Значення освітлення для успішної трудової діяльності

Основні світлотехнічні поняття та одиниці

 

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якіс-

ними показниками. До основних кількісних показників належать: світловий

потік, сила світла, яскравість і освітленість. До основних якісних показ-

ників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об’єктом і

фоном, видимість.

Світловий потік (F) — це потужність світлового видимого випроміню-

вання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світ-

лового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового

джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілес-

ного кута в 1 стерадіан (рис. 9.1). Під стерадіаном розуміють тілесний кут у

центрі сфери, який вирізає на її поверхні ділянку площі, що дорівнює квадрату

радіуса сфери.

Сила світла (I) — це величина, що визначається відношенням світлового

потоку (F) до тілесного кута (), в межах якого світловий потік рівномірно

розподіляється: I=F/ 

.

Яскравість (B) — визначається як відношення сили світла, що випромі-

нюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що

світиться

 

 

Освітленість (E) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на еле-

мент поверхні, до площі цього елементу (S): E=Ф/S. За одиницю освітле-

ності прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на

яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

 

Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об’єкта розпізнавання, на

якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття поверхні

, який являє собою відношення світлового потоку, що відбивається від

поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон вважається світлим

при  >0,4, середнім — при  =0,2...0,4, і темним, якщо  <0,2.

 

Контраст між об’єктом і фоном характеризується співвідношенням яс-

кравостей об’єкта розпізнавання та фону. Контраст між об’єктом і фоном визна-

чається за формулою: k=(ВО  BФ)/ВФ, де BO та ВФ — відповідно яскравості

об’єкта і фону, нт. Об’єкт розпізнавання — предмет, що розглядається або ж

його мінімальні окремі частини (крапка, лінія, знак), що потребують розпізнаван-

ня в процесі роботи, а також дефекти, які потрібно виявити. Контраст вважа-

ється великим при k>0,5, середнім — при k=0,2...0,5 та малим — при k<0,2.

Видимість ( — характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Вона за-

лежитьвід освітленості, розміру об’єкта розпізнавання, його яскравості, конт-

расту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції:

 

 

Показник осліпленості (P) є критерієм оцінки сліпучої дії освітлювальної

установки: Р=1000∙(  1  2)/  2=1000∙(р  1), де р=  1/  2 — коефіцієнт осліпле-

ності;  1 — видимість при екрануванні блискучих джерел;  2 — видимість

блискучих джерел, коли вони у полі зору.

Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фо-

тометри, вимірювачі видимості тощо. У виробничих умовах для контролю

освітленості робочих місць та загальної освітленості приміщень використову-

ють люксметри типів Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117, універсальний портатив-

ний цифровий люксметр-яскравомір ТЭС 0693, фотометр типу 1105 фірми

«Брюль і К’єр» та інші. Робота цих приладів базується на явищі фотоелек-

тричного ефекту — перетворенні світлової енергії в електричну.

Види виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

 

1. природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним

світлом небосхилу, які потрапляють у виробниче приміщення через світлові

прорізи в зовнішніх відгороджуючих конструкціях;

2. штучним, що здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжа-

рювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у тем-

ні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення;

3. сполученим (суміщеним), при якому недостатнє за нормами природне осві-

тлення доповнюється штучним.

 

Природне освітлення поділяється на:

1) бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори

(вікна) в зовнішніх стінах;

2) верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;

3) комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

 

Штучне освітлення може бути загальним, місцевим та комбінова-

ним. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщую-

ться у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно

(загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих

місць (загальне локалізоване освітлення). Місцеве штучне освітлення ство-

рюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на ро-

бочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огля-

ду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань. Ком-

біноване штучне освітлення складається із загального та місцевого. Його до-

цільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно

створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла.

 

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на

робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове. Робоче штучне освітлення

призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху

транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне штучне освітлення використовується для продовження роботи у

випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов’язане з ним

порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух,

пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна

освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати

5 % від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне штучне освітлення призначене для забезпечення евакуації

людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його

необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в при-

міщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100

чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких

працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних

проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше

0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне штучне освітлення влаштовується вздовж меж території,

яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освіт-

леність повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове штучне освітлення передбачається у неробочий час, при цьому,

як правило, використовують частину світильників інших видів штучного

освітлення.

