Ознайомлення дітей з предметами домашнього вжитку та національним одягом

Знайомство дітей з предметами домашнього вжитку, хатнім інтер'єром, посудом, національним одягом повинно носити регіональний характер.

Кожний регіон України має свою історію, різні назви предметів домашнього вжитку, різноманітні забарвлення, форму, свій національний одяг. Для цього педагогам дошкільних закладів потрібно познайомитися з довідковим Історичним матеріалом свого рідного краю, зібрати, описати його; розглянути й обговорити на педраді, обладнати відповідно «Музей українського села».

Знайомлячи дітей з архітектурою українського села, посудом, речами домашнього вжитку, слід виготовити відповідні макети, дібрати потрібні речі, слайди, ілюстрації, скласти тематичний тлумачний словничок. Добре, якщо в цій місцевості є краєзнавчий музей, його потрібно відвідати з дітьми кілька разів.

Тематика занять залежить від віку дітей. Це можуть бути, наприклад, у молодшій групі такі заняття, як «Мамина (чи бабусина) світлиця», «Бабусин мисник», «Садок вишневий коло хати», «Ой на плоті, на кілочку», «Вареники білі, вареники в сирі», «З бабусиної скрині»; у середній групі: «Криниця-студениця», «Що в бабусі в печі», «Виставка посуду», «Виставка українського одягу». «Чорнобривців насіяла мати» і т. ін.

З дітьми старшого дошкільного віку тематика занять ускладнюється, їх знайомлять у доступній формі з історією українського села, будівлями, оселями, подвір'ями, речами домашнього вжитку, посудом, одягом (традиційним, буденним, святковим), національними стравами (борщ, крученики, галушки, вареники, узвар). Орієнтовні теми занять: «Село в нашій Україні, неначе писанка село», «Подорож до прадіда та прабабусі», «Хата діда Власа», «Ходить дрімота коло плота», «Лелечине гніздо», «Про що нам скриня розповість?», «Звідкіля приїхали гості?», «Мандрівка у Карпати (до Києва, Львова, Черкас тощо)», «Чим багаті, тим і раді», «Гостинність українського дому», «Святкові вечорниці» і т. ін.

Кожна місцевість України має свої специфічні будівлі, зафарбування хат, стін, свої специфічні назви. Наприклад, глечик - чупор, горщик - силко, тин - пліт, паркан, гражди і т. ін. Тому обов'язково слід скласти тематичний тлумачний словник, куди ввійдуть як традиційні українські назви, так і регіональні. Наприклад, словничок до теми «Українська оселя»: хата, оселя, світлиця, вітальня, передпокій, подвір'я, тин, пліт, паркан, піч, лава, ослін, скриня, хідники, ліжник, рушники, рядно, мисник, криниця-журавель, хлів, стріха, комин, покут, долівка, живоплот, соняшник, мальва, чорнобривці, вишні, налавники, витинанки, кахлі. домівка, лелека.

Наводимо орієнтовні конспекти занять. Тема «Садок вишневий коло хати» (молодша група). Завдання: познайомити дітей з українською хатою, подвір'ям, посудом, предметами домашнього вжитку, виховувати любов до рідної оселі. Словник: хата, оселя, тин, глечик, горщик, макитра. криниця, чорнобривці. Матеріал до заняття: макет української хати з подвір'ям, тином, криницею-журавлем, квіти, чорнобривці; вірші Т.Г.Шевченка.

Хід заняття: Вихователь повідомляє дітям, що сьогодні вони вирушать у подорож до бабусиної хати. Діти стають один за одним і вирушають у подорож. Зупиняються біля української хати. Вихователь читає вірші Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати». Дітей зустрічає дід Панас, показує подвір'я (тин, на кілочку глечики, криницю-журавель, садок). Вводить нові слова, діти повторюють, виконують за вказівкою діда Панаса різні дії (набирають води з криниці, нюхають квіти, знімають глечики). Дід розповідає дітям про життя на селі, знайомить Із хатнім інтер’єром. Заняття супроводжується читанням віршів, слуханням українських народних пісень.

