Якби мені не тиночки тай не перелази

Ой ДІВЧИНО, ШУМИТЬ ГАЙ

 

«Ой дівчино, шумить гай.

Кого любиш,— забувай, забувай.

Ой дівчино, шумить гай,

Кого любиш,— забувай!»

«Нехай шумить ще й гуде.

 

Кого люблю,— мій буде, мій буде.

Нехай шумить ще й гуде,

Кого люблю,— мій буде!»

«Ой дівчино, серце моє,

 

Чи підеш ти за мене, за мене?

Ой дівчино, серце моє,

Чи підеш ти за мене?»

«Не піду я за тебе:

 

Нема хати у тебе, у тебе.

Не піду я за тебе:

Нема хати у тебе».

«Підем, серце, в чужую,

 

Поки свою збудую, збудую.

Підем, серце, в чужую,

Поки свою збудую».

«Постав хату з лободи,

 

А в чужую не веди, не веди.

Постав хату з лободи,

А в чужую не веди.

Чужа хата такая,

 

Як свекруха лихая, лихая.

Чужа хата такая,

Як свекруха лихая.

Хоч не лає, так бурчить,

 

А все ж вона не мовчить,

Хоч не лає, так бурчить,

А все ж вона не мовчить».

не мовчить.

Ой НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ

Ой не світи, місяченьку.

Не світи нікому,

Тільки світи миленькому,

Як іде додому!

 

Світи йому ранесенько

Та й розганяй хмари,

А як же він іншу має,

То зайди за хмари!

 

Світив місяць, світив ясний

Та й зайшов за тіні;

А я, бідна, гірко плачу —

Зрадив мене милий!

 

 

ОЙ ПРИ ЛУЖКУ, ПРИ ЛУЖКУ

 

Ой при лужку, при лужку,

При широкім полі,

При великім табуні

Кінь гуля по волі.

 

Кінь гуля по волі,

Козак — по неволі...

Ой піймаю, загнуздаю

Шовковой уздою.

 

Ой піймаю, загнуздаю

Шовковой уздою,

Вдарю шпорами під боки —

Кінь летить стрілою.

 

«Ой лети, лети, мій коню,

Та й вихром несися,

Проти милої двора

Стойма становися!

 

Стойма становися

Та вдар копитами,

Чи не вийде дівчинонька

З чорними бровами».

 

Ой не вийшла дівчинонька,

Вийшла її мати:

«Здоров, здоров, любий зятю,

Пожалуй у хату!»

 

«Я не хочу в хату,

Хочу у світлицю.

Розбуджу солодкий сон,

Красную дівицю!»

 

Дівчинонька встала,

Свій сон розказала,

Правой ручкой обняла

Та й поцілувала.

Ой НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ

Ой не ходи, Грицю,

та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці!

Котрая дівчина чорні брови має,

То тая дівчина усі чари знає.

 

У неділю рано зіллячко копала,

А у понеділок переполоскала,

Прийшов вівторок — зіллячко

варила,

А в середу рано Гриця отруїла,

 

Як прийшов четвер —

та вже Гриць помер.

Прийшла п’ятниця —

поховали Гриця.

 

А в суботу рано мати дочку била:

«Нащо ти, дочко, Гриця отруїла?»

«Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має.

Нащо ж Гриць, мамо, разом

двох кохає!

 

Нехай він не буде ні їй, ні мені,

Нехай достанеться Гриць сирій

землі!

Оце тобі, Грицю; я так ізробила,

 

Що через тебе мене мати била!

Оце ж тобі, Грицю,

за теє заплата —

Із чотирьох дощок дубовая хата!»

 

НА ГОРОДІ ВЕРБА РЯСНА

 

На городі верба рясна... (2)

Там стояла дівка красна.

 

Хорошая та вродлива, (2)

її доля нещаслива.

 

її доля нещаслива (2)

Нема того, що любила.

 

Нема його та й не буде — (2)

Розраяли вражі люди.

 

Розраяли-розсудили, (2)

Щоб ми в парі не ходили.

 

А ми в парі ходить будем, (2)

Як любились, так і будем!

