Моделі і технології прийняття рішень

Життєвий цикл продукту.

Життєвий цикл продукту в сфері вир-ва включає в себе лише час від початку виходу виробу на ринок до зняття його з вир-ва, життєвий цикл продукту в сфері споживання охоплює час випуску і експлуатації виробу. Життєвий цикл включає наступні стадії: впровадження продукту на ринок, ріст обсягу продажу на ринку, уповільнення росту обсягу продажу (зрілість), початок його скорочення (насичення), падіння обсягів продажу (спад).

Виробниче спрямований життєвий цикл застосовується при аналізі підготовки вир-ва на підприємстві. При цьому виділяють такі стадії науково-технологічної підготовки вир-ва нового виробу:

Ø науково-дослідницькі роботи по створенню продукції – комплекс досліджень по виявленню обґрунтованої інформації стосовно шляхів створення нової чи модернізації продукту.

Ø конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення та випробування прототипів.

Ø Технічна підготовка вир-ва - сукупність взаємопов’язаних процесів, що забезпечують конструкторську та технологічну підготовку вир-ва.

Опанування вир-ва - складова пос-тановки продукту на вир-во, що охоп-лює перевірку підготовленого техно-логічного процесу та оволодіння на-виками стабільного випуску продукту, що має стабільні показники та обсяг.

Стадія розробки (зародження): початок стадії характеризує обґрунтування необхідності проведення НДР і закінчення наступає при підписанні акту про здачі дослідницького зразка замовнику.

Впровадження: споживач знаходить новий продукт на ринку, приймає рішення про купівлю. Обсяг продажу зростає, рухаючись по S-образній кривій, але невеликими темпами, внаслідок: затримок з розширенням вир-ва, незлагодженості каналів збуту, нееластичності покупця, тощо. Прибутку все ще не існує внаслідок витрат на підготовку та опанування серійної продукції, маркетингова діял-ть.

Росту: споживачі сприйняли продукт і будуть купувати його, за ними підуть інші. На ринку з’являються конкуренти, яких приваблює можливість вир-ва продукту в великих обсягах і отримання значних прибутків. Вони пропонують продукт, наділений новими якостями, розробляють нові канали збуту. Ціни залишаються незмінними чи зменшуються по мірі збільшення попиту.

Етап Зрілості: цей етап найдовший за всі, що потребує зваженого маркетингового підходу. Зрілість розмежують на три під етапи: “дорослішання” - темпи продажу уповільнюються, мережа розповсюдження стабілізується, “стабільна зрілість” - стабільний рівень продажу, ринок насичений. “старіння” - абсолютні обсяги продажу знижуються внаслідок завоювання інтересів покупців іншими продуктами.

Спаду: зниження обсягів збуту може бути швидким чи повільним. Можливим є як швидке досягнення нульової позначки, так і довга затримка на низькому рівні. Результатом є затоварювання, зниження цін і прибутків. З виводом з експлуатації останньої одиниці виробу - життя продукту завершується.

Проектування продукту.

Проектування виробів повинно бути націлено на задоволення потреб покупців. Для аналізу конкретних вимог споживача до даного виробу розробники повинні розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування виробів: вартість, економічність експлуатації, якість, елементи розкошу, розмір, потужність або витривалість, строк служби, надійність в експлуатації, вимоги до обслуговування, його простота, універсальність використання, безпечність експлуатації.

Для того, щоб отримати потрібні ха-рактеристики виробу, розробник в ході проектування повинен зробити вибір варіантів в наступних областях: розмі-ри і форми, матеріали, співвідношен-ня стандартних і специфічних елемен-тів, модульні компоненти, надлишкові компоненти для підвищення надійнос-ті, безпечність.

Зрозуміло, що між критеріями проектування виробу і можливими варіантами вибору існують деякі компроміси.

Виділяють такі стадії науково-технологічної підготовки вир-ва нового виробу:

Ø науково-дослідницькі роботи по створенню продукції – комплекс досліджень по виявленню обґрунтованої інформації стосовно шляхів створення нової чи модернізації продукту.

Ø конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення та випробування прототипів.

Ø Технічна підготовка вир-ва - сукупність взаємопов’язаних процесів, що забезпечують конструкторську та технологічну підготовку вир-ва.

Ø

Види операційних процесів.

Процес являє собою комплекс закінчених взаємопов’язаних дій, які в сукупності створюють будь-яку корисність, що має споживацьку цінність для клієнта. Виробничий процес здійснюється за допомогою технології, під якою розуміють способи послідовної зміни стану, властивостей, форми, розмірів і інших характеристик предмету праці.

