Тема 3. Становлення і розвиток науки міжнародного права (з її зародження і до епохи Г. Гроція)

Питання, які розглядаються на семінарі:

1. Право війни та миру.

2. Декрет Граціана.

3. Правомірні та неправомірні війни.

4. Школа глосаторів. Постглосатори.

1 По суті, така ж і логіка походження міжнародного права, яке як форму волеустановленного права Гроции у праці "Про право війни і миру" (розходячись в цьому питанні з римськими юристами, багатьма античними і середньовічними авторами) відрізняє від права природного. Подібно до того, як закони будь-якої держави переслідують його особливу користь, так і відомі права, що виникають шляхом взаємної угоди між усіма державами або більшістю держав, які виникають в інтересах великою сукупністю всіх таких спільнот, а не кожної спільноти (держави) окремо. Це право і є, за Гроцию, правом народів, "яке отримує обов'язкову силу волею всіх народів або багатьох з них".

Проблема співвідношення права і сили - це в концепції Гроція насамперед проблема зв'язку природного права (тобто права у власному, чи тісному змісті слова) що виникають з нього волеустановленными формами права, утвореними шляхом добровільної угоди цивільними владою та державними інститутами. І в цьому сенсі сила в принципі трактується Гроцием як засобу практичної реалізації вимог природного права у внутрішньодержавній життя і в міжнародному спілкуванні.

Притаманна людській природі розумна товариськість (представлена у природному праві), а також випливає з вимог природного права поєднання в волеустановленных формах права справедливості і користі (права і сили) знаходять своє необхідне вираз в державі, яка вчення Гроція як би дедуктивним шляхом виводиться в якості слідства із початків природного права. "Держава ж, - підкреслював Гроцій, - є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі".

Таке визначення держави, знаходиться під помітним впливом ідей Аристотеля (держава як вища і досконала форма спілкування вільних людей) і Цицерона (держава як правове спілкування і форма захисту загальної користі), разом з тим виражає концепцію договірного походження держави.

Догосударственная стадія життя людей характеризується Гроцием як "природний стан". В цілому як внутрішня логіка здійснення природного права, так і зовнішньо-подієва сторона розвитку природного стану призвели до того, що "люди об'єдналися в державу, причому не за божественним велінням, а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих розсіяних сімейств проти насилля, звідки веде своє походження громадянська влада". Держава, отже, є, по Гроцию, чисто людським встановленням, хоча воно і було потім схвалена богом як благодійне для людства.

За своїм соціальним змістом держава в трактуванні Гроція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх, а не як "змова багатіїв" (Т. Мор) проти бідних і слабких.

1. Діяльність Граціана здійснила величезний вплив на розвиток канонічного права. Результати його діяль-ності використовувалися як у навчальному процесі, так і на практиці. Кажуть, що і після появи папських декретів з ка-нонічного права праця Граціана продовжувала використову-ватися як істина в останній інстанції з канонічного права. Фахівці зазначають слабкі місця в підґрунті Граціана. Це, передусім, стосується історичних і критичних аспектів. Те-оріям часто бракує стрункості. В цілому ж трактат Граціана вважається повним і досконалим, наскільки це під силу лю-дині. Рівень і обсяг роботи Граціана такі, що трактат просто немає з чим порівняти. Твір Граціана — це не лише підбірка текстів, що існували задовго до нього. Твір є справді трактатом (it is actually a treatise). З багатьох кусочків Граціан ліпив одне ціле, тобто ство-рив узгоджену юридичну систему (coherent juridical system). Це було непросто зробити, бо тексти мали різні періоди свого створення та місця походження. Якщо певний документ не вписувався в текст, Граціан розділяв документ на частини і на-магався усунути між ними суперечності. Використовував над-бання римського права, праці пап (works of Fathers), церков-них письменників, канони рад, папські декрети (decretals) з канонічного права по Лютеранську раду 1139 р. включно. Трактат Граціана по-іншому можна назвати дисертацією. Вона є не лише колекцією запозичених Граціаном текстів, а й їх дослідженням. Багато канонічних текстів наведено повністю, без розчленування на частини. Використовував Граціан досяжні йому підбірки, особливо багатші з них. Містить праця і посилання на римське право. Граціан діяв не лише як укладач, але і як автор. Авторство Граціан має на тексти своїх коментарів (Dicta Gratiani), розміщених між запозиченими текстами.

