Морфологічні ознаки прикметника

Словоформи, що належать до прикметника, за засобами вираження поділяють на морфологізовані і неморфологізовані. До морфологізованих належать ті, категоріальне значення яких виражене флексіями (субстанціальними або нульовими): суверенний, вільного, гарною, веселе, годен, здоров, рад. До неморфологізованих словоформ відносять ті, які не мають флексійного вираження, тобто невідмінювані: бордо, теле, авіа, люкс, проф, нетто, брутто, хакі, комі, хінді, урду. Їх в українській мові дуже мало.

Морфологізовані прикметники значення ознаки виражають категоріями роду, числа, відмінка і членності/нечленності.

За здатністю чи нездатністю членуватися на основу і флексію прикметники поділяють на членні і нечленні.

Членними (повними) бувають і якісні, і відносні прикметники: розумний, добрий; вчорашній, теперішній, мідний. Нечленними (короткими) можуть бути лише якісні прикметники чоловічого роду в називному і знахідному відмінках з нульовим закінченням: зелен сад.

Для прикметників чоловічого роду звичайною є повна форма, яка виражається флексією -ий, -ій: чарівний, сухий, далекий, хатній, могутній. У жіночому і середньому роді в однині та множині повна форма, що виражається відповідно флексіями -ая, -яя, -еє, -єє, -іє, звичайному усному і писемному мовленню не властива і вживається лише у мові фольклору, поезії: А в мого коня золотая грива, золотая грива, срібнії копита (Нар. творчість); Помандрував козаченько у чистеє поле (Нар. творчість); Земле моя, всеплодющая мати (І. Франко); Перед мене щасливеє море, море голів (П. Тичина); На схід летять, пливуть хмарки, як білії листки (І. Вирган).

Повна форма прикметників історично утворилася за допомогою вказівних займенників jь, jа, jе від давнішої нечленної форми: новъ + jь ð новъjь ð новый ð новий; нова + jа ð новая; ново + jе ð новоє ð новеє.

Коротка форма в чоловічому роді нечленною є історично, після занепаду кінцевих редукованих ъ та ь вона в називному відмінку стала вживатися з нульовою флексією: новъ ð нов, добръ ð добр. У сучасній українській мові прикметників чоловічого роду в короткій формі дуже мало: винен, повинен, варт, винуват, годен, готов, жив, здоров, рад, ладен, повен та ін. Вживаються вони переважно в усному мовленні, фольклорі, поезії: Будь здоров! Будь готов! Я рад за тебе!; І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. творчість); Як ішли ми зелен яром к зелен гаю, солов’ї нам ткали пісню диво-дивну (Б. Олійник).

Отже, прикметники чоловічого роду існують у повній і короткій формах: рад – радий, певен – певний, варт – вартий. Але такі паралельні форми є нерегулярними, а тому несистемними. Більшість повних якісних прикметників (розумний, веселий, стрункий, жвавий) не має коротких відповідників.

Прикметники жіночого і середнього роду в однині та множині (нова, нове, нові) історично є членними, а в сучасній українській мові – стягненими. Стягнена форма розвинулася внаслідок стягнення голосних у повній формі:

- у словоформах типу новая [нoвaja] після занепаду між голосними інтервокального [j] утворилася форма новаа, а після стягнення кінцевих [аа] в [а] – форма нова;

- у словоформах типу новое [новоjе], яка виникла з ново jе новоjе, внаслідок уподібнення [о] до [е] з’явилася форма новеjе, що далі розвинулась у форму новее, з якої після стягнення [ее] утворилася форма нове;

- членна множинна форма новыjѣ перетворилася на українському ґрунті в новыjі, потім – у новиjі, а після занепаду інтервокального [і] і стягнення кінцевих голосних з’явилася стягнена форма нові.

У процесі творення членних (повних), нечленних (коротких) і стягнених форм їх лексичне значення залишалося незмінним. Тому і категорія членності/нечленності як морфологічний засіб вираження категоріального значення ознаки є категорією словозмінною, а не класифікаційною. У прикметника вона має три грамеми (чоловічого, жіночого і середнього роду), а в іменників – чотири (ще й грамему парного роду). Ця категорія в іменників є самостійною, незалежною, несинтаксичною одиницею, а в прикметників вона синтаксична, залежна від означуваного іменника. Тому, на відміну від іменників, рід прикметників не поділяється на граматичний і семантико-граматичний, не виявляє варіантів, не регулюється власного семантикою. Прикметники не належать до одного з родів (як іменники), а змінюються за родами.

Категорія числа прикметників також відрізняється від категорії числа іменників. В іменників вона словотвірна, несинтаксична, граматично незалежна, а в прикметників – синтаксична, словозмінна, бо залежить від числа означуваного іменника: новий будинок — нові будинки.

Категорія відмінка у прикметника, як і в іменника, синтаксична, граматично залежна, з тією різницею, що форма відмінків прикметника залежить від іменника і формується на основі узгодження (фіолетова паста – фіолетовою пастою), а форма відмінків іменника залежить від дієслів або віддієслівних іменників чи іншої частини мови і формується на основі керування (читати книгу, читання книги, задоволений книгою).

Прикметники послідовно маркують істотовість чи неістотовість іменників, з якими сполучаються. Ця їх властивість виявляється у формах знахідного відмінка однини чоловічого роду і знахідного відмінка множини. Форма знахідного відмінка однини чоловічого роду і множини у прикметниках збігається з формою родового відмінка: Зустрічаю давнього друга; Зустрічаю давніх друзів; Зловив великого коропа; Купив кількох коропів; Побачив сірих горобців.

Форма знахідного відмінка однини чоловічого роду і множини у прикметниках при неістотових іменниках збігається з формою називного відмінка: Побудували новий будинок; Відремонтували шкільні парти; Зарибнили старі озера; Склали останній екзамен.

Вибір прикметникових форм у цих позиціях зумовлюється значенням категорії істоти/неістоти відповідного іменника. У цих випадках категорія істоти/неістоти прикметника є синтаксичною, тобто позбавленою самостійної номінативності, залежною від відповідного іменника.

Інший характер має ця категорія (як і категорії числа та відмінка) при сполучуваності з невідмінюваними іменниками та іменниками парного роду. В цих позиціях вона набуває самодостатнього, незалежного, несинтаксичного характеру і самостійно з допомогою відмінкових закінчень прикметника маркує неістотове або істотове значення іменника:

а) Зупинили вільне таксі; Прибули на профспілкове бюро;

б) Показали дорослого шимпанзе і кількох великих какаду; Полюбили цих симпатичних двійнят; Нагородили колишнього старосту; Привітали нашу старосту; Відпочивали в зелених Карпатах.

Отже, морфологічні ознаки прикметника є синтаксичними і словозмінними.