І. Характеристика діяльності вчителя в процесі уроку

Методи вивчення: спостереження на уроках, бесіди з учителями й учнями.

1. Готовність до уроку:

а) знання матеріалу уроку;

б) уміння поєднувати нове з вивченим;

в) уявлення про готовність класу до уроку;

г) добір наочності, її характер;

д) знання організаційної частини уроку й уміння її використовувати;

е) уміння налагодити діловий контакт з учнями на початку уроку;

ж) знання особливостей віку дітей, особливостей класу.

2. Новизна та оригінальність прийомів ведення уроку:

а) нетерпимість до шаблону в організації та проведенні уроку;

б) незвичайність початку уроку (пояснення, розповідь);

в) постановка теми уроку, визначення її місця в програмі;

г) включення в матеріал уроку нових фактів (достовірність джерел, використання досягнень сучасної науки);

д) уміння демонструвати. Яскравість й чіткість. Супровід словом, поясненням;

е) використання технічних засобів (кіно, телебачення);

ж) ознайомлення з досвідом викладання цієї теми, розділу в методичній літературі.

3. Уміння пов'язувати матеріал уроку з життям, із практикою:

а) включення в урок матеріалу з життя;

б) новизна в поясненні відомих дітям життєвих явищ;

в) уміння пробудити потребу школярів самим спостерігати життєві явища, факти, усвідомлювати їх;

г) значущість життєвих фактів, обговорюваних на уроці;

д) застосування теоретичних знань й умінь школярів у роз’ясненні життєвих явищ;

е) виховання засобами уроку та на його матеріалі.

4. Активізація діяльності учнів у процесі уроку:

а) зміна методик викладання в різних класах, на різних уроках;

б) прийоми активізації сприйняття матеріалу на уроці;

в) прийоми спонукання учнів до пошуку знань (методи дослідження у навчанні);

г) створення атмосфери зацікавленості;

д) створення проблемних ситуацій у процесі уроку, їх система;

е) використання знань учнів, їхнього досвіду при поясненні нових для них явищ;

ж) зіставлення відомих дітям фактів, випадків, явищ і матеріалу минулого з їх життєвою практикою для більш глибокого засвоєння;

з) переконання учнів в тому, що їхніх знань недостатньо для пояснення досліджуваних явищ, подій, фактів;

й) рекомендація джерел знань;

к) методи й прийоми прищеплення учням навичок, умінь навчальної роботи (запам'ятовування, увага, міркування, подолання труднощів, виділення головного, складання плану);

л) наведення фактів, що зовні суперечать відомим явищам, які вивчаються на уроці;

м) використання одержаних знань при поясненні нового матеріалу;

н) пробудження потреби в пізнанні.

5. Пробудження самостійності учнів на уроці:

а) самостійність вчителя у побудові уроку;

б) вимога міцного й свідомого засвоєння матеріалу уроку (розуміння, використання знань у різних ситуаціях, уміння й навички);

в) заохочення тих, хто самостійно дозволяє розв’язати проблемні завдання в ході навчальної діяльності;

г) індивідуальні завдання як засіб розвитку самостійності;

д) диференційована робота на уроці, її обґрунтованість;

е) заохочення додаткових питань, уміння здобувати знання з інших джерел;

ж) показ прийомів роботи й вимогливість до їх використання;

з) показ зразків роботи й вимога дотримуватися їх;

к) виховання звичок самостійно й творчо розв’язувати проблемні ситуації в навчальній діяльності.

6. Творчість учителя в процесі уроку:

а) творчі знахідки, відшукані школярами в процесі уроку;

б) натхнення в процесі уроку (емоційність, захопленість);

г) творче вирішення труднощів, ситуацій;

д) спонукання школярів до творчого пошуку при розв’язанні завдань.

7. Виявлення і використання міжпредметних зв'язків:

а) знання й використання міжпредметних зв'язків як обов'язковий елемент педагогічної культури вчителя;

б) виявлення й використання міжпредметних зв'язків як умова розвитку загального кругозору учнів;

в) прийоми, що спонукають учнів до виявлення і використання міжпредметних зв'язків;

г) використання міжпредметних зв'язків у системі позакласної, гурткової, секційної роботи, факультативів.

8. Знання вчителем учнів. Індивідуальний підхід:

а) знання учнів класу (його склад, зв'язки, особливості стосунків, лідери, характер впливів);

б) індивідуальний підхід до школярів з урахуванням їх темпераменту, особливостей пам'яті, мислення, характеру, здібностей;

в) робота з різними типами учнів на уроці;

г) злагодженість і цілеспрямованість такої роботи;

д) розуміння вчителем особливостей віку.

9. Емоційність учителя:

а) реакція на відповідь школяра, її обґрунтованість;

б)емоційність у розповіді, бесіді, у викладі матеріалу;

в) виразність та інтонаційне багатство мовлення;

г) керування почуттями, емоціями в різних педагогічних ситуаціях;

д) “мажор” у настрої учителя;

е) педагогічний гнів учителя, осуд провини.

10. Культура уроку, його естетика:

а) оформлення уроку (використання допоміжних засобів у ході уроку);

б) стан класу: порядок, зовнішній вигляд класу, учнів, дотримання гігієнічних норм (світло, повітря, температура, столи та ін.);

в) культура мовлення вчителя, учнів (у розповіді, поясненні);

г) логічна характеристика розумової діяльності вчителя й учнів. Навчання прийомів мислення. Розкриття змісту понять. Переконливість, доказовість висновків, спонукання до пошуку істини;

е) художні якості наочності, яка використовується. Культура використання наочності;

ж) контакт учителя з класом як показник естетичної культури;

з) єдність форми й змісту уроку як умова його естетичного вдосконалення.

11. Враження учнів від уроку:

а) дієвість уроку (обговорення, бажання контакту, спілкування з учителем, звертання до додаткових джерел, бажання перевірити факти, прагнення до читання рекомендованої літератури);

б) емоційні почуття при розповіді чи поясненні вчителя, наведенні конкретних прикладів і фактів;

в) захоплення демонстраційною частиною (захоплення, бажання глибше ознайомитися з нею);

г) враження від особистості вчителя на уроці (подяка, захоплення, ентузіазм чи байдужість, незадоволеність).