Процес організації управління та його складові.

Управління – це свідомий вплив людини на об'єкти, процеси та їх учасників, здійснюване з метою надання певного напряму діяльності та отримання бажаних результатів.

Рис. 1. Основні визначення менеджменту.

 

Рис. 2. Поділ управлінської праці.

Під організуванням розуміють вид управлінської діяльності, що відображає процес створення структури управління організацією і має два аспекти:

- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії;

- встановлення взаємовідносин повноважень і розподілу завдань між різними рівнями управління та їхня координація

Рис. 3. Сутність організування як функції менеджменту та його елементи.

 

Сучасні менеджери повинні знати, що в рамках нового управлінського мислення будь-яка виробнича система розглядається як соціотехнічна, оскільки в сьогоднішнім промисловому виробництві постійно взаємодіють дві підсистеми:

а) техніко-економічна, що включає не тільки машини, верстати й устаткування, всі види технології і т.п., але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, розробки робочих місць, технічні прийоми й навички роботи, рівень кваліфікації й підготовки робочої сили, її професійний склад;

б) соціальна, щовключає всі форми морального й матеріального стимулювання праці, стиль керування, участь робітників та службовців у процесі прийняття рішень, можливості просування по службі, організаційну культуру та ін.

Виділяють шість характеристик соціотехнічної системи, які в сучасних умовах є ключовими для успіху в конкурентній боротьбі й у той же час характеризують рівень розвитку нового управлінського мислення:

• організаційна філософія, що базується на розумінні працівниками компаній своїх цілей і призначення всього підприємства, їхньої постійної готовності розділити з адміністрацією всю повноту відповідальності за результати господарської діяльності;

• організаційна структура керування, що забезпечує рядовим робітникам та службовцям реальні прийми щодо участі в керуванні;

• новий підхід до розробки робочих місць і ролі виконавця в процесі прийняття рішень (замість спеціалізації працівника на ефективному виконанні якоїсь однієї окремої операції, що припускає глибокий технологічний поділ праці, з'являється попит на працівників, здатних виконувати широке коло виробничих операцій або функцій);

• нова схема розміщення устаткування, що відповідала б потребам командно-бригадної форми організації праці й забезпечувала прискорення матеріальних потоків на виробництві. Вона заснована на осередковій формі замість цехів і ліній, застосовуваних при традиційному підході;

• нові форми й методи підготовки й перепідготовки кадрів, більше гнучка кадрова політика, спрямована на гарантування зайнятості. Навчання повинне ґрунтуватися на оволодінні широким колом професій, а також на придбанні знань, що дають працівникам можливість виконувати безліч функцій, розбиратися не тільки в чисто виробничих, але й в організаційних, економічних й інших аспектах своєї роботи, опановувати суміжними спеціальностями й освоювати так називані професії майбутнього;

• нові критерії в оцінці економічної ефективності використання сучасної технології й здійснення капіталовкладень у розвиток виробництва (помнете: витрачати засоби на те, щоб підтримати або вдосконалити систему виробництва при неефективному керуванні — порожня витрата грошей).

Таким чином, нова організація сучасного промислового виробництва повинна мати такі характеристики:

- невеликі організаційні підрозділи з невеликою кількістю працівників, але з набагато більше високим, чим колись, кваліфікаційним й освітнім рівнем;

- невелика кількість рівнів управлінської ієрархії (майже повне скасування організаційної піраміди); бригадні (або командні) організаційні структури;

- орієнтації виробництва на обслуговування споживача; гнучкий асортимент продукції; мінімум запасів і гнучкі виробничі системи; більше високий рівень виробництва й більше низькі його витрати.