 

ОЙ ЗА ГАЄМ, ГАЄМ

 

Ой за гаєм, гаєм,

Гаєм зелененьким,

Там орала дівчинонька

Воликом чорненьким.

 

Орала, орала,

Не вміла гукати

Та й найняла козаченька

На скрипочку грати.

 

Козаченько грає,

Бровами моргає...

Вража ж його матір знає,

На що він моргає:

 

Чи на мої воли,

Гей, чи на корови,

Чи на моє біле личко.

Чи на чорні брови?

 

Воли та корови

Усі поздихають,

Біле личко, чорні брови

Повік не злиняють!

 

ЗА ГОРОДОМ КАЧКИ ПЛИВУТЬ

За городом качки пливуть,

Каченята крячуть...

Вбогі дівки заміж ідуть,

А багаті плачуть.

 

Вбогі дівки заміж ідуть

З чорними бровами,

А багаті дівки сидять

З кіньми та з волами.

 

«Чи чула ти, дівчинонько,

Як я тебе кликав,

Через твоє подвір’ячко

Сивим конем їхав?»

 

«Ой хоч чула, хоч не чула,.

Не обзивалася:

Темна нічка-петрівочка —

В ийти боялася!»

 

«Ой не бійся, дівчинонько,

Не бійся нічого,

Бо я хлопець молоденький,

Не зрадив нікого!»

 

«Ой не хоче твоя мати

Мене, бідну, знати,

Хоче собі багатую

Невістку шукати!»

 

«Нащо мені на подвір’ї

Воли та корови,

Як не буде в моїй хаті

Любої розмови!»

 

Ой десь гуде, ой десь грає„

Скрипка витинає:

Оце вдова своїй доні

Весілля справляє.

 

Нехай знають, нехай знають,

Де музики грають,

Нехай знають, нехай знають,

Як бідні гуляють!

 

ЛУГОМ ІДУ, КОНЯ ВЕДУ

«Лугом іду, коня веду,

Розвивайся, луже!

Сватай мене, козаченьку,

Люблю тебе дуже!

 

Ой хоч сватай, хоч не сватай,

Хоч так присилайся,

Щоб та слава не пропала,

Що ти залицявся!»

 

«Ой коли б ти, дівчинонько,

Була багатенька,

Взяв би тебе за рученьку,

Повів до батенька!»

 

«Ой коли б я, козаченьку,

Була багатенька,

Наплювала б я на тебе

Й на твого батенька!

 

Ой коли б я, козаченьку,

Та й забагатіла,

То я б тебе, ледачого,

Й за харч не схотіла!»

 

«Ой коли б ти, дівчинонько,

Тоді заміж вийшла,

Як при битій доріженьці

Яра рута зійшла!»

 

«Ой коли б ти, козаченьку,

Тоді оженився.

Як у млині на камені

Кукіль уродився!»

 

Не журися, дівчинонько,

Рута зелененька:

Цей покинув, другий буде —

Ще ж ти молоденька!

 

Цей покинув, другий буде,

Другий буде кращий,

А цей буде у болоті

Над чортами старший!

 

Край битої доріженьки

Яра рута зійшла...

Молодая дівчинонька

Та вже й заміж вийшла.

 

А у млині на камені

Кукіль не зіходить...

Козак старий, як собака,

По вулицях ходить.

 

Ой у млині на камені

Кукіль не вродився...

Старий козак, як собака,

Й досі не женився!

 

БОДАЙ СЯ КОГУТ ЗНУДИВ

 

Бодай ся когут знудив,

Що мене рано збудив:

Малая нічка, мала,

Іще-м ся не виспала.

 

Послала мене мати

Зелене жито жати,

А я жито не жала —

В борозенці лежала.

 

Пустила мене мати

До хлопців погуляти:

— Погуляй собі, доню,

Я ж тобі не бороню!

 

А я собі гуляю,

Як рибка по Дунаю;

Як рибка з окунцями,

Я, молода, з хлопцями!

ГАЮ, ГАЮ, ЗЕЛЕН РОЗМАЮ

Гаю, гаю, зелен розмаю,

Любив дівчину,сам добре знаю. (2)

 

Любив дівчину півтора року,

Доки не дізнали вороги збоку. (2)

А як дізнали — розщебетали...

