Структура виробничої системи

Підприємство являє собою виробничу систему (ВС) або організацію, під якою розуміють групу осіб, взаємодіючих один з одним заради досягнення загальної мети за допомогою речовинних, правових, економічних й інших умов. Персонал й умови його діяльності в сукупності утворять організаційну структуру, що характеризується рядом ознак:

- наявністю цілей, які надають зміст існуванню організації, визначають спрямованість діям персоналу;

- деяким числом учасників, які об'єднуючи свої зусилля, допомагаючи один одному, забезпечують реалізацію її цілей;

- наявністю внутрішнього координуючого центра, що надає організації стабільність, стійкість внутрішнім і зовнішнім зв'язкам;

- принципом саморегулювання внутрішніх процесів, що полягає в тім, що організаційний центр на основі наявної інформації самостійно приймає рішення, що стосуються внутрішньої життя організації, і координує дії персоналу;

- відособленістю – наявністю границь, що відокремлюють її від зовнішнього оточення, у тому числі від інших організацій;

- організаційною й виробничою культурою – сукупністю норм поводження, традицій, символів, які відрізняють дану організацію від інших. Вони поступово формуються всіма членами організації, прищеплюються новачкам і збагачуються корисними елементами, які вони приносять в організацію.

Структура виробничої системи - це сукупність елементів й їхніх стійких зв'язків, що забезпечують цілісність системи й тотожність її самої собі, тобто здатність збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Для досягнення своїх цілей виробнича система повинна мати сукупність можливостей, тобто набір певних ресурсів. До складу ВС будь-якого рівня ієрархії традиційно включають наступні ресурси:

1. Кадрові ресурси - кваліфікаційний, демографічний состав персоналу, його здатність адаптуватися до змін цілей ВС.

2. Технічні ресурси - засобу й предмети праці.

3. Технологічні ресурси - наявність конкурентоспроможних виробничих ідей, наукових розробок, гнучкість технологічних процесів.

4. Просторові ресурси - територія підприємства, можливість її розширення, характер виробничих приміщень, комунікації.

5. Організаційні ресурси - структура й гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів.

6. Інформаційні ресурси - якість і вірогідність інформації про самої ВС і зовнішнім середовищі.

7. Фінансові ресурси - структура активів, ліквідність, платоспроможність, наявність кредитних ліній.

У результаті взаємодії складову систему ресурсів одержують нові властивості, якими не володіє окремий вид ресурсів. Виникає ефект цілісності виробничої системи (синергетический ефект), тобто жоден ресурс не розкривається без взаємодії з іншими.

 

Організаційні структури підприємств відрізняються значною розмаїтістю. Їхня типологія й умови застосування розглядаються в наступних главах дійсного посібника. Вибір конкретної організаційної форми підприємства залежить від таких об'єктивних факторів, як масштаби його діяльності, широта виробничого профілю фірми, специфіка випускає продукції, що, або надаваних послуг, рівень кооперації й повнота виробничого циклу здійснюваних робіт.

Важливо відзначити, що організаційна структура підприємств є динамічним елементом сучасного менеджменту, що гнучко реагує на зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Нерідко в рамках одного підприємства використається кілька різних типів організаційних структур керування: для швидко, що розвиваються напрямків, техніки й технології створюються програмні комплекси, а для традиційних видів продукції використається стійка лінійна структура. Сполучення різних типів структур у рамках однієї фірми створює умови для найбільш раціональної просторової організації здійснюваних процесів.

Ланка (орган) керування є відособленим осередком зі строго обкресленими функціями, правами й відповідальністю. До ланок керування ставляться окремі структурні підрозділи (відділи, цехи, ділянки), керівники й головні фахівці (головний інженер, головний бухгалтер), фахівці, посади яких не включені до складу конкретних структурних підрозділів (юрист, метролог). Ланки керування, що перебувають на одному щаблі керування, є рівноправними. Стосовно них виділяють вищестоящі й нижчестоящі ланки керування.

Співпідпорядкованість ланок керування характеризується їхнім розподілом по щаблях керування. Щабель керування – сукупність ланок однакової підпорядкованості. Щаблі керування показують послідовність підпорядкування ланок керування знизу доверху. На вищому ієрархічному рівні керування перебуває директор і його заступники, на нижчому - майстра ділянок.

Кількість щаблів керування залежить від обсягу виробництва й складності випускає продукції, що. Структура керування в більшості випадків буває двоступінчастої й триступінчастої.

Двоступінчаста структура керування характерна для підприємств із безцеховою структурою: завод – ділянка. Майстри ділянок безпосередньо підкоряються директорові підприємства.

Триступінчаста структура характерна для підприємств, що мають цехову структуру: директор – начальники цехів – майстра.

Зв'язку між ланками керування можуть бути двох типів: вертикальні й горизонтальні.

Вертикальні - це зв'язку підпорядкування й керівництва між різними щаблями керування. Вертикальні зв'язки відповідають установленій підпорядкованості елементів системи й відбивають лінійні повноваження, тобто право розпоряджатися ресурсами (насамперед людськими). Наприклад, зв'язок між директором підприємства й начальником цеху.

Горизонтальні зв'язки виникають між ланками одного щабля керування. Вони відбивають штабні повноваження, тобто право виробляти рекомендації із властивого даному органу функції, але не право розпорядництва. Наприклад, зв'язок між начальниками цехів.

Вертикальні зв'язки можуть бути лінійними й функціональними.