Усі виробничі процеси поділяють на:

Основні, в рамках яких здійснюється створення продукту, що є метою роботи даного підприємства.

Допоміжні, в рамках яких створюються умови для здійснення основних процесів; це заготівельні, обробляючі, зборочні та відділочні процеси.

Обслуговуючі, що пов’язані з розміщенням, збереженням, транспортуванням сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і здійснюється у рамках складського господарства або транспортних підрозділів.

Усі операційні процеси прийнято класифікувати по таким основним ознакам:

За способом впливу на предмети праці: технологічні, при безпосередній участі людини; природні, коли діють тільки природні сили без впливу людини.

За характером зв’язку вхідних моментів і результату: аналітичні, коли з одного вхідного ресурсу отримують декілька різновидів готової продукції; синтетичні, коли з декількох видів матеріальних ресурсів отримуємо один продукт; прямі, коли з одного виду матеріалу створюється один вид продукції;

За типом обладнання, що використовується: відкриті; апаратурні;

За ступенем механізації: ручні; машинно-ручні; частково-автоматизовані; комплексно-автоматизовані.

В залежності від масштабу і інших ознак: неперервні; дискретні.

Диспетчирізація вир-ва.

Диспетчеризация представляет собой централизованный конт­роль и непрерывное оперативное руководство текущим ходом про­изводства в масштабе как предприятия, так и отдельных его структурных подразделений. В ее задачи входит систематический контроль планов-графиков изготовления продукции, координация работы взаимосвязанных подразделений предприятия, принятие оперативных мер по предупреждению нарушений в ходе про­изводственного процесса, ликвидация последствий возникших нарушений.

Методы и содержание диспетчерского регулирования во определяются типом производства. На предприятиях единич­ного и мелкосерийного производства основными объектами дис­петчерского контроля являются сроки выполнения важнейших работ по отдельным заказам и оперативная подготовка к выпол­нению текущих заданий. Диспетчерский контроль осуществляется на основании планов-графиков выполнения заказов.

На предприятиях серийного производства основные объекты диспетчерского контроля — сроки запуска-выпуска партий пред­метов труда, состояние складских заделов, степень комплектного обеспечения сборочных работ. Контроль осуществляется на осно­вании планов-графиков работы цехов и участков, межцеховых подач с учетом норм опережений.

В крупносерийном и массовом производстве основными объ­ектами диспетчерского контроля являются соблюдение установ­ленных тактов работы поточных линий и состояние внутрилиней-ных и межлинейных заделов. Контроль осуществляется на основе сменно-суточных и часовых графиков работы.

На предприятиях любого типа производства обязательными объектами диспетчерского контроля являются выпуск товарной продукции в соответствии с установленными планом объемами и сроками, состояние незавершенного производства, материально-техническая обеспеченность производства.

Оперативное регулирование хода производства в масштабе всего предприятия осуществляет диспетчерское бюро, возглавля­емое главным диспетчером. Главная задача диспетчерской службы цеха — поддержание и соблюдение строгой календарной сопряженности различных элементов производства в соответствии с установленными пла­новыми заданиями.

Сутність.

Проектування роботи являє собою процес створення як формальної, так і неформальної специфікації виконання задачі, яка поставлена перед робітником, яка включає очікувані міжособистісні відносини та взаємозалежність даної задачі з іншими задачами, які вирішуються як всередині, так і поза організацією, тобто проектування роботи є дизайном роботи.

Процес проектування роботи складається із: аналізу роботи, проектування роботи.

Ціль аналізу роботи – це надати об’єктивне описання самої роботи, тобто її змісту, вимог до неї та її оточення.

Моделі проектування роботи.

На вибір тієї або іншої моделі проектування роботи мають вплив внутрішньо – організаційні фактори: стиль упр-ня, профсоюзи, умови роботи, технології, культура та структура орг-ії, системи стимулювання та робота з кадрами.

1.Побудова роботи. В основу побудови роботи покладені спеціалізація та ефективність виконання роботи.

2.Розширення масштабу роботи. Основа: розширення кількості операцій або задач, виконуємих робітником.

3.Збагачення роботи. Означає додавання до виконуємої індивідом роботи функцій та задач, які дозволяють підвищити відповідальність виконавця за планування, орг-ію, контроль та оцінку своєї власної роботи.

4.Ротація роботи. Це переміщення робітників через певні проміжки часу з однієї роботи на іншу.

Виробнича інфраструктура.