Бодай же вони щастя не знали! (2)

 

Сусіди близькі — вороги тяжкі,

Пийте, гуляйте, як самі знайте! (2)

 

Пийте гуляйте, як самі знайте

Де двоє ходять, не розлучайте! (2)

 

ДІВКА В СІНЯХ СТОЯЛА

Дівка в сінях стояла,

на козака моргала:

— Ти, козаче, ходи,

мене вірно люби,

Серце моє! (2)

 

— Як до тебе ходити,

тебе вірно любити?

В тебе батько лихий,

в тебе батько лихий,

Серце моє! (2)

 

— Батька дома немає —

у шиночку гуляє.

А ти, серце, ходи,

мене вірно люби,

Серце моє! (2)

 

— Як до тебе ходити,

тебе вірно любити?

В тебе мати лиха,

в тебе мати лиха,

Серце моє! (2)

 

— Матері дома немає —

на хрестинах гуляє,

А ти, серце, ходи,

мене вірно люби,

Серце моє! (2)

 

— Як до тебе ходити,

тебе вірно любити?

І собаки лихі, і собаки лихі,

Серце моє! (2)

 

— Я й собакам догоджу —

я їм хліба положу.

А ти, серце, ходи,

мене вірно люби,

Серце моє! (2)

 

— Як до тебе ходити,

тебе вірно любити?

В тебе кішка лиха,

в тебе кішка лиха,

Серце моє! (2)

 

— Я і кішці догоджу —

я їй сала положу.

А ти, серце, ходи,

мене вірно люби,

Серце моє! (2)

 

— Як до тебе ходити,

тебе вірно любити?

В тебе миші лихі,

в тебе миші лихі,

Серце моє! (2)

 

— Коли мишей боїшся,

на воротях повішся,

Ти ізгинь, пропади

і до мене не ходи,

Цур тобі, пек! (2)

ОЙ ДЖИГУНЕ, ДЖИГУНЕ

Ой джигуне джигуне

Який ти ледащий

Ведуть тебе до паса

Сам незнаєш нащо.

 

2. Тоді будеш знати,

Як будуть карати:

І на руки, і на ноги

Диби набивати.

 

3. Ой на руки диби,

На ноги диб’ята:

Оце ж тобі, джигуне,

Молоді дівчата.

 

4. Ой на руки диби,

На ноги дибиці:

Оце ж тобі, джигуне,

Гарні молодиці.

 

5. Зеленая юпка,

Червона запаска:

Люби ж мене, джигуне,

Коли твоя ласка.

 

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ

Стоїть явір над водою,

В воду похилився;

На козака недоленька —

Козак зажурився.

 

— Не хилися, явороньку,

Ще ж ти зелененький;

Не журися, козаченьку,

Ще ж ти молоденький.

 

— Як же мені не хилитись,—

Вода корінь миє,

Як же мені не журитись,

Коли серце ниє!

 

ЧОРНІЇ БРОВИ, КАРІЇ ОЧІ

Чорнії брови, карії очі,

Темні, як нічка, ясні, як день!

Ой очі, очі, очі дівочі,

Де ж ви навчились

зводить людей?

 

Вас і немає, а ви мов тута,

Світите в душу, як дві зорі.

Чи в вас улита

якась отрута,

Чи, може, справді

ви знахарі?

 

Чорнії брови — стрічки шовкорі,

Все б тільки вами я любувавсь.

Карії очі, очі дівочі,

Все б тільки я

дивився на вас.

Чорнії брови, карії очі!

Страшно дивиться під час на вас:

Не будеш спати

ні вдень, ні вночі,

Все будеш думать,

очі, про вас.

 

ЧОРНОМОРЕЦЬ, МАТІНКО

Чорноморець, матінко,

Чорноморець

Вивів мене босую

На морозець.

 

Вивів мене босую

Та й питає:

— Чи є мороз, дівчино,

Чи немає?

 

— Ой нема морозоньку,

Тільки роса,

А я, молодесенька,

Стою боса.

 

Простояла ніченьку

Та ще й другу,

Бо я тебе, серденько,

Дуже люблю.

 

ЗЕЛЕНЕЕ ЖИТО ЗЕЛЕНЕЕ

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито при межі,

Хорошії гості від душі.

