Історичне значення християнізації Київської Русі.

Воєнні дії Б.Хмельницького 1654 – 1657 рр.

Політика приватизації в незалежній Україні.

1. ультура Київської Русі — видатне явище європейської середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX — середину XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира — запровадження християнства.оба Володимира Великого і особливо Ярослава стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. Псля запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії самостійного обрання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне — вимагати вести церковне богослужіння старослов'янською мовою. Так, Ярославу Мудрому вдалося проголосити першими національними святими братів Бориса і Гліба, підступно вбитих своїм молодшим братом. Пам'ять їх щорічно врочисто вшановувалась 24 липня і цей день вважався на Русі великим святом.Створена Володимиром Святославовичем величезна держава мала надто тривкі економічні і політичні зв'язки з різними землями. Для підтримання єдності вимагалися розвинена суспільна мораль, почуття честі, відданості, самопожертви, висока патріотична свідомість та належний рівень розвитку словесності — жанрів політичної публіцистики, жанрів, які оспівують любов до рідної землі, епічних жанрів. Всього цього не могла дати перекладна візантійська і болгарська література, яка виникла за інших політичних обставин. Київським мислителям довелося створювати відповідні літературні форми, спираючись на народну історичну свідомість, на фольклор, який був і залишався переважно язичницьким, з деякими вкрапленнями християнства. Це багато в чому визначило таку рису давньоруської літератури, як потяг до філософського осмислення життя, мистецтва, творчої праці. їй були глибоко чужі пристрасні містичні поривання візантійських мислителів. Навіть у церковній літературі переважав конкретний інтерес до релігійної філософії, історії, до питань житейської моралі, до апокрифів, які містили багато елементів народної казковості. І надалі зв'язок з життям, мораллю, релігією буде прикметною рисою філософії українського народу. Другою причиною видозміни християнства на Русі було те, що християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов'янські традиції.

Навесні 1654 року військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звільнили з-під панування Речі Посполитої Білорусь. Росіян та українців у цій боротьбі активно підтримувало місцеве населення.Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, намагався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Щоб не потрапити до рук ворогів, населення палило свої хати й билося з ворогом насмерть. Прикладом масового героїзму стало м. Буша, що на Поділлі (тепер село Вінницької обл.). Козацька залога на чолі з сотником Гречкою героїчно обороняла місто й полягла в нерівній боротьбі. Коли загарбники вдерлися у фортецю, Олена Зависна, убивши свого чоловіка-зрадника, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 році1655 року Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. Нар. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів. Б. Хмельницький оточив Львів, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана цей час змінилася міжнародна ситуація. На Польщу, скориставшись її слабкістю, напала Швеція. У польській історії цей період сприймають як «потоп». Б. Хмельницький неодноразово робив спроби зблизитися з Карлом X Густавом для походу проти Польщі, хочсоюзник Росія, перебуваючи в стані війни зі Швецією, зовсім не хотіла зміцнення свого могутнього північного сусіда. Деякі військові підрозділи козаків разом зі шведами завдали поразки полякам, невдовзі після чого гетьман Станіслав Потоцький був змушенийвизнати себе васалом Карла X Густава. Проте на зміну перемогам прийшли невдачі. Уже 1656 року шведський король зазнав ряду поразок, що змусило його покинути Варшаву й відступити до бранденбурзького курфюрста.Улітку 1656 року у м. Вільні між Польщею та Росією розпочалися переговори про припинення війни. в цей час Б. Хмельницький був на шляху до розриву переяславсько-московської угоди. На Чигиринській раді гетьман і козаки присягли один одному боротися за українську справу до останнього подиху. Не розриваючи остаточно відносин з Москвою, Б. Хмельницький вдався до спроби утворити нові коаліції проти Польщі та Криму: зі Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною та Литвою. ВіСпільний українсько-семиградський похід зазнав поразки, у якій козацтво звинуватило свого гетьмана.

3. Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою. Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності - один із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності - вельми болісний у соціальному розумінні процес. В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткі терміни. Друга принципова відмінність нашого роздержавлення від західного полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки сьогодні надання безумовного права одержувати в приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Все це не створює надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при постійній погрозі соціального вибуху про ефективність суспільного виробництва не може йти мова. Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною. Четверта принципова відмінність теперішнього українського роздержавлення від західного полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні обставини: а)недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання; б)тривалість формування ринкового культурного середовища; в)низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади. Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, й тому важко піддаються реформуванню. В цілому структура народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство - 21, 7%, промисловість - 43, 3% (в тому числі металургія - 21, 4%), енергетика і паливна промисловість - 24, 4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об'єктивно не може відмовитися від активної ролі держави. Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні. Причому, це стосується не лише розвинених країн Західної Європи, Америки та Азії, віддалених від України як територіально, так і за ступенем розвитку продуктивних сил, а й колишніх сусідів по "соціалістичному табору".

Білет № 9

Культура Київської Русі.