Поняття «кераміка». Загальні визначення

Кераміка (від гр. keramike - гончарне мистецтво від keramos - глина) - вироби і матеріали, отримані спіканням глини або її сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів та інших неорганічних сполук. Кераміка набула широкого поширення в усіх галузях повсякденного життя - у побуті (різноманітний посуд), будівництві (черепиця, цегла, труби, облицювальні плитки, скульптурні деталі), у техніці, на різноманітному транспорті, у скульптурі, прикладному мистецтві.

Враховуючи розповсюдженість і різноманітність сировинних матеріалів і технологій виробництва в технологічній і комерційній практиці, розрізняють такі різновиди кераміки, як теракота, гончарні вироби, майоліка, фаянс, кам'яна маса, фарфор (порцеляна), ситали.

Теракота (від італ. terra cotta: terra - земля, глина, cotta - випалена) - це керамічні неполив'яні вироби з кольоровим простим черепком, які мають художнє й утилітарне значення (посуд, вази, скульптура, іграшки, кахлі, облицювальні (оздоблювальні) плитки та архітектурні деталі). Після випалу теракота набуває характерного кольору (від кремового до червоно-коричневого або чорного) і фактури (від грубозернистої до тонкої із суцільним або з частковим поліруванням).

Виникнення гончарства дало сильний поштовх розвиткові всього людства завдяки набутому вмінню користуватися вогнем і готувати їжу, Морган знаменує цей період як перехід від дикунства до варварства. Вважають, що вже у ХV-ХVІІ ст. гончарство освоїла переважна більшість осілих народів світу.

До гончарних виробів відносять і вироби, відформовані на гончарному крузі, і виготовлені з легкоплавкої кольорової глини. Гончарні вироби, не вкриті поливою, називають теракотою, а покриті –майолікою.

Майоліка (походить від італ. maiolica, від majolica - стара назва о. Мальорка, звідки завозилися в Італію вироби іспано-мавританійської кераміки).

Майоліка - це вироби з кольорової випаленої глини з великим пористим черепком, вкриті поливою. їм властиві, масивність форми, плавність силуету, яскравий-блиск полив, контрастне співвідношення кольорів. Майоліка набула значного поширення в усьому світі. У Київській Русі майоліка відома з XI ст. З цим матеріалом працювало багато всесвітньо відомих художників і скульпторів. Відомі не тільки в Україні, а й у всьому світі побутові вироби з майоліки, виготовлені майстрами з Опішні Полтавської області. Для сучасної майоліки характерні експериментування, пошук нових пластичних і живописних можливостей маси, поливи, емалі. У сучасній практиці художників майолікою називають також кераміку з кольоровими поливами на фаянсовому білому або кольоровому черепку. Водопоглинення майоліки - до 15%.

Фаянс (фр. faience - від назви італійського міста Фаенцца, одного з центрів керамічного виробництва) - це щільні дрібнопористі, як правило, білі вироби тонкої кераміки.

Фаянс виготовляють із каоліну, з пластичних глин кварцу та польового шпату. Відомо кілька рецептур сировини і технологій випалювання виробів. Фаянс характеризується великими показниками пористості і водопоглинання (9-12%). Саме тому всі фаянсові вироби вкривають тонким суцільним шаром водонепроникної поливи.

Фаянс набуває господарського призначення (переважно столовий посуд) після першого і другого випалювання, потім його розфарбовують різними способами і закріпляють малюнки, виконані надполив'яними фарбами, у процесі третього випалювання (700 - 900°С).

Характерними ознаками фаянсу є: жовтуватий відтінок білого черепка; глухий, швидко затихаючий дзвін від ударів по виробу палички, здатність до утворення дефекту "пек", що виникає від різниці розширення термічного коефіцієнта маси черепка і поливи; не просвічується.

Фарфор (від тур. – farfur, fadfur: перс, фегфур) - вироби з тонкої кераміки, спечені, непроникні для води і газу, як правило, білі (з блакитним відтінком, дзвінкі, тонкі шари (до 2,5 мм) просвічуються. Фарфор має велику механічну міцність, термічну і хімічну стійкість, електроізоляційні властивості. Застосовується для виготовлення високоякісного посуду, художньо-декоративних виробів.

Найхарактернішими ознаками фарфору є: 1) великий (понад 50%) вміст каоліну; 2) найбільша щільність і міцність черепка, на відміну від будь-якої кераміки; 3) дзвінкість, висока білість з блакитним відтінком, просвічуванням тонких шарів.

Матеріали, які застосовують в керамічній промисловості ділять на основні та допоміжні.

Основні матеріали це: глині, каолін, бетоніт, отощувачі, плавні, полива (глазур), фарби, рідке та порошкоподібне золото, срібло.

Допоміжні матеріали застосовують для виготовлення форм та отримання виробів для обпалювання.

Виробництво керамічних виробів складається з наступних основних етапів: отримання маси, формування, сушка і обпалювання, декорування (прикрашення).

Для формування виробів застосовують такі методи:

• пластичного формування (для плоских виробів);

• лиття зі шлікеру в гіпсові форми (для виробів складної форми і ємнісні). Вироби використовують двома способами – зливним і наливним.

В Україні створена корпорація «Порцеляна» в склад якої ввійшли ЗАТ «Фарфор» м. Борислав, КП «Городницький фарфоровий завод», АТ Полянський фарфоровий завод, ТОВ «Тернопільський фарфор», крім того достатньо відомі українські товаровиробники такі як: Коростеньський фарфоровий завод (Житомирська обл.), фарфоровий завод «Сумифарфор», Будянський фаянсовий завод (Харківська обл.), центр кераміки в Опішні (Полтавська обл.).