Тема «Хата моя, біла хата» (старша група). Завдання: продовжувати знайомити дітей з українською оселею, народними традиціями Її прикрашання і національним посудом. Виховувати повагу, гордість до національних обрядів, звичаїв, бережливе ставлення до народних реліквій. Матеріал: картина із зображенням українського села, міста, глиняні вироби.

Хід заняття: - Діти, сьогодні ми будемо продовжувати знайомитися з українськими звичаями, а саме будемо говорити про українську оселю, про те, як люди в ній живуть і чим її прикрашають.

Є такий давній народний звичай: на тому місці, де має стояти хата, увечері розкладають чотири житні перепічки. За повір'ям, якщо одна з перепічок зникне, то тут можна будувати оселю, якщо ж ні - значить у господарстві не вестиметься худоба, обсідатимуть злидні.

Витоки цього звичаю, вочевидь, тягнуться з того часу, коли людина була безсила перед природними явищами І тому вдавалася до всіляких передбачень.

Діти, погляньте на цю картину (показує зображення мальовничого українського села). Що на ній зображено? Які ці хатинки?

Діти відповідають.

— Проте люди не завжди жили в таких гарних помешканнях. Спочатку їхнім місцем проживання були прості хатки, які називалися землянками, вони були трохи вкопані в землю, з похилим дахом. З тих пір пройшло багато часу, і зачарувала наша оселя весь світ, стала чепурною, гарною, з білими стінами, з вишневими садками, з яскравими рушниками на покуті, розмальованими коминами і терпким запахом рути-м'яти на долівці.

- Діти, як ви думаєте, де для людини найрідніше місце на землі?

- Вітчизни без рідної хати не було і не може бути. Як мовиться в пісні. Батьківщина починається з рідного порога, з батьківської домівки.

Діти, ви повинні знати, що в людській оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія речей і предметів, чистота й охайність, які милують око. У народі кажуть «Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому гарна і веселенька».

Пригадайте, діти, чим у вас вдома огороджено подвір'я?

- Правильно, огороджується подвір'я парканом чи живоплотом. Добрий господар завжди тримає своє господарство в порядку, дбає, щоб воно було не гірше за інші.

А що росте біля хати?

- Так, біля хати насаджують садки, які навесні чарують своїм цвітом, висівають квіти, квітникарство в нас здавна в пошані.

А які ви знаєте поширені дерева?

- Дійсно, поширені у нас тополя, верба, бузок. Влітку прикрасою багатьох садиб є соняшники, чорнобривці, мальви. Колись не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви.

Села були гарні, привабливі, а коли б зайти до хати, то можна було б побачити, що вона і всередині не менш цікаво прибрана. Ви вже знаєте, чим прибирали світлицю? Так, в оселі повинні були бути вишиті рушники. Не випадково в народній пісні мати навчає дочку:

Тримай хаточку, як у віночку,

і рушники на кілочку.

А ще як прикрашали?

- Правильно. Прикрашали хати ще й малюванням на стінах, витинанками. килимами, налавниками, розмальовували меблі.

Невіддільною частиною побуту були красиві, зручні вироби з глини. Колись давно люди ліпили посуд, руками випалювали на вогнищі. Свої вироби вони прикрашали різноманітним орнаментом. На тарілках і мисках малювали півників, рибок, козаків на конях, дівчат у танку.

Пригадайте, діти, назви посуду, який ви знаєте (діти називають).

Діти, предмети побуту засвідчують про давній звичай народу прикрашати своє житло. Дерев'яний мисник з декоративними глечиками, баранцями, розмальованими на тарілках (показує), добре поєднувався з простими меблями.

А які гарні були кахлі! (Показує). Оздоблювали по-різному: трафаретними візерунками за допомогою дерев'яної форми, розписами, а потім покривали спеціальною поливкою.

Діти, ви, напевно, помітили, що вироби були різні, але всі вони мали одну спільність: відображали світлий, життєствердний настрій народу.

А тепер погляньте на цю картину (вихователь показує зображення багатоповерхових будинків).

Скажіть, що спільного в них з тими, що будували колись. Правильно, і в одних, і в других живуть люди.