Інфраструктура підприємства –це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діял-тю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонтуй налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструмент, оснастки і пристосувань;

2)перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків між підрозділами збільшують обсяги робіт і транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

До виробничої інфраструктури відноситься:

1.допоміжні та обслуговуючі цехи, дільниці й господарства 2.комунікаційні мережі 3.засоби збирання та обробки інформації 4.природоохороннні споруди.

44. Харрак-ка організації та упр-ня виробничою інфраструктурою.

Виробнича інфраструктура – це комплекс обслуговуючих допоміжних виробництв, що забезпечують основ-ний виробн процес сировиною, мате-ріалами, паливом, енергією, інстру-ментом, оснащенням, а також всього, що підтримує технологічне та енерге-тичне обладнання в робочому стані.

Комплекс цих робіт складає зміст технічного обслуговування вир-ва. Звідси, склад підрозділів технічного обслуговування складає виробничу інфраструктуру підприємства, в яку входять: допоміжні цехи, служби чи господарства: ремонтне, енергети-чне, інструментальне, транспорт-не, постачальницько-складські і ін. Склад та масштаби цих підрозділів підприємства визначаються особли-востями основного вир-ва, типом та розміром підприємства і його вироб-ничими зв’язками з зовнішнім та внутрішнім середовищем.

Ремонтні цехи та служби підприє-мства забезпечують постійну експлуа-таційну готовість технологічного обла-днання шляхом ремонту та модерніза-ції. Задачі цих цехів та служб в тому, щоб ремонт та модернізація обладна-ння виконувались якісно в встановле-ні строки та при оптимальнх витратах.

Енергетичні цехи та служби за-безпечують підприємство всіма вида-ми енергії, організують раціональне її використання, підтримують електро-обладнання в постійній експлуатацій-ній готовності шляхом їх ремонту та модернізації, впроваджують нове ене-ргетичне обладнання, здійснюють ко-нтроль за виконанням правил експлу-атації електроустановок в основних виробничих цехах, забезпечують телефонний та радіозв’язок.

Інструментальні цехи та служби підприємства забезпечують основне вир-во інструментом та оснащенням високої якості при мінімальних витратах на його виготовлення та експлуатацію. Основними задачами інструментального господарства є:

· Безперебійне забезпечення високоякісними інструментами всіх цехів та робочих місць;

· Контроль за правильною експлуатацією інструмента та оснащення, зменшення його витрат;

· Зменшення витрат на виготовлення, придбання, зберігання, ремонт та відновлення інструменту;

· Підтримка мінімально необхідних запасів інструментів.

Транспортні, складські господар-ства, цехи та служби забезпечують своєчасну поставку всіх матеріальних ресурсів, їх збереження і рух в процесі вир-ва. Від їх роботи залежить ритмічність роботи підприємства і економічність використання ресурсів.

Основні задачі Складського господарства:

· Своєчасне забезпечення сиро-виною, матеріалами, обладнанням, запаснми частинами,комплектуючими

· Забезпечення збереженості матеріальних цінностей;

· Зниження витрат, пов’язаних з існуванням складських операцій та утримання складів;

· Підвищення продуктивності праці і покращення умови праці робітників, хто обслуговує склади.

45. Матеріально-технічне забезпечення операційної діял-ті.

У своїй діял-ті підприємство викор-истовує різноманітні матеріально-те-хнічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання і видачі окремим споживачам на підприємстві.

Вибираючи постачальників МР,слід враховувати низку чинників, у тім чис-лі: відповідність виробничій потужнос-ті постачальників потребі підприємст-ва в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його тери-торіальну віддаленість та оператив-ність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків тощо. Ці характеристики постачальни-ків ретельно аналізуються й вибира-ється той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

МТР поступають на склад підприє-мства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця. Постачання матері-алів на робочі місця є регулярними і вважається завершальними етапом МТЗ. Воно здійснюється за певною системою. За умов масового та вели-косерійного вир-ва зі стабільною но-менклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалу застосовуєть-ся централізована система забезпе-чення робочих місць. Склад достав-ляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарними графіком у межах встановленого лімі-ту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати склад-ські приміщення, транспорті засоби, успішніше механізувати та автомати-зувати транспортно-складські опера-ції. Вищої форми набуває централізо-ване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи вир-ва й постачання “точно за часом” (“канбан”), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюється згідно з чітким календарним графіком.

46. Сучасні підходи до упр-ня обслуговуванням та використанням устаткування.