 

4. Природне освітлення

Штучне освітлення

Джерела штучного освітлення

Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи

розжарювання та газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією

електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається

до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи хара-

ктеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вар-

тістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей.

Поряд з перевагами їм притаманні й суттєві недоліки: велика яскравість (зас-

ліплювальна дія); низька світлова віддача (7...20 лм/Вт); відносно малий тер-

мін експлуатації (до 2,5 тис. годин); переважання жовто-червоних променів у

порівнянні з природним світлом; не придатні для роботи в умовах вібрації та

ударів; висока температура нагрівання (до 140°С і вище), що робить їх поже-

жонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для

місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим

перебуванням людей.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інер-

тних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптич-

ного діапазону спектра. Основною перевагою газорозрядних ламп є їх еконо-

мічність. Світлова віддача цих ламп становить 40...100 лм/Вт, що в 3...5

разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації —

до 10 тис. годин, а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30...60°С. Окрім

того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого

спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу,

люмінофора.

Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють

люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною

передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ),

білого (ЛБ) та жовтого (ЛЖ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку,

що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту — явища спотво-

рення зорового сприйняття об’єктів, які рухаються, обертаються чи змінюю-

ться в пульсуючому світлі, що виникає при збігові кратності частотних

характеристик руху об’єктів і зміни світлового потоку в часі освітлювальних

установок газорозрядних ламп, які живляться змінним струмом. Таке спот-

ворене зорове сприйняття може призвести до нещасного випадку, оскільки

об’єкт, що рухається, чи обертається може здаватись нерухомим. До недоліків

цих ламп можна віднести також складність схеми вмикання, шум дроселів,

значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносно висока вартість.

Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні

лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосову-

ються для освітлення приміщень як на виробництві, так і в побуті. Однак, во -

ни не можуть використовуватись при низьких температурах, оскільки погано

запалюються та характеризуються малою одиничною потужністю при вели-

ких розмірах самих ламп. Газорозрядні лампи високого тиску застосовують-

ся в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел

світла та стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп

найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та

натрієві (ДНаТ).

Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи

спеціального призначення: бактерицидні, еритемні тощо.

До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: 1)

номінальна напруга живлення, В; 2) електрична потужність лампи, Вт; 3)

світловий потік, лм; 4) світлова віддача, лм/Вт; 5) термін експлуатації; 6)

спектральний склад світла; 7) вартість.

 

Світильники

Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла

(лампи) та освітлювальної арматури (рис. 9.3). Освітлювальна арматура

перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або змінює його властивості

(наприклад, спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від

засліплювальної дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від

впливу навколишнього пожежо- та вибухонебезпечного чи хімічно активного

середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.

Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструк-

тивних характеристик. Основними світлотехнічними характеристиками

світильників є: світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт кл1082 корис -

ної дії та захисний кут.

 

Освітлювальна арматура поглинає частину світлового потоку, що випромі-

нюється джерелом світла, однак завдяки раціональному перерозподілу сві -

тла в необхідному напрямку збільшується освітленість на робочих поверхнях.

За частотним спектром

 

Розрізняють природні та штучні джерела електромагнітних полів

(ЕМП).

В процесі еволюції біосфера постійно знаходилась та знаходиться під

впливом ЕМП природного походження (природний фон): електричне та

магнітне поля Землі, космічні ЕМП, в першу чергу ті, що генеруються Сонцем.

У період науково-технічного прогресу людство створило і все ширше ви-

користовує штучні джерела ЕМП. В теперішній час ЕМП антропогенного

походження значно перевищують природний фон і є тим несприятливим

чинником, чий вплив на людину з року в рік зростає. Джерелами, що гене-

рують ЕМП антропогенного походження є телевізійні та радіотрансляційні

станції, установки для радіолокації та радіонавігації, високовольтні лінії елек-

тропередач, промислові установки високочастотного нагрівання, пристрої, що

забезпечують мобільний та стільниковий телефонні зв’язки, антени, трансфор-

матори і т. п. По суті, джерелами ЕМП можуть бути будь-які елементи елект-

ричного кола, через які проходить високочастотний струм. Причому ЕМП

змінюється з тою ж частотою, що й струм, який його створює.