Зеленеє жито при межі,

Хорошії гості від душі.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито женці жнуть,

Хорошії гості в хату йдуть.

Зеленеє жито женці жнуть,

Хорошії гості в хату йдуть.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито, ще й овес,

Ой, зібрався рід наш увесь.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

 

Ой вербо, вербо

Ой вербо, вербо,

Де ти росла,

Що твоє листячко

Вода знесла?

 

Ой знесла, знесла

Тиха вода...

А я, молода,

Як ягода.

 

А я, молода,

Як ягода,

Не піду заміж

За рік, за два.

 

А піду заміж

Аж п’ятого,

За того п’яницю

Проклятого.

 

Ой кажуть люди,

Що він не п’є,

А він із корчми

Щодня іде.

 

А я молода

Проти нього,

Несу таляра

Золотого.

 

Несу таляра

Золотого

Викупить коня

Вороного.

 

"Викупиш коня –

Люблю тебе,

Як не викупиш,

То вб’ю тебе!"

 

Не раз я, не два

Викупляла,–

Крізь віконечко

Утікала.

 

В вишневім саду

Ночувала,

Різних пташок

Наслухала.

 

Соловей каже:

"Тьох-тьох, тьох-тьох!

Котяться сльози,

Як той горох.

 

А зозуленька:

"Ку-ку, ку-ку!.."

За що ж я терплю

Таку муку?

 

2 варіант

Ой, вербо, вербо, кудрявая,

Хто ж тобі, вербо, сі кудря дав.

 

А кудря дала темна нічка,

А коріннячко бистра річка.

 

А коріннячко бистра вода,

А я молода, як ягода.

 

А я молода, як ягода,

Не піду заміж за рік, за два.

 

А піду заміж аж п'ятого,

За того п'яницю проклятого.

 

Ой, кажуть люде, що він не п'є,

А він щоранку рубля проп'є.

 

А він щораня, щораночку

Пропив коника й нагайочку.

 

Сонце низенько, вечір близенько...

Сонце низенько,

Вечір близенько,

Спішу до тебе,

Лечу до тебе,

Моє серденько!

 

Ти обіщалась

Мене вік любити,

Ні з ким не знаться

I всiх цураться,

А для мене жити.

 

Серденько моє,

Колись ми обоє

Любились вірно,

Чесно, примірно

I жили в покої.

 

Ой, як я прийду,

Тебе не застану,

Згорну я рученьки

Згорну я білії

Та й нежив стану...

 

Розпрягайте, хлопці, коні

Розпрягайте, хлопці, коні

Та лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать.

 

Копав, копав криниченьку

У вишневому саду...

Чи не вийде дівчинонька

Рано-вранці по воду?

 

Вийшла, вийшла дівчинонька

В сад вишневий воду брать,

А за нею козаченько

Веде коня напувать.

 

Просив, просив відеречка,

Вона йому не дала,

Дарив, дарив з руки перстень,*

Вона його не взяла.

 

"Знаю, знаю, дівчинонько,

Чим я тебе розгнівив:

Що я вчора ізвечора

Із другою говорив.

 

Вона ростом невеличка,

Ще й літами молода,

Руса коса до пояса,

В косі стрічка голуба".

 

Ой пряду, пряду

Ой пряду, пряду,

Спатоньки хочу...

Ой склоню я голівоньку

На білую постілоньку,

Може, я засну.

 

Аж свекруха йде,

Як змія, гуде:

"Сонливая, дрімливая,

До роботи лінивая

Невістка моя!"

 

Ой пряду, пряду,

Спатоньки хочу...

Ой склоню я голівоньку

На білую постілоньку.

Може, я засну.

 

Аж свекорко йде,

Як вітер, гуде:

"Сонливая, дрімливая,

До роботи лінивая

Невістка моя!"

 

Ой пряду, пряду,

Спатоньки хочу...

Ой склоню я голівоньку

На білую постілоньку,

Може, я засну.

 

А мій милий йде,

Як голуб, гуде:

"Ой спи, мила, хорошая,

Пішла заміж молодая,

Не виспалася!"