Експлуатація устаткування операторами, що працюють на ньому організаційно об’єднаними в малі групи. Система ТРМ охоплює як тех. обслуговування потужностей в процесі їх експлуатації, так і їхнє виготовлення і передбачає активну участь в процесі покращення використання устаткування працівників в усіх сферах ОС всіх рівнів упр-ня, в першу чергу операторів.

Характеристика ТРМ:

1. Спрямована на максималізацію ефективності використання устаткування

2. Охоплює весь життєвий цикл устаткування

3. Охоплює всі підрозділи, що займаються проектуванням експлуатації

4. Залучає до участі в обслуговуванні весь персонал

5. Забезпечує обслуговування устаткування операторами, об’єднаними в малі групи.

ТРМ є частиною JIT та TQM.

Ремонт основних фондів на підприємстві виконують наступні служби: головного механіка, головного енергетика, головного приборіста, головного архітектора. Всі ці служби складають ремонтне господарство підприємства вони можуть бути представленні повністю або в різних варіаціях в залежності від специфіки підприємства, а також його розмірів. Основний об’єм робіт виконує служба головного механіка – ремонтно-механічна служба (РМС). В залежності від розмірів підприємства і характеру вир-ва використовують наступні типи організаційних структур упр-ня ремонтними господарствами: децентралізовані, змішані, централізовані.

На невеликих підприємствах всі види ремонту, модернізація обладнання і міжремонтне обслуговування виконують ремонтно-механічні цехи під керівництвом головного механіка.

Метою удосконалення РМС є створення комплексного ремонтного господарства яке б виконувало всі види ремонту обладнання, установок, комунікацій та ін., а також забезпечувало б нагляд за їх експлуатацією.

Поняття та види запасів.

Запаси ОС – це продукція різних ступенів готовності, що очікує свого вступу у власний процес або ж в його чергову стадію (процес виробничого або особистого споживання).

Запаси – сукупність засобів вир-ва, які зберігаються у відповідних господарських структурах як сфери вир-ва, так і сфери обігу.

Наявність запасів є однією із важливіших умов безперервності процесу відтворення, так як вони обслуговують даний процес.

Запаси – це резерв матеріальних цінностей підприємства. Запаси створюються для задоволення попиту, тому життєво необхідно мати достатню оцінку об’єму і часу попиту.

Види запасів ОС:

¨Виробничі запаси – запаси сировини та вихідних матеріалів (запаси майбутніх предметів праці) – 0;

¨Запаси незавершеного вир-ва (0 ¸ 100%);

¨Запаси готової продукції (100%)

Класифікація видів виробничіх запасів:

За сферою використання матеріальних ресурсів:

¨Матеріальні ресурси, що використовуються для виготовлення продукції;

¨Матеріальні ресурси, що використовуються для забезпечення функціонування ОС (паливо, енергія, запасні частини до устаткування).

За метою створення:

¨Поточний запас (основна мета створення виключити необхідність щогодинних поставок і забезпечити безперервність операційної діял-ті).

¨Резервний (страховий) запас (забезпечення безперервністю операційного процесу при винекненні непередбачених обставин, різке збільшення попиту).

¨Підготовчий запас (сировина потребує спеціальної підготовки перед відпуском у вир-во).

Сезонний запас (створюється в періоди спаду, щоб забезпечити підвищенний попит в пікові періоди; сезонний характер вир-ва матеріальних ресурсів).

Життєвий цикл продукту.

Життєвий цикл продукту в сфері вир-ва включає в себе лише час від початку виходу виробу на ринок до зняття його з вир-ва, життєвий цикл продукту в сфері споживання охоплює час випуску і експлуатації виробу. Життєвий цикл включає наступні стадії: впровадження продукту на ринок, ріст обсягу продажу на ринку, уповільнення росту обсягу продажу (зрілість), початок його скорочення (насичення), падіння обсягів продажу (спад).

Виробниче спрямований життєвий цикл застосовується при аналізі підготовки вир-ва на підприємстві. При цьому виділяють такі стадії науково-технологічної підготовки вир-ва нового виробу:

Ø науково-дослідницькі роботи по створенню продукції – комплекс досліджень по виявленню обґрунтованої інформації стосовно шляхів створення нової чи модернізації продукту.

Ø конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення та випробування прототипів.

Ø Технічна підготовка вир-ва - сукупність взаємопов’язаних процесів, що забезпечують конструкторську та технологічну підготовку вир-ва.

Опанування вир-ва - складова пос-тановки продукту на вир-во, що охоп-лює перевірку підготовленого техно-логічного процесу та оволодіння на-виками стабільного випуску продукту, що має стабільні показники та обсяг.

