Приготування розчинів на летких розчинниках

У даному випадку необхідно враховувати можливість значних втрат розчинника і відповідне збільшення концентрації розчину за рахунок випаровування в процесі виготовлення. Для уникнення цих втрат небажано проводити такі операції, як нагрівання, фільтрування чи проціджування. Крім того, спирт етиловий, ефір, за винятком хлороформу, вогненебезпечні, тому розчинення в даному випадку слід проводити при додержанні техніки безпеки (подалі від вогню).

Спиртові, ефірні і хлороформні розчини виготовляють безпосередньо у відпускних флаконах. Флакони повинні бути чистими і сухими, бо вода погано змішується з органічними розчинниками (крім спирту) і змінює їх розчинюючу здатність.

При виготовленні спиртових розчинів, на відміну від водних, у сухий флакон для відпуску поміщають лікарську речовину, що розчиняється спочатку, (якщо вона об'ємна і рихла, то використовують суху лійку), а потім розчинник, бо всипати порошок через змочену спиртом шийку флакона важко.

Проціджування цих розчинів роблять у разі потреби через маленьку грудочку сухої вати за допомогою лійки, прикритої склом. Проціджувати ефірні розчини особливо небажано. Проціджений ефірний розчин необхідно зважити і втрату розчинника заповнити додаванням ефіру. Як леткий розчинник найчастіше в аптечній практиці використовується спирт етиловий.

Спирт етиловий і його водні розчини застосовують для розчинення багатьох лікарських речовин (органічних кислот, основ, алкалоїдів, ефірних олій, йоду, камфори, резорцину, ментолу, перекису водню, формаліну та інших речовин). Спирт етиловий може застосовуватися і як лікарський засіб, що має дезінфікуючу, освіжаючу і подразнюючу властивості, для компресів і т.п.

Готування спиртових розчинів лікарських речовин регламентується ДФ і "Інструкцією з виготовлення в аптеках лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем" (наказ МОЗ України № 197 від 07.09.93 p).

Якщо в рецепті не зазначена концентрація спирту етилового, то використовують 90%. Виняток складає 10% розчин йоду, який виготовляють з використанням 95% спирту за прописом ДФ X ст.356, а також деякі розчини, відповідно до затвердженої нормативно-технічної документації. Якщо міцність етилового спирту зазначена у відсотках, слід розуміти об'ємні відсотки.

Рецепт повинен бути оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи "Для рецептів".

Оскільки предметно-кількісний облік в аптеках ведуть за масою, одночасно з приготуванням роблять перерахунок об'ємних одиниць у вагові.

Коефіцієнт збільшення об'єму при розчиненні порошків, прописаних у кількості більше З%, у спиртових розчинах не враховують (КЗО для спиртових розчинів і суспензій використовують тільки при аналізі лікарської форми).

Приготування розчинів на нелетких розчинниках

Розчини лікарських речовин на нелетких розчинниках виготовляють за масою, тому що значна в'язкість розчинників приводить до великих втрат при відмірюванні. Маса таких розчинів складається із суми кількостей лікарських речовин і розчинника. З огляду на те, що розчинення у в'язких розчинниках протікає повільно, доцільно проводити його при нагріванні з урахуванням властивостей лікарських речовин. Проте в цьому випадку необхідно уникати виготовлення насичених розчинів, бо при охолодженні такого розчину розчинна речовина може випадати в осад. Розчини на в'язких розчинниках виготовляють безпосередньо у флаконах для відпуску, а проціджують лише в крайніх випадках і тільки крізь марлю.

Гліцеринові розчини широко застосовуються як різні змазування. У вигляді гліцеринових розчинів прописують кислоту борну, натрію тетраборат, йод, танін, іхтіол та інші речовини. Гліцерин має значну в'язкість, тому виготовлення гліцеринових розчинів може відбуватися при підігріванні і без підігрівання, що цілком залежить від термолабіль - ності вхідних лікарських речовин. При підігріванні до 40-50°С в'язкість гліцерину знижується і процес розчинення прискорюється. Натрію тетраборат і кислоту борну краще розчиняти в підігрітому гліцерині, при розчиненні вони утворюють гліцероборну кислоту, що додає розчинам кислу реакцію. Для нейтралізації гліцероборної кислоти часто поряд з кислотою борною прописують натрію гідрокарбонат. Додавати його слід обережно невеликими порціями, тому що реакція нейтралізації протікає бурхливо і може відбуватися розбризкування розчину.

При виготовленні гліцеринових розчинів йоду підігрівання небажане. Якщо в рецепті не прописана вода, її необхідно взяти в мінімальній кількості (що дорівнює кількості калію йодиду).

Жирні олії, а також вазелінове масло - гарні розчинники для багатьох лікарських засобів, які досить широко застосовуються у вигляді вушних та інтраназальних крапель.

З метою прискорення розчинення застосовують легке підігрівання. Якщо в олійному розчині прописана летка речовина, наприклад, ментол, камфора, то для попередження втрат розчинення проводять у попередньо підігрітій олії при температурі не вище 40 °С.

При виготовленні олійних розчинів необхідно звернути увагу на виготовлення вушних крапель з карболовою кислотою.

У ДФ X зазначені два препарати фенолу: кристалічний і рідкий. Якщо в рецепті не зазначено, який треба застосовувати, то застосовують кристалічний. Рідкий фенол застосовується для виготовлення тільки водних розчинів.

До неводних розчинників належать також евтектичні сплави, які одержують у результаті взаєморозчинення двох твердих речовин, що мають високі кріоскопічні константи чи низькі температури плавлення, чи те та інше.

Готують евтектичні сплави шляхом поміщення прописаних лікарських речовин у флакон для відпуску, який добре закривають пробкою і ставлять у теплу воду (40 °С) до повного їх розплавлення. При виготовленні значних кількостей рідких евтектичних сплавів іноді застосовують розтирання і перемішування в ступці. Неводні розчини не проціджують бо при цьому спостерігається значна втрата розчину. При необхідності їх проціджують у підігрітому стані через подвійний шар марлі.