Відмінності між юридичною деонтологією та правничою етикою

Адвокатська діяльність

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту,
підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних
договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі
права не менше двох років, володіє державною мовою, склала
кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на
зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката
України.

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською
діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє
адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії,
фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють
відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.
Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах
добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони
реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого
повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а
адвокати — про одержання свідоцтва на право занаття адвокатською
діяльністю.
Закон про адвокатуру України відносить порядок утворення
адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та
ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів,
прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші
питання до компетенції відповідних об'єднань.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними
особами. Вони, як і адвокати, що приватне практикують, мають
рахунки у банках на території України (а у встановленому
законодавством порядку — і в іноземних банках), печатку і штамп із
своїм найменуванням.

 

2. Види вищих закладів юридичної освіти

З моменту проголошення незалежності держава істотно вплинула на формування власної системи вищої юридичної освіти. Сформована мережа вищих учбових закладів, що здійснюють підготовку юридичних кадрів по освітньо-кваліфікаційних рівнях молодшого фахівця, бакалавра, фахівця і магістра. На сьогодні до складу мережі входять 189 вищих учбових закладів І-ІV рівнів акредитації. Серед них 134 належать до державної форми власності і 55 - до інших форм власності. Зокрема Міністерству освіти і науки України підпорядковано 60 вищих учбових закладів, з них 35 ІІІ-ІV рівнів акредитації і 25 - І-ІІ рівнів акредитації.
Загальний об’єм, що ліцензіює, складає майже 27 тис. вакантних місць, з них 82% належать вищим учбовим закладам державної форми власності. Мережа за обсягом, що ліцензіює, забезпечує чотири вакантні місця на 10 тис. населення України, з них 3,5 доводиться на вищі учбові заклади державної форми власності. Частка 55 інших учбових закладів у формуванні потенціалу мережі незначна і складає 0,5 вакантного місця на 10 тис. населення України.

1) університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра юр науки, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

2) академія — вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

 

Види юридичної діяльності

визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін.

Суддя. Суддя не просто має відношення до закону, йому довірена вища влада законності, і тому тут замало однієї юридичної грамотності, треба бути ще й життєво мудрим. Адже доводиться розбиратися в найскладніших ситуаціях, а істина одна. Тобто основне призначення судді — встановити істину в справі і прийняти єдине правильне рішення
Правовий статус судді передбачений в законодавчих актах, в яких визначаються і порядок виборів, і порядок здійснення повноважень, і гарантії діяльності, і відповідальність за помилки. Відповідно до Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України, Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських, районних (міських), міжрайонних (окружних), військових судах, Вищому Арбітражному Суді України, Арбітражному Суді Республіки Крим. обласних, Київському міському арбітражному судах.

Слідчий.Особливий професійний характер має діяльність такого спеціаліста, як слідчий. Він один з перших торкається фактів злочину і тому повинен бути скрупульозним у відборі матеріалу, уважно аналізувати обставини справи, бути сміливим і рішучим в прийнятті рішення. Підсумковим документом слідчого впровадження є звинувачувальний висновок.
Слідчий корпус згідно зі ст. 102 КПК України поділяється на слідчих прокуратури (територіальної, транспортної і військової), МВС, СНБ. Специфічний статус мають слідчі з особливо важливих справ, що безпосередньо підкоряються відповідним прокурорам керівникам правоохоронних відомств.

Призначення на посаду слідчого здійснюється відповідними прокурорами чи вищими керівниками правоохоронних органів. Повноваження слідчого містяться у впровадженні попереднього розслідування у всіх справах, що віднесені до його компетенції. Порядок впровадження слідства регулюється кримінально-процесуальним законодавством.

Прокурор — це спеціаліст, який згідно Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» покликаний здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємствами, закладами, організаціями незалежно від форм власності, підкоренності і приналежності, посадовими особами і громадянами.

Прокурорами можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту і володіють необхідними діловими і моральними якостями.

 

Адвокат — це спеціаліст, безпосередньою функцією якого є надання юридичної допомоги громадянам і організаціям, захист і охорона їх прав і законних інтересів. Адвокати на правах добровільного членства об'єднуються у відповідні колегії. За Законом України «Про адвокатуру» адвокатом може бути лише громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше 2 років, склав професійний іспит, прийняв присягу адвоката, зберігає адвокатську таємницю, не має судимості, несе певні обов'язки, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за якість своєї роботи.

