рівня обгрунтування управлінських рішень, методам і процедурам їх підготовки, ухвалення і реалізації.

Як вид діяльності інноваційний менеджмент припускає розподіл задач і закріплення процедур за їх конкретними виконавцями - керівниками різного рівня.

Інноваційний менеджмент як апарат управління інноваціями припускає структурне оформлення інноваційної сфери. Інноваційні процеси виникають і здійснюються певними співтовариствами людей, що свідомо координують свою діяльність для досягнення певної мети. Кожне таке співтовариство індиві­дуумів в менеджменті прийняте називати організацією. ІП - це різновид органі­зацій, що досягають цілей свого функціонування за допомогою інновацій. По­няття менеджменту як апарату управління інноваціями стосовно таких ІП має інституційне значення і включає: по-перше, систему управління інноваціями, яка має ієрархічну структуру і складається із спеціалізованих органів управління; по-друге, інститут менеджерів - керівників різних рівнів, виступа­ючих суб'єктами управління, наділених обмеженими повноваженнями в ухва­ленні і реалізації управлінських рішень і володіючих певною відповідальністю за результати функціонування ІП. Кожний з розглянутих аспектів має свою об­ласть застосування, створюючи цілісну систему інноваційного менеджменту.

Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в забезпеченні, тривалого функціонування ІП на основі ефективної організації інноваційних процесів і високої конкурентоспроможності інноваційної продукції. Критерії ефективності організації інноваційних процесів у фірмі в сучасних умовах виступають економічні параметри, що дозволяють порівнювати витрати на інноваційну діяльність і доходи від реалізації інноваційної продукції.

Менеджмент покликаний забезпечити ефективне і узгоджене функціонування всіх зовнішніх і внутрішніх елементів ІП. Такий стан інноваційної системи називається гармонією. Гармонізація в розвитку ІП складає основну цільову задачу інноваційного менеджменту. Задача гармонізації по відношенню до ІП має ендогенний і екзогенний аспекти.

Ендогенна гармонізація означає узгодження всіх внутрішніх структур­них елементів ІП, його підсистем. Для її забезпечення необхідне створення спеціальної системи внутршіньофірмового управління інноваціями, в якій роз­в'язуються наступні задачі:

- вироблення стратегічної інноваційної концепції;

- визначення тематичних напрямів діяльності і формування інновацій­них проектів і програм;

- побудова організаційної структури і структури управління інновація­ми;

- планування виробничих процесів і реалізації інноваційної продукції;

- підбір і розстановка кадрів, ефективне використовування потенціалу ІП;

- календарний розподіл робіт і контроль за їх виконанням;

- створення творчої атмосфери і високої мотивації інтелектуальної пра­ці.

Екзогенна гармонізація припускає узгодження ІП з суперсистемами зов­нішнього середовища і реалізується через спеціальні процедури цільової орієнтації інноваційної діяльності і обліку обмежень цього середовища. У інноваційному менеджменті екзогенна гармонізація передбачає рішення наступних задач:

1) формування довго- і короткострокових цілей інноваційної діяльності; 2) організація і проведення маркетингових досліджень; 3) облік екологічної ситуації і планування природоохоронних заходів; 4) оцінка і використовування прогресивного досвіду і передових досяг­нень конкурентів (бенчмаркинг інновацій); 5) організація кооперації в інноваційних програмах; 6) облік споживацького попиту і об'єктивних тенденцій НТП.

За своїм змістом і в часі гармонізація ІП має стратегічну і оперативну форми. Стратегічна форма гармонізації сприяє довгостроковому виживанню і забезпечується стратегічним менеджментом, направленим на формування стратегічних інноваційних цілей і проектів. Оперативна гармонізація виступає засобом реалізації вибраної стратегії розвитку і забезпечується системами оперативного менеджменту на ІП.

Зміст інноваційного менеджменту визначається складом функцій і процесів управління, здійснюваних в ході підготовки і проведення інноваційних заходів. Під функціями менеджменту, прийнято розуміти склад загальних задач управління, вирішуваних при здійсненні інновацій. Йдеться про такі задачі управління, склад і зміст яких в мінімальному ступені залежать від специфіки конкретного інноваційного проекту (його масштабу, галузевої приналежності, призначення і т. п,), і які складають зміст будь-якого процесу управління. Різноманіття інноваційних процесів, їх складність і різноманітність умов здійснення надзвичайно утрудняють будь-яку спробу типізації процесів управління ними або їх регламентації.

У теоретичних роботах і в практичній діяльності використовуються різні систематизації функцій інноваційного менеджменту. Найчастіше виділяють дві групи: функцій інноваційного менеджменту: основні (предметні) і забезпечуючі.

 

Основні функції менеджменту є найзагальнішими для всіх видів і будь-яких умов здійснення інновацій. Ці функції менеджменту відображають зміст основних стадій процесу управління інноваційною діяльністю і виділяють предметні області управлінської діяльності на всіх ієрархічних рівнях. Успішний менеджмент в будь-якій інноваційній структурі повинен передбачати здійснення наступних основних функцій: формування цілей, планування, організація і контроль.

