Поняття юридичної науки та її стркутура

 

Юридична наука - це система знань неприродний об’єктивних властівості має рацію і держави в їх понятійно-юридичному розумінні і виразі, неприродний загальних і окремих закономірностях виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурною багатоманітності.

Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, яка має практичний характер. Вона покликана обслуговувати потреби суспільного життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними неприродний виданні і застосуванні законів.

2. Наука, яка має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені в точних конструкціях, співвідношеннях, ніби і природні науки. Юриспруденцію в деякій мірі можна порівняти з медичною наукою, яка також суміщає теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість.

3. Наука, яка утілює в собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов’язані з можливістю відображаті об’єктивну дійсність в правових думках і поняттях в процеси виріб і застосування законів (вивчення обставин юрідічной поділа, тлумачення законів і т. і.). Отже, юридична наука вбирає у себе якості всіх три основніх галузей людських знань - суспільних наук, природних наук, наук про мислення.

Головне завдання теоретичної юриспруденції (юрідічной науки) - займати науковим орієнтиром воєже практики державного і правового будівництва для підгрунтю пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів і явищ. Юридична наука в сучасній Україні грунтується для досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції і юриспруденції інших країн, для ідеях і цінностях має рацію і свобод людини, панування має рацію і соціально правовій державності.

21. Права та обов′язки педагогічних та науково-педагогічних працівників.

 

Згідно з п. 1 статті 55 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

захист професійної честі, гідності;

вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

користування подовженою оплачуваною відпусткою;

підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку;

забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального й кооперативного будівництва;

придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, установленими для працівників сільського господарства;

одержання службового житла.

Відповідно до п. 1 статті 56 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог до змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку здібностей дітей, учнів, студентів;

настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбності, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного й соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

готувати учнів і студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; - захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Правова культура юриста.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако нів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.).

Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі­зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.