Тема 4. Валютні ринки та валютні операції

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього розвитку певної країни та стан та перспективи розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Згідно з прийнятими рішеннями Ямайської валютної системи та уставом Міжнародного Валютного Фонду передбачається, що країни можуть вибирати одну з 5 систем встановлення режиму валютних курсів:

- вільне чисте плавання, тобто плавання під впливом попиту та пропозиції на валюту;

- регульоване плавання, що відбувається під впливом попиту та пропозиції, а також під впливом Центрального Банку (ЦБ);

- фіксований курс - предмет твердого регулювання з боку ЦБ;

- валютний курс валютних зон, тобто курс іноземної валюти, що має ходіння в регіоні, де ця валюта широко використається;

- гібридний курс, сформований як з'єднання декількох вищенаведених систем.

Класифікація валютних курсів наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація видів валютного курсу

 

Критерій	Види валютного курсу
1.За способом фіксації	Плаваючий, фіксований, змішаний
2.За способом розрахунку	Паритетний, фактичний
3.За видами угод	Спот або наявні, термінові, своп - угоди
4.За способом встановлення	Офіційний, неофіційний
5.По відношенню до паритету купівельної спроможності валют	Завищений, занижений, паритетний
6.По відношенню до учасників угоди	Курс покупки, курс продажу, середній курс
7.З урахуванням інфляції	Реальний, номінальний
8.За способом продажу	Курс наявного продажу, курс безготівкового продажу, оптовий курс обміну валют, банкнотний

Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників валютного ринку залежно від проведених операцій: комерційних або фінансових. Часто по комерційних операціях застосовується офіційний валютний курс, а по операціях, пов'язаним з рухом капіталу, - ринковий. Курс комерційних операцій звичайно є заниженим.

Спочатку в країнах, що штучно занизили курс власної валюти, спостерігається пожвавлення економіки, викликане підвищенням конкурентоспроможності експорту, далі більша частина національного доходу направляється в сферу виробництва за рахунок зменшення в ньому частки споживання. Негативний вплив на зміну пропорцій в економіці може чинити і штучна підтримка постійного валютного курсу, рівень якого значно розходиться з паритетним, приводячи до закріплення однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки.

Одним з найбільш важливих понять, що використовується на валютному ринку, є поняття реального та номінального валютного курсу.

Номінальний валютний курс – це курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют.

Реальний валютний курс – це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і тій країні, до валюти якої котирується національна валюта. Він визначається за формулою:

Er = En* Ph / Pf, (2)

де Er - реальний валютний курс;

Ph - ціни на внутрішньому ринку;

Pf - ціни на закордонному ринку;

En - номінальний валютний курс.

Існує цілий ряд факторів, що призводять до зміни рівноваги обмінного курсу валют. Тому фактори підрозділяються на: структурні або фундаментальні, діючі в довгостроковому періоді і кон'юнктурні, що викликають короткострокове коливання валют.

До структурних факторів, що впливають на валютний курс, належать:

- попит та пропозиція;

- темп інфляції;

- конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку і її зміна;

- стан платіжного балансу країни;

- різниця в процентних ставках країн;

- величина національного доходу країни;

- ступінь використання валют у міжнародних розрахунках;

- ступінь довіри до валюти;

- валютна політика країни.

Кон'юнктурні фактори пов'язані з коливаннями ділової активності в країні, політичною обстановкою, чутками та прогнозами. До них належать: діяльність валютних ринків; спекулятивні валютні операції; кризи, війни, стихійні лиха; прогнози; циклічність ділової активності в країні. Слід відзначити, що саме кон’юнктурні фактори є найвпливовішими, так як ступінь, характер та час їх впливу не можливо передбачити та оцінити. Непередбачуваними є також і наслідки їх впливу як для окремої країни, так і для світової економіки у цілому.

Вплив зміни процентних ставок на валютний курс є неоднозначним. З одного боку, їхнє номінальне збільшення всередині країни викликає зменшення попиту на національну валюту, тому що кредит стає дорогим, збільшується собівартість продукції, і відповідно ціни на товари усередині країни. Це порівняно знецінює національну валюту стосовно іноземної валюти. З іншого боку, збільшення реальних процентних ставок робить за інших рівних умов розміщення коштів у цій країні для іноземців більш прибутковим, якщо вони не вважають високим ризик у країні. У таку країну притікають капітали, попит на її валюту збільшується і вона дорожчає. Таким чином, зміна процентних ставок може як прямо, так і обернено пропорційно впливати на величину валютного курсу.

Платіжний баланс безпосередньо впливає на величину валютного курсу. Так, активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних дебіторів. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що вітчизняні боржники намагаються продати неї за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. Розміри впливу платіжного балансу на валютний курс визначаються ступенем відкритості економіки країни. Так, чим вище частка експорту у валовому національному продукті (чим вище відкритість економіки), тим вище еластичність валютного курсу по зміні платіжного балансу.