 

Юрисконсульт. Це спеціаліст, основне призначення якого — проведення правової роботи в міністерствах та інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах. Суть правової роботи, як це витікає із змісту-законодавства, полягає в здійсненні завдань по зміцненню законності в діяльності тих органів і підприємств, де працює юрисконсульт, в активному використанні всіх правових засобів, що забезпечують ефективність їх діяльності тощо. На посаду юрисконсульта призначають осіб, які, як правило, мають вищу юридичну освіту. Призначення здійснюється керівником того закладу чи підприємства, при якому працює юрисконсульт.

 

Нотаріус. У відповідності з Законом України від 25 грудня 1974 р. «Про державний нотаріат» державні нотаріуси здійснюють дії, спрямовані на підтвердження і закріплення безперечних прав і фактів. На посаду державних нотаріусів призначаються громадяни України, котрі мають вищу юридичну освіту; в окремих випадках — особи, які не мають вищої юридичної освіти, але проробили не менше 3 років з юридичної спеціальності, а також особи, що навчаються на останніх курсах юридичних вищих навчальних закладів.

 

До числа юридичних відносять і цілий ряд посад в системі органів внутрішніх справ і міліції. Спеціальний статус встановлено, наприклад, для співробітників кримінального розшуку, відділу по захисту економіки від злочинних замахів. Зрозуміло, їх юридична підготовка дуже специфічна. Саме тому в системі МВС України організована мережа навчальних закладів для підготовки цих спеціалістів.

 

Юридичними є посади і співробітників виправно-трудових закладів, правовий статус яких визначається нормами виправно-трудового права. Співробітники цих закладів забезпечують виконання кримінального покарання.

4. Відмінності між юридичною деонтологією, юридичною етикою та професійною культурою полягають насамперед у тому, що їхня нормативність має різний зміст. Зокрема, наука про професійну культуру та юридичну етику виробляють для всіх юристів зразки норм, які можуть прийматися державою і набувати загальнообов’язкового значення. Вони можуть міститися в різноманітних морально-етичних кодексах, відомчих статутах, наказах, пам’ятках тощо. Проте юридична деонтологія жодних моделей норм не творить, а її вимоги ніде на письмі не відображені. Її нормативність полягає у дослідженні вироблення юристом особистих норм. Причому ці норми, хоча й мають індивідуальний характер, призначені лише для конкретного випадку. Такі одноразові норми назвемо деонтологічними.

Якщо норми професійної культури і юридичної етики спрямовані на регулювання службових дій юриста, то деонтологічні норми — на регулювання професійного мислення. Адже немає такої юридичної науки (крім деонтології та філософії права), яка б вивчала думки юриста, які передують будь-яким діям і потребують насамперед впорядкування. Практично двох однакових деонтологічних норм не буває. Вони не можуть бути ідентичними для всіх юристів. Деонтологічна норма формується у кожному конкретному випадку. Це норма для одного юриста і тільки для конкретного випадку. Інший юрист, який потрапить в аналогічну ситуацію, неодмінно думатиме по-своєму і сформує для себе іншу, власну норму службової поведінки.

Суттєва різниця існує у діях норм юриста. Річ у тім, що деонтологічні норми діють швидше, ніж норми професійної культури і юридичної етики. Адже йдеться про думки, дія яких не має аналогів.

 

Деонтологія особи юриста

Все життя людини це деонтологічний процес, який здійснює сама людина або за допомогою інших (дитячий вік та інші ситуації). Центральним питанням людини у житті є виконання обов’язків, яких існує доволі багато. Немає жодної хвилини без виконання обов’язку, навіть у випадку, коли людина ніби не виконує обов’язків, то вона виконує обов’язок відпочинку або шукає якогось навантаження, зайнятості, що означає пошук нових обов’язків.

У юриста практично пошуків обов’язків не буває. Його робочий день може продовжуватись і за межами юридичної установи, дома, на відпочинку і т.д. Він повинен завжди бути готовим прийти на допомогу людям.