 

Мала мати одну дочку

Мала мати одну дочку

Та й купала у медочку.

 

Та й купала-поливала,

Щастя-долі не вгадала.

 

Щастя-долі не вгадала,

За п’яниченьку віддала.

 

П’є п’яниця, п’є-гуляє,

Йде додому – б’є та лає.

 

"Ой я буду мандрувати,

Лиху долю покидати!"

 

"Ой не роби ти сваволі,

Не покидай свої долі.

 

Як в калини білі квіти,

Так у тебе дрібні діти".

 

Піють півні, піють другі

Піють півні, піють другі,

А я в коршмі п’ю.

Піють треті, ще й четверті –

Я додому йду.

 

Піють треті, ще й четверті –

Я додому йду,

Зустрічаю діверочка

В вишневім саду.

 

"Ой братова-братовенька,

Братова моя,

Виготував невірний друг

На вас нагая!"

 

"Діверочку, мій братіку,

Прошу ж я тебе,

Як буде мя мій друг бити,

Борони мене!"

 

"Ой братова-братовенька,

Я вам догоджу,

Як буде вас мій брат бити,

Я ще й подержу!"

 

 

Верховино, світку ти наш

Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе тут мило!

Як ігри вод, плине тут час,

Свобідно, шумно, весело.

 

Ой немає краю, краю

На ту Верховину!

Коби мені тут побути

Хоч одну годину!

 

З верха на верх, а з бору в бір

З легкою в серці думкою,

В чересі крис, в руках топір,

Буяє леґінь тобою.

 

Єсть у мене топір, топір,

Ще й кована бляшка,

Не боюся того німця,

Ані того ляшка!

 

Ей, що ми там Поділля край!

Нам полонина – Поділля,

А бори – степ, ялиця – май,

А звіра голос весілля!

 

Черемоше, Черемоше,

Бистра твоя вода!

Дівчинонько хорошая,

Гарна твоя врода!

 

 

Віють вітри, віють буйні

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться...

Ой як болить моє серце,

А сльози не ллються!

Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша,

Як нишком поплачу.

Не поможуть сльози горю,

Серцю легше буде;

Хто щасливим був часочок,

Повік не забуде.

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі:

Чи щаслива ж та билина,

Що росте у полі?..

Що на полі, на пісочку,

Без роси на сонці...

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці!

"Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди, подивися!

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю".

До кого ж я пригорнуся

І хто приголубить,

Коли тепер нема того,

Який мене любить?..

Думи мої, думи мої

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, –

Де ж мені вас діти!..

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну,

Попідтинню сиротами,

А я – тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Заповіт

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

І шумить, і гуде

І шумить, і гуде,

Дрібний дощик іде.

– Ой хто ж мене, молодую,

Та й додому одведе?

Обізвався козак

На солодкім меду:

– Гуляй, гуляй, дівчинонько,

Я й додому одведу.

– Не веди ж ти мене,

Не прошу я тебе,

Бо лихого мужа маю,

Буде бити мене.

Козак од’їжджає

Козак од’їжджає,

Дівчинонька плаче:

"Куди їдеш, козаче?

Козаче-соколе,

Візьми мене із собою

На Вкраїну далеку!"

"Дівчинонько мила,

Що ж будеш робити

На Вкраїні далекій?"

"Буду хустки прати,

Зеленого жита жати

На Вкраїні далекій!"

"Дівчинонько мила,

Що ж будеш ти їсти

На Вкраїні далекій?"

"Сухарі з водою,

Аби, серце, із тобою

На Вкраїні далекій!"

"Дівчинонько мила,

Де ж будеш ти спати

На Вкраїні далекій?"

"В степу під вербою,

Аби, серце, з тобою

На Вкраїні далекій!"

Тихо по морю човен пливе.

Тепер навіки зійшлися знов.

Ой очі, очі, очі дівочі,

Темні, як нічка, ясні, як день!

Не щебечи, соловейко

Не щебечи, соловейко,

На зорі раненько,

Не щебечи, малюсенький,

Під вікном близенько.

Твоя пісня дуже гарна,

Ти гарно співаєш,

Ти щасливий – спарувався

І гніздечко маєш.

