Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста.

Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста.

Вопрос размытый, мало информации, но легко что-то рассказать

Прохоров «Социология журналистики»

Виконання завдань, які стоять перед пресою, радіо і телебаченням, вимагає від журналістів, щоб вони самі були людьми добре інформованими. Це важлива професійна вимога. Професійний рівень працівників редакцій з цієї точки зору аналізувався у ряді досліджень, в основному на базі самооцінок самих журналістів.

Окремо треба зупинитися на методах і методиці збору інформації у процесі спілкування з людьми. Взагалі, всі без виключення проведені дослідження свідчать: для журналістів являє значну професійну цінність можливість постійного спілкування з людьми, і вони високо орієнтовані саме на міжособистісне джерело інформації. Можливість спілкуватися з новими цікавими людьми стоїть на одному з першим місць серед мотивів вибору журналістської професії та задоволеністю нею. Характерно, що легше і швидше встановлюють такий контакт журналісти з великим професійним досвідом.

Соціологічні дослідження показують, що у принципі складності роботи журналістів з джерелами інформації викликаються, як правило, не якимись об'єктивними причинами. Їх подолання перш за все пов'язане з удосконаленням професійної підготовки, організаційно-творчої роботи у редакції. Крім того, потребує удосконалення сама система професійного інформування журналістів, організація різних інформаційних служб для потреб редакції.

Тепер зупинимось на створенні журналістських матеріалів. На цьому етапі творчої роботи журналістів реалізуються їх уявлення про важливі напрямки у діяльності органу комунікації, про свої творчі завдання, аналізується, становиться тканиною конкретного матеріалу та сума фактів, яка була отримана у ході роботи з джерелами інформації. Соціолога цікавить, як сукупний продукт журналістської діяльності — зміст газети, передач радіо і телебачення, так і окремі його складові — журналістські матеріали. Контент-аналіз, тобто якісно-кількісний аналіз, обох складових може переслідувати різні завдання: якою мірою адекватно відбивається у змісті матеріалів дійсність, яку мірою реалізуються завдання редактора, очікування, інтереси аудиторії, яка структура матеріалів тощо. Перспективно вивчення того, як у текстах масової комунікації відбиваються професійні орієнтації їх творців, характеристики особистості журналіста. Такого роду даними реальної поведінки журналістів було б важливо доповнити ті характеристики вербальної поведінки (думки, погляди, позиції, настанови), котрі вже якусь мірою вивчені соціологією масової комунікації.

 

Українська Хата» та її попередники – альманах «Терновий Вінок»

Михайлин, Животко

Книга Животко онлайн http://www.big-library.com.ua/book/82_Istoriya_ykrainskoi_presi

Року 1909 з´являється журнал, що займає в цьому питанні виразно радикальне становище. Був ним місячник молодих сил під назвою "Українська Хата" — за редакцією П. Богацького і при найближчій участі Микити Шаповала, що був душею того напрямку, який цей орган зайняв. Виникнення журналу в´яжеться з альманахом "Терновий Вінок" та гуртком, що коло нього скупчився. Були тут крім згаданих (П. Богацького та М. Шаповала) О. Коваленко, В. Скрипник, Ю. Будяк, Ю. Сірий (Тищенко) та інші. Внаслідок полеміки, що в 1908 р. розгорнулася між цим гуртком та передплатниками поміркованих напрямків, речником яких у першу чергу була "Рада", постало питання створення свого друкованого органу. Спочатку була думка обмежитися альманахом. Потім вирішено використати дозвіл на видання тижневого журналу, що його вже мав Г. Коваленко. Зміну періодичності та назви пощастило перевести без великих перешкод. 24.III. 1909 р. появилася перша книжка журналу під назвою "Українська Хата".

Становище журналу щодо українського визвольного руху визначено було оцими словами М. Шаповала (М. Сріблянського): "Національність, до якої прагнемо, має величезний етичний зміст. Ми повинні казати не тільки "так — так", "ні — ні", що ми українці та й годі. Ні, треба, щоб українство було ще й цінністю загальною... Українство наше мусить виступити, як вічна цінність. Українство... в етичному розумінні мусить стати і на оборону істини... Українство, як життєва течія, — це емансипація від всіх сторонніх моральних, розумових, соціальних і інших впливів. Воно мусить мати свої подібні елементи в собі, ними жити, їх переформовувати, відкидати, творити і в своєму життєвому процесі мусить спиратися само на себе, в собі мусить знайти ту силу, яка двигає вперед і дає опору в житті..., мусить вид ви гнути виразно свою індивідуальність... "

Виходячи з цього, "Українська Хата" виступила з гострою критикою традицій дрібних діл та психології решток так званого українофільства з його поміркованим лібералізмом, поверховим демократизмом, лояльністю, угодовством та орієнтацією в національно-визвольній справі на чужі суспільні сили. Натомість висувала вимогу поглиблення національно-політичного світогляду, його викристалізування у формі рішучої боротьби в напрямі соціального і національного визволення, в основу якого клала погодження особи з суспільством. Завершенням цього погодження вбачала вона у відродженій Україні, в якій мусили б знайти свою синтезу соціалізм і індивідуалізм.