Деонтологічні засади юриста пов’язані з професійною етикою. Тому потрібно висвітлити спільні та відмінні риси між юридичною деонтологією та професійною етикою, принципи та їх функції. Окремо зупинитися на деонтологічній правосвідомості. Показати, що окремих видів свідомості не існує (це стосується лише почуття). Але виняток становить правова свідомість та релігійна свідомість, що потребує аналізу їх існування. Деонтологічна правосвідомість не є видом, а тільки проявом правосвідомості у конкретний момент при виконанні службових обов’язків. Зміст деонтологічної правосвідомості залежить від службових обов’язків окремих юридичних спеціальностей, (на цьому треба зупинитися окремо).

Деонтологія юриста полягає не тільки у прийнятті рішення, у покаранні людей, а й здійсненні правового виховання. Найбільш значимим у юриста є обов’язок навчити людину захищати себе від злочинних посягань. Суть самозахисту не повинна зводитись до фізичних дій, технічного оснащення, а й до віктимологічних аспектів. Тобто людина повинна звинувачувати не тих, хто зробив її зло, біль, а передусім себе, що стало наслідком недотримання норм природного права.

 

Емоційна культура юриста

Емоційна культура відображає форуму і зміст професійної дійсності (юридичної практики). Йдеться про особисте переживання юристом почуттів й емоцій людини, котра скоїла правопорушення, особливо її почуттів після винесення вироку у суді.

Професійні можливості юриста значно зростають за умови високої емоційної культури. І навпаки, нерозвинені емоції можуть спричинитися до порушення службової дисципліни, втрати працездатності, розладу психіки і здоров'я.

Рівень емоційної культури залежить від психічних особливостей юриста, його вихованості та інших чинників. Упродовж усієї професійної діяльності формується й удосконалюється емоційний досвід, підвищується емоційна культура. Остання ніби збалансовує надто слабкі й дуже сильні емоційні збудження, орієнтує на те, щоб встановити емоційні обмеження, ліквідувати причини неконтрольованого емоційного стану.

Емоційна культура юриста - це здатність юриста на основі правових почуттів здійснювати вольовий вплив на емоцігенно-правову ситуацію при виконанні службового обов'язку.

Провідним компонентом емоційної культури є здатність регулювати емоцігенно-правову ситуацію, яка відображає динаміку службової діяльності юриста, спрямованої на пошук правової істини. Очевидно, що емоційна культура у кожній такій ситуації проходить певні стадії, які можна виділити як три стадії функціонування емоцігенно-правової ситуації.

Перша стадія виявляється при одержанні юристом інформації щодо правового факта. Це, зокрема, може бути інформація про вчинений злочин чи виїзд на місце події, втрату свідків, повернення справи на додаткове розслідування, різні процесуальні порушення тощо. Така емоцігенно-правова ситуація вимагає від юриста врівноваженості, витримки. Емоційна культура застерігає його від запальності, емоційного зриву. Тут вплив емоційної культури сприяє врегулюванню (погашенню) негативних емоцій, які зумовлені конкретним правовим явищем.

На другій стадії емоційна культура юриста спрямовується на аналіз правового факта, його вивчення та дослідження, дає поштовх до творчості й активного пошуку правильного правового рішення.

У третій (заключній) стадії виявляється регулятивна функція емоційної культури. Будь-яка юридична справа, як відомо, завершується прийняттям рішення, яке потребує певних інтелектуальних зусиль та емоцій. Емоційна культура у цьому випадку застерігає юриста від емоційного прийняття рішення. Тут головним є стан виваженості, що й забезпечує встановлення справедливості.

Вольовий вплив як елемент емоційної культури юриста сприяє виробленню правомірної поведінки при вирішенні юридичних справ.

 

 

Естетична культура юриста

Естетична культура - це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.
1. Діяльність юриста і естетика
Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціонального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на основі якого сприйнята інформація входить у почуття чи залишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних процесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому виправданим у багатьох випадках є поняття «естетично-почуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми обрали об'єктом дослідження.

Під естетичною культурою юриста розуміється почуттєвий вплив «діалогу мистецтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирішення ним правових ситуацій.
складові елементи естетичної культури юриста та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і закони краси певним чином впливають на формування правосвідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяльності юриста, де власне потрібна його професійна правосвідомість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання правових явищ відбувається через органи почуттів.