А в якому хотіли б жити ви?

Відповіді дітей цікаві і неоднозначні. Але висновок один; не так уже й важливо, де жити, аби був мир і злагода в сім'ї.

- Отже, діти, ми вели розмову з вами про українську садибу. Де б людина не була, вона завжди повертається до рідної домівки, намагається причепурити її, прикрасити так, як це робили наші предки. І ми з вами повинні оберігати старі, але славні народні звичаї.

Тема «Український посуд»1. Завдання: Продовжувати знайомити дітей з творами національного мистецтва - посудом: глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горщик, горнятко, діжа. Виховувати бережливе ставлення до народних традицій. Словник: горщик, глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горнятко, діжа.

Хід заняття: Показ ілюстрації до казки «Лисиця і журавель».

- Діти, що ви бачите на цій картині?

Правильно, лисичка прийшла в гості до журавля і хоче пригоститися.

А з чого вона хоче пригоститися? Так, з глечика.

Діти, у мене на столі стоїть глечик. Хто з вас піде візьме глечик і розкаже, де його можна використати? (Діти розповідають).

Вихователь описує глечик, використовуючи фрагмент української народної казки «Лисичка і глечик». Хтось стукає. Заходить ведмедик, говорить, що дуже любить їсти мед.

- У що ж ми йому наллємо меду? Так, у миску. Ось яка вона. Подивіться, діти. З чого її зроблено? Так, з глини. Якої вона форми? Правильно, круглої. З такої миски їли наші дідусі й бабусі. А чому не їсть наш ведмедик? Так, бо ж ми не дали йому ложки (вихователь пропонує дитині взяти ложку, запитує, з чого вона зроблена).

Так, це дерев'яна ложка. Дай ведмедикові, хай ласує мед. Колись давно, коли ще не було фабрик і заводів, миски. ложки та інший посуд люди виготовляли вручну. Оздоблювали його гарним візерунком. Бачите, які вони гарні (показує ілюстрації до української народної казки «Колосок»).

- А ось подивіться на цей малюнок. Кого ви, діти, бачите? Так, це півник сидить за столом, а біля нього що, діти?

Так, макітра. А з чого вона зроблена? Так, теж з глини. Вона круглої форми, глибока. У ній можна тримати сметану, вареники, пиріжки. І вареники, і пиріжки довго залишаються в ній теплими і смачними. А ще в макітрі можна товкти часник із салом, щоб заправляти борщ. І тоді він буде дуже смачний. А товкти часник в макітрі можна макогоном. А ще макогоном можна терти мак. Тому він. і називається макогоном. Ось подивіться, який він довгастий, схожий на качалку. Діти, а що роблять качалкою? Так, качають тісто.

Наталко-Полтавко,

Бери-но качалку.

Вранці покачай,

Вареники мамі дай.

То чим, діти, тісто на вареники качають?

Правильно, качалкою. Ось вона яка. Дерев'яна. Без неї і зараз не може обійтися жодна господиня.

А в чому ж можна місити тісто?

Гляньте-но на цей малюнок. Він вам допоможе пригадати, в чому колись наші бабусі тісто місили.

Діти, подивіться на цей малюнок. Кого ви тут бачите? Так, сороку-ворону, яка діжу місила, дітям кашу варила. Ви чули, діти? У пісні про сороку-ворону говориться про діжу, в якій місять тісто. Ось у нас є іграшкова діжа. Вона глибока, дерев'яна, в ній місять тісто, з якого печуть хліб.

Хто з вас знає загадку про хліб? (Діти загадують).

- Молодці, ви всі любите хліб, а тому знаєте про нього багато загадок.

Ось послухайте, що я вам розкажу:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В глиняному горщику.

- Діти, про що я вам розказала потішку? Який посуд згадується у ній? Так, про горщик. А який він, хто покаже) (Діти показують, розповідають).

Вихователь узагальнює розповідь.

- А ось послухайте ще одну забавлянку (розповідає в повільному темпі).

Варила мамочка кашу, варила,

Одному дала до горнятка.