Ти лети, співай тим людям,

Котрі веселяться,

Вони піснею твоєю

Будуть забавляться.

А мені такая пісня

Душу роздирає,

Гірше б’ється моє серце,

Аж дух завмирає.

Од Києва до Лубен

Од Києва до Лубен

Насіяла конопель.

Приспів:

Дам лиха закаблукам,

Закаблукам лиха дам,

Достанеться й передам!

Од Ніжина до Прилуки

Та побила закаблуки.

Од Полтави до Хорола

Черевички попорола.

А мій батько чоботар,

Черевички полатав.

Запряжу я козу в віз

Та й поїду по рогіз.

Запряжу я півня в сани

Та й поїду до Оксани.

Запряжу я барана –

Куди люди, туди й я.

Ой піду я до млина

Ой піду я до млина,

До дірявого,

Чи не найду Василя

Кучерявого.

Ой піду я до млина,

До дрантивого,

Чи не найду Василя

Чорнобривого.

Борозенкою ішла,

Заросилася...

Вже я з своїм Василем

Посварилася.

За пустеє, за пусте,

За пустесеньке,

Та й за теє яблучко

Червонесеньке.

Та й за яблучко,

Та й за грушечку...

Перепроси ти мене,

Моя душечко!

Та й за грушечку,

Та й за сливочку...

Перепроси ти мене,

Мій Василечку!

Та й за сливочку,

Та й за зернятко...

Поцілуй же ти мене,

Моє серденько!

Ой у полі могила

Ой у полі могила

З вітром говорила:

"Повій, вітре буйнесенький,

Щоб я не чорніла!

Щоб я не чорніла,

Щоб я не марніла,

Щоб по мені трава росла

Та ще й зеленіла!"

І вітер не віє,

І сонце не гріє,

Тільки в степу при дорозі

Трава зеленіє.

Ой у степу річка,

Через річку кладка...

Не покидай, козаченьку,

Рідненького батька!

Як батька покинеш –

Сам марно загинеш,

Річенькою бистренькою

За Дунай заплинеш.

Бодай тая річка

Риби не плодила,–

Вона ж мого товариша

Навіки втопила.

Бодай тая річка

Куширом заросла,–

Вона ж мого товариша

На той світ занесла.*

Піють півні, піють другі

Піють півні, піють другі,

А я в коршмі п’ю.

Піють треті, ще й четверті –

Я додому йду.

Піють треті, ще й четверті –

Я додому йду,

Зустрічаю діверочка

В вишневім саду.

"Ой братова-братовенька,

Братова моя,

Виготував невірний друг

На вас нагая!"

"Діверочку, мій братіку,

Прошу ж я тебе,

Як буде мя мій друг бити,

Борони мене!"

"Ой братова-братовенька,

Я вам догоджу,

Як буде вас мій брат бити,

Я ще й подержу!"

По діброві вітер виє

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє;

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться – серце ниє.

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

З-під каменя б’є вода,

Там дівчина воду брала,

Чорнобрива, молода.

Ти, дівчино, ти щаслива:

В тебе батько, мати є,

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті, то твоє.

А я бідний, безталанний;

Шабля, люлька – вся родина,

Ой як тяжко жити стало,

Бо ті прокляті пани

Із нас шкуру поздирали

Та пошили жупани.

У сусіда хата біла

У сусіда хата біла,

У сусіда жінка мила,

А у мене ні хатинки,

Нема щастя, нема жінки.

Є у мене сусідонька –

Люба, мила дівчинонька,

Та не знаю, що робить,

Бо боюсь туди ходить.

"Сідлай, хлопче, вороного,

А собі бери другого

Та поїдем погуляєм,

У сусіда побуваєм!"

"Будь здорова, сусідонько,

Люба, мила дівчинонько,

Ой яка ж ти гарнесенька,

Як сніжечок, білесенька!"

"Годі, годі жартувати,

Ось іде і стара мати!"

"Ой здорова будь, матусю,

Я приїхав по Ганнусю!

Ой здорова будь, матусю,

Я приїхав по Ганнусю,

Хочу буть тобі ріднею,

Ти будь ненькою моєю!"

Як ішов я з Дебречина

Ой ти, дівчино зарученая

"Ой ти, дівчино зарученая,

Чого ж ти ходиш засмученая?"