Етична культура юриста

Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності.
Мораль – це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.
Для моральних норм характерно, як правило, відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства – колективу чи малої групи; санкція за порушення у вигляді громадського осудження.
Мораль – елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
дотримання цих норм у професійній діяльності.
Зміст моральної культури юриста полягає в органічній єдності моральних норм і якостей, а також принципів службової діяльності. Крім того, важливу роль відіграють моральна свідомість, моральна активність та моральність нормативної регуляції дій, які здійснює юрист.
Моральна культура юриста проявляється в активній творчій правовій діяльності. Вона пронизує культуру професійних дій, є основою особистої поведінки юриста.
2. Принципи етичної культури юриста:
гуманне відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;
чесність і справедливість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;
доброзичливість і чуйність, оскільки юристам доводиться часто спілкуватися з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Але ці риси не можна ототожнювати із всепрощенням;
простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;
дотримання професійної таємниці.

 

Зміст юридичної діяльності

Щоб розібратися, що являє собою ця специфічна область наукових знань, необхідно звернутися до визначення науки юридична деонтологія, а потім детально розглянути питання її предмету. Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльності юристів.
Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація іх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивний процес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика).

 

 

Правова культура юриста.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако нів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.).

Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі­зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Прокурорська діяльність

Прокурорська діяльність — один із засобів реалізації державної влади, яка функціонує виключно в інтересах усієї держави; вона закріплюється Конституцією України, іншими правовими актами. Державні інтереси полягають у захисті суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, державної безпеки,

 

Органи прокуратури виконують наглядові повноваження не тільки на основі Закону України "Про прокуратуру", а й відповідно до базових законів, що діють у певних правовідносинах. Це найбільш важливі для держави забезпечувальні сфери відносин. Вони виникають у процесі реалізації прав громадян (наприклад, право громадян на звернення до посадових осіб або відносини, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища, боротьбу з корупцією тощо).

Органи прокуратури наділені повноваженнями наглядати за державними посадовими особами та органами, що виконують правоохоронні дії, Органи прокуратури здійснюють нагляд за всіма органами влади та управління, за винятком Президента України, Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Органи прокуратури у порядку нагляду виявляють численні порушення закону, опротестовують незаконні правові акти, вносять приписи і подання щодо фактів виявлених порушень закону. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори вживають заходів щодо усунення порушень прав та законних інтересів громадян, притягують до відповідальності винних у цьому осіб.

 

 

Професійна культура юриста

Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії: професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант, соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін. _

Так, професійне самоутвердження юриста невіддільне від культурного й морального стану суспільства.

Професійна майстерність юриста визначається передусім високим рівнем теоретичної підготовленості, продуктивною діяльністю, талантом, високими моральними якостями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль відіграють талант та соціальні почуття. Під талантом розуміють високий рівень здібностей юриста, нахил до юридичної діяльності, вміння відчувати нове, що виявляється у результатах службової діяльності. Талант, як відомо, вроджена якість. Зрозуміло, талановитим юристом може бути не кожен. Проте творчі інтелектуальні здібності повинні розвивати всі.

Соціальні почуття юриста знаходять вияв у професійних емоційних переживаннях, що мають чітко виражений правовий і моральний характер. Це стійкість, врівноваженість, стриманість у виявленні емоцій.

Одним із критеріїв професіоналізму юриста є вироблення власного почерку юридичної діяльності, постійна потреба продуктивно працювати, виховання необхідних навичок та звичок.

Виходячи з цього, під професіоналізмом юриста розуміємо ступінь знання права, юридичної практики, навички застосування правових норм, мистецтво спілкування, що знаходять вияв у повсякденній діяльності.

 

Слідча діяльність

Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) — цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами, її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.
Пізнавальна діяльність—пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріальними

 

Службовий етикет юриста

Сфера службового етикету — це не тільки юридична установа, в якій працює

юрист, а й громадські місця, в яких він перебуває, а також його побутове

оточення. Поряд з цими існують сфери спілкування з правопорушниками,

відвідання квартир громадян, спілкування з іноземними громадянами,

роботи з документами, організації та проведення прийому громадян. У

процесі застосування норм службового етикету юрист розкривається як

професіонал, знавець своєї справи, представник державної влади. Однією

зі сторін службового етикету юриста є моральна вимога дбайливого

ставлення до народного надбання, повага до громадян.