Варила мамочка кашу, варила,

Другому - до мисочки,

Третьому - до кайстроника,

Четвертому - до ложки.

То в що ж мати насипала дітям кашу?

А хто з вас піде покаже, яке горнятко?

Так, бо воно схоже на чашку або мисочку. Ми вже з вами дивились. А от про кайстроник я вам, діти, розкажу іншим разом.

А зараз, діти, пограємо з вами в гру на уважність. Я почну розповідати віршик, потішку. Ви ж, хто знає, будете продовжувати, а після розповіді покажете той предмет, про який розповідалося.

Киця Мура,

Де ти була?

У бабусі.

Що робила?

(Діти продовжують).

Миски била.

Диби-диби, диби-диби,

Ішла баба по гриби.

А дід по опеньки

В неділю раненько.

(Діти продовжують).

Нарвали опеньки,

Зварили опеньки,

Поклали опеньки

В макітру гарненько.

Печу,печу хлібчик

Дітям на обідчик.

(Діти продовжують).

Люлі, люлечку,

(Діти продовжують).

У маленькому горняті

Маленькому дитяті.

Дітям пропонується розповісти інші потішки, загадки про ці предмети. Вихователь підводить підсумок заняття:

- Отже, діти, сьогодні ми з вами говорили про український національний посуд, згадали про нього пісні, потішки, загадки, казки. Все це - надбання нашого українського народу, яке ми повинні шанувати.

Своєрідний в Україні й національний одяг, жіночий та чоловічий. Спочатку дітей знайомлять із традиційним українським одягом, поступово - з національним одягом різних регіонів України.

До традиційного жіночого українського одягу належать: сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, запаска, фартух, намисто, вінок, чобітки, хустка, очіпок, кептарик (жилетка» камізелька), свитина, сукня, личаки.

Чоловічий одяг: сорочка-вишиванка, штани, шаровари, пояс (крайка, пасок), кептарик (камізелька), крисато, бриль, шапка, свитка, жупан, сердак, кожух, чоботи, постоли, капелюх (крисань).

Регіональний одяг досить своєрідний, наприклад на Закарпатті: сердак, кептар, сорочка, піджак, гаті, штани, петик, силянка (пояс), плат, фартух, лейбан, платина (хустка), парто (коронка), бочкори. Тому регіональні назви одягу доступні тільки дітям - мешканцям відповідного регіону.

Наводимо конспект заняття для випускної групи з теми «З бабусиної скрині». Завдання: продовжувати знайомити дітей з українським національним одягом. Словник: цирка, праник, кептарик (камізелька). хустка, личаки, свитина, постоли, бриль, крисато, крайка (попружка, пасок), крисань, очіпок.

Хід заняття: Вихователь організовує дітей на заняття.

Заявляється лялька. Говорить, що вже весна. Скоро настають свята. І їй треба подумати, як гарно прибратися. Переглядає різні предмети одягу. Їй не подобається. Вихователь пропонує підійти до бабусиної скрині і подивитися, що там є. У цій скрині, говорить вихователь, є святковий і буденний одяг, який носили наші дідусі і бабусі.

- Це що, діти? Так, віночок. Віночок у давнину носили лише дівчата. У віночок вплетено різні квіти, і кожна квітка має своє значення. Діти, можливо, хто з вас знає значення цих квітів? Так, троянда означає красу, чорнобривці -- память, цвіт вишні - материнську любов, а маківку могли вплести у віночок лише дівчата-сироти. Можна прикрасити віночок колосками, барвінком, міртом. Ще віночок прибраний стрічками. У різних областях України їх кількість і кольори різні. Коричневі - означають любов до землі, блакитні - вірність, червоні - радість. Але всі вони мусять бути довші за косу, бо оберігають її. У народі кажуть: «Коса - дівоча краса».

- Діти. а коли одягали віночок дівчата? Так, коли були святкові дні. Одягне дівчина красивий віночок - ось так (вихователь одягає на дитину), і очей від неї не відірвати.

Вихователь дістає зі скрині вишиту сорочку. Запитує в дітей, що це і що вони про неї знають.

- Правильно. Це вишита сорочка. Вона здебільшого довга. Вишита спереду і на рукавах. Низ теж може бути вишитим. Вишивка внизу називається цирка. Раніше сорочки вишивали лише шовковими нитками, а тепер і бісером. Сорочки були на свято і на будень. На свято вишивали на тонкому полотні, а буденну сорочку - на грубішому лляному полотні.

Діти, якими кольорами вишивали сорочки? Так, кольори різні. Наприклад, у Прикарпатті - чорним, світло-коричневим і червоним кольорами.

Діти, а яким орнаментом вишивають сорочки? Так, і рослинним, і орнаментом геометричної форми. Вишивають гладдю, хрестиком, низинкою.

Для того щоб вийшла така гарна сорочка, вирощували льон, пряли полотно, вимочували у воді, били праником (показ праника) і сушили. Чим більше били праником полотно, тим воно було біліше. Кращою вважалася сорочка з тонкого полотна. За сорочкою цінувалася й дівчина.

Вишита сорочка, аж до поясочка.

А хто вишивав? Тарасова дочка.

- Діти, а ще що можна одягнути на свято? Так, кептарик, або його ще називають камізелькою. Його теж вишивають шовком або бісером. Діти, а ще що входить до святкового жіночого національного одягу? Так, плахта, фартух, спідниця (вихователь показує). Ще дівчата та заміжні жінки одягали на шию намисто на свято.

Діти, а це що? Так, очіпок, який носили заміжні жінки. (вихователь показує гарну хустку, запитує, що це). Так, це хустка. Вона, як ви бачите, дуже гарна. І кольори чудові.

На свято ще взувалися в чобітки.

Був і буденний одяг. Це личаки, свитина, буденна хустка» сорочка (показ предметів).

Лялька говорить, що вона вже знає, що одягне на свято, а ще хоче прибрати святково свого братика Іваночка. Вихователь разом з дітьми пропонує їй предмети чоловічого святкового і буденного одягу: сорочку, шаровари, пояс (крайка, попружка, пасок), бриль, шапку, крисато, камізельку (кептарик), свитку, кожух, чоботи, личаки, постоли).

Вихователь показує лляну сорочку. Розповідає, що немає кращого матеріалу, ніж льон, тому що лляне полотно швидко всмоктує вологу і швидко випаровує ЇЇ. Сорочка вишита. Це святковий одяг. Показує бриль.

- Діти, що це? Так, це бриль. На сході України з давніх-давен носили брилі: капелюхи з пшеничної соломи, з широкими крисами. Ось чому деякі різновиди цих капелюхів звуться крисані (розповідь супроводжує показом, розповідає про інші предмети чоловічого одягу).

Конспект заняття з теми «Вироби народних умільців» (екскурсія на виставку у старшій групі).

Завдання: Продовжувати знайомити дітей з виробами народних умільців, розширювати знання дітей про роботу ткачів, їхніх попередників (прядіння ниток), прищеплювати дітям думку про ганебність бути невмілими, ледачими; викликати інтерес, бажання пізнавати довкілля, виховувати бережливе ставлення до праці дорослих; збагатити словник дітей словами прялка, веретено, цівка, ткаля, верстата, гребінка, кружілка.

Матеріал: вироби народних умільців (гончарів, литярів, бондарів, вишивальниць, ткаль); старовинні знаряддя праці (верстати, прялка, гребінка, веретено, цівка); гра «Утиця», дидактична гра «Якого майстра робота?».

Хід заняття: - Діти, з давніх-давен у нас, в Україні, з покоління в покоління народні майстри передають своє ремесло, яке І донині існує і радує людей.

Вишивальниці і малювальниці, ткалі і килимарі, ливарники і гончарі, які жили і працювали по селах, містах, виробляли різноманітні речі побуту. І ось сьогодні ми з вами відвідаємо виставку чудових речей побуту, виготовлених руками народних умільців. Це для нас буде свято, тому що ці речі, оселившись у сільських та міських квартирах, творять у них святковість, затишок і красу, приносять насолоду дорослим і дітям.

Сьогодні ми з вами зустрінемося з цими чудовими речами.