Стадія розробки (зародження): початок стадії характеризує обґрунтування необхідності проведення НДР і закінчення наступає при підписанні акту про здачі дослідницького зразка замовнику.

Впровадження: споживач знаходить новий продукт на ринку, приймає рішення про купівлю. Обсяг продажу зростає, рухаючись по S-образній кривій, але невеликими темпами, внаслідок: затримок з розширенням вир-ва, незлагодженості каналів збуту, нееластичності покупця, тощо. Прибутку все ще не існує внаслідок витрат на підготовку та опанування серійної продукції, маркетингова діял-ть.

Росту: споживачі сприйняли продукт і будуть купувати його, за ними підуть інші. На ринку з’являються конкуренти, яких приваблює можливість вир-ва продукту в великих обсягах і отримання значних прибутків. Вони пропонують продукт, наділений новими якостями, розробляють нові канали збуту. Ціни залишаються незмінними чи зменшуються по мірі збільшення попиту.

Етап Зрілості: цей етап найдовший за всі, що потребує зваженого маркетингового підходу. Зрілість розмежують на три під етапи: “дорослішання” - темпи продажу уповільнюються, мережа розповсюдження стабілізується, “стабільна зрілість” - стабільний рівень продажу, ринок насичений. “старіння” - абсолютні обсяги продажу знижуються внаслідок завоювання інтересів покупців іншими продуктами.

Спаду: зниження обсягів збуту може бути швидким чи повільним. Можливим є як швидке досягнення нульової позначки, так і довга затримка на низькому рівні. Результатом є затоварювання, зниження цін і прибутків. З виводом з експлуатації останньої одиниці виробу - життя продукту завершується.

Проектування продукту.

Проектування виробів повинно бути націлено на задоволення потреб покупців. Для аналізу конкретних вимог споживача до даного виробу розробники повинні розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування виробів: вартість, економічність експлуатації, якість, елементи розкошу, розмір, потужність або витривалість, строк служби, надійність в експлуатації, вимоги до обслуговування, його простота, універсальність використання, безпечність експлуатації.

Для того, щоб отримати потрібні ха-рактеристики виробу, розробник в ході проектування повинен зробити вибір варіантів в наступних областях: розмі-ри і форми, матеріали, співвідношен-ня стандартних і специфічних елемен-тів, модульні компоненти, надлишкові компоненти для підвищення надійнос-ті, безпечність.

Зрозуміло, що між критеріями проектування виробу і можливими варіантами вибору існують деякі компроміси.

Виділяють такі стадії науково-технологічної підготовки вир-ва нового виробу:

Ø науково-дослідницькі роботи по створенню продукції – комплекс досліджень по виявленню обґрунтованої інформації стосовно шляхів створення нової чи модернізації продукту.

Ø конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення та випробування прототипів.

Ø Технічна підготовка вир-ва - сукупність взаємопов’язаних процесів, що забезпечують конструкторську та технологічну підготовку вир-ва.

Ø

Моделі і технології прийняття рішень

Види моделей

Вміння приймати рішення необхідно для реалізації управлінських функцій, тому процес прийняття рішень є основою теорії управління. Як наука, цей напрямок зародився в Англії, під час Другої світової війни, коли група вчених мала вирішити складну військову проблему - проблему оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони і вогневих позицій своєї армії. У 50-х роках ця теорія була модернізована, і застосовувалась для рішення проблем цивільної промисловості.

Її відмінними рисами є:

1. Використання наукового методу, тобто спостереження, формулювання гіпотези, підтвердження вірогідності гіпотези.

2. Системна орієнтація.

3. Використання різних моделей.

Процес моделювання часто використовується для вирішення складних проблем в управлінні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів у реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування досліджуваної системи.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів).

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка задачі; побудова моделі; перевірка моделі на вірогідність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; відновлення моделі в процесі дослідження або реалізації.

Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних погрішностей, до яких можна віднести недостовірні вихідні допущення, інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами, надмірна вартість створення моделі і т.п.

Часто при моделюванні застосовується теорія ігор. Вона спочатку розроблялася військовими, щоб врахувати можливі дії супротивника. У бізнесі вона застосовується при моделюванні поводження конкурента, особливо часто в зв'язку з проблемами зміни цінової політики.

Модель теорії черг (модель оптимального обслуговування). Ця модель використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування стосовно потреб у цих каналах.

Модель керування запасами. Ця модель часто використовується для оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних ресурсів і площ для збереження тієї або іншої продукції. Ціль цієї моделі - звести до мінімуму негативні наслідки при нагромадженні або дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів.

Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між собою потреб.

Імітаційне моделювання. Часто застосовується в ситуаціях занадто складних для використання математичних методів (маркетолог може створити модель модифікації купівельних потреб у зв'язку зі зміною цін товарів на ринку, і їхнього дизайну).

Економічний аналіз є однією з форм моделювання. Прикладом може служити економічний аналіз ефективності тієї або іншої фірми.

Технології прийняття управлінських рішень, їх особливості та їх практичне використання

Вже неодноразово згадувалося, що процес ухвалення рішення - це нескінченна послідовність взаємопов’язаних кроків. І сукупність цих кроків буде різною для кожного виду проблем. Кожен вид проблеми вимагає свого шляху (напрямку) рішення. Однак повсякденний обсяг роботи керівника будь-якого рівня не дозволяє йому відводити окремий час для вироблення нових напрямків дій для кожної проблеми. Саме тут криється важливість і необхідність використання визначеної технології. Технологія дозволяє раціонально використовувати час і ресурси. Отже, потреба в технологіях з'являється тоді, коли виникає необхідність у раціональних (з погляду ефективності) діях у керуванні соціальними процесами.

Зовсім очевидним стає те, що об'єктивно кращою технологією ухвалення рішення бути не може. Тому проблема існування оптимальної, універсальної технології по прийняттю рішень вирішується виходячи з того, що кожна організація (фірма або підприємство) функціонує у визначеній сфері і зустрічається з проблемами, виникнення яких характерно для діяльності в цій сфері. Технології, що дозволяють вирішувати ці проблеми найбільше ефективно, будуть оптимальні для цієї організації.

В менеджменті існують такі види технологій розробки та реалізації управлінських рішень:

Технологія „Управління за результатами”;

Технологія „Управління на базі потреб та інтересів”;

Технологія „Управління шляхом постійних перевірок і вказівок”;

Технологія „Управління у виняткових випадках”;

Технологія „Управління на базі штучного інтелекту”;

Технологія „Управління на базі активізації діяльності персоналу”;

Технологія „Управління за результатами” заснована на пріоритеті кінцевих результатів над плануванням і прогнозуванням. Основною функцією, яка реалізовується керівниками, є координація (коректування) дій і рішень у залежності від отриманого результату.

4. Вимоги до якості продукції, до якості сервісу.

Вимоги до якості продукції визначаються тим значенням, яке вона має для споживача і виробника продукції:

1.Між якістю і ефективністю вир-ва існує пряма залежність. Вони доповнюють один одного.

2.Якість є основою скорочення витрат і виживання в умовах внутрішньої і особливо міжнародної конкуренції.

3.З позиції споживача якість виробу – ступінь задоволення його потреб. Для виробника “не існує керівництва важливішого за споживача”.

4.Сучасний споживач постійно підвищує вимоги до якості продукції, тому він:

Ø Віддає перевагу якості товару, а ціні відводить друге місце;

Ø Пред’являє рекламації по кожному дефекту;

Ø Вимагає постійного покращення якості;

Ø Вимагає забезпечення якості продукції, що придбається, уже в самому технологічному процесі у виробника і відмовляється від контролю продукції на виході;

Ø Чутливо сприймає зміни в технологічному процесі у виробника;

Ø У випадку забезпечення необхідної якості охоче йде на кооперацію з виробником;

Ø Віддає стійку перевагу даній продукції, якщо забезпечена її якість.

Для того, щоб задовольнити постій-но зростаючі потреби споживачів до якості продукції, необхідно виходити з того, що вона не є пріоритетом конст-рукторсько-технологічного відділу, вир-ва і обслуговуючих підрозділів, ві-дділу маркетингу або адміністратив-ного персоналу. Якість – це діло всіх і кожного.

Якість послуг визначається як від-повідність стандартам обслуговуван-ня. Стандарт обслуговування являє собою комплекс обов’язкових до вико-нання правил обслуговування спожи-вачів. Стандарт обслуговування вста-новлює критерії, за якими оцінюється рівень обслуговування споживачів та діял-ть будь-якого співробітника операційної системи фірми.

До сфер якості послуг можна віднести:

Ø час обслуговування (не > ніж, не < ніж);

Ø час очікування обслуговування (мінімізація);

Ø вимоги до оформлення документів, паперів;

Ø вимоги до зовнішнього вигляду та поведінки співробітників.