Функціонування юридичного етикету поширюється і на здатність долати

прогалини у законодавстві, тобто використовувати аналогію закону. Межі

впливу службового етикету на особистість юриста зумовлюються чинним

законодавством, загально-соціальними потребами, характером суспільних

відносин і взаємодії суб'єктів права.

Службовий етикет певною мірою відображає «модель» національного юриста,

який потрібен правовій Українській державі.

Юридичний етикет тісно пов'язаний з усіма галузями права, юридичними

дисциплінами, філософією, соціологією, педагогікою, психологією,

культурологією.

 

Службовий обов’язок юриста

Під обов'язком розуміють певну необхідну поведінку суб'єкта носіїв

систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання

яких передбачена відповідальність. Юрист виконує обов'язок здебільшого

під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу,

громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

Службовий обов'язок юриста - це потреба та його готовність виконувати

дії, зумовлені службовим становищем юриста.

лужбовий обов'язок юриста — це передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Службовий обов'язок є тим, до якого зобов’язує служба. Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов’язок. Різновидом службового є функціональний обов’язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

Суддівська діяльність

Суддівська діяльність. Відповідно до Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судом..Судові рішення приймаються від імені держави, судді є носіями судової влади в Україні й ця діяльність здійснюється лише у сфері публічного інтересу. Прокурорська діяльність. Робота органів прокуратури, отже і прокурорська діяльність, незважаючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що закріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уявити масштабність вищого нагляду. Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вносяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення. Слідча діяльність. Основним завданням слідства є розкриття злочину. В ході вирішення цього завдання, вирішують ще цілу низку інших завдань, передбачених кримінальним законом. Слідчий - це спеціальний юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах.

 

Форми навчання

Форми навчання у вищих навчальних закладах

Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

денна (очна);

вечірня;

заочна, дистанційна;

суботня;

екстернатна.

Форми навчання можуть бути поєднані. Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Екстернатна форма навчання — особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

[ред.]Форми організації навчального процесу

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах:

навчальні заняття;

самостійна робота;

практична підготовка;

контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:

лекція;

лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, майстер-класове заняття;

консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

 

Адвокатська діяльність

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту,
підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних
договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі
права не менше двох років, володіє державною мовою, склала
кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на
зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката
України.

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською
діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє
адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії,
фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють
відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.
Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах
добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони
реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого
повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а
адвокати — про одержання свідоцтва на право занаття адвокатською
діяльністю.
Закон про адвокатуру України відносить порядок утворення
адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та
ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів,
прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші
питання до компетенції відповідних об'єднань.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними
особами. Вони, як і адвокати, що приватне практикують, мають
рахунки у банках на території України (а у встановленому
законодавством порядку — і в іноземних банках), печатку і штамп із
своїм найменуванням.

 

2. Види вищих закладів юридичної освіти

З моменту проголошення незалежності держава істотно вплинула на формування власної системи вищої юридичної освіти. Сформована мережа вищих учбових закладів, що здійснюють підготовку юридичних кадрів по освітньо-кваліфікаційних рівнях молодшого фахівця, бакалавра, фахівця і магістра. На сьогодні до складу мережі входять 189 вищих учбових закладів І-ІV рівнів акредитації. Серед них 134 належать до державної форми власності і 55 - до інших форм власності. Зокрема Міністерству освіти і науки України підпорядковано 60 вищих учбових закладів, з них 35 ІІІ-ІV рівнів акредитації і 25 - І-ІІ рівнів акредитації.
Загальний об’єм, що ліцензіює, складає майже 27 тис. вакантних місць, з них 82% належать вищим учбовим закладам державної форми власності. Мережа за обсягом, що ліцензіює, забезпечує чотири вакантні місця на 10 тис. населення України, з них 3,5 доводиться на вищі учбові заклади державної форми власності. Частка 55 інших учбових закладів у формуванні потенціалу мережі незначна і складає 0,5 вакантного місця на 10 тис. населення України.