"Ой ходжу, ходжу засмученая,

Що не за тебе зарученая!"

"Ой ти, дівчино, словами блудиш,

Сама не знаєш, кого ти любиш!"

"Ой знаю, знаю, кого кохаю,

Тільки не знаю, з ким жити маю!

Сама я бачу, що мені горе.

Сама я бачу, чого я плачу:

Буду стояти на тім камені,

Поки не прийде милий до мене!

Буду терпіти велику муку,

Поки не скаже: дай, серце, руку!

Ти присягався передо мною

Нещира була присяга твоя,

Тепер не мій ти, а я не твоя!

Буду казати світу цілому,

Бо я сама теє зазнала,

Коли невірного вірно кохала...

Зоре моя вечірняя

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась,–

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Дивлюсь я на небо

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –

Я очі на небо, мені веселіше!

Чого ж вода каламутна

Чого ж вода каламутна,

Чи не хвиля збила?

Чого ж і я така смутна,

Чи не мати била?

Мене мати та й не била –

Самі сльози ллються:

Од милого людей нема,

Од нелюба шлються.

"Прийди, милий, подивися,–

Яку терплю муку!

Ти хоч в серці, та од тебе

Беруть мою руку.

Спіши, милий, рятуй мене

Від лютої напасті!

За нелюбом коли буду,

То мушу пропасти!".

Ой ДІВЧИНО, ШУМИТЬ ГАЙ

 

«Ой дівчино, шумить гай.

Кого любиш,— забувай, забувай.

Ой дівчино, шумить гай,

Кого любиш,— забувай!»

«Нехай шумить ще й гуде.

 

Кого люблю,— мій буде, мій буде.

Нехай шумить ще й гуде,

Кого люблю,— мій буде!»

«Ой дівчино, серце моє,

 

Чи підеш ти за мене, за мене?

Ой дівчино, серце моє,

Чи підеш ти за мене?»

«Не піду я за тебе:

 

Нема хати у тебе, у тебе.

Не піду я за тебе:

Нема хати у тебе».

«Підем, серце, в чужую,

 

Поки свою збудую, збудую.

Підем, серце, в чужую,

Поки свою збудую».

«Постав хату з лободи,

 

А в чужую не веди, не веди.

Постав хату з лободи,

А в чужую не веди.

Чужа хата такая,

 

Як свекруха лихая, лихая.

Чужа хата такая,

Як свекруха лихая.

Хоч не лає, так бурчить,

 

А все ж вона не мовчить,

Хоч не лає, так бурчить,

А все ж вона не мовчить».

не мовчить.

Ой НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ

Ой не світи, місяченьку.

Не світи нікому,

Тільки світи миленькому,

Як іде додому!

 

Світи йому ранесенько

Та й розганяй хмари,

А як же він іншу має,

То зайди за хмари!

 

Світив місяць, світив ясний

Та й зайшов за тіні;

А я, бідна, гірко плачу —

Зрадив мене милий!

 

 

ОЙ ПРИ ЛУЖКУ, ПРИ ЛУЖКУ

 

Ой при лужку, при лужку,

При широкім полі,

При великім табуні

Кінь гуля по волі.

 

Кінь гуля по волі,

Козак — по неволі...

Ой піймаю, загнуздаю

Шовковой уздою.

 

Ой піймаю, загнуздаю

Шовковой уздою,

Вдарю шпорами під боки —

Кінь летить стрілою.

 

«Ой лети, лети, мій коню,

Та й вихром несися,

Проти милої двора

Стойма становися!

 

Стойма становися

Та вдар копитами,

Чи не вийде дівчинонька

З чорними бровами».

 

Ой не вийшла дівчинонька,

Вийшла її мати:

«Здоров, здоров, любий зятю,

Пожалуй у хату!»

 

«Я не хочу в хату,

Хочу у світлицю.

Розбуджу солодкий сон,

Красную дівицю!»

 

Дівчинонька встала,

Свій сон розказала,

Правой ручкой обняла

Та й поцілувала.

Ой НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ

Ой не ходи, Грицю,

та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці!

Котрая дівчина чорні брови має,