Здійснення валютних операцій не можливе без обміну валют та їх котирування. Валютне котирування - це метод встановлення і публікації курсу іноземної валюти. Історично склались два види котирування: пряме та непряме.

У більшості країн застосовується пряме котирування іноземної валюти, при якій за одиницю (1,100, 1000 і т.д. одиниць) приймається іноземна валюта і до неї прирівнюється та або інша кількість національних грошових одиниць (або часток національних грошових одиниць).

Непряме котирування валютного курсу традиційно використовується в Англії, Ірландії й у деяких державах - колишніх її колоніях. З 1978 р. вона почало застосовуватися в США відносно більшості валют (але крім англійського фунта і фунта Ірландії). При непрямому котируванні за одиницю (10, 100, 1000 і більш одиниць) береться національна валюта та до неї прирівнюється якась кількість одиниць (або часток одиниці) іноземної валюти.

Арбітражні операції мають велике значення для розвитку світового фінансового ринку, так як втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв’язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

 

Існує ринкове і державне регулювання валютного курсу. Ринкове регулювання, засноване на конкуренції і дії законів вартості, а також попиту та пропозиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин і на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниження росту безробіття і інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики.

До заходів державного впливу на величину валютного курсу відносяться: а) валютні інтервенції; б) дисконтна політика; в) протекціоністські міри.

Для інтервенцій, як правило, використовуються офіційні валютні резерви, і зміна їхнього рівня може служити показником масштабу державного втручання в процес формування валютних курсів. Офіційні інтервенції можуть проводитись різними методами - на біржах (привселюдно) або на міжбанківському ринку (конфіденційно), через брокерів або безпосередньо через операції з банками, на строк або з негайним виконанням банком на валютному ринку.

Офіційні валютні інтервенції підрозділяються на «стерилізовані» і «не стерилізовані». «Стерилізованими» називають інтервенції, у ході яких зміна офіційних іноземних чистих активів компенсується відповідними змінами внутрішніх активів, тобто практично відсутній вплив на величину офіційної «грошової бази». Якщо ж зміна офіційних валютних резервів у ході інтервенції веде до зміни грошової бази, то інтервенція є «не стерилізованою».

Для того щоб валютні інтервенції призвели до бажаних результатів зміни валютного курсу національної грошової одиниці в довгостроковій перспективі, необхідно:

- наявність необхідної кількості резервів у центральному банку для проведення валютних інтервенцій;

- довіра учасників ринку до довгострокової політики центрального банку;

- зміна фундаментальних економічних показників, таких, як темп економічного росту, темп інфляції, темп зміни збільшення грошової маси та ін.

Протекціоністські міри - це міри, спрямовані на захист власної економіки, національної валюти і других обмежень, таких як валютні обмеження, рух капіталів, репатріації прибутку, рух золота та цінних паперів; концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Держава досить часто маніпулює величиною валютного курсу з метою зміни умов зовнішньої торгівлі країни, використовуючи такі методи валютного регулювання, як подвійний валютний ринок, девальвація і ревальвація.

Валютні курси впливають на зовнішню торгівлю різних країн, впливаючи на цінові співвідношення експорту і імпорту та викликаючи зміни економічної ситуації в країні, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на експорт або конкурують із імпортом.

Девальвація національної валюти надає можливість експортерам цієї країни знизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті, що підвищує конкурентоспроможність їхніх товарів і створює можливості для збільшення експорту. Імпорт стає менш вигідним і дорогим за рахунок збільшення імпортних цін.

Тема 4. Валютні ринки та валютні операції

1. Сутність, функції та види валютних ринків.

2. Котирування іноземних валют.

3. Сутність та види валютних операцій.

4. Регулювання та контроль за валютними операціями.

 

1. Валютні ринки – це міжнародна мережа офіційних центрів, де здійснюються операції з купівлі-продажу іноземних та національних валют в залежності від пропиту та пропозиції на них.

У широкому розумінні валютний ринок – це сфера економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті.

Формування світового ринку, розвиток регулярних міжнародних економічних зв’язків, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації та централізації банківського капіталу стали найважливішими передумовами виникнення та подальшого розвитку валютних ринків.

Головними функціями валютних ринків є:

забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;

страхування валютних та кредитних ризиків;

забезпечення кредитування в іноземній валюті;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держави;

регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку їх учасниками у вигляді різниці курсів валют;

вплив на державне регулювання економіки та узгодження валютної політики на рівні світового господарства.

З інституційної точки зору валютні ринки – це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій.

Валютні ринки можна підрозділити в залежності від масштабу діяльності і валют на національні, міжнародні, регіональні.

Національні валютні ринки – це ринки, що припускають проведення валютних операцій у національній валюті однієї держави в основному національними банками, наприклад, валютний ринок України.