Найгарячіші виступи проти "Української Хати" були на сторінках газети "Рада" та в її колах. Пізніш, часом, відгукувався "Дзвін" та інші. Між "Радою" та "Українською Хатою" розвинулася гостра і жива полеміка, що не вгавала впродовж всього часу, витворивши два кола прихильників: "радян" і "хатян".

Навколо "Української Хати" гуртувалася переважно молодь, чимало народних учителів, подекуди дрібні урядовці. Були це ті, що в перший же рік дали журналу до 400 передплатників, не рахуючи дрібного продажу (до 300 примірників).

З молодих сил склався і перший кадр співробітників. Побіч М. Шаповала та П. Богацького були тут: літературний критик М. Євшан (Федюшка), публіцист А. Товка-чевський, а далі такі як О. Олесь, Г. Чупринка, О. Коваленко, Галина Журба. Тут же роблять свої перші виступи М. Рильський та П. Тичина. Книжка за книжкою і журнал міцніє. А в новий рік вступає він вже цілком скріпшим. На його сторінках з´являються такі імена як О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, С. Черкасенко; стають до співробітництва й ті, що ще не так давно поборювали його початки. Зі сторінок журналу линув бадьорий, молодий голос. Літературна і публіцистична праця розгорталася і росла, здобуваючи симпатиків. Але світова війна 1914р., що так боляче вдарила по всій українській пресі, не минула й "Українську Хату", обірвавши її існування.

Терновий вінок: Літературно-артистичний альманах/ За ред. О. Коваленка. - Київ: Вид-во І. Самоненка, 1908. - 192 с.

Збірник містить твори (часто вперше публіковані) українських літераторів поч. 20 ст.: Л. Українки, Х. Алчевської, М. Кропивницького, І. Липи, І. Огієнка, М. Старицького, В. Стефаника, Г. Чупринки, а також переклади К. Бальмонта, І.-В. Гете, М. Горького та ін.

Більшість входила у літературно-артистичне товариство (М.Лисенко, М.Старицький, І.Нечуй-Левицький, Марія Заньковецька, М.Мурашко, Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, М.Соловцов, М.Садовський, А.Купрін та ін..), — об'єднання київських митців (письменників, музик, малярів), осередок художнього життя України на межі ХІХ-ХХ ст. Його представники пропагуючи кращі зразки мистецтва (влаштовували виставки, концерти, літературно-музичні вечори, творчі конкурси тощо), створювали художнє мікросередовище, де цінувався талант, де панували високі естетичні критерії. Було заборонене царською владою (1905), але ще тривалий час не втрачало свого потенціалу, про що свідчить підготовлений ним альманах "Терновий вінок" (1908). У надрах товариства сформувалася літературна організація "Плеяда", закладалися основи митця нового типу естетичної свідомості, засвідченого українським письменством початку XX ст.

 

89. Позаштатні автори. Лист як об’єкт соціологічного дослідження.

«Основи журналістики» Михайлин, Корконосенко

Через листи в редакцію надходить важлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у складних випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедливості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з приводу звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ретельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:

1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

2. При ухвалі рішення про публікацію потребує перевірки авторство листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зв'язатися з автором листа і від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо необхідною така перевірка є у випадках, коли йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для цього в автора листа слід поцікавитися джерелами його інформації й самому журналістові пройти цим шляхом, зіставити різні точки зору на подію чи явище тощо.

У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає листи у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів.

Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку редакції з читачами, дають журналістам відчути пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.

Лист служить також як засіб відображення в пресі самого життя. При публікації в якості самостійних матеріалів, до листів пред’являються ті ж вимоги, що й до виступів, отриманим з інших джерел. При цьому професійний обов’язок журналіста – додати що відповідає змісту листа жанрового оформлення. Інша річ – використання листів для "інформації": тут важлива не чистота жанру, а думки і пропозиції читачів. Варіантів використання пошти дуже багато: збірки фрагментів листів по одній темі, коментарі редакції по гострих питань, піднятим автором, огляд пошти, аналіз суджень аудиторії про якість роботи редакції і ін Значна частина матеріалів направляється в компетентні органи для вжиття заходів. За традицією редакції регулярно готують проблемно-тематичні зведення листів, що дозволяє говорити про не декларована, а фактичну наявність плюралізму думок. При цьому незмінним залишається правило гранично обережного використання авторського тексту. Пропажа листа кваліфікується як посадовий проступок працював з ним журналіста, а спотворення змісту або манери виразу автора як свідчення низької професійної культури. У загальних рисах особливості роботи з поштою переносяться на вивчення інших особистих документів: щоденників, архівів, спогадів та інше.

Позаштатний журналіст – не знайшов інформацію, але думаю, тут можна щось розказати. Ось пишу тезово, що думаю

· Позаштатний працівник дотримується всіх етичних правил, що і штатні працівники. Така сама дія законодавства

· Позаштатний працівник може бути цікавим в невеликій редакції або в невеликих містах, наприклад, якщо це всеукраїнське видання

· Позаштатний автор працює на гонорарній основі

 

Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста.