Присутність командного лідера, або «капітана команди»

Відносно невелика чисельність: ефективна команда має складатись не більше ніж із 10-20-ти осіб. Для колективу ж таких кількісних обмежень немає. Існують випадки, коли команда може бути створена в межах колективу. Така група матиме виконувати чітко визначені завдання та підпорядковуватись авторитетному, сильному керівнику.

Розподіл ролей: кожний член командної групи має розуміти та виконувати своє призначення, а також уявляти, як воно пов'язане зі спільною метою та очікуваними результатами.

Взаємозалежність: відмінність від колективу, в якому працівники або незалежні один від одного - колеги одного рівня, або однобічно залежні - керівник-підлеглі.

Створення колективу. Основним чинником формування колективу є організаційна структура, а не прагнення ефективної роботи групи. Зазвичай керівник може заохочувати певний стиль спілкування між працівниками чи забороняти неприйнятний. Проте повністю контролювати процеси спілкування між працівниками, особливо великого колективу, надзвичайно складно. Таким чином, якщо з'являється новий співробітник, у колективі відбувається зміна неформальних ролей - з'являються нові аутсайдери та лідери. Такі зміни не завжди корисні для спільної справи.

У той час як при виборі працівників для колективу керівники орієнтуються на рівень їхнього професіоналізму, при створенні команди особливої уваги вимагає відповідність особистих цілей меті команди, а також мотиваційній та ціннісній сферам.

Більшість тренерів і бізнес-психологів дотримуються думки, що існують два основних шляхи створення команди:

· проектування - потенційні члени команди обираються шляхом ретельного відбору з урахуванням вимог до учасників цієї команди;

· розвиток - склад учасників уже визначено, тому вирішується завдання перетворення колективу на команду.

Але в будь-якому разі у процесі створення команди існує кілька етапів:

· формування - визначення чисельності команди, постановка мети, розподіл завдань і ролей учасників;

· "подолання шторму" - етап стресу, коли відбуваються певні неминучі конфлікти, свого роду перевірка лідерів та інших учасників на відповідність вибраній ролі тощо;

· повернення до норми - лідер визначений, необхідні правила встановлено, команда згуртована та готова до роботи;

· відповідна діяльність, спрямована на досягнення актуальних завдань.

Передумовою створення команди є не тільки навчання працівників відповідних навичок, а і зміна їхніх поглядів на взаємодію, а також їхньої системи цінностей.

Спільне команди та колективу. Порівнюючи поняття «колектив» і «команда», виокремлюють такі спільні ознаки цих категорій:

· постійність контакту;

· об'єднання індивідів на ґрунті певних спільних завдань;

· відома організація;

· спільність дій та взаємна допомога.

Кожна особистість, яка є учасником того чи іншого колективу, має з ним певні стосунки. Їхній характер зумовлений родом і видом діяльності цього колективу, а також соціальним середовищем, у якому команда або колектив функціонує. Спільність інтересів і цілей колективу та особистості є найкращим середовищем для формування їх взаємовідносин.

Золота середина. На жаль, жорстка конкуренція існує сьогодні не тільки в бізнесі, а й у звичайних середніх школах, ліцеях, гімназіях. Особливе місце посідає конкуренція саме між навчальними закладами. Тому команда як засіб організації та співпраці професіоналів-учителів у межах однієї школи є оптимальним шляхом зменшення конкуренції між ними, а також підвищення рівня конкурентоспроможності закладу.

Проте створення команди потребує значно більших фінансових та організаційних витрат, ніж колектив. Тому такий крок вимагає від керівництва ретельного вивчення економічної доцільності утворення спеціальної групи.

Ефективність команди залежить від кількості її учасників: чим їх більше - тим менше ефективність. У такому випадку робота над утворенням команди з колективу буде недоцільною, а ось періодичні тренінги з побудови командної роботи (англ. "team work") можуть бути корисними.

Помилки у створенні команди. Поширені випадки, коли замість команди керівник утворює таку собі "купку наближених". Це можуть бути колишні колеги, знайомі чи друзі, родичі тощо. Проте не завжди люди, вибрані керівником на власний розсуд, є найкращими професіоналами з вирішення певних завдань.

Насамперед це викликає незадоволення інших працівників колективу, оскільки багато хто з них має свої амбіції, грубе приниження яких, таким чином, викликає обурення та образу. Незадоволені перебігом подій, такі співробітники починають активно висловлювати своє незадоволення, поширювати плітки, провокувати конфлікти замість того, щоби спокійно працювати.

До того ж, згодом незадоволення існуючою ситуацією може стати поштовхом до текучості кадрів. Зміна кадрового складу, що відбувається регулярно, є негативною для роботи всього колективу.

Починати вирішувати проблему, яка вже утворилась, треба зі зміни складу команди. Це включає й перегляд і вивчення результатів роботи попередньої команди, аналіз позитивних і негативних моментів, підбиття підсумків. Необхідно також дослідити роботу команди як у цілому, так і окремих її учасників.

Ґрунтуючись на отриманих висновках, керівник має вирішити, хто з них відповідає своїй роботі (посаді) у групі, а хто - не відповідає. Отже, тих працівників, які вправно виконують свої обов'язки, треба залишити в команді. Іноді можливий варіант зміни призначення працівника в команді. Також необхідним заходом є пошук нових, відповідних учасників команди та її ретельна організація.

Необхідні параметри команди. Команда як особлива соціальна група має такі ознаки:

· спільну діяльність;

· спільні цілі;

· спільну відповідальність;

· особистісні неформальні взаємодії;

· взаємодоповнюючий (за професійними та психологічними характеристиками) склад групи;

· участь усіх учасників команди у напрацюванні рішень;

· чітко виражений лідер;

· взаємний вплив;

· стосунки, побудовані на довірі.

Наявність спільних цілей є необхідною умовою існування команди. Це є передумовою утворення такої групи. Проте спільні цілі можуть бути і у членів будь-якої організації, тому вони є недостатньою умовою діяльності команди.

Фактор спільної відповідальності може бути наявним лише за певних умов. Існують ситуації, коли кожний учасник команди має нести відповідальність за результат її роботи. В інших випадках цілком відповідальним є лідер групи.

Така особливість команди, як психологічне та професійне взаємодоповнення її учасників, без сумніву, підвищує її ефективність. Але в тому випадку, якщо члени команди мають однаково високий професійний рівень, доповнення один одного не є важливим фактором. Крім того, за умови відсутності у групі нервово неврівноважених осіб зайвою буде доповнююча роль "суворого начальника" чи "жилетки".

Участь усіх учасників команди в ухваленні рішень є можливою лише у групі, що не має авторитарного лідера. Авторитарне ж управління в команді має місце за певних обставин (наприклад, у спортивній команді).

Наявність у команді лідера є, безумовно, її необхідною ознакою. Як свідчать приклади з історії, якщо команда втрачає лідера, вона або розпадається, або знаходить і висуває нового лідера. Таким чином, команда без упевненого лідера, якого поважають, буде таким самим некерованим натовпом, як і підприємство без власника, школа - без директора.

І, нарешті, довіра в команді. Якщо лідер довіряє підлеглому, він може не турбуватися про вчасне виконання ним необхідної роботи. Підлеглий же спокійно працюватиме, не хвилюючись про завтра, про отримання фінансової та соціальної винагороди, оскільки довіряє своєму керівнику.

Таким чином, утворення та існування команди на базі колективу має бути ретельно продуманим і прорахованим кроком з боку керівництва закладу, особливо школи. Це пояснюється насамперед потребою значних фінансових витрат і професійної підготовки. Упровадження командної роботи потрібне тільки в тому випадку, коли цього вимагає високий рівень конкуренції або є інші вагомі причини.

Пропущені питання

 

6.7.12.13.

Розрізняють п’ять специфічних для гігієни методів: Епідеміологічний метод вивчення здоров’я населення; Метод санітарного обстеження та опису (санітарно-топографічне, санітарно-технічне, санітарно-епідеміологічне обстеження); Метод гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного); Метод санітарної експертизи; Метод санітарної освіти (гігієнічного виховання та навчання населення). Принципова відмінність цих методів від методів, що використовуються в лікувальній медицині є те, що вони направлені не на діагностику, не на лікування, не на реабілітацію хворого, а на виявлення рівня здоров’я популяції або окремої людини. Особливість цих методів заключається в тому, що за допомогою специфічних методів гігієни встановлюється наявність і характер зв’язку між рівнем здоров’я населення і факторами навколишнього середовища або факторами ризику. Тому під предметною методологією гігієни розуміють також її власні специфічні закони та категорії, що використовуються для виявлення закономірностей впливу всіх факторів зовнішнього та навколишнього середовища на здоров’я людини. Предметна методологія: 1. Специфічні закони та категорії матеріалістичної діалектики, які відображають її специфічні методи та методики. 2. Специфічні закони, закономірності, постулати і категорії гігієни, які відображають її специфічні методи та різні методики. 3. Специфічні методи гігієнічних досліджень. 4. Конкретні гігієнічні методики та методики інших дисциплін, які використовуються при вивченні здоров’я населення та впливу на нього чинників зовнішнього та навколишнього середовища. Таким чином, методологію гігієни схематично можна подати у вигляді конуса. Фундамент, основа конуса – це загальнофілософська методологія. Вона представлена універсальним методом пізнання дійсності – методом матеріалістичної діалектики з її основними законами і категоріями. Наближаються до цього фундаменту методи і категорії гігієни з певним філософським змістом, як здоров’я, хвороба, біосфера, ноосфера, внутрішнє, зовнішнє, навколишнє середовище та інші. Далі ідуть специфічні методи гігієни, а вершиною конуса є спеціалізовані методики, що використовуються в гігієнічній науці та практиці. Додаток 2 Здоров’я населення як інтегральний критерій оцінки стану навколишнього середовища язку з інтенсивною антропогенною денатурацією навколишнього середовища, оскільки стан здоров’я людей суттєво змінився і виникли нові закономірності поширеності та характеру патології людини, стали інакше перебігати демографічні процеси.¢Здоров’я населення Землі у минулі віки визначалося епідеміями. Значимість проблеми здоров’я населення зросла Для характеристики здоров’я використовують три основні групипоказників здоров’я: Перша група – медичні показники. Друга група – показники соціального благополуччя. Третя група – показники психічного благополуччя. До першої групи, тобто до групи медичних показників відносяться наступні: захворюваність; смертність (загальна та немовлят); фізичний розвиток; інвалідність. До другої групи – показників соціального благополуччя входять: демографічна ситуація; стан навколишнього середовища; спосіб життя; рівень медичної допомоги; соціально-гігієнічні показники. До третьої групи показників психічного благополуччя відносяться: захворюваність на психічні хвороби; частота виникнення невротичних станів і психопатій; психологічний мікроклімат. . Інтегральна оцінка стану здоров’я населення передбачає проведення досліджень в декілька етапів. На першому етапі – ми отримуємо інформацію про показники, які характеризують стан здоров’я населення (наприклад - про рівень захворюваності, смертності, інвалідності або фізичного розвитку) з різних джерел інформації. Такими джерелами інформації можуть бути: 1. офіційні звіти лікувальних, санітарно-профілактичних закладів, органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики, бюро реєстрації актів цивільного стану (РАЦС); 2. результати ретроспективних та проспективних досліджень у лікувально-профілактичних закладах; дані лікарських оглядів населення; дані клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень; результати медико-соціологічних досліджень – опитування, анкетування населення; результати математичного моделювання та прогнозування. На другому етапі – необхідно дати інтегральну оцінку рівня здоров’я, узагальнивши всі показники. Для цього проводять концептуальний (якісний) аналіз та математико-статистичний (кількісний) аналіз. Наслідком концептуального аналізу є розподіл населення на групи здоров’я. Критеріями розподілу на групи здоров’я можуть бути наступні: наявність або відсутність хронічного захворювання; опірність організму; рівень фізичного розвитку; відповідність морфо-функціональних показників. Наприклад, розподіл населення за станом його здоров’я, який був розроблений в Інституті соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ім. М.А.Семашко, пов’язаний з реєстрацією наявності або відсутності хронічних захворювань під час огляду, наступний: Перша група – здорові люди. Друга група – здорові люди з функціональними та деякими морфологічними відхиленнями. Третя група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання при збереженні функціональних можливостей організму (компенсований стан). Четверта група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання або особи з фізичними недоліками, вадами розвитку, наслідком травм, із зниженими функціональними можливостями організму (субкомпенсований стан). П’ята група – тяжко хворі (декомпенсований стан). Фактичний розподіл населення на групи здоров’я може бути приблизно таким, який подано у таблиці 1. Таблиця 1 Розподіл населення на групи здоров’я Група здоров’я Питома вага населення в групі, % Чоловіки Жінки I 27-28 20-21 II 20-21 16-17 III 39-40 47-48 IV 11-12 14-15 V 1 0,8 Ці дані можна використовувати як еталон для порівняння, вважаючи їх відносною популяційною нормою. Другий вид аналізу є математико-статистичний (кількісний) аналіз. Результатом такого аналізу є розрахунок узагальненого індексу здоров’я даної групи людей. І заключний, третій етап в інтегральній оцінці стану здоров’я населення заключається в тому, що необхідно встановити кількісну залежність між чинниками середовища та групами або індексами здоров’я. Щоб вирішити таке завдання, можна використовувати різні методи: власний досвід та інтуїція; наради експертів; аналіз даних літератури; статистичний аналіз; експеримент; математичне моделювання; системний аналіз. Додаток 3 Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища передбачає проведення якісного та кількісного аналізу його забруднення. Зміст якісного аналізу стану навколишнього середовища заключається у порівнянні результатів інструментального або лабораторного дослідження з гігієнічними нормативами та наступною їх оцінкою. Оцінка може бути: в межах норми; на рівні граничнодопустимих рівнів, концентрацій; перевищує граничнодопустимі рівні, концентрації; кратність перевищення ГДР, ГДК (в скільки разів). Це є традиційна оцінка стану навколишнього середовища. За її результатами можна “прогнозувати” зміни в рівні здоров’я населення. І, навпаки, за характером змін в рівні здоров’я населення можна давати прогноз, оцінку перевищення гранично-допустимої концентрації (ГДК) забруднювача. Так, наприклад, якщо ми знаємо кратність перевищення ГДК атмосферних забруднювачів: в 1 раз: характерно те, що зміни в стані здоров’я відсутні; в 2-3 рази: спостерігаються зміни в стані здоров’я за деякими функціональними показниками; в 4-7 разів: визначаються виражені фізіологічні зміни; в 8-10 разів: характерним є збільшення специфічної та неспецифічної захворюваності; в 100 разів: реєструються гострі отруєння; в 500 разів і більше: будуть летальні отруєння. Подібні оціночні таблиці є для води, грунту, шуму. Такий метод простий, доступний, але основний недолік методу – він не дає уяви про приоритетні забруднювачі. Саме тому і проводять кількісну оцінку (аналіз) стану навколишнього середовища. Існує дві методики такої кількісної оцінки: Перша: Розрахунок інтегрального індексу забруднення за його кратністю перевищення ГДК. Друга: Оцінка в балах (бальна оцінка). Додаток 4 Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення. Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення включає проведення наступних етапів: На 1 етапі: проводиться визначення мети, завдань і програми дослідження. На 2 етапі: здійснюють вибір зони спостереження. Зона спостереження – це досліджувана та контрольна території, що характеризуються ідентичними умовами проживання і діяльності населення, а відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, і обмежені необхідною кількістю контингентів, що спостерігаються. На 3 етапі: проводять оцінку санітарно-гігієнічної ситуації в зоні (зонах) спостереження. Далі, на 4 етапі: вибирають спосіб реалізації епідеміологічного методу вивчення здоров’я населення. Існують такі способи: - санітарно-статистичне дослідження. - медичне обстеження. - клінічне спостереження за спеціально відібраними людьми. - натурний епідеміологічний експеримент. 5-ий етап: вибір форми проведення дослідження. Всі вказані вище способи реалізації епідеміологічного методу можуть здійснюватись у формі так званих поперечних та поздовжніх досліджень. Суть першої форми поперечного (або одномоментного) дослідження заключається в спостереженні за впливом чинників навколишнього середовища на здоров’я населення у даний момент, без динамічного спостереження за здоров’ям. Тобто поперечне дослідження дозволяє встановити рівень здоров’я населення на момент обстеження. Поперечне дослідження може мати два види: проспективне та ретроспективне. При проведенні проспективного дослідження порівнюють дві групи людей. Перша група – люди, що зазнають впливу досліджуваного чинника, і друга група – люди, що не зазнають такого впливу. Тобто рух наукового пошуку спрямований від чинника до здоров’я. При проведенні ретроспективного дослідження порівнюють дві інших групи людей: хворих і здорових. Тобто рух наукового пошуку зворотній – від здоров’я (хвороби) до можливого чинника. Таким чином проспективне дослідження частіше застосовують у тому випадку, коли шкідливий чинник завчасно відомий, а ретроспективне дослідження проводять тоді, коли діючий провідний чинник невідомий і його треба встановити. Друга форма проведення дослідження – поздовжнє епідеміологічне дослідження. Суть поздовжнього дослідження заключається в проведенні тривалого динамічного спостереження за певним контингентом людей. Поздовжні дослідження також можуть мати два види: паралельні та непаралельні. При проведенні паралельного дослідження тривалість проведення самого дослідження і період, протягом якого збирається потрібна інформація, співпадають. А при проведенні непаралельного дослідження досліджуваний період часу відноситься до минулого (за архівними матеріалами). Суттєвий недолік цього дослідження – необхідних даних та показників може не бути в архівах. 6 етап: визначення мінімального обсягу вибірки. 7 етап: збір даних про здоров’я населення. 8 етап: розрахунок показників та індексів здоров’я. 9 етап: оцінка зв’язку між чинниками середовища та здоров’ям населення (математичне моделювання). Сучасні методи виявлення впливу факторів, які мають найбільший вплив на здоров’я населення, мають загальний методичний базис – теорію ймовірності та математичну статистику. Кореляційний аналіз – дозволяє встановити напрямок, силу, ступінь та достовірність впливу факторів середовища на рівень здоров’я населення. Силу зв’язку оцінюють за коефіцієнтом лінійної кореляції (r): при значеннях r = 0,01-0,29 зв’язок вважають слабким, при значеннях r = 0,30-0,69 зв’язок середній (помірний), а при r = 0,70-0,99 зв’язок сильний. Ступінь впливу на рівень здоров’я кожного конкретного чинника середовища визначають за спеціальною шкалою з урахуванням коефіцієнта детермінації. Коефіцієнт детермінації виражається у відсотках і показує питомий внесок впливу на здоров’я даного фактора серед інших, сумарне значення яких становить 100%. Оціночна шкала ступеня впливу чинника навколишнього середовища: Коефіцієнт детермінації, % Ступінь впливу чинника < 1 Дуже слабкий 1 – 4 Слабкий 5 – 9 Помірний 10 – 14 Сильний 15 і > Дуже сильний Регресійний аналіз – дозволяє створити рівняння регресії, яке можна використовувати як модель, що описує “поведінку” рівня здоров’я при змінах інтенсивності дії включених до неї факторів. Як правило, регресійний аналіз проводять одночасно з кореляційним аналізом. В цьому випадку він називається кореляційно-регресійним аналізом. Факторний аналіз дозволяє проводити автоматичне групування факторів середовища в однорідні групи. Дисперсійний аналіз визначає достовірність та ступінь впливу факторів середовища на рівень здоров’я. Дискримінантний аналіз дозволяє встановити достовірність відмінностей серед декількох груп населення одночасно за комплексом показників здоров’я. Кластер-аналіз є різновидом многофакторного аналізу, який дозволяє науково обґрунтувати розподіл по групах досліджуваних контингентів населення за рівнем їх здоров’я. 10 етап: розробка та впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності. 26. Інверсія температури — підвищення температури повітря з висотою в якому-небудь шарі атмосфери. Приземні інверсії пов'язані переважно з охолодженням повітря від ґрунту в вечірні і нічні години. Також бувають обумовленими стіканням більш важкого холодного повітря по схилах в гірські долини. Найчастіше спостерігаються в холодну пору року, при пануванні антициклональних циркуляційних процесів. При цьому температури в гірських долинах можуть бути на декілька градусів нижчими, ніж на верхніх частинах схилів та на гірських вершинах. Завдяки даному явищу абсолютні мінімуми температур в горах (зокрема, Карпатах), характерні не для вершин хребтів, а для вузьких міжгірських долин. Явище температурної інверсії пов'язане із виникненням на гірських схилах теплих смуг, де клімат є теплішим, ніж вище та нижче по схилі. Так, в Закарпатті найкращі кліматичні умови для вирощування теплолюбивих культур мають місце не в низьких днищах долин, а на схилах до висоти 200-250 м. Інверсія температури ускладнює вертикальну циркуляцію повітря. Через це в містах вона часто призводить до застою біля земної поверхні повітря, забрудненого викидами промисловості і транспорту, аж до утворення смогу.

Інверсія температури