2. Розглядаючи питання розвитку науки міжнародного права у середні віки, необхідно відзначити зусилля світських авторів, в основному тих, що прагнули обґрунтувати правомірність зовнішньополітичної діяльності імператора і його незалежність від Апостольського престолу. В своїх роботах вони також розглядали питання незалежності національних держав, питання суверенної влади і суверенітету і питання правомірності воєн. У числі таких робіт варто назвати "Монархію" Данте Аліґ'єрі (1265— 1321 р.), у якій автор відкрито виступив проти Папи, ''Діалог між читачем і учнем" Вільяма Оккама (1279-1349 p.), аналогічного і ще більш відвертого антипапського характеру з критикою політичних амбіцій пап, їхніх домагань на політичне панування в християнському світі. Автори подібних робіт відстоювали тезу про те, що світська влада походить від бога й у цій справі посередництво пап із їхнім прагненням поставити монархів у залежність від себе зайве. Подібна думка обґрунтовувалась, зокрема, в трактаті "Вісім питань про папську владу".

Одночасно з розвитком питань про зміцнення суверенної влади монархів продовжувалися пошуки у сфері наукового обгрунтування неправомірності воєн як засобу вирішення міжнародних спорів. Велика заслуга в цьому належить богослову і філософу Дж.Віклефу (1320-1384 pp.). Поряд із висловленням подібних поглядів на війну, Дж.Віклеф виступив проти примату Римського права народів у вирішенні міжнародно-правових питань. Таку ж позицію він займав і щодо канонічного права. Велике значення в розвитку науки міжнародного права Дж.Віклеф надавав богословським канонам Старого і Нового заповітів. Надалі ці погляди розвивалися в роботах найвизначніших учених. Так, з обґрунтуваннями ідеї національного суверенітету виступив відомий італійський філософ Ніколо Макіавеллі (1469-1527 pp.). Його аргументація на користь національного суверенітету поклала початок у розробці питання про суб'єктів міжнародного права.

4 Характеризуючи напрямок (школу) глосаторів, постглосаторів і легістів, слід зазначити, що в основі цього напрямку (школи) лежали ідеї італійського юриста Ірнерія (1085-1125 pp.)- Питання, знову-таки, насамперед стосувалося права ведення війни. У конкретній постановці воно формувалося так: хто має право вести війни? І звідси - друге питання: чи правомірні приватні війни? У зв'язку з такими питаннями слід зазначити, що вони були дуже своєчасними, оскільки в умовах феодальної роздробленості війни дуже часто набували характеру приватних воєн (дуже жорстоких).

Глосатори теж, як Х.Аквінський, виступали проти приватних війн, приходили до вирішення питання про право суб'єктності: хто може вести війну? Вони виступали проти права приватних осіб вести подібні війни й в обгрунтування своєї позиції вважали, що право ведення воєн належить тільки суверенам, за якими визнається міжнародна правосуб'єктність. Така постановка питання в тих умовах була дуже складною, оскільки, на думку Риму, такою правосуб'єктністю володіли тільки держави, що не залежать від нього. Беручи до уваги те, що в той період Західна Європа, практично, складала єдину західну Римську імперію, то держави, що складали цю імперію, міжнародну правосуб'єктність не визнавали. У той же час ряд європейських держав і навіть великих міст (в Італії особливо), входячи до складу Римської імперії, на практиці мали певну самостійність у міжнародних відносинах і всіма засобами прагнули зміцнити і розширити її. Для цього використовувалися привілеї, даровані римським імператором окремим державам і міським громадам, а також наявна на той час практика, що уявлялась як усталений звичай.
Що стосується загального погляду на правову оцінку воєнних дій, то глосатори і їхні послідовники, постглосатори, сформулювали ряд умов, залежно від яких війна розглядалася як справедлива або несправедлива.

 

Література до теми: 2,010,12,20,32