Хвилі) радіочастотні електромагнітні випромінювання (ЕМВ) поділяють-

ся на низку діапазонів (див. табл. 9.1).

Оптичний діапазон охоплює область електромагнітного випромінюван-

ня, до складу якої входять інфрачервоні (ІЧ), видимі (ВВ) та ультрафіолетові

(УФ) випромінювання (рис. 9.5). За довжиною хвилі ці випромінювання роз-

поділяються наступним чином: ІЧ — від 760 нм до 540 мкм, ВВ — 400...760

нм, УФ — 10...400 нм. Зі сторони ІЧ випромінювань оптичний діапазон межує з

радіочастотним, а зі сторони УФ — з іонізуючими випромінюваннями.

Таблиця 9.1.

Біологічні несприятливі ефекти впливу ЕМП проявляються у тепловій та

нетепловій дії. Теплова дія ЕМП призводить до підвищення температури тіла

та місцевого вибіркового нагрівання органів та тканин організму внаслідок пе-

реходу електромагнітної енергії у теплову. Таке нагрівання особливо небезпечне

для органів із слабкою терморегуляцією (головний мозок, око, нирки, шлунок,

кишківник, сім’яники). Наприклад, випромінювання сантиметрового діапазону

призводять до появи катаракти, тобто до поступової втрати зору.

Механізм та особливості нетеплової дії ЕМП радіочастотного діапазону ще

до кінця не з’ясовані. Частково таку дію пояснюють специфічним впливом

радіочастотного випромінювання на деякі біофізичні явища: біоелектричну

активність, що може призвести до порушення усталеного протікання хімічних

та ферментативних реакцій; вібрацію субмікроскопічних структур; енергетичне

збудження (часто резонансне) на молекулярному рівні, особливо на конкретних

частотах у, так званих, "вікнах прозорості".

Змінне ЕМП являє собою сукупність магнітного та електричного полів і

поширюється в просторі у вигляді електромагнітних хвиль. Основним пара-

метром, що характеризує магнітне та електричне поля є напруженість: Н —

напруженість магнітного поля, А/м; Е — напруженість електричного

поля, В/м.

Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону

індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінки ЕМП у цих зо-

нах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо

джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 1/6 довжини хвилі.

В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП

оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складових поля (в

більшій мірі несприятлива дія ЕМП в цій зоні обумовлена електричною скла-

довою). В ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місці з джерелами елек-

тромагнітних випромінювань НЧ, СЧ, ВЧ, ДВЧ. Робочі місця, на яких знахо-

дяться джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою

ніж 1 м (УВЧ, НВЧ, НЗВЧ) знаходяться практично завжди у дальній зоні, в

якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. В цій зоні ЕМП оцінюється за

кількістю енергії (потужності), що переноситься хвилею у напрямку свого по-

ширення. Для кількісної характеристики цієї енергії застосовують значення

поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт/м2.

Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону від-

повідно до ГОСТ 12.1.006-84 наведені в табл. 9.2

Таблиця 9.2.

Дотримання допустимих значень ЕМП контролюють шляхом вимірю-

вання напруженостей Н та Е на робочих місцях і в місцях можливого знаход-

ження персоналу, в яких є джерела ЕМП. Контроль необхідно проводити пе-

ріодично, однак не рідше ніж один раз на рік, а також при введенні в експлу-

атацію нових чи модернізованих установок з джерелами ЕМП, після їх ремон-

ту, переналагодження, а також при організації нових робочих місць.

Інфрачервоне випромінювання

Інфрачервоні випромінювання здійснюють на організм людини, в основ-

ному, теплову дію. Тому джерелом ІЧ -випромінювань є будь-яке нагріте тіло.

Залежно від довжини хвилі ІЧ-випромінювання поділяються на корот-

кохвильові з довжиною хвилі 0,76...1,4 мкм, середньохвильові — 1,4...3,0 мкм,

та довгохвильові — більше 3,0 мкм. Саме довжина хвилі значною мірою обу-

мовлює проникну здатність ІЧ -випромінювань. Найбільшу проникну здат-

ність мають короткохвильові ІЧ - випромінювання, які впливають на органи

та тканини організму людини, що знаходяться на глибині кількох сантиметрів

від поверхні тіла. ІЧ промені довгохвильового діапазону затримуються

поверхневим шаром шкіри. Спектр ІЧ - випромінювань (довгохвильових чи

короткохвильових), в основному, залежить від температури джерела променів:

при температурі до 100°С випромінюються довгохвильові промені, а при

температурі більшій ніж 100°С — короткохвильові.

