Становлення методики музичного виховання дітей в школі

Методикою музичного виховання прийнято називати систему загальних принципів і прийомів проведення уроків []. Методика виховання взагалі, а мистецьких напрямів, в тому числі музики є складним двобічний процесом, що потребує залучення активно творчого потенціалу його учасників: з одного боку учителя, який має продемонструвати навчальну програму на уроках музики, а з другого забезпечивши зв'язок зі школярами, які повинні засвоїти зміст цієї програми, проконтролювати та засвоїти результати процесу навчання. З найдавніших часів в історії розвитку музичної педагогіки були відомі методики навчання різним видам музичної діяльності. У ранньому Середньовіччі найпоширенішим методом запису мелодії за допомогою графічних знаків була так звана невменна нотація; ці знаки вказували напрям руху мелодії і супроводжувались відповідними жестами людини, що керувала співаками. У Київській Русі знаки невменної системи називалися знаменами, крюками (звідси: знаменний спів, крюкове письмо).[1], [2]. У ХІ столітті італійським музичним теоретиком Гвідо із Ареццо (995-1050). була запроваджена графічна нотація, так звана нотнолінійна система запису музики. Розмістивши знаки на різноколірних лінійках, він надав їм точного звуковисотного значення, що дало змогу записувати музичні твори [3].

В подальшому Ж.-Ж.Руссо була розроблена, а в подальшому вдосконалена П’єром Галеном (1786-1821), Еме Парі (1798-1866) та Емілем Шеве (1804-1864) так звана цифрова нотація, яка являла собою метод навчання співу з використанням запису звуків цифрами, відносно певного тону (настройки). У 19-20 століттях була розроблена методична система Еміля Жак-Далькроза (1865-1950), в основі якої музичне навчання передбачало триєдність музики, слова і рухів, як засобу формування особистості. Основу цієї системи складав так званий метод евритміки (зв’язок музики з рухом), що давало змогу виконати основне завдання – навчити дітей рухатися у характері музики, відображуючи її темпові, динамічні та метро-ритмічні особливості. Іншими складовими системи Жак-Далькроза є сольфеджіо та імпровізація, які реалізовувалися на більш високому (професійному) рівні музичного навчання [4]. В цей же час була викладена методична система Карла Орфа (1895-1952 - методичний посібник „Шульверк”: назва походить від двох німецьких слів – „[шулен]” – навчати та „[веркен]” – діяти. В основі цієї системи полягав принцип елементарного музикування з використанням всіляких різновидів музично-сценічної діяльності. Сконструйований Карлом Орфом спеціальний інструментарій, що використовувався на уроках музики, став основним методичним засобом реалізації його музично-педагогічної системи [5]. Приблизно у цей час була розроблена методична система Золтана Кодая (1882-1967), яка полягала у застосуванні хорового співу як головного виду діяльності в музичному вихованні. „Метод Кодая” передбачав виховання в учнів почуття ладу, ладового мислення за допомогою різних вправ розвитку звуковисотного слуху. Для цього в його системі широко пропонувалось використання відносної (ладової) сольмізації [6].

Більш сучасною і широковживаною була методична система болгарського композитора, музиканта та педагога Бориса Трічкова (1881-1944) - "Східці", в основі якої лежала концепція "свідомого нотного співу"; іншими словами у дітей за допомогою цієї системи формувались музична координація між слухом і голосом, розвиток тонального чуття, почуття ритму, любові до музики та бажання співати.

На різних етапах розвитку школи музичні заняття проводилися в різних формах, і в 40-х роках ХХ віку, в якості основної форми учбово-виховного процесу, встановився урок. Були і такі форми музичних занять, як екскурсія та практичні заняття з видів музичної діяльності.

У 1970-х роках у тодішньому СРСР Дмитром Кабалевським (1904-1987) була започаткована методична система «Музика» [9], яка була втілена в навчальну програму для загальноосвітніх шкіл Радянського Союзу та деяких соціалістичних країн Європи. Основною темою програми було направлення «Музика і життя». Мається на увазі, що заняття музикою були підпорядковані основним морально-естетичним принципам, що налаштовували дитину до почуття прекрасного. Основним методом програми було обговорення, роздуми про музику та музичні явища. Основним видом діяльності за цією програмою було слухання музики різних напрямків (найчастіше народної та класичної).

Д.Б. Кабалевський створив принципово нову систему музичних занять, яка знайшла своє відображення в програмі з музики, є актуальною і досі використовується у загальноосвітніх школах України. В основі програми лежить тематична єдність (так званий тематизм програми) різних напрямків мистецтва. Відповідно до тематичної побудови в його програмі були виділені і певні типи уроків музики.