Діти, зверніть увагу на ці речі. Як ви думаєте, хто їх виготовив? А хто такі народні умільці?

Так, це люди, які навчилися робити речі побуту від своїх батьків, дідусів, бабусь. Що ви ще знаєте про народних умільців?

А яких ви знаєте народних умільців? (Гончарів, бондарів, плетарів, вишивальниць).

Що ж виготовляють гончарі? (глиняний посуд).

А щоб він був кращий, вони його розписують візерунками.

А де найбільш поширене гончарство у нас в Україні? (У Косові, Ужгороді, Києві). Діти, а що роблять литярі?

Діти, зверніть увагу ось на ці речі (показує їм вироби бондарів). Як ви гадаєте, хто Їх виготовив?

Це дуже важка справа - виготовляти речі з дерева. Робота бондарів дуже важлива, тому що в кожній домівці неможливо обійтися без цих речей.

Які ж саме речі виготовляють бондарі? Діти, а зараз ми зайдемо до кімнати, в якій розміщено речі, що зачаровують усіх, хто сюди зайде (діти розглядають вишивки, килимові вироби, рядна з різноколірними смужками).

Це теж робота народних умільців. Яких саме, ви, напевно, вже здогадалися?

Так, ці рушники, і доріжки, і серветки, і подушечки вишили вишивальниці. Таке ремесло, як вишивання, у нас в Україні виникло давно. Жінки, дівчата вечорами у вільний час збиралися в одній хаті і вишивали, співаючи українських пісень. Кожна світлиця була прикрашена чудовими вишивками.

А вишивку доповнювали килимові вироби. Ось вони подивіться (діти розглядають килимові вироби, називають їх різновиди: килим, килимові доріжки, рядна).

Діти, а хто виткав усе це?

Так, їх виготовили ткалі. Це дуже працелюбні люди, з великою силою волі. Адже, виготовляючи такий чудовий килим, працювати треба дуже довго. Проте люди, які Їх виготовляють, люблять свою роботу, їм вона приносить насолоду і радість.

А як саме виготовляють килими? Може, хто з вас, діти, знає?

Так, килими виготовляють на верстатах. На таких верстатах ткали колись не тільки килими, а й полотно для одягу, бо купляти тканини чи полотняний одяг вважалося ганьбою. Тих, хто купляв, називали ледачими. Отож. першим обов'язком матері було навчити свою доньку прясти нитки і ткати на таких верстатах (звертає увагу на верстат).

А для того щоб ткати, необхідні були нитки. Прості нитки (тобто лляні) люди виготовляли з льону, який спочатку сіяли, потім збирали, вимочували, розчісували, а вже потім пряли. Вовняні нитки (шерстяні) виготовляли з овечої вовни. Цю вовну пряли, потім теж розчісували ось такими гребінками (показує) і пряли з неї нитки.

Нитки пряли вечорами, коли дітей клали спати і наспівували їм колискову:

Льон збирала,

Тонкі нитки пряла,

Тонкі нитки пряла,

Сповиточки клала,

Щоб було дитя вродливе,

Щоб було дитя щасливе.

А діти дивились, як швидко крутиться веретенце і кружілка, довго-довго дивились і засинали.

Нитки прясти - це дуже складна робота. Дітям давалося це важко, але до шести років вони вже оволодівали певними навичками, допомагали дорослим, намотували на нитки цівки (показує цівки). І не тільки в піснях малеча розуміла послідовність виготовлення ниток, а й закріплювала хід роботи на верстаті в іграх. Дуже поширеною в той час була гра «Утиця», в якій передавали дію переплітання ниток. Діти ставали в коло й оббігали кожного, хто стояв у ряду, - першого спереду, наступного ззаду.

Діти, а ви б хотіли в таку гру пограти?

Ми з вами обов'язково цю гру вивчимо.

А тепер давайте пригадаємо, з якими виробами народних майстрів ми з вами тут сьогодні познайомилися? Пограємо з вами у гру «Якого майстра робота?».

Вибирають дітей-майстрів, які по черзі імітують роботу майстра. Решта дітей відгадують, який цей майстер і називають його вироби.