Лазерне випромінювання

Лазерна техніка з кожним роком знаходить все ширше використання. Це

зумовлено унікальними властивостями лазерного випромінювання: монохром-

ністю (генерування хвилі лише однієї довжини хвилі), високою спрямова-

ністю (малим кутовим розширенням променя навіть на значних відстанях),

великою інтенсивністю (до 1014 Вт/см2). Лазерне випромінювання широко

використовується в інформаційних системах, радіотехніці, енергетиці, зв’язку,

металургії, металообробці, біології, медицині і т. п.

Джерелом лазерного випромінювання є оптичний квантовий генератор

(лазер), принцип роботи якого базується на використанні вимушеного (стиму-

льованого) електромагнітного випромінювання, яке генерується робочим еле-

ментом у результаті збудження (накачування) його атомів енергією.

Лазери класифікують за наступними ознаками:

1) за активним елементом, в якому енергія накачування перетворюєть-

ся у випромінювання — газові, рідинні, твердотільні, напівпровідникові;

2) за методом збудження (накачування) — пропусканням постійного, імпу-

льсного чи високочастотного струму через газ; неперервним чи імпульсним

світлом; опроміненням іонізуючими променями;

3) за довжиною світлової хвилі, що генерується — ультрафіолетові,

видимого випромінювання, інфрачервоні;

4) за режимом роботи — неперервний та імпульсний;

5) за конструктивним виконанням — закриті та відкриті;

6) за особливостями використання — стаціонарні та переносні;

7) за способом відведення тепла від лазера — з природним та примусо-

вим охолодженням: повітряним чи водяним;

8) за ступенем безпеки випромінювання, що генерується лазером —

бувають чотирьох класів (І-IV).

Дія лазерного випромінювання на організм людини відзначається склад-

ним характером, а біологічні ефекти, які при цьому виникають можна підроз-

ділити на дві групи: 1) первинні ефекти — органічні зміни, що виникають

безпосередньо в опромінених тканинах; 2) вторинні ефекти — фізіологічні

зміни, що виникають в організмі, як реакція на опромінення. Вторинні ефекти

проявляються у частих болях голови, швидкому стомлюванні, порушенні сну,

підвищеній збудливості. Оскільки лазерне випромінювання характеризується

великою густиною енергії, то в опромінених тканинах можуть виникнути опіки

різного ступеня. Найбільш небезпечне лазерне випромінювання для очей, ос-

кільки кришталик фокусує та концентрує його на сітківці. Залежно від інтен-

сивності лазерне випромінювання може викликати тимчасову чи незворотну

втрату зору внаслідок сильного опіку сітківки. При великій інтенсивності

можливе ураження шкіри, оболонок мозку, внутрішніх органів.

Лазерна безпека – це сукупність технічних, санітарно-гігієнічних та органі-

заційних заходів, які гарантують безпечні умови праці персоналу при викорис-

танні лазерів. Основні нормативно-правові акти, які регламентують

забезпечення лазерної безпеки, є: ДСТУ 3941-2000 "Лазерна безпека. Терміни

та визначення"; ДНАОП 0.03-3.09-91 "Санитарные нормы и правила устройства

и эксплуатации лазеров". При експлуатації лазерів основними небезпечними

та шкідливими виробничими чинниками можуть бути: підвищений рівень

інфрачервоної радіації та іонізуючого випромінювання у робочій зоні; підвище-

ний рівень шуму та вібрації на робочому місці, які виникають при роботі лазе-

ра; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони продуктами

взаємодії лазерного випромінювання з матеріалом мішені та повітрям; підвище-

на яскравість світла від імпульсних ламп накачування і зони взаємодії лазер-

ного променя з матеріалом мішені; підвищений рівень електромагнітного вип-

ромінювання радіочастотного діапазону і ін.