Міжнародні валютні ринки – це ринки, які обслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи обмін товарами, послугами, рух капіталів.

В даний час виділяються як найбільш великі міжнародні валютні ринки: ринки Лондона, Нью-Йорка, Франкфурта-на-Майні, Цюріха, Парижа, Амстердама, Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрейну та ін.

Регіональні ринки – це ринки, на яких здійснюються валютні операції для забезпечення інтересів банків і підприємств в окремих регіонах. Так, у Східноєвропейському регіоні функціонує досить активний прибалтійський валютний ринок.

На національних та регіональних валютних ринках здійснюються операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют які використовуються для валютних операцій у регіоні, відносно регулярно проводиться регіональними банками, а валют місцевого значення – банками, для яких ця валюта є національною і активно застосовується в угодах з місцевими клієнтами.

Валютний ринок у залежності від учасників можна підрозділити на банківський, біржовий і клієнтський. На банківському валютному ринку здійснюють операції центральні, універсальні, комерційні і спеціалізовані банки. Велика частина валютних операцій здійснюється на банківському ринку чи міжбанківському.

На біржових ринках здійснюють валютні операції банки, компанії, брокерські фірми.

На клієнтських валютних ринках відбуваються операції між банками і їх клієнтами.

Серед валютних ринків в залежності від характеру взаємин можна виділити прямі і посередницькі (брокерські) ринки. Валютні операції на перших ринках здійснюються без посередників, прямо (банки з банками, банки з клієнтами), а на інших – за участю посередників. На частку останніх приходиться біля третини обсягу валютних операцій.

За ступенем організації валютні ринки можуть бути організованими та неорганізованими. Організованим ринком є біржовий ринок. Валютна біржа - це, як правило, некомерційне підприємство, оскільки її основне завдання полягає не в одержані прибутку, а в організації торгів валютою та у мобілізації тимчасово вільних валютних коштів. У деяких країнах (Японії, Франції, скандинавських країнах) функціями валютних бірж є встановлення курсу валюти або фіксація довідкових курсів валют. Переважна частина валютних операцій (понад 90%) здійснюється на неорганізованому валютному ринку – позабіржовому або міжбанківському, на якому дилери проводять операції з використанням електронного та супутникового зв’язку. Найбільший обсяг валютних операцій припадає на транснаціональні банки Японії, США, Великої Британії, Німеччини, Швейцарії, Франції тощо. Завдяки наявності мережі закордонних відділень транснаціональні банки цілодобово проводять валютні операції. Міжбанківський валютний ринок поділяється на прямий та брокерський. Брокерські фірми, працюючи з конкретним банком, виступають у якості посередників між продавцем і покупцем валюти, здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій. До переваг роботи через брокера слід віднести анонімність при здійснені угоди, безперервність процесу котирування, можливість пропонувати власні ціни. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію – “куртаж” (у середньому 30 дол. за кожен контракт). У міжнародній практиці поширена система нарахування брокерської комісії, згідно з якою покупець та продавець валюти сплачують брокерові по 50% брокерської винагороди.

Валютні ринки в залежності від термінів виконання угод підрозділяються на ринки «спот» (наявні, касові) і термінові (форвард, ф’ючерс, опціон). Валютні ринки «спот» припускають проведення валютних операцій протягом двох робочих днів, не враховуючи дня укладання угоди. На форвардних, ф'ючерсних і опціонних ринках валютні операції здійснюються на термін понад три дні, наприклад, терміном 1, 2, 3 місяці і т.д.

Валютний ринок в залежності від ступеня концентрації операцій може бути моноцентричним і поліцентричним. На моноцентричному валютному ринку операції зосереджені в одному центрі держави, регіону і т.д. Так, французький валютний ринок моноцентричний, тому що в основному зосереджений у Парижеві, а американський - поліцентричний, найбільш великі валютні операції проводяться в Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії й у Лос-Анджелесі.

За об’єктами торгівлі валютний ринок поділяється на форексний ринок, де торгують безготівковою валютою, та готівковий, де валюта фізично рухається у просторі.

В залежності від характеру дій з валютного регулювання та валютних обмежень можна виділити вільні та обмежені валютні ринки.

Валютний ринок – це одна з важливих частин складного фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті, валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків, що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.

Валютний ринок також задовольняє потребу приватного сектора в іноземній валюті, що зв'язаний з її кількістю в банках, які здійснюють операції по обміну валют. Попит приватного сектора звичайно протилежний офіційному попиту на валюту, оскільки власниками офіційних резервів є уряди.

Попит приватного сектора представляє ризик для комерційних банків. Коли велика кількість банків не упевнена, що в найближчому майбутньому на ринку буде достатня пропозиція валюти, вони можуть скоротити обсяги коштів у цій валюті, внесені на депозити. Такі кроки можуть скоротити обсяги цієї валюти на ринку взагалі.