Забезпечуючі функції інноваційного менеджменту включають управлінські процеси і інструменти, які сприяють ефективному здійсненню основних функцій управління на підприємстві. До них можна віднести соціально-психологічні і технологічні, або процесуальні функції менеджменту.

Соціально-психологічні функції менеджменту пов'язані в основному з характером виробничих відносин в колективі Вони містять два різновиди функцій: делегування і мотивацію.

Делегування включає комплекс управлінських рішень, направлених на раціональний розподіл робіт по управлінню інноваційними процесами і відпо­відальності за їх здійснення між співробітниками апарату управління.

Мотива­ція передбачає створення системи моральних і матеріальних стимулів для спів­робітників організації в ефективній і продуктивній індивідуальній і колективній праці. Вона передбачає також планування, організацію і забезпечення підви­щення професійного рівня і можливості зростання кар'єри співробітників орга­нізації.

З процесуальних функцій менеджменту виділяється два види діяльності, що становлять зміст праці менеджера будь-якого рівня ієрархії: рішення і комунікації.

Усвідомлена воля керівника в управлінні інноваціями знаходить свій вираз в управлінських рішеннях, які виступають головною формою здійснення інноваційних ідей. Вони охоплюють всі стадії життєвого циклу ІП від моменту виникнення до ліквідації. Відповідальність і значущість наслідків схвалюваних управлінських рішень вимагають вироблення менеджерами строгої послідовності дій і обгрунтувань, пов'язаних з їх підготовкою і реалізацією. Сукупність таких правил і їх дотримання складають зміст процесуальної функції рішень в менеджменті.

Функція комунікації в інноваційному менеджменті полягає в підготовці, отриманні, переробці і передачі інформації для успішного просування інновацій. Оскільки інновації практично завжди пов'язані з новою інформацією, комунікаційна функція управління має особливо велике значення і є специфічним елементом інноваційного менеджменту. Вся поточна діяльність менеджера в інноваційній сфері пов'язана із здійсненням комунікаційної функції: збором, обробкою управлінської інформації, передачею її вищестоячим і підлеглим співробітникам організації, встановленням контактів і розподілом завдань виконавцям, координації їх діяльності і ін. Ця функція інноваційного менеджменту повв'язана із застосуванням особливих методів і інструментів і вимагає створення спеціальних інформаційних структур на ІП.

Предметні, соціально-психологічні і процесуальні аспекти управління, взаємно доповнюючи один одного, створюють цілісну систему основних функцій інноваційного менеджменту, яка дозволяє диференціювати методи і прийоми управлінської дії на інноваційні процеси.(рис. 2)

Основні функції менеджменту визначають зміст процесу управління інноваціями і включають формування цілей інноваційної діяльності, планування інновацій, організацію робіт і контроль за здійсненням інновацій.(рис 3).

Формування цілей інноваційної діяльності. Процес управління відповід­но до принципової схеми починається з формування системи цілей і задач інно­ваційної діяльності (або проекту) на певний період часу.

 

 

Рис. 3. Система функцій інноваційного менеджменту

 

 

Рис. 4. Взаємозв'язок предметних функцій інноваційного менеджменту

 

Мета в інноваційному менеджменті - це необхідний або бажаний стан інноваційної системи в плановому періоді, виражений сукупністю характерис­тик. Мета організації або діяльності повинна встановлювати певні орієнтири їх розвитку на задані періоди часу. Процес формування цілей складає одну з найважливіших процедур інноваційного менеджменту, будучи складовою частиною і початковим пунктом всіх планових розрахунків в інноваційній сфері.

Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обгрунтованому формуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до встановлених цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення і наявного попиту на ринках. Значення планування полягає у тому, що в ході планових розрахунків забезпечується деталізація цілей ІП і доведення їх до окремих структурних ланок і виконавців, встановлення складу реалізовуваних проектів; розподіл завдань по учасниках інноваційних проектів; визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості і термінів реалізації окремих робіт і створення умов для виконання завдань, встановлених на кожен період часу.

Суть функції організації полягає в забезпеченні виконання планових завдань з метою реалізації прийнятої стратегії розвитку ІП. Для цього слід встановити склад необхідних ресурсів і виконавців, розподілити завдання, скоординувати роботу виконавців в часі, налагодити кооперацію уча­сників, забезпечити контроль і взаємну інформацію. Виконання перерахованих задач здійснюється шляхом створення організаційної структури III, встанов­лення характеру взаємин між її елементами і регулювання порядку і умов їх функціонування.

При організації інноваційної діяльності, як правило, спочатку формується науково-виробнича структура фірми, а потім як похідна від неї будується структура управління інноваціями. Організаційні структури ІП відрізняються різноманітністю. Вибір конкретної організаційної форми ІП залежить від таких об’єктивних чинників, як масштаби інноваційної діяльності, широта інноваційного профілю фірми, специфіка продукції, що випускається, або послуг що надаються, рівень кооперації і повнота інноваційного циклу здійснюваних робіт.