ДНАОП 0.03-3.09-91 встановлені гранично допустимі рівні (ГДР) лазер-

ного випромінювання на робочих місцях, які виражені в енергетичних експо-

зиціях. Енергетична експозиція – це відношення енергії випромінювання, що

падає на відповідну ділянку поверхні, до площі цієї ділянки. Одиницею вимі-

рювання енергетичної експозиції є Дж/см2. Енергетична експозиція нормується

окремо для рогівки, сітківки ока, шкіри. У різних діапазонах довжин хвиль ГДР

лазерного випромінювання встановлюються в залежності від тривалості імпу-

льсу, частоти повторення імпульсів, тривалості дії, кутового розміру променя.

Засоби та заходи лазерної безпеки підрозділяються на колективні та інди-

відуальні. До колективних ______________засобів та заходів належать: 1) вибір лазера для

технологічної операції за мінімально необхідним рівнем випромінювання; 2)

розташування лазерів IV (найнебезпечнішого) класу в ізольованих примі-

щеннях; 3) використання дистанційного керування; 4) огороджування зон мо-

жливого поширення лазерного випромінювання (прямого, розсіяного, відбито-

го); 5) оброблення внутрішніх поверхонь приміщення, в якому встановлені ла-

зерні установки матеріалами з високим коефіцієнтом поглинання; 6) екрану-

вання променя лазера на всьому шляху його поширення, а також зони взаємо-

дії променя і мішені; 7) встановлення на лазерній установці блокувальних

засобів та сигналізації початку та закінчення роботи лазера; 8) проведення

контролю рівнів лазерного опромінення. До засобів індивідуального захисту

від лазерного випромінювання належать захисні окуляри із світлофільтрами,

маски, щитки, халати, рукавички. Їх вибір здійснюється з урахуванням

інтенсивності та довжини хвилі лазерного випромінювання.

Для вимірювання енергетичних характеристик лазерного випроміню-

вання використовується прилад типу ИЛД-2.

 

Значення освітлення для успішної трудової діяльності

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм

людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Майже 90 %

всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Світло є не

тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але є й біологічним факто-

ром розвитку організму людини в цілому. Для людини день і ніч, світло і темрява

визначають біологічний ритм — бадьорість та сон. Недостатня освітленість, або

її надмірна кількість, знижує рівень збудженості центральної нервової системи і

активність усіх життєвих процесів.

За своєю природою світло — це видиме випромінювання електромаг-

нітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм=10-9 м). Видиме світло (біле) є

складовою цілого ряду кольорів, які залежать від довжини електромагнітних

хвиль: фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений 510...575 нм; жовтий

575...620 нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання з довжиною хвилі більше 780

нм називають інфрачервоним, менше 380 нм — ультрафіолетовим.

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в

основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове

сприйняття. До таких процесів належать зорова адаптація, акомодація та

конвергенція. Зорова адаптація — пристосування ока до зміни умов

освітлення (рівня освітленості). Зорова акомодація — пристосування

ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на не-

однаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів зай-

мати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури вироб-

ництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому

напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані. Світло впливає не

лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При

поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно,

зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Погане

освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, робоча

міопія (короткозорість, спазм акомодації). Надмірна яскравість джерел

світла може спричинити головний біль, різь в очах, розлад гостроти зору,

тимчасове або постійне засліплення. Тривала робота при надмірній освітленості

може призвести до світлобоязні — підвищеної чутливості очей до світла.

Постійне переведення погляду з достатньо освітленого предмету на погано

освітлений і навпаки викликає таке професійне захворювання як астигматизм.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не

лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому

пофарбуванні інтер’єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень

освітленості підвищується на 20...40% (при тій же потужності джерел світла),

різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.

Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предме-

тів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як

наслідок цього — до швидкого стомлення органів зору. Тому поверхні, що

добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори

середньої світлості, коефіцієнт відбиття яких знаходиться в межах 0,3...0,6, і,

бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали

швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних

випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції,

виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

1) створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру

зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

2) забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у

виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

3) не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від

інших предметів, що знаходяться в полі зору;

4) не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухо-

мих);

5) повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що

освітлюються;

6) не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, тепло-

ві випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека

світильників);

7) повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетич-

ним.