Розрахунки при приготуванні водних розчинів

Приблизні розчини. При приготуванні приблизних розчинів кількість речовин, які повинні бути взяті для цього, обчислюють з приблизною точністю. Атомні маси елементів можна брати округленими до цілих одиниць. Речовини зважують на технічних терезах. Кількість приготовленого розчину виражають або в одиницях маси (г, кг), або в одиницях об'єму (см³, дм³). У зв'язку з цим і розрахунок кількості розчиненої речовини проводять по-різному.

Приклад: потрібно приготувати 0,5кг 24%-ного розчину NаСІ. Заздалегідь обчислимо кількість солі за пропорцією:

100 г - 24 г

500 г - х

х=24х500/100=120 г

тобто якщо в 100 г розчину міститься 24 г солі (24 %), то скільки її потрібно для 500 г розчину?

Згідно з розрахунком потрібно зважити 120г солі, тоді води необхідно взяти 500—120 ==380 г.

Якщо потрібно приготувати 0,5 дм³ 24%-ного розчину солі, то в цьому випадку з довідника беруть його густину, останню множать на об'єм розчину і знаходять його масу. Далі розрахунок аналогічний вищенаведеному. Так, густина 24%-ного розчину NаСІ при 20 °С дорівнює 1,180 г/см³. Отже, маса 500 см³ становить:

500х1,180=590 г, тобто

100—24

590— х

х =24х509/100=141,6 г.

Для приготування 0,5 дм³ розчину потрібно зважити більшу кількість солі, ніж для 0,5кг розчину.

На практиці часто необхідно розбавити приготовлений раніше розчин або змішати два розчини для приготування розчину іншої концентрації. Для цього можна користуватися простим і ефективним способом розрахунку (правило хреста).

Розбавлення розчину до необхідної концентрації додаванням розчинника. Концентрацію розчину записують у місці перетину двох ліній, ліворуч внизу—нуль, зліва зверху—вихідну концентрацію. На кожній лінії віднімають одне число, яке стоїть на ній, від іншого і різницю записують біля вільного кінця тієї ж лінії. Отримані числа (розташовані праворуч) показують, скільки вагових частин розчину і скільки розчинника слід взяти.

Приклад: щоб розбавити 40%-ний водний розчин до 25%-ного, на 25 вагових частин розчину необхідно 15 частин води:

40 25

25
0 15

Отримання розчину необхідної концентрації змішуванням двох даних розчинів. Роблять так само, тільки концентрації розчинів пишуть біля кінців обох ліній ліворуч. Отримані числа праворуч свідчать, скільки вагових частин кожного розчину слід взяти, щоб отримати розчин необхідної концентрації.

Приклад: для тримання 40%-ного розчину з 90%-ного, та 20%-ного слід взяти на 20 вагових частин 90%-ного розчину 50 вагових частин 20%-ного

90 20

20 50

Ця схема дає наближені результати і нею користуються для приготування приблизних розчинів.

Технологія крапель - розчинів у суміші настоянок та інших препаратів.

Якщо краплі складаються з настойок, новогаленових препаратів, інших рідин і твер­дих лікарських речовин, спосіб їх приготування зводиться до розчинення твердих лікарсь­ких речовин у відповідних розчинниках або змішуванні рідин за правилами, приведени­ми при розгляді технології рідких лікарських форм.

Якщо краплі є сумішшю рідких препаратів, то згідно наказу № 197 у склянку для відпуску їх додають у такій послідовності:

- водні не пахучі і нелеткі рідини;

- спиртові розчини у порядку збільшення концентрації спирту;

- пахучі і леткі рідини.

При виготовленні крапель, що вміщують кодеїну фосфат разом з бромідами, розчини бромідів додають до розчинів кодеїну фосфату, щоб запобігти утворенню важкорозчинного кодеїну гідро броміду.

У деяких випадках не вдається досягти повного розчинення сухої речовини, наприклад, калію броміду в настойках або спиртових розчинах. По узгодженню з лікарем необхідно замінити калію бромід на натрію бромід, який має більшу розчинність у спиртах або, якщо дозволяє пропис, додати декілька крапель води очищеної.

Приготування крапель на неводних розчинниках.

Евтектичні суміші.

Крім водних розчинів, у технології лікарських засобів широко використовуються спиртові, гліцеринові, масляні, силіконові й інші неводні розчини. Неводні розчини являють собою гомогенні дисперсні системи, структурними одиницями в який є іони і молекули. Для готування таких розчинів використовуються неводні розчинники, що обумовлено головним чином тим, що багато лікарських речовин не розчиняються у воді. У більшості випадків неводні розчини використовують для зовнішнього застосування (наприклад, для змазування слизуватих оболонок, шкірних покривів, примочок, інгаляцій, полоскань, промивань, крапель для носа і вуха, утирань). Значно рідше вони застосовуються усередину.

З технологічної точки зору неводні розчинники поділяють на дві групи: леткі розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефір, бензин, скіпідар, і ін) і нелеткі розчинники (жирні олії, рідкий парафін, гліцерин, димексид, поліетиленоксиди, есилони й ін.). Крім цього, у даний час застосовують також комбіновані розчинники (етанол із гліцерином, гліцерин з димексидом, водою й ін). Перевагами їх є можливість сполучення в одній лікарській формі декількох діючих речовин з різною розчинністю, використання неводних розчинників одночасно як лікувальні засоби.