Різні форми організації інноваційних процесів складають реальний інструментарій для підготовки організаційних рішень. Вони можуть носити формальний або неформальний характер. Формальна організація інновацій базується, як правило, на формалізованих, методично обгрунтованих розрахунках і закріплюється в нормативних актах, угодах і положеннях, що регламентують має рацію і відповідальність кожного з учасників інноваційних процесів. Одна з істотних особливостей інноваційного менеджменту полягає у тому, що в ньому важливе місце займає неформальна організація. До неформальної організації відносяться спонтанно виникаючі унаслідок невизначеного характеру інновацій відносини між людьми і структурами в процесі виконання інноваційних проектів. Значні наукові і практичні результати в інноваційній сфері можуть досягатися в процесі неформального спілкування і співпраці учених і фахівців, розвитком наукових шкіл і рухів, проведення форумів, симпозіумів і наукових конференцій. Нові можливості неформальної організації інновацій пов'язані з розвитком сучасних інформаційних технологій і глобальних міжнародних інформаційних систем.

Контроль як наочна функція менеджменту завершує управлінський цикл в інноваціях і, таким чином, гарантує ефективність здійснення всієї решти функцій. Суть контролю в інноваційному менеджменті полягає у тому, що він забезпечує, виконання встановлених планових завдань, направлених на безумовне досягнення прийнятих цілей розвитку в заданих організаційних умовах.

У задачі контролю входять:

- збір і систематизація інформації про стан інноваційної діяльності і її' результати;

- оцінка стану і одержаних результатів діяльності; аналіз причин відхилень і чинників, що впливають на результати дія­льності;

- підготовка і реалізація рішень, направлених на досягнення намічених цілей розвитку.

У системному уявленні контроль виконує функцію зворотного зв'язку в процесі управління інноваціями: інформаційні потоки в ньому направлені від об'єкту до суб'єкта управління. Наявність зворотного зв'язку виступає обов'яз­ковою умовою завершеності системи управління. Контроль в ній формується як цілісна підсистема, що має свою організаційну побудову, виконавські органи, методи здійснення оцінки, аналізу і вироблення рішень, а також свою інформа­ційну базу.

Відповідно до вимог ефективного менеджменту система контролю на підприємстві повинна передбачати здійснення різних видів контрольної дія­льності. (рис. 4)

Розглянуті основні функції управління інноваціями і порядок їх здійснення відображають загальну технологічну схему інноваційного менеджменту. Вони однаковою мірою необхідні і в рамках стратегічного, і в рамках оперативного менеджменту.

 

 

Рис. 5.Види контролю інновацій

Мотивація в інноваційному менеджменті. У системі соціально-психологічних функцій інноваційного менеджменту мотивація виконує важливу задачу стимулювання співробітників до якісного виконання делегованих задач в межах прийнятих ними повноважень. Делегування встановлює адміністративнівідносини між учасниками інноваційного процесу. Мотивація доповнює їх психологічними аспектами, створюючи стимули або перешкоди продуктивної праці колективу або окремого співробітника.

Мотивація як функція менеджменту означає процес стимулювання всіх учасників інноваційної діяльності, направлений на досягнення встановлених цілей розвитку інновацій. Індивідуальні або колективні мотиви учасників інноваційної діяльності в сучасних умовах достатньо складні і не обмежуються лише матеріа­льними інтересами. Прості прагматичні рішення у області мотивації інноваційної діяльності сьогодні не можуть дати очікуваних результатів. Менеджеру необхідно враховувати новітні теоретичні розробки, що відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема. Конкретне рішення задач мотивації в іннова­ційному менеджменті залежить від прийнятої концепції її побудови на підприємс­тві, моделей поведінки учасників інновацій в трудовому процесі, форм стимулю­вання праці і ряду інших чинників.

Мотивація, розмір і форма винагороди безпосередньо пов'язані з оцінкою праці і її результатах. Менеджер по інноваціях, як і виконавець, має справу з двома видами оцінок, від яких залежить винагорода: внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні оцінки виходять від самого суб'єкта як його самооцінка. Винагорода при цьому забезпечується самою роботою, її змістом, умовами виконання, індивідуальною роллю суб'єкта в колективній роботі. Внутрішні оцінки і пов'язана з ними винагорода працівника в інноваційній сфері значною мірою залежать від зусиль менеджера по створенню відповідних умов діяльності, іміджу організації, форми розподілу праці при проведенні інновацій. Зовнішні оцінки в інноваціях здійснює менеджер, винагорода по них виявляється для співробітника у формі робітної платні, додаткових преміальних виплат і соціальних послуг з боку ІП, просування по службі і різних відмінностей і заохочень. При побудові системи мотивації важливо забезпечити відповідність зовнішніх і внутрішніх оцінок і винагород як умови гармонійної і продуктивної праці співробітників.