Валютний своп – це продаж наявної валюти (спот) з одночасною покупкою її на термін (форвард) чи навпаки. Центральні банки використовують свопи, щоб забезпечити себе валютою для інтервенції на світовому валютному ринку. Механізм свопів центральних банків був уперше розроблений на початку 60-х років федеральною резервною системою США, що уклала угоду з центральними банками 15 країн і розташованим у швейцарському місті Базелеві - Банком міжнародних розрахунків. Усі разом ці банки надали більш 30 млрд. дол. в іноземній валюті для захисту долара. Інші країни також уклали угоди відносно свопів, щоб діставати кошти для інтервенції на валютному ринку.

Щороку на валютному ринку укладається велика кількість фінансових угод. Сума, на яку укладаються угоди, може в 100-150 разів перевищувати офіційні резерви країн-учасниць угод. Під цими угодами мається на увазі міжнародна торгівля і закордонні інвестиції, плата за послуги (туризм, транспортування, страхування) і одержання доходів від іноземних інвестицій. Приватні комерційні банки, що тримають, купують і продають іноземну валюту, підтримують світовий валютний ринок. Невідповідність попиту та пропозиції іноземної валюти в якій-небудь окремій країні може бути усунута шляхом використання її офіційних резервів у тих випадках, коли попит перевищує нормальний рівень, центральний банк може продати комерційним банкам частину своїх офіційних заощаджень. Використовуючи мережу свопів, країни також можуть робити обмін з центральними банками інших країн. У кінцевому рахунку, МВФ може надати короткострокову допомогу (скористатися механізмом кредитування) деяким країнам-членам, що потребують запозичення коштів.

Торгівля валютами здійснюється на оптовому і роздрібному валютних ринках, причому можна виділити наступні сегменти валютної торгівлі між:

комерційними банками однієї країни;

комерційними банками різних країн;

комерційними і центральними банками;

центральними банками;

банками і клієнтами.

Перші чотири співвідношення відносяться до оптового, міжбанківського ринку, де відбувається більшість валютних операцій, а останнє – до роздрібного, клієнтського ринку. На валютний ринок виходять самостійно, крім банків і бірж, також великі транснаціональні компанії, що створюють свої департаменти і дочірні спеціалізовані компанії, обсяги конверсійних операцій яких настільки великі, що в окремі періоди вони можуть змінити тенденції розвитку валютного ринку.

У міжнародних банках, транснаціональних компаніях функціонують спеціальні валютні відділи, що оснащені найсучаснішими засобами зв'язку, у яких працюють кілька груп фахівців:

камбісти (Франція), маклери (ФРН), дилери (США), торговці (Англія), що здійснюють операції по купівлі-продажу певної валюти, останнім часом їх стали об'єднувати під терміном маркетмейкери, тобто ті, що роблять валютний ринок;

економісти-аналітики, що прогнозують рухи різних курсів валют, розробляють эконометричні моделі оцінки валютного ризику і вартості різних способів його хеджування, і оцінюють інші тенденції розвитку валютного ринку на перспективу;

менеджери, що розробляють валютну політику корпорацій і реалізують її, у тому числі ті, що приймають рішення щодо величини і термінів проведення валютних операцій, методів хеджування валютних ризиків, формування валютних резервів, і іншим питанням валютної політики банків, корпорацій.

У процесі торгівлі валютою в учасників валютного ринку виникають та змінюються вимоги та зобов’язання в різних валютах. Співвідношення вимог та зобов’язань з тієї чи іншої валюти в оператора валютного ринку називається валютною позицією.

Валютна позиція може бути:

1) закритою, передбачає збіг (порівнювання) вимог та зобов’язань у певній валюті:

2) відкритою – незбіг.

Відкрита валютна позиція в свою чергу може бути:

- довгою – вимоги щодо певної придбаної валюти перевищують зобов’язання з проданої тієї самої валюти;

- короткою, яка показує, що зобов’язання в певній валюті перевищують вимоги;

- овернайт – позицією – показує, що залишається відкритою до наступного дня.

 

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього розвитку певної країни та стан та перспективи розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Згідно з прийнятими рішеннями Ямайської валютної системи та уставом Міжнародного Валютного Фонду передбачається, що країни можуть вибирати одну з 5 систем встановлення режиму валютних курсів:

- вільне чисте плавання, тобто плавання під впливом попиту та пропозиції на валюту;

- регульоване плавання, що відбувається під впливом попиту та пропозиції, а також під впливом Центрального Банку (ЦБ);

- фіксований курс - предмет твердого регулювання з боку ЦБ;

- валютний курс валютних зон, тобто курс іноземної валюти, що має ходіння в регіоні, де ця валюта широко використається;

- гібридний курс, сформований як з'єднання